Справа № 510/1471/13-ц
18.11.2013 р. Ренійський районний суд Одеської області
у складі: - головуючого судді Дудник В.І.;
- при секретарі Пройка С.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Рені цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на нерухоме майно, -
Відповідач ОСОБА_2 позовні вимоги визнав, щодо їх задоволення не заперечував.
Представник позивача на задоволенні позову наполягав.
В ході розгляду справи судом були дослідженні наступні докази: копія акту про закінчення будівництва та введення до експлуатації індивідуального житлового будинку від 20.01.1984р.; копія висновку про реєстрацію домоволодіння від 20.03.1984р.; копія рішення виконкому Ренійської міської ради від 05.04.1961р. про відведення під індивідуальне будівництво земельної ділянки; копія технічного паспорту на житловий будинок АДРЕСА_1; копія витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за ОСОБА_2 від 14.05.2013р.
Судом в ході судового розгляду справи встановлено, що позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із вищевказаними вимогами, зазначивши, що відповідачу ОСОБА_2 на праві приватної власності належить житловий будинок із надвірними спорудами, розташований по АДРЕСА_1. Влітку 2000 р. відповідач, не маючи на той час відповідних правовстановлюючих документів на нерухомість, вважаючи себе спадкоємцем майна ОСОБА_3 (померлого ще у червні 1979р.), продав позивачу вищевказаний житловий будинок, передавши у володіння та користування фактично належну йому нерухомість разом зі всіма документами на неї, отримавши за це грошову компенсацію. Тоді ж позивач заселився на житлоплощу вищевказаного домоволодіння, з того часу мешкає там. Отже, з 2000 року по теперішній час позивач фактично, відкрито володіє житловим будинком АДРЕСА_1, стежить за його технічним станом, сплачує за утримання комунальні послуги та ін. На момент фактичного укладення угоди про купівлю-продаж нерухомості сторони не могли оформити її у письмовому вигляді та засвідчити нотаріально, оскільки правовстановлююча документація на відповідача не була переоформлена. Після винесення рішення Ренійським районним судом з цього питання, укласти договір про купівлю-продаж нерухомості також не надалася можливості, оскільки відповідач відмовляється нести будь-які матеріальні витрати за посвідчення договору у нотаріуса. У зв'язку із вищевикладеними обставинами ОСОБА_1 вважає, що має право на житловий будинок із надвірними спорудами, оскільки з 2000 р. володіє та безперервно користується ним, слідкує за його технічним станом, несе витрати у зв'язку із його утриманням, зберігає у себе всю документацію на домоволодіння, як власник нерухомості, отже з підстав ст. 344 ЦК України набув право власності на житловий будинок.
Заслухавши пояснення сторін, показання свідка ОСОБА_4, вивчивши матеріали справи та надані документи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача обґрунтовані і підлягають задоволенню, оскільки його доводи знайшли своє належне підтвердження в судовому засіданні.
Згідно ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Відповідно до ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації. Особа, яка заявляє про давність володіння, може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є.
Згідно із ч. 4 ст. 344 ЦК України право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.
За ч. 1, 3 ст. 397 ЦК України володільцем чужого майна є особа, яка фактично тримає його у себе. Фактичне володіння майном вважається правомірним, якщо
інше не випливає із закону або не встановлено рішенням суду.
В силу ст. 5 ЦК України, акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ним чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
Відповідно до вимог п. 1 та 8 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, цей Кодекс набирає чинності з 1 січня 2004 року. Правила статті 344 ЦК України про набувальну давність поширюються також на випадки, коли володіння майном почалося за три роки до набрання чинності цим Кодексом (тобто з 01 січня 2001 року).
Як виходить з доводів позивача, у 2000р. між сторонами фактично була досягнута домовленість про купівлю-продаж житлового будинку АДРЕСА_1. Письмово та в нотаріальному порядку сторони цю угоду не оформляли за незалежними від позивача причинами. Таким чином, з 2000р. по теперішній час позивач безперервно, відкрито володіє житловим будинком, сплачує всі належні платежі, як власник нерухомості, розпоряджається ним, проводить ремонти та ін. За весь час володіння позивачем будинком, відповідач, як зареєстрований власник, не пред'являв до позивача жодних вимог про витребування будинку, документів на нього, не брав участі у його утриманні та не ніс витрат по сплаті належних платежів. На момент розгляду справи в суді ОСОБА_2 не заперечував щодо фактів, вказаних у позові, визнав позовні вимоги в повному обсязі.
Допитаний в якості свідка ОСОБА_4 пояснив, що йому відомо про те, що його батько ОСОБА_2 десь у 2000 році продав житловий будинок по АДРЕСА_1, після продажу там стала мешкати родина позивача, будь-яких претензій до ОСОБА_1 ні він, ні його батьки не пред'являли, оскільки вважають останнього дійсним власником нерухомості.
Таким чином, суд встановив, що володіння позивачем житловим будинком є добросовісним (тобто позивач вважав, що він володіє нерухомістю з законних підстав, оскільки була фактично досягнута домовленість про купівлю-продаж нерухомості), правомірним, відкритим (позивач, вважаючи себе власником, сплачував комунальні платежі за утримання будинку, розпоряджається житлом та ін.) та безперервним. Таким чином, суд вважає, що житловий будинок цілком з законних підстав було передано у володіння та користування ОСОБА_1, внаслідок чого останній набув право власності на нього за набувальною давністю.
З урахуванням викладених позивачем та досліджених у судовому засіданні обставин, суд вважає можливим задовольнити вимоги позивача щодо визнання за ним права власності на житловий будинок.
Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 212, 213 ЦПК України, ст. ст. 5, 15, 328, 344, 397 ЦК України, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 за набувальною давністю право власності на житловий будинок із надвірними спорудами (окрім самочинно побудованих), розташований по АДРЕСА_1, що зареєстрований на праві власності за ОСОБА_2.
Строк оскарження рішення в Апеляційний суд Одеської області через Ренійський районний суд Одеської області: 10 днів - з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.
Суддя В.І. Дудник