Справа №2/422/3/2013-ц
15 листопада 2013 року Перевальський районний суд Луганської області
в складі:
головуючого-судді: Сініцина Е.М.
при секретарі: Зайцеві Е.Ю.
за участю адвоката: ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Перевальська цивільну справу за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4, Публічного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Гарант-Авто», третя особа - ОСОБА_5, про відшкодування шкоди, спричиненої здоров'ю внаслідок злочину,
Позивачі - ОСОБА_2, ОСОБА_3 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_4, Публічного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Гарант-Авто», третя особа - ОСОБА_5, про відшкодування шкоди, спричиненої здоров'ю внаслідок злочину, посилаючись на наступне.
14 жовтня 2006 року, приблизно в 08 годин 45 хвилин, в районі зупинки транспорту, розташованої поблизу будинку 1 кварталу 40 лєт Побєди м. Зоринська Перевальського району Луганської області, ОСОБА_5 керуючи автобусом марки «YOYEI ZGT 671ОD», державний номер НОМЕР_1, рухаючись к зупинці, порушив вимоги п.10.1 Правил дорожнього руху України та скоїв наїзд на позивачку - ОСОБА_2 (дошлюбне прізвище ОСОБА_2), внаслідок чого позивачка отримала тілесні ушкодження, які по ступені тяжкості відносяться до тяжких тілесних ушкоджень. Вироком Перевальського районного суду Луганської області від 13 листопада 2013 року, ОСОБА_5 визнаний винним у скоєнні злочину, передбаченому ч.2 ст.286 КК України. Після дорожньо-транспортної пригоди, ОСОБА_2 змушена проходити довготривале лікування на яке було витрачено значні грошові кошти. Оскільки ОСОБА_5 працював у ОСОБА_4, згідно до трудового договору між працівником і фізичною особою №310 від 01.11.2005 року, то вона - ОСОБА_2 просить суд стягнути з ОСОБА_4 майнову шкоду у розмірі 25180,93 гривні, яка складається: 460,00 гривень - кошти витрачені нею на освіту, але не використані в зв'язку неможливістю навчання з причини пошкодження здоров'я внаслідок дорожньо-транспортної пригоди; 993,93 гривні матеріальні затрати на транспорт і відправлення поштової кореспонденції при розгляді кримінальної справи за обвинуваченням ОСОБА_5; та на підставі ст.ст.1172,1195 ЦК України - 23727,00 гривень розмір спричинених витрат за період з 01.03.2007 року по 30.06.2010 року, а також вона просить стягнути моральну шкоду у розмірі 97450,00 гривень. Спричинена їй - ОСОБА_2 моральна шкода виразилась в фізичної болі і стражданнях, що вона відчувала від отриманих травм, від операцій, в порушені нормальних життєвих зв'язків з причини неможливості продовження активного суспільного життя, неможливістю отримувати освіту. Вона переживає з приводу недбалості водія ОСОБА_5 при керуванні автобусом. Вона перенесла вісім операцій, що привело до порушення сну, в неї низький гемоглобін, втрата ваги, послаблений імунітет. Травмована нога коротше нормальної, що створює необхідність носити широкі штани, спеціальне взуття. Крім того, на підставі п.26.5 ст.26 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», вона просить стягнути з ПАТ «УСК Гарант-Авто» суму її витрат на придбання спеціального взуття у розмірі 1440,00 гривень, а також на відшкодування матеріальних витрат, пов'язаних з необхідністю посиленого харчування у розмірі 2625,93 гривні, і витрати на транспорт, пов'язані з її поїздками до різних лікарень, в різних областях, у розмірі 11334,40 гривень. А також, на підставі ст.22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», просить стягнути зі страхової компанії моральну шкоду у розмірі ліміту відповідальності - 2550,00 гривень.
Крім того, після дорожньо-транспортної пригоди і отримання травми ОСОБА_2, якій була встановлена перша група інвалідності з постійним доглядом, її доглядала мати - ОСОБА_3, в зв'язку з чим втратила частку заробітку у розміру 9405,20 гривень за період часу з 14.10.2006 року по 01.10.2007 року, тому позивачка - ОСОБА_3 просить стягнути цю суму з ПАТ «УСК Гарант-Авто». В результаті дорожньо-транспортної пригоди, їй - ОСОБА_3 була причинена моральна шкода, що виразилась в душевних стражданнях, з приводу протиправних дій водія - ОСОБА_5, в наслідок яких були спричинені тяжкі тілесні ушкодження її дочці - ОСОБА_2, яка перенесла декілька операцій і іспитувала фізичну біль, в зв'язку з чим у неї були порушені нормальні життєві зв'язки, вона була вимушена знаходитися з дочкою у лікарнях. Тому, на підставі ст.1167 ЦК України, вона - ОСОБА_3 просить суд стягнути моральну шкоду у розмірі 5000,00 гривень, а саме з ОСОБА_4 у розмірі 2450,00 гривень, з ПАТ «УСК Гарант-Авто» - 2550,00 гривень.
В судовому засіданні позивачі і представник, підтримали заявлені позовні вимоги, викладені в уточненій позовній заяві від 26 квітня 2012 року в повному обсязі та наполягали на їх задоволенні.
Відповідач ОСОБА_4, в судовому засіданні проти позову заперечував та пояснив, що він застрахував свою цивільно-правову відповідальність в Публічному акціонерному товаристві «Українська страхова компанія «Гарант-Авто», що підтверджується Полісом №ВА/3890406, в зв'язку з чим, всі вимоги повинні пред'являтися до страхової компанії, на підставі Глави 67 ЦК України. А у разі недостатності суми відшкодування, на підставі ст.1194 ЦК України - до нього, саме на таку суму. Крім того, він вважає, що саме дії пішохода - ОСОБА_2 (ОСОБА_2), стали причиною дорожньо-транспортної пригоди, оскільки вона побігла до автобуса, який на той момент ще рухався, чим порушила п.5.1 Правил дорожнього руху України, про що йдеться в висновку автотехнічної експертизі. Він не згодний з усіма позовними вимогами ОСОБА_3, оскільки вона не визнана потерпілою ні в розумінні Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», ні цивільного законодавства, а також вона не була визнана потерпілою і в кримінальному провадженні при розгляді справи за обвинуваченням ОСОБА_5. А оскільки вона не набула статусу потерпілої, і їй не спричинена будь-яка шкода, то просить в позовних вимогах ОСОБА_3 до нього відмовити повністю. А також, він не визнає позовні вимоги ОСОБА_2, на таких підставах. Вона просить стягнути 460,00 гривень за неможливість продовження навчання в зв'язку з пошкодженням здоров'я, але таке відшкодування не передбачене ст.23 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» і таку відповідальність у разі доведеності повинна нести страхова компанія, а не він. Вона просить стягнути з нього 993,93 гривні матеріальних витрат на транспорт і відправлення поштової кореспонденції при розгляді кримінальної справи за обвинуваченням ОСОБА_5, але він не може нести відповідальність за недоброякісне розслідування кримінальної справи органами досудового слідства, в зв'язку з чим позивачка була вимушена писати скарги і витрачати кошти на поштові відправлення, крім того, відповідно до ст.49 КПК України (1960 року), потерпіла не має права на відшкодування витрат, пов'язаних з розслідуванням справи. А також він заперечує проти стягнення з нього, на підставі ст.ст.1172,1195 ЦК України - 23727,00 гривень - розміру спричинених витрат за період з 01.03.2007 року по 30.06.2010 року, оскільки позивачка на час дорожньо-транспортної пригоди була студенткою, тобто не працювала, крім того, таке відшкодування може бути пред'явлене лише до страхової компанії. Він також заперечує проти стягнення з нього моральної шкоди, яку позивачка визначила у розмірі 97450,00 гривень, оскільки розмір шкоди не доведений, він завищений. Дорожньо-транспортна пригода сталася саме з вини ОСОБА_2, яка порушила п.5.1 Правил дорожнього руху України, тобто побігла до ще не зупинившегося автобуса і була вдарена надколісною аркою автобуса, яка знаходиться на автобусі марки «YOYEI ZGT 671ОD», після двері автобуса, на відстані від переднього краю автобуса приблизно 1,2 метра, але не так як вказано в кримінальної справи. Крім того, в висновку судово-медичної експертизи №205, що знаходиться в матеріалах кримінальної справи вказано, що перелом лівої стегнової кості створився від удару виступаючої частини автобуса з послідуючим переїздом. Автотехнічна експертиза 31073/18 проведена не вірно, оскільки проведена на підставі не вірно визначених обставинах, а саме зазначено, що відбувався наїзд колесом, що суперечить судово-медичної експертизи, і тягне не встановлення механізму аварії, крім того, ця експертиза проведена відносно якогось ОСОБА_5.. Крім того, в Вироку суду не вірно встановлені обставини, оскільки відтворення обстановки та обставин події відбувалося на автобусі марки «Еталон», у якого двері знаходяться за колесом, а не так як у автобуса марки «YOYEI ZGT 671ОD». Та в Вироку зазначено, що водій переїхав ногу ОСОБА_2 вперед, а потім ще раз назад, але це суперечить показанням свідків, які вказують, що автобус після наїзду зупинився і більше не рухався. А оскільки він не був залучений до розгляду справи ні в якості цивільного відповідача не будь в якому іншому статусі, то не мав права оскаржити Вирок суду. Тому вважає, що за таких обставин, саме дії ОСОБА_2 привели до аварії, вини водія ОСОБА_5 не має, але враховуючі, що законодавством покладено обов'язок власникам транспортного засобу відшкодувати шкоди, спричинену джерелом підвищеної небезпеки, він надав ОСОБА_2, під час розслідування кримінальної справи 3600,00 гривень. Крім того, він звертає увагу суду, що ОСОБА_2 заявила позов до ОСОБА_4, який не спричиняв будь-якої шкоди позивачці, ані матеріальної, ані моральної. За дія своїх працівників, він може нести відповідальність лише як фізична особа - підприємець, тому підстави для задоволення позову відсутні і в позові просить відмовити повністю.
Представник відповідача ПАТ «УСК Гарант-Авто», в судовому засіданні частково заперечував проти позовних вимог, а саме позовні вимоги ОСОБА_2 в частині стягнення з них моральної шкоди в межах ліміту, тобто у розмірі 2550,00 гривень, не заперечував, а в іншій частині позову просив відмовити. Так, згідно до страхового Полісу №ВА/3890406, ОСОБА_4, застрахував свою цивільно-правову відповідальність в їх страхової компанії. Як встановлено Вироком суду, працівник ОСОБА_4 - ОСОБА_5 скоїв дорожньо-транспортну пригоду, наїхав на ОСОБА_2, чим причинив тяжкі тілесні ушкодження. Кожний раз при наданні потерпілою документів про витрати на лікування, вони здійснювали чергову виплату страхового відшкодування і на цей час виплатили 16252,70 гривень. Тобто вони вважають, що добровільно, скоюють страхове відшкодування на підставі Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Що стосується відшкодування 1440,00 гривень на придбання позивачці спеціального взуття, то ці витрати не є прямими, вони не пов'язані з лікуванням, не є медикаментозним препаратом, тому в цій частині позову просять відмовити. А також, просять відмовити в відшкодуванні матеріальних витрат, пов'язаних з необхідністю посиленого харчування у розмірі 2625,93 гривні та 11334,40 гривень - витрат на транспорт, пов'язаних з поїздками до різних лікарень, в різних областях, оскільки ці витрати не передбачені ст.24 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», крім того, витрати на доставку потерпілої не підтверджені жодним медичним закладом. А також, вони просять повністю відмовити в позовних вимогах позивачці ОСОБА_3, оскільки вона не є особою, що зазначена в ст.1 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», тому не має права на відшкодування будь яких коштів.
Третя особа - ОСОБА_5, в судовому засіданні проти позову заперечував та пояснив, що він працював у ОСОБА_4 за трудовим договором на пасажирському автобусі. 14 жовтня 2006 року, приблизно в 08 годин 45 хвилин, в районі зупинки транспорту, розташованої поблизу будинку 1 кварталу 40 лєт Побєди м. Зоринська Перевальського району Луганської області, він керуючи автобусом марки «YOYEI ZGT 671ОD», державний номер НОМЕР_1, рухаючись к зупинці, повернув направо і бачив, як велика кількість людей, що стояли на зупинці, стали рухатись до дверей автобуса. Коли автобус майже вже зупинився, йому стали стучати в вікно і в цей час він відчув, що наїхав на перешкоду. Він одразу зупинився і коли вийшов з автобуса, то побачив позивачку, яку витягли з під середньої частини автобуса. Назад він не рухався, не скоював повторного наїзду. Він не оскаржував Вирок суду, оскільки під час розгляду справи в суді знаходився зразу після інсульту, тому задовольнився умовною мірою покарання. Але в Вироку невірно вказані обставини, відтворення обстановки і обставин події відбувалося на автобусі «Еталон», в якому спочатку колесо, а потім двері, а на автобусі«YOYEI ZGT 671ОD», навпаки. В автобусі «YOYEI ZGT 671ОD», колесо знаходиться в глибині колісної арки приблизно на 10 см, тому наїзд колесом майже не можливий. Він вважає, що оскільки це була кінцева зупинка, то люди йшли займати сидячі міста і підштовхнули потерпілу під арку колеса. Він просить в позові відмовити.
Суд, вислухавши сторони, третю особу, свідків, дослідивши матеріали справи, вважає позов ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4, Публічного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Гарант-Авто», третя особа - ОСОБА_5, про відшкодування шкоди, спричиненої здоров'ю внаслідок злочину, таким, що підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до ч.1 ст.61 ЦПК України, обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.
Сторонами визнано і не оспорювалось, що 14 жовтня 2006 року, приблизно в 08 годин 45 хвилин, в районі зупинки транспорту, розташованої поблизу будинку 1 кварталу 40 лєт Побєди м. Зоринська Перевальського району Луганської області, автобус марки «YOYEI ZGT 671ОD», державний номер НОМЕР_1, під керуванням водія ОСОБА_4 - ОСОБА_5, скоїв наїзд на ОСОБА_2, внаслідок чого вона отримала тяжкі тілесні ушкодження. А також, сторонами не оспорювалось, що ОСОБА_5 перебував у трудових відносинах з ОСОБА_4, який застрахував свою цивільно-правову відповідальність в ПАТ «УСК Гарант-Авто».
Крім того, Вироком Перевальського районного суду Луганської області від 13 листопада 2009 року, ОСОБА_5 визнаний винним у скоєнні злочину, передбаченому ч.2 ст.286 КК України.
Згідно з ч.4 ст.61 ЦПК України, вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.
В Узагальненні судової практики з розгляду судами цивільних справ про відшкодування шкоди завданої джерелом підвищеної небезпеки у 2010 - 2011 роках, роз'яснено, що при розгляді справи про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок, що набрав законної сили, або постанову суду у справі про адміністративне правопорушення, це судове рішення є обов'язковим для суду лише щодо з'ясування питань, чи мали місце такі дії та чи вчинені вони цією особою. Тому розглядаючи позов, який випливає з кримінальної справи чи зі справи про адміністративне правопорушення, суд не вправі обговорювати вину відповідача, а може лише вирішувати питання про розмір відшкодування. Інші прийняті в рамках кримінальної справи чи справи про адміністративне правопорушення постанови оцінюються судом згідно з положеннями ст.212 ЦПК України. На підтвердження висновку суду щодо розміру збитків у рішенні, крім посилання на вирок у кримінальній справі чи постанову у справі про адміністративне правопорушення, необхідно також вказати докази, подані сторонами при розгляді цивільної справи (наприклад, врахування матеріального становища відповідача або вини потерпілого). Порядок та умови відшкодування шкоди безпосередньо встановлено ЦК України, відповідно до якого умовами відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є протиправність поведінки заподіювача шкоди; наявність цієї шкоди у потерпілого і причинного зв'язку між ними. Положення ч.3 ст.61 ЦПК України фактично позбавляють особу, вину якої встановлено вироком у кримінальній справі або постановою у справі про адміністративне правопорушення, можливості спростувати наявність такої вини. Проте вказана процесуальна норма не дає підстав за будь-яких обставин вважати не винною у ДПТ особу, відносно якої не порушувалось кримінальної справи і не складався протокол про адміністративне правопорушення. У цьому випадку вину такої особи може бути підтверджено чи спростовано іншими належними і допустимими доказами, передбаченими ЦПК України (ст.57), зокрема висновком судової автотехнічної експертизи, письмовими доказами тощо.
Тобто, саме на суд покладено обов'язок дослідити та дати оцінку усім поданим сторонами доказам, в тому числі діям потерпілої, встановлення вини і її форми, матеріальному становищу відповідача та іншому, що також закріплено в ст.212 ЦК України, де зазначено, що суд оцінює докази на основі всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів.
Відповідач ОСОБА_4, в судовому засіданні зазначив, що однією з підстав для відмови в позові є вина пасажирки ОСОБА_2, оскільки вважає, що дорожньо-транспортна пригода сталося в тому числі і з її вини.
В ч.5 ст.1187 ЦК України закріплено, що особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Згідно до ч.2 ст.1193 ЦК України, якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, - також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом.
Свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу (т.1 а.с.9), підтверджується, що власником автобуса марки «YOYEI ZGT 671ОD», державний номер НОМЕР_1, є ОСОБА_4.
В судовому засіданні свідки ОСОБА_7, ОСОБА_8, пояснили, що 14 жовтня 2006 року, приблизно в 08 годин 45 хвилин, на кінцевій зупинці транспорту в м. Зоринську Перевальського району Луганської області, стояло приблизно 40-50 людей, які чекали рейсового автобуса. Коли автобус, виконуючі правий поворот став зупинятися, то всі люди поспішили займати сидячі місця. Коли він ще рухався, то потерпіла трималась за автобус рукою і продовжувала йти по ходу його руху. Потім вони відчули хруст і побачили, що ОСОБА_2 впала. Автобус одразу зупинився і ніяких інших рухів не робив, тобто не рухався заднім ходом. Чоловік ОСОБА_7 витягнув з-під середньої частини, ближче до переду автобуса, потерпілу, у якої був розірваний чобіт.
В Висновку судової автотехнічної експертизи №2482/18 від 11.03.2013 року (т.3 а.с.9-13), зазначено, що аналіз дій пішохода, необхідно розглядати з позиції діючих на момент пригоди Правил дорожнього руху, відповідно до п.4.11 розділу «Обов'язки і права пішохода» і п.5.1 розділу «Обов'язки і права пасажирів».
Згідно з роз'ясненнями п.5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року №6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», під час розгляду справ про відшкодування шкоди за ст.1172 ЦК України суди повинні мати на увазі, що крім загальних підстав, передбачених ст.1166 ЦК України, відповідальність юридичної особи настає лише у випадках, коли особа, з вини якої заподіяно шкоду, перебуває у трудових відносинах із цією організацією, і шкоду було заподіяно нею у зв'язку з виконанням трудових (службових) обов'язків незалежно від того, яким саме працівником цієї організації (постійним, сезонним, тимчасовим, за трудовим договором чи на інших умовах) вона була.
Частиною 1 статті 2 ЦК України визначені учасники цивільних відносин, тобто ними є фізичні особи та юридичні особи. Відповідно до ст.24 ЦК України, людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою, а згідно до ч.1 ст.50 ЦК України, право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною відповідальністю.
Відповідно до ст.11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. А також, згідно ч.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Оскільки в судовому засіданні сторонами не оспорювалось, що ОСОБА_5 під час дорожньо-транспортної пригоди перебував з ОСОБА_4 в трудових відносинах, що також підтверджено трудовим договором між працівником і фізичною особою - суб'єктом підприємницької діяльності без створення юридичної особи з правом найму працівників №310 від 01.11.2005 року (т.1 а.с.8), та виконував трудове завдання, суд дійшов висновку, що за скоєння дорожньо-транспортної пригоди повинна відповідати фізична особа, яка здійснює підприємницьку діяльність, тобто фізична особа - суб'єкт підприємницької діяльності - ОСОБА_4.
Враховуючі, що позов ОСОБА_2 заявлений до ОСОБА_4 як до фізичної особи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги заявлені до неналежного відповідача, який не відповідає за будь-які дії інших осіб, а саме ОСОБА_5, тому, в позовних вимогах про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 460,00 гривень за неможливість продовження навчання в зв'язку з пошкодженням здоров'я, 993,93 гривні матеріальних витрат на транспорт і відправлення поштової кореспонденції при розгляді кримінальної справи за обвинуваченням ОСОБА_5, 23727,00 гривень - розміру спричинених витрат за період з 01.03.2007 року по 30.06.2010 року, а також моральної шкоди у розмірі 97450,00 гривень, необхідно відмовити.
Розглядаючи позовні вимоги ОСОБА_3 про стягнення з ПАТ «УСК Гарант-Авто» 9405,20 гривень, в зв'язку з тим, що її дочці - ОСОБА_2 була встановлена перша група інвалідності з постійним доглядом, і вона під час догляду втратила частку заробітку, що підтверджується Довідкою ВП «Управління якості та збагачення вугілля» №47-с від 16.10.2007 року (т.1 а.с.14), а також те, що їй спричинена моральна шкода у розміру 5000,00 гривень, і вона просить суд стягнути компенсацію з ОСОБА_4 у розмірі 2450,00 гривень, а з ПАТ «УСК Гарант-Авто» - 2550,00 гривень, суд вважає їх безпідставними.
Так, відповідно до п.1.3 ст.1 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», потерпілими визнаються - треті юридичні та фізичні особи, життю, здоров'ю та/або майну яких внаслідок дорожньо-транспортної пригоди транспортним засобом заподіяна шкода.
Крім того, в ст.49 КПК України (1960 року), що діяв на момент дорожньо-транспортної пригоди, потерпілим визнається особа, якій злочином заподіяно моральну, фізичну або майнову шкоду.
А також, згідно до ст.16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Враховуючи, що ОСОБА_3 в судовому засіданні не змогла довести, що злочином, внаслідок якого їй дочка ОСОБА_2 отримала тяжкі тілесні ушкодження, саме її спричинена матеріальна та моральна шкода, то суд дійшов висновку, що вона не є потерпілою згідно чинного законодавства України, тому вона не має права на будь-яке відшкодування.
На підставі вищевикладеного суд вважає, що позов ОСОБА_3 як до ОСОБА_4, так і до ПАТ «УСК Гарант-Авто» пред'явлено безпідставно і в позовних вимогах необхідно відмовити.
Розглядаючи позовні вимоги ОСОБА_2 до ПАТ «УСК Гарант-Авто», суд дійшов висновку про необхідність їх часткового задоволення, а саме в частині позовних вимог про стягнення 1440,00 гривень на придбання спеціального взуття, на відшкодування матеріальних витрат, пов'язаних з необхідністю посиленого харчування у розмірі 2625,93 гривні та 11334,40 гривень на відшкодування витрат на транспорт, пов'язаних з поїздками до різних лікарень, в різних областях - необхідно відмовити, а в частині стягнення моральної шкоди задовольнити.
Згідно ст.24 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», відшкодуванню підлягають витрати пов'язані з доставкою, розміщенням, утриманням, діагностикою, лікуванням та реабілітацією потерпілого у відповідному закладі охорони здоров'я, медичним піклуванням, лікуванням у домашніх умовах та купівлею лікарських препаратів. Зазначені витрати мають бути підтверджені документально відповідним медичним закладом.
Суд вважає, що надані позивачкою документи, що підтверджують витрати на придбання спеціального взуття (т.1 а.с.54-56,127), витрати, пов'язані з необхідністю посиленого харчування (т.1 л.д.58-67), а також витрати на транспорт, пов'язані з поїздками до різних лікарень, в різних областях (т.1 а.с.69,71-73,75-83,85-87,89-90,96-97,100-104,107-110,114-121,122-126,128-129,132-133,135,138,140,142,143-144,146-154), не можуть бути визнані належними, оскільки вони не підтверджені медичним закладом та згідно до Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», в редакції від 20.10.2005 року, що діяв на час дорожньо-транспортної пригоди, таке відшкодування не передбачене.
Суд вважає, що заявлені ОСОБА_2 позовні вимоги до ПАТ «УСК Гарант-Авто», в частині стягнення моральної шкоди у розмірі 2550,00 гривень, підлягають повному задоволенню.
Так, відповідно до п.22.3 ст.22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», в редакції від 20.10.2005 року, потерпілому відшкодовується також моральна шкода, передбачена пунктами 1,2 частини другої статті 23 Цивільного кодексу України. Така шкода відшкодовується у встановленому судом розмірі відповідно до вимог статті 23 Цивільного кодексу України. При цьому страховик відшкодовує не більше ніж 5 відсотків ліміту, визначеного у пункті 9.3 статті 9 цього Закону.
Полісом №ВА/3890406 цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, укладеним між Публічним акціонерним товариством «Українська страхова компанія «Гарант-Авто» і ОСОБА_4, підтверджується встановлений ліміт відповідальності за заподіяну шкоду життю, здоров'ю потерпілого, у розмірі 51000 гривень.
Враховуючі, що у результаті дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_2 отримала тяжкі тілесні ушкодження, та в судовому засіданні змогла довести отримання нею моральної шкоди, що виразилась в фізичної болі і стражданнях від отриманої травми, були порушені її нормальні життєві зв'язки з причини неможливості продовження активного суспільного життя, то суд, на підставі ст.22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», в редакції від 20.10.2005 року, вважає за необхідне стягнути з ПАТ «УСК Гарант-Авто» на користь ОСОБА_2 моральну шкоду у розмірі 2550,00 гривень.
Відповідно до ч.1 ст.88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.
Оскільки в позові ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про відшкодування шкоди, спричиненої здоров'ю внаслідок злочину, відмовлено повністю, то суд вважає за необхідне стягнути з позивачів в дольовому порядку, на користь ОСОБА_4 понесені ним судові витрати, а саме: за проведення автотехнічної експертизи №2482/18 від 11.03.2013 року - 1324,08 гривень, за проведення судово-медичної експертизи №127/182 від 11.07.2013 року - 1553,62 гривні, а всього 2877,70 гривень.
На підставі ст.22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», ст.23 ЦК України, керуючись ст.ст.10,11,60,61,88,212,213-215,218 ЦПК України, суд, -
позов ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4, Публічного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Гарант-Авто», третя особа - ОСОБА_5, про відшкодування шкоди, спричиненої здоров'ю внаслідок злочину - задовольнити частково.
В частині позовних вимог ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Гарант-Авто» - задовольнити частково.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Гарант-Авто» на користь ОСОБА_2 компенсацію за спричинену моральну шкоду у розмірі 2550 грн. (дві тисячі п'ятсот п'ятдесят гривень), в іншій частині позовних вимог - відмовити, як необґрунтовані.
В частині позовних вимог ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4 - відмовити за безпідставністю.
В частині позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_4, Публічного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Гарант-Авто» - відмовити, як безпідставні.
Стягнути зі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4, в дольовому порядку, суму судових витрат у розмірі 2877,70 грн. (дві тисячі вісімсот сімдесят сім гривень).
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Головуючий - суддя: Е.М. Сініцин.