Справа № 638/6348/13-ц
Номер провадження 22-ц/786/3692/2013
Головуючий у 1-й інстанції Руднєва О.О.
Доповідач Карнаух П. М.
21 листопада 2013 року м. Полтава
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Полтавської області в складі:
Головуючого - судді: Карнауха П.М.
Суддів: Кривчун Т.О., Чумак О.В.,
при секретарі: Ткаченко Т.І.,
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою Комунального підприємства «Харківські теплові мережі»
на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 01 липня 2013 року
по справі за позовом Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за несплату за теплопостачання та гаряче водопостачання за період з 01 лютого 2004 року по 31 березня 2013 року.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача апеляційного суду Полтавської області Карнауха П.М., -
Позивач в травні 2013 року звернувся до місцевого суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги з теплопостачання.
Свої позовні вимоги обґрунтовував тим, що КП «Харківські теплові мережі» надає послуги з централізованого опалення та підігріву холодної води для потреб гарячого водопостачання, а ОСОБА_1 є споживачем цих послуг за адресою: АДРЕСА_1, оскільки є власником даної квартири.. На даного абонента відкритий особистий рахунок для здійснення оплати та видано абонентську книжку. Проте належним чином не виконує взяті на себе зобов'язання, в результаті чого виникла заборгованість за період з 01.02.2004 року по 31.03.2013 року, яка становить 6155,63 грн.
Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 01 липня 2013 року позовні вимоги Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за несплату за теплопостачання та гаряче водопостачання за період з 01 лютого 2004 року по 31 березня 2013 року в сумі 6155,63 гривень визнано необґрунтованими.
Відмовлено КП «Харківські теплові мережі» в задоволенні позову про стягнення заборгованості за період з 01.02.2004 року по 08.05.2010 року у зв'язку з пропуском строку позовної давності.
В задоволенні позовних вимог за період з 09.05.2010 року по 31.03.2013 року КП «Харківські теплові мережі» відмовлено у зв'язку з відсутністю у ОСОБА_1 зобов'язань перед позивачем по сплаті за послуги з надання опалення та гарячого водопостачання.
Позовні вимоги про стягнення судового збору залишено без задоволення.
В апеляційній скарзі представник КП «Харківські теплові мережі» просить рішення місцевого суду скасувати та ухвалити нове про задоволення позовних вимог в повному обсязі. Посилається на те, що при ухваленні рішення судом дана неправильна оцінка встановленим обставинам справи, невірно застосовано норми матеріального та порушено норми процесуального права.
Відповідно до ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 23 вересня 2013 року визначено підсудність апеляційного розгляду цивільної справи за позовом Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за теплопостачання та гаряче воло достачання Апеляційному суду Полтавської області.
Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.
Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню.
У відповідності з ч.3 ст. 10, ч.1ст.11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Згідно ч.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Частиною 4 статті 60 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим, ухваленим на основі повно і всебічно з'ясованих обставин.
Як убачається з матеріалів справи та було встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 з 29 листопада 1994 року обраний суддею Червонозаводського районного суду м. Харкова, а з 11 липня 2011 року зарахований до штату Апеляційного суду Харківської області і працює на посаді судді по теперішній час (а.с.16).
ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 та являється споживачем послуг з теплопостачання, які надає КП «Харківські теплові мережі».
Відповідач ОСОБА_1 мав право на 50% знижку плати за послуги теплопостачання до 01.01.2011р., відповідно до ст. 44 Закону України «Про статус суддів» від 15 грудня 1992 року (який втратив чинність 30 липня 2010 року, а норми статті 43, частини п'ятої-тринадцятої статті 44 цього Закону втратили чинність з 01 січня 2011 року, згідно із Законом України від 07.07.2010р. № 2453-VI, враховуючи зміни внесені ЗУ від 23.12.2010р. № 2856-VI).
Починаючи з 01.08.2010 року відповідач проводить 100% оплату за надані послуги з теплопостачання, що підтверджується наданою позивачем відомістю нарахування та оплат за теплову енергію (а.с.4).
Відповідно до наданого до суду розрахунку заборгованість за теплопостачання відповідача позивачем зазначена з 01 квітня 2004 року по 31 березня 2013 року та становить 6155,63 грн.
Апелянт в своїх доводах посилається на те, що відповідно до порядку надання пільг працівникам бюджетних установ споживачі послуг сплачують вартість у загальному порядку, а відшкодування пільговику в подальшому проводиться бюджетною установою. Такі доводи апеляційної скарги колегією суддів не беруться до уваги, оскільки суперечать чинному законодавству, а тому підлягають відхиленню.
Разом з цим, згідно ч. 3 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.
Відмовляючи в задоволенні позову, місцевий суд прийшов до висновку, що існують дві підстави для відмови в задоволенні - за період з 01.02.2004р. по 08.05.2010р. у зв'язку з пропуском строку позовної давності, а за період з 09.05.2010р. по 31.03.2013 року у зв'язку з відсутністю зобов'язань перед позивачем по сплаті за послуги з надання опалення та гарячого водопостачання.
Однак, з такими підставами відмови в задоволенні позову колегія суддів не погоджується, оскільки суд не дав належної оцінки доказам та встановленим обставинам, що призвело до невірного застосуванням норм матеріального права внаслідок помилкового їх тлумачення.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень та добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки.
Так, при вирішенні питання про застосування строку позовної давності на якому наполягає сторона, суд повинен дати належну оцінку встановленим обставинам по справі та в разі встановлення недоведеності позовних вимог відмовити в їх задоволенні саме з цих підстав, а не у зв'язку з пропуском строків позовної давності (п. 11 Постанови Пленуму ВСУ № 14 від 18.12.2009р. «Про судове рішення у цивільній справі»).
Також слід зазначити, що згідно ч. 1 ст. 264 ЦК України перебіг строку позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого обов'язку, однак місцевий суд не звернув на це уваги та не врахував, що відповідач проводив оплату за комунальні послуги щомісячно, але сплачував по 50% нарахованої суми, використовуючи надану Законом пільгу.
Окрім того, місцевий суд відмовив в задоволенні позову за період з 09.05.2010р. по 31.03.2013 року, в зв'язку з відсутністю зобов'язань перед позивачем по сплаті за послуги з надання опалення та гарячого водопостачання. Однак, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів про припинення існуючих між сторонами зобов'язань з приводу надання та отримання послуг з теплопостачання.
При розгляді даної справи було достовірно встановлено, що ОСОБА_1, обіймаючи посаду судді, проводив щомісячні платежі до КП «Харківські теплові мережі» в розмірі 50% за спожиту теплову енергію.
Про наявність у відповідача статусу судді, що дає право на застосування відповідних пільг, ОСОБА_1 вчасно повідомляв позивача. Починаючи з 01 серпня 2011 року ОСОБА_1 став проводити платежі в розмірі 100% встановленого тарифу, хоча відповідно до Закону України від 07.07.2010р. № 2453-VI, норми статті 43 та ч. 5-13 ст. 44 ЗУ «Про статус суддів» втратили свою чинність з 01 січня 2011 року.
За загальним правилом в Україні визначається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (стаття 8 Конституції України).
Суди повинні вирішувати справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, інших нормативно-правових актів, прийнятих відповідним органом на підставі, у межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а в разі невідповідності таких нормативно-правових актів Конституції, законам України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту, суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
У статті 6 Конституції України зазначається, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження в установлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України. Діяльність судової системи визначається Конституцією України та на час виникнення спірних правовідносин Законом № 2862-XII та Законом України від 7 лютого 2002 року № 3018-ІІІ «Про судоустрій України».
Статтею 130 Конституції України закріплюється обов'язок держави забезпечувати фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів як складову конституційних гарантій їх незалежності та недоторканості (частина перша статті 126 Конституції України).
Відповідно до вимог частини дев'ятої статті 44 Закону № 2862-XII (чинного на час виникнення спірних правовідносин) позивач мав право на 50-відсоткову знижку на оплату за займане ним та членами його сім'ї житло, комунальні послуги (водопостачання, газ, електрична та теплова енергія, установка і користування домашнім телефоном).
Закріплені в частині третій статті 11 Закону № 2862-XII гарантії незалежності суддів полягають в заходах правового захисту, матеріального і соціального забезпечення, які не можуть бути скасовані чи зменшені іншими правовими актами.
Тобто, зважаючи на особливий статус суддів як носіїв судової влади, за ними законодавчо було закріплено ряд соціально-правових гарантій, що спрямовані на забезпечення належного виконання судом своїх конституційних функцій із забезпечення дії принципу верховенства права, захисту прав і свобод людини та громадянина, утвердження й забезпечення яких є головним обов'язком держави. Указана пільга є однією з державних гарантій, спрямованих на реалізацію цього принципу.
Згідно з пунктом 5 Рішення Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) зупинення законом про Державний бюджет України дії інших законів України щодо надання пільг, компенсацій і гарантій, внесення змін до інших законів України, встановлення іншого (додаткового) правового регулювання відносин, ніж передбачено законами України, не відповідає статтям 1, 3, частині другій статті 6, частині другій статті 8, частині другій статті 19, статтям 21, 22, пункту 1 частини другої статті 92, частинам першій, другій, третій статті 95 Конституції України. Таким чином, Верховна Рада України не повноважна при прийнятті закону про Державний бюджет України включати до нього положення про внесення змін до чинних законів України, зупиняти дію окремих законів України та/або будь-яким чином змінювати визначене іншими законами України правове регулювання суспільних відносин.
Отже, право, установлене частиною дев'ятою статті 44 Закону № 2862-XII і гарантоване Конституцією України, не може бути порушеним шляхом звуження змісту та обсягу визначених гарантій незалежності суддів, а саме ненадання бюджетного фінансування видатків на відшкодування суддям витрат на оплату житла та наданих комунальних послуг у розмірі 50 відсотків від установлених тарифів.
Установлене частиною дев'ятою статті 44 Закону № 2862-XII і гарантоване Конституцією України право суддів на 50-відсоткову знижку плати за займане ними та членами їх сімей житло, комунальні послуги (водопостачання, газ, електрична та теплова енергія, установка і користування індивідуальним домашнім телефоном) не може бути порушеним шляхом звуження його змісту та обсягу. Відсутність бюджетного фінансування не може перешкоджати в реалізації суддею свого права на встановлені частиною дев'ятою статті 44 Закону № 2862-XII пільги. Надання суддям передбачених цим Законом пільг, компенсацій і гарантій, спрямованих на реалізацію принципу верховенства права, не може ставитись у залежність від бюджетного фінансування на той чи інший бюджетний період.
Зазначена правова позиція сформульована в постановах Верховного Суду України від 30.01.2013 по справі № 6-142цс12 та від 22 травня 2013 року по справі № 6-38цс13.
Колегія суддів вважає, що позивач не мав законних прав нараховувати відповідачу по 31 грудня 2010 року 100% оплату без врахування пільг, встановлених ЗУ «Про статус суддів». При розгляді справи, судом достовірно було встановлено, що відповідач, маючи пільги встановлені законом, до 31.07.2010 року сплачував 50% за надані послуги з теплопостачання, а з 01.08.2010 року став сплачувати 100 % нарахованих коштів до сплати. Наявності будь-якої заборгованості станом на 31.03.2013року колегія суддів з наданих доказів по справі не вбачає, враховуючи розмір проведеної відповідачем оплати в період з 01.08.2010р. по 01.01.2011р.
Рішення суду повинно ґрунтуватись на нормах закону та доказах, досліджених при розгляді справи, а не на припущеннях, які на думку позивача доводять порушення його прав та інтересів відповідачами.
За таких обставин, рішення місцевого суду підлягає скасуванню з постановленням нового рішення про відмову в задоволенні заявлених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 303, 309 ч.1 п.3,4, 316 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» - відхилити.
Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 01 липня 2013 року - скасувати.
Ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за несплату за теплопостачання та гаряче водопостачання за період з 01 лютого 2004 року по 31 березня 2013 року в сумі 6155,63 грн. - відмовити в повному обсязі за безпідставністю.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий: Карнаух П.М.
Судді: Кривчун Т.О.
Чумак О.В.
З оригіналом згідно:
Суддя Апеляційного суду
Полтавської області Карнаух П.М.