13 листопада 2013 року м. Київ К/800/44550/13
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача Конюшка К.В.
суддів Гончар Л.Я., Чалого С.Я.
розглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду в м. Свердловську Луганської області на постанову Свердловського міського суду Луганської області від 12 травня 2011 року та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 14 серпня 2013 року
у справі № 2-а-400/11
за позовом ОСОБА_2
до Управління Пенсійного фонду в м. Свердловську Луганської області
про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії
У грудні 2010 року ОСОБА_2 звернувся до Свердловського міського суду Луганської області з адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України в м. Свердловську Луганської області про визнання неправомірними дій та зобов'язання відповідача зробити перерахунок пенсії та додаткової пенсії згідно зі статтею 50, частиною четвертою статті 54, статті 67 Закону України від 28.02.1991 № 796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон №796), починаючи з 01.01.2005 по 31.12.2007 та з 22.05.2008 по 31.03.2009, як інваліду 3 групи 1 категорії через захворювання, пов'язане з виконанням обов'язків по ліквідації наслідків аварії на ЧАЄС та з 01.04.2009 по 31.05.2009 як інваліду 2 групи виходячи з 6 та 8 мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії за шкоду заподіяну здоров'ю у розмірі 50 та 75 відсотків мінімальної пенсії за віком встановленим Законом України від 15.07.1999 №966-14 «Про прожитковий мінімум» , та зобов'язання відповідача донарахувати і сплатити додаткову пенсію в розмірі 75% мінімальної пенсії за віком як інваліду 2 групи починаючи з 01.06.2009.
Постановою Свердловського міського суду Луганської області від 12.05.2011 позов задоволено частково. Визнано незаконною бездіяльність відповідача, зобов'язано а зробити перерахунок та виплатити ОСОБА_2 пенсію в розмірі 6-ти мінімальних пенсій за віком з 01.01.2005 по 31.12.2007 та з 22.05.2008 по 31.03.2009 та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, до розміру 50% мінімальної пенсії з 01.01.2005 по 31.12.2007 та з 22.05.2008 по 31.03.2009, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком за відповідний період та зобов'язано Управління Пенсійного фонду України в м. Свердловську Луганської області зробити перерахунок та виплатити позивачу пенсію в розмірі 8-ми мінімальних пенсій за віком з 01.04.2009 по 31.05.2009 та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, до розміру 75% мінімальної пенсії з 01.04.2009 по 31.05.2009, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком за відповідний період. У решті позову відмовлено.
Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 14.08.2013 рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове - про часткове задоволення позову. Визнано дії Управління Пенсійного фонду України в м. Свердловську Луганської області неправомірними та зобов'язано здійснити перерахунок додаткової пенсії ОСОБА_2 як інваліду 2-ї групи відповідно до статті 50 Закону № 796, виходячи з розміру 75 відсотків мінімальної пенсії за віком у відповідності до частини першої статті 28 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058) з 13 червня 2010 року по 22 липня 2011 року.
Позовні вимоги за період з 01.01.2005 по 12.06.2010 залишено без розгляду. У решті позову відмовлено.
Не погоджуючись зі вказаними рішеннями судів попередніх інстанцій в частині задоволеного позову, Управління Пенсійного фонду в м. Свердловську Луганської області оскаржило їх у касаційному порядку.
У касаційній скарзі скаржник просив скасувати вказані судові акти в частині задоволеного позову з мотивів порушення названими судами норм матеріального права та прийняти нове рішення у справі - про відмову у задоволенні позову повністю.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що положення частини першої статті 28 Закону № 1058 не поширюються на цей спір та не можуть регулювати відносини, що виникли на підставі положень Закону №796.
Справу розглянуто в порядку письмового провадження, установленому пунктом 2 частини першої статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.
Згідно з частиною другою статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи і правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про те, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.
Як установлено судами попередніх інстанцій, позивач належить до першої категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, має другу групу інвалідності з 29.04.2009.
У червні 2010 року позивач звернувся до відповідача з заявою про перерахунок пенсії у розмірах, встановлених статтями 50, 54 Закону №796, проте листом від 30.06.2010 №2664/Г-14 відповідач відмовив у перерахунку пенсії з посиланням на виконання рішення місцевого суду про перерахунок пенсії по 2 групі інвалідності з 01.06.2009 лише із розрахунку 8 мінімальних пенсій за віком без урахування додаткової пенсії у розмірі 75% мінімальної пенсії за віком.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та приймаючи нове - про часткове задоволення позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що у позивача виникло право на отримання додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, як інваліда 2 групи у розмірі 75 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з обґрунтованим висновком суду апеляційної інстанції з огляду на таке.
Частиною четвертою статті 54 Закону №796 визначено підстави та умови призначення державних пенсій особам, віднесеним до категорії 1 та у зв'язку з втратою годувальника, в усіх випадках розміри пенсій для інвалідів 2 групи, щодо яких встановлено зв'язок із Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими 8 мінімальних пенсій за віком.
Згідно зі статтею 50 цього Закону, особам, віднесеним до категорії 1, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, зокрема, інвалідам 2 групи у розмірі 75% мінімальної пенсії за віком.
Отже, при визначенні розміру державної пенсії за основу їх нарахування береться мінімальна пенсія за віком.
Розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими частиною першою статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», іншого законодавчого або нормативно-правового акта, які б визначали цей розмір або встановлювали інший розмір, немає.
Тому, правильним є висновок щодо неприйняття до уваги положень частини третьої статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», відповідно до якої мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії та права на отримання пенсії, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, як це встановлено статтями 50, 54 Закону №796.
Зважаючи на викладене, доводи касаційної скарги спростовуються вище переліченими нормами права та установленими обставинами справи, у зв'язку з чим відсутні підстави для її задоволення та скасування оскаржуваних судових рішень.
У той же час, суд касаційної інстанції звертає увагу на помилковість визначення судом апеляційної інстанції кінцевого терміну задоволення адміністративного позову з огляду на таке.
З самого визначення поняття «пенсія» випливає, що щомісячні пенсійні виплати здійснюються на постійній основі, один раз на місяць протягом невизначеного періоду часу, а тому цей вид виплат не є строковим і не може бути призначений на певний строк. У цьому випадку визначається лише дата, з якої особа має право на отримання пенсії (чи її перерахунок). Кінцевий термін або строк, на який призначається пенсія, не може встановлюватись, оскільки це суперечить самому визначенню та суті пенсії. Тому виплату пенсії не може бути обмежено будь-яким кінцевим терміном або строком, оскільки це б обмежувало право особи на отримання державної пенсії та щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка повинна виплачуватись постійно, один раз на місяць протягом невизначеного часу та без встановлення будь-якого терміну або строку виплати пенсії.
Така правова позиція була висловлена у постановах Верховного Суду України від 19.03.2013 №21-53а13 та від 23.04.2012 № 21-239а11.
Відповідно до частини першої статті 244-2 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.
Відповідно до частини першої статті 225 КАС України суд касаційної інстанції має право змінити судове рішення, якщо у справі немає необхідності досліджувати нові докази або встановлювати обставини, а судове рішення, яке змінюється, є помилковим тільки в частині.
Керуючись статтями 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції
Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду в м. Свердловську Луганської області залишити без задоволення.
Постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 14 серпня 2013 року в цій справі в частині задоволеного позову змінити, виключивши з абзацу четвертого резолютивної частини словосполучення «по 22 липня 2011 року».
У решті оскаржувані судові рішення залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України у строк та у порядку, визначеними статтями 237 - 2391 КАС України.