07 листопада 2013 року м. Київ К/9991/48379/12
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі
суддів: Васильченко Н.В., Донця О.Є., Леонтович К.Г.,
розглянувши у попередньому розгляді справу за касаційною скаргою управління Пенсійного фонду України в Дубровицькому районі Рівненської області на постанову Дубровицького районного суду Рівненської області від 4 липня 2012 року в справі № 2а-178/11/1706 за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Дубровицькому районі Рівненської області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
У січні 2011 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до управління Пенсійного фонду України в Дубровицькому районі Рівненської області, в якому просила визнати дії відповідача неправомірними та зобов'язати здійснити перерахунок щомісячної компенсації по втраті годувальника у відповідності до положень ст.52 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та призначити щомісячну компенсацію по втраті годувальника з моменту звернення з заявою про перерахунок у розмірі не нижче 50% мінімальної пенсії за віком.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 є вдовою ОСОБА_2, потерпілого категорії 1 інваліда І групи, смерть якого пов'язана з наслідками аварії на ЧАЕС, що підтверджується посвідчення НОМЕР_1.
Постановою Дубровицького районного суду Рівненської області від 24 червня 2011 року, позовні вимоги задоволені частково. Зобов'язано відповідача провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 щомісячної компенсації по втраті годувальника відповідно до ст.ст.52,67 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у розмірі 50% мінімальних пенсій за віком за період з 08.12.2010 року по 25.01.2011 року, за виключенням сум фактично проведеної виплати. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
У липні 2011 року управління Пенсійного фонду України в Дубровицькому районі Рівненської області звернулося до суду з апеляційною скаргою на постанову Дубровицького районного суду Рівненської області від 24 червня 2011 року.
Ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 28 березня 2012 року апеляційна скарга відповідача залишена без задоволенні, рішення суду першої інстанції залишене без змін.
У квітні 2012 року ОСОБА_1 звернулася до суду з апеляційною скаргою на постанову Дубровицького районного суду Рівненської області від 24 червня 2011 року.
Постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 4 липня 2012 року змінене рішення суду першої інстанції в частині зазначення періоду проведення нарахування та виплати коштів ОСОБА_1, передбачених ст.ст. 52, 67 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" з 8 грудня 2010 року по 22 липня 2011 року. В решті постанова залишена без змін.
Не погоджуючись з ухваленим по справі рішенням управління Пенсійного фонду України в Дубровицькому районі Рівненської області звернулося до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні апеляційної скарги, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Перевіривши правову оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши матеріали касаційної скарги, проаналізувавши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що відсутні підстави для скасування судового рішення, а касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач являється вдовою потерпілого категорії 1 інваліда І групи, смерть якого пов'язана з наслідками аварії на ЧАЕС.
Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що позивач має право на щомісячну компенсацію по втраті годувальника з моменту звернення з заявою про перерахунок у розмірі не нижче 50% мінімальної пенсії за віком.
Змінюючи рішення суду першої інстанції апеляційний суд виходив з того, що судом першої інстанції правильно по суті вирішений спір, разом із тим помилково обмежено датою звернення до суду період проведення нарахування та виплати коштів ОСОБА_1, передбачених ст.ст. 52, 67 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої і апеляційної інстанцій виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 52 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" вона звернулася до відповідача з заявою про перерахунок пенсії у розмірах, встановлених зазначеною нормою Закону, на що управління Пенсійного фонду України відмовило в перерахунку призначеної пенсії з огляду на відсутність підстав такого перерахунку та правомірність визначення розміру пенсії.
Стаття 52 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" передбачає щомісячну компенсацію в разі втрати годувальника що призначається на кожного непрацездатного члена сім'ї, який був на його утриманні, в розмірі 50 % мінімальної пенсії за віком незалежно від пенсії, передбаченої законодавством України.
Згідно ч.3 ст.67 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у разі збільшення розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом, підвищується розмір пенсії, визначений відповідно до статті 54 цього Закону, а також розмір додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4, розмір щомісячної компенсації сім'ям за втрату годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи. Перерахунок пенсії здійснюється з дня встановлення нового розміру прожиткового мінімуму.
Конституційний Суд України неодноразово розглядав проблему пов'язану з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимістю обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень.
Зокрема, у рішенні Конституційного Суду України № 8-рп/2005 від 11.10.2005 р. зазначалося, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за статтею 22 Конституції України не допускається.
Суди попередніх інстанцій вірно виходили з того, що конституційні принципи, на яких базується здійснення прав і свобод людини і громадянина в Україні, включаючи і право на пенсійне забезпечення, передбачені статтями 1, 3, частиною 2 статті 6, статтею 8, частиною 2 статті 19, статтями 22, 23, частиною 1 статті 24 Конституції України, набуте у сфері пенсійного забезпечення, не може бути скасоване чи звужене. Правовою гарантією забезпечення державою даного права є виконання прийнятих на себе зобов'язань, виходячи з положень принципу верховенства права, закріпленого як статтею 8 Конституції України, так і статтею 8 Кодексу адміністративного судочинства України.
Законом України "Про Державний бюджет України на 2010 рік", Законом України "Про Державний бюджет України на 2011 рік", Кабінету Міністрів надано право встановлювати розміри соціальних виплат, які відповідно до законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати, але не узгоджуються з вимогами, викладеними в Конституції України.
Відповідно до статті 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, суди попередніх інстанцій дійшли до обґрунтованих висновків про те, що при визначенні розміру виплат застосуванню підлягає саме ст. 52 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", а не постанова Кабінету Міністрів України № 530 від 28.05.2008р. про "Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян", яка істотно звужує обсяг встановлених законом прав.
Таким чином при вирішенні цього спору, колегія суддів доходить висновку, що при розрахунку щомісячну компенсації по втраті годувальника, передбаченої статтями, наведеними вище, застосуванню підлягає розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановлений в законі про Державний бюджет України на відповідний рік, із якого визначається мінімальний розмір пенсії за віком.
Положення частини 3 статті 28 Закону № 1058-ІV не є перешкодою для застосування даної величини (мінімального розміру пенсії за віком) для обрахування інших пенсій чи доплат пов'язаних з мінімальною пенсією за віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого, крім передбаченого частиною 1 цієї статті, мінімального розміру пенсії за віком.
Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про державний бюджет на 2011 рік", № 3491-VI, від 14.06.2011 року внесені зміни до Прикінцевих положень Закону, згідно з якими норми і положення статей 39, 50, 51, 52, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік".
На виконання зазначених положень прийнята постанова Кабінету Міністрів України від 06.07.2011 р. № 745, яка набрала чинності 23.07.2011 року, якою передбачено, що у всіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено причинний зв'язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, і пенсій у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, не можуть бути нижче для учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році: інвалідів І групи - 1200 гривень; інвалідів II групи - 1090 гривень; інвалідів III групи - 980 гривень. Вказане положення не визнано неконституційним.
Враховуючи викладене, апеляційний суд дійшов до вірного висновку про задоволення позовних вимог по 22.07.2011 року.
Згідно ч.3 ст.220-1 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Відповідно до ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
З урахуванням викладеного, судом апеляційної інстанції винесене законне і обґрунтоване рішення, постановлене з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України, -
Касаційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Дубровицькому районі Рівненської області відхилити.
Постанову Дубровицького районного суду Рівненської області від 4 липня 2012 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через 5 днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав передбачених ст.ст.237-239 Кодексу адміністративного судочинства України.
Судді: