"28" жовтня 2013 р. м. Київ К-42546/10
Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:
головуючого судді Пилипчук Н.Г.
суддів Ланченко Л.В.
Цвіркуна Ю.І.
розглянувши у попередньому судовому засіданні
касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім «Енергобудсервіс»
на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.07.2010
та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 03.12.2010
у справі № 2а-5657/10/2670
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім «Енергобудсервіс»
до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва
про скасування податкових повідомлень-рішень, -
Подано позов про скасування податкових повідомлень-рішень від 07.10.2009 № 0000922305/0, від 10.12.2009 № 0000922305/1 про визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток в загальній сумі 108555 грн. та від 07.10.2009 № 0000952305/0, від 10.12.2009 № 0000952305/1 про визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість в загальній сумі 49889,00 грн.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.07.2010, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 03.12.2010, в задоволенні позову відмовлено.
ТОВ «Торговий Дім «Енергобудсервіс» подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову. Посилається на порушення судами норм матеріального права: п.п. 5.2.1 п. 5.2, абз. 3 п.п. 5.4.2 п. 5.4, п. 5.11 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», ч. 2 ст. 628 Цивільного кодексу України, п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».
Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Судами попередніх інстанцій встановлено такі обставини.
Підставою для визначення позивачеві за оспорюваними податковими повідомленнями-рішеннями податкових зобов'язань з податку на прибуток та на додану вартість слугували висновки перевірки, викладені в акті від 23.09.2009 № 574/1-23-05-33053211, про порушення вимог п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що полягало у неправомірному віднесенні до складу валових витрат та податкового кредиту витрат та податку на додану вартість відповідно за операціями з придбання у ТОВ «Укрзахіденерго» послуг навчання, у ФО-підприємців ОСОБА_2 та ОСОБА_3 маркетингових послуг з дослідження ринку тепловізійного обладнання та консультування з питань продажу та придбання цінних паперів, а також до складу валових витрат витрати з придбання транспортних послуг у ТОВ «Автофобхолдинг».
Відповідно до п. 5.1. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Абзац третій п.п. 5.4.2 п. 5.4 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» дозволяє включати до складу валових витрат у розмірі до 3 відсотків фонду оплати праці звітного періоду витрати платника податку, пов'язані, зокрема, з професійною підготовкою, навчанням, перепідготовкою або підвищенням кваліфікації осіб, які перебувають у трудових відносинах з таким платником податку.
Відповідно до абз. 4 п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Відповідно до п.п. 7.4.1. п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Таким чином, право на валові витрати та податковий кредит з податку на додану вартість виникає в результаті придбання товарів і послуг з метою використання в господарській діяльності. При цьому операція з придбання повинна бути реальною, тобто повинна мати місце об'єктивна зміна складу активів платника податків.
Крім того, в основі будь-якої реальної господарської операції має лежати економічна мета, тобто бажання платника податків приростити активи за допомогою досягнення господарського ефекту.
У податковому обліку понесені витрати на придбання послуг мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, які містять відомості про господарську операцію, підтверджують її фактичне здійснення, тобто первинними документами, що містять інформацію про фактичні господарські операції, розкривають їх зміст та обсяг.
За відсутності достатніх доказів - первинних документів, які б достовірно підтверджували обґрунтованість понесених витрат, зокрема розкривали зміст та обсяг господарської операції, підстави для висновку про правомірне віднесення до складу валових витрат суми вартості таких послуг відсутні.
Судами попередніх інстанцій в зазначеному аспекті оцінено документи, надані платником податків на підтвердження свого права на валові витрати та податковий кредит.
Зокрема, досліджено умови договорів на придбання позивачем товару у ЗАТ «ЕНВП «Укрзахіденерго» від 23.05.2007 № 2007/20-ДП, що включали в себе умови щодо поставки позивачеві послуг навчання двох спеціалістів, в результаті чого встановлено, що операції з навчання працівників позивача не мали реального характеру, оскільки перебування працівників у відрядженні з метою навчання документально не підтверджено; досліджено умови договорів з фізичними особами-підприємцями від 30.05.2008 № 30/05-08 та від 02.06.2008 № 02/06-08 на надання інформаційно-маркетингових послуг щодо дослідження ринку лічильників електроенергії на території України, в результаті чого встановлено, що фактичне надання таких послуг не підтверджено достатніми доказами - первинними документами, які б розкривали зміст та обсяг придбаних послуг, а також їх зв'язок з господарською діяльністю; в результаті дослідження операції з придбання позивачем послуг перевезення вантажу встановлено, що такі операції під час перевірки не були підтверджені належними доказами - первинними документами, що підтверджують послуги з перевезення вантажу автомобільним транспортом, зокрема товарно-транспортною накладною чи дорожнім листом, які є основними документами на перевезення вантажів згідно з п. 11.1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 № 363 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 за № 128/2568, без надання суду першої інстанції поважних причин їх ненадання до перевірки.
Таким чином, за встановленої судами попередніх інстанцій обставини щодо відсутності факту підтвердження господарських операцій позивача достатніми первинними бухгалтерськими документами формування валових витрат та податкового кредиту не може бути визнано обґрунтованим.
Зважаючи на дотримання судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, надану судами правову оцінку обставинам, на які посилалися сторони, обґрунтовуючи свої вимоги та заперечення, та враховуючи межі перегляду справи судом касаційної інстанції, визначені у ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України, касаційна скарга залишається без задоволення, а оскаржувані судові рішення.
Керуючись ст. ст. 220, 2201, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім «Енергобудсервіс» залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.07.2010 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 03.12.2010 - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою, поданою через Вищий адміністративний суд України у порядку, встановленому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук
Судді Л.В. Ланченко
Ю.І. Цвіркун