"14" листопада 2013 р. м. Київ К-40999/09
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Головуючого Рецебуринського Ю.Й.,
Суддів Іваненко Я.Л.,
Олендера І.Я.,Черпака Ю.К.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 4 червня 2009 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Управління Державної автомобільної інспекції Управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області (далі - УДАІ УМВС України в Луганській області) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
У липні 2008 року ОСОБА_3 звернувся до суду з адміністративним позовом, в подальшому уточненим, в якому просив: визнати протиправним та скасувати рішення УДАІ УМВС України в Луганській області про відмову в реєстрації автомобіля NISSAN Maxima 1994 року випуску, кузов НОМЕР_2, державний номер НОМЕР_1; зобов'язати відповідача зареєструвати вказаний автомобіль; стягнути з УДАІ УМВС України в Луганській області моральну шкоду в сумі 1700 грн; стягнути з відповідача витрати на оплату правової допомоги, понесені позивачем, в розмірі 6000 грн.
Позов обґрунтував тим, що відповідачем незаконно відмовлено йому у реєстрації автомобіля NISSAN Maxima 1994 року випуску, кузов НОМЕР_2, державний номер НОМЕР_1, оскільки рішенням Новоайдарського районного суду Луганської області від 15 травня 2007 року визнано дійсним договір купівлі-продажу вказаного автомобіля між ОСОБА_4 і позивачем та визнано за ним право власності на цей автомобіль. Крім того, зазначеним рішенням суду було встановлено, що дані про ввезення автомобіля NISSAN Maxima 1994 року випуску, кузов НОМЕР_2, державний номер НОМЕР_1 на територію України відсутні, а тому немає підстав для митного оформлення та внесення мита та інших податків, передбачених законодавством при імпорті транспортних засобів.
Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2008 року позов задоволено частково. Визнано нечинним та скасовано рішення УДАІ УМВС України в Луганській області про відмову в реєстрації автомобіля NISSAN Maxima 1994 року випуску, кузов НОМЕР_2, державний номер НОМЕР_1. Зобов'язано відповідача зареєструвати вказаний автомобіль. Стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача витрати на оплату правової допомоги в розмірі 6000 грн.
Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 4 червня 2009 року скасовано постанову Луганського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2008 року, прийнято нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
У касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального і процесуального права, просить скасувати прийняте ним рішення та постановити нове рішення про задоволення позовних вимог.
Справа вирішується в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами відповідно до статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки відсутні клопотання всіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю.
З'ясувавши обставини справи, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Судами встановлено, що постановою оперуповноваженого Старобельського РВ УМВС України в Луганській області Савченка І.В. від 29 січня 2007 року відмовлено в порушенні кримінальної справи відносно ОСОБА_3 за частиною 3 статті 358 Кримінального кодексу України за фактом підробки свідоцтва про реєстрацію НОМЕР_3.
Рішенням Новоайдарського районного суду Луганської області від 15 травня 2007 року визнано дійсним договір купівлі-продажу автомобіля NISSAN Maxima 1994 року випуску, кузов НОМЕР_2, державний номер НОМЕР_1 між ОСОБА_4 і ОСОБА_3 та визнано за позивачем право власності на вказаний автомобіль.
20 лютого 2008 року позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просив зареєструвати за ним автомобіль NISSAN Maxima 1994 року випуску, кузов НОМЕР_2. До вказаної заяви додав постанову оперуповноваженого Старобельського РВ УМВС України в Луганській області Савченка І.В. від 29 січня 2007 року та рішення Новоайдарського районного суду Луганської області від 15 травня 2007 року.
Листом від 25 березня 2008 року УДАІ УМВС України в Луганській області повідомило ОСОБА_3 про неможливість проведення реєстрації вказаного транспортного засобу, посилаючись на абзаци 11, 12 пункту 8, абзац 6 пункту 10 Правил державної реєстрації та обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, та мотоколясок, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 7 вересня 1998 року №1388 (далі - Правила).
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції посилався на постанову оперуповноваженого Старобельського РВ УМВС України в Луганській області Савченка І.В. від 29 січня 2007 року про відмову в порушенні кримінальної справи відносно ОСОБА_3 та рішення Новоайдарського районного суду Луганської області від 15 травня 2007 року.
В свою чергу, скасовуючи рішення суду першої інстанції і відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що свідоцтво про реєстрацію автомобіля NISSAN Maxima 1994 року випуску, кузов НОМЕР_2 НОМЕР_3 є підробленим, державний номерний знак належить автомобілю ВАЗ-2106 1989 року випуску, а тому вказаний автомобіль відповідно до Правил не може бути зареєстровано УДАІ УМВС України в Луганській області.
Відповідно до пункту 7 Правил експлуатація транспортних засобів, не зареєстрованих у підрозділах ДАІ, а також без номерного знака «Транзит» забороняється.
Згідно з абзацом 1 пункту 8 Правил (в редакцій чинній на час винесення рішення судом першої інстанції) реєстрація транспортних засобів здійснюється на підставі заяви власника, поданої особисто, і документів, що посвідчують його особу, правомірність придбання транспортного засобу, оцінку його вартості, яка провадиться спеціалістом, що пройшов необхідну підготовку у порядку, встановленому МВС, Мін'юстом, Держпромполітики, Держмитслужбою та Фондом державного майна і має відповідні документи, відповідність конструкції транспортного засобу встановленим вимогам безпеки дорожнього руху, а також вимогам, які є підставою для внесення змін до реєстраційних документів. Не приймаються до реєстрації транспортні засоби, зібрані (складені) з складових частин серійних транспортних засобів без дотримання вимог Закону України «Про дорожній рух».
Абзацом 12 пункту 8 Правил встановлено, що реєстрація транспортних засобів проводиться за умови сплати їх власниками передбачених законодавством податків, а також внесення в установленому порядку платежів за огляд транспортних засобів, реєстрацію, перереєстрацію та зняття їх з обліку, відшкодування вартості бланків реєстраційних документів та номерних знаків.
Разом з тим, за правилами абзацу 1 пункту 10 Правил реєстрація транспортних засобів, конфіскованих або право власності на які встановлено за рішенням суду, проводиться на підставі відповідного рішення суду із зазначенням марки, моделі, номерів кузова (рами) транспортного засобу, а також реєстраційних документів, зокрема свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу (далі - свідоцтво про реєстрацію) або технічного паспорта у разі їх наявності з відміткою підрозділу ДАІ про зняття транспортного засобу з обліку.
Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що транспортний засіб може бути зареєстровано на підставі рішення суду про встановлення права власності на нього, однак таке рішення суду не є безумовною підставою для здійснення реєстрації, оскільки згідно з абзацами 1, 12 пункту 8 Правил власнику автомобіля необхідно надати документи, які б свідчили про відповідність такого автомобіля вимогам безпеки дорожнього руху, оцінку його вартості та сплатити, передбачені законодавством платежі.
Таким чином, вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій не врахували наведених норм матеріального права та не дослідили чи відповідає автомобіль NISSAN Maxima 1994 року випуску, кузов НОМЕР_2 вимогам Правил, необхідним для його належної реєстрації.
Що стосується вимог про стягнення з відповідача витрат на оплату правової допомоги, понесених позивачем, в розмірі 6000 грн, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з частинами 1, 3 статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які надають правову допомогу за договором, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги, передбачених законом. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.
Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що частина 3 статті 90 цього Кодексу набирає чинності з моменту набрання чинності відповідним законом. До цього часу граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до додатка до постанови Кабінету Міністрів України «Про граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави» від 27 квітня 2006 року №590 (в редакції чинній на час винесення рішення судом першої інстанції) якщо компенсація відповідно до закону сплачується за рахунок держави, витрати компенсуються у розмірі, що не перевищує суму, яка обчислюється виходячи з того, що особі, яка надає правову допомогу, виплачується 5 відсотків розміру мінімальної заробітної плати за повний робочий день.
Суд першої інстанції задовольняючи вимоги позивача про стягнення витрат на правову допомогу в розмірі 6000 грн та в свою чергу суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позовних вимог порушили вищезазначені вимоги процесуального закону, оскільки не дослідили кількість повних робочих днів особи, яка надавала правову допомогу позивачеві, розмір мінімальної заробітної плати на час надання такої допомоги.
Оскільки суди попередніх інстанцій не встановили фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, а суд касаційної інстанції відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, то прийняті ними рішення підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий судовий розгляд до суду першої інстанції за приписами частини четвертої статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись статтями 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Скасувати постанову Луганського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2008 року та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 4 червня 2009 року, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та оскарженню не підлягає.
Головуючий Ю.Й. Рецебуринський(
доповідача)
Судді Я.Л. Іваненко
І.Я. Олендер