м. Вінниця
23 жовтня 2013 р. Справа № 802/4050/13-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Вергелеса Андрія Валерійовича,
за участю:
секретаря судового засідання: Федчук Тетяни Юріївни
позивача: ОСОБА_1
представника відповідача: не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом: ОСОБА_1
до: управління Пенсійного фонду України у м. Могилеві-Подільському та Могилів-Подільському районі
про: визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певну дію
До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з адміністративним позовом до управління Пенсійного фонду України у м. Могилеві-Подільському та Могилів-Подільському районі про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дію.
Позовні вимоги мотивовані тим, що дії УПФ України у м. Могилеві-Подільському та Могилів-Подільському районі щодо зобов'язання сплатити єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є незаконними, необґрунтованими та порушують ч. 2 ст. 19 Конституції України і положення ч. 4 ст. 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", відповідно до яких фізичні особи-підприємці, які обрали спрощену систему оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу.
Норма щодо звільнення фізичної особи - підприємця від сплати єдиного внеску на позивача розповсюджується, оскільки він є пенсіонером за віком, а тому, дії органу Пенсійного фонду щодо зобов'язання сплатити єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з квітня по червень 2013 року в сумі 1194, 03 грн. є протиправними.
Позивач в судовому засіданні пояснив, що дії відповідача в частині зобов'язання сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з квітня по червень 2013 року в сумі 1194, 03 грн. є протиправними, а тому позовні вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився. До суду надійшли письмові заперечення проти позову (вх. №24836 від 23.10.13р.), в яких представник управління Пенсійного фонду України у м. Могилеві-Подільському та Могилів-Подільському районі просить розгляд справи проводити за його відсутності.
Заслухавши пояснення позивача, дослідивши письмові матеріали справи та надані докази, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову з огляду на наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є фізичною особою - підприємцем та згідно свідоцтва платника єдиного податку серії НОМЕР_2 року від 15.03.2013 р. перебуває на спрощеній системі оподаткування, обліку і звітності з 1 квітня 2013 року. Водночас, згідно пенсійного посвідчення № НОМЕР_1, виданого 14.09.2011 р., він є пенсіонером, якому призначено пенсію за віком.
Відповідач направив позивачу інформацію щодо нарахованих сум єдиного внеску листом від 12.09.2013р. № 3254/06-39/03 якими повідомив позивача про нарахування єдиного внеску за липень-грудень 2011 року та за квітень-червень 2013 року.
Позивач, не погодившись із діями відповідача, оскаржив їх до суду. Свою позицію він обґрунтовує тим, що нарахування йому сум мінімального страхового внеску здійснено з моменту набуття чинності змін до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 р. № 2464. Так, статтю 4 цього Закону було доповнено частиною 4, відповідно до якої особи, зазначені у пункті 4 частини 1 цієї статті, які обрали спрощену систему оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування. Отже, з урахуванням змін, внесених Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення окремих норм Податкового кодексу України" від 07.07.2011 № 3609 та до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", пенсіонери - приватні підприємці, що сплачують єдиний податок, більше не є платниками єдиного внеску, в частині сплати цього внеску за себе у зв'язку з тим, що тепер вони не належать до числа застрахованих осіб в обов'язковому порядку.
Суд погоджується із такими доводами позивача з огляду на наступне.
Згідно пункту 4 частини першої статі 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.
При цьому, згідно частини четвертої цієї ж норми, особи, зазначені у пункті 4 частини першої цієї статті, які обрали спрощену систему оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Суд наголошує на тому, що частина 4 статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" не містить застережень щодо її незастосування до осіб, яким пенсію за віком призначено на пільгових умовах, в зв'язку з чим суд критично оцінює посилання представника відповідача в письмових запереченнях на те, що позивач не звільнений від сплати єдиного внеску, оскільки статусу пенсіонера, який звільняється від сплати єдиного внеску, останній набуде з 17.08.2017 р., тобто по досягненню 60 років.
Оскільки, доказів того, що позивач відповідно до ст. 12 Закону України "Про загальнообов'язкове пенсійне страхування" укладав із відповідачем договір про добровільну участь у системі загальнообов'язкового соціального страхування не надано, то у нього відсутній обов'язок щодо сплати цього внеску.
Разом з тим, позивач оскаржує дії відповідача щодо зобов'язання його здійснити сплату єдиного внеску згідно звіту.
Визначаючись щодо позовних вимог, суд виходив з наступного.
Так, відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Згідно з нормами п. 1 ч. 2 ст. 17 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Отже, до адміністративних судів можуть бути оскаржені рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин, вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, якщо позивач вважає, що цими рішеннями, діями чи бездіяльністю його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав чи свобод.
З наведених норм права вбачається, що позивач на власний розсуд визначає чи порушені його права рішеннями, діями або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень. Разом з тим, ці рішення дії або бездіяльність повинні бути такими, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин.
Так, у даному випадку, позивач оскаржує дії Пенсійного фонду щодо зобов'язання його сплатити єдиний внесок згідно звіту поданого позивачем самостійно.
Як вбачається із матеріалів справи, в листі щодо нарахованих сум єдиного внеску від 12.09.2013 р. № 3254/06-39/03 відповідач інформує позивача про нарахування єдиного внеску. Суд звертає увагу на те, що даний лист по своїй суті носить інформативний характер та не носять ніякого зобов'язального характеру.
Відповідно до роз'яснень Президії Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних та інших органів" № 02-5/35 від 26.01.2000 р. (з наступними змінами та доповненнями) акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямовані на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.
Залежно від компетенції органу, який прийняв такий документ, і характеру та обсягу відносин, що врегульовано ним, акти поділяються на нормативні і такі, що не мають нормативного характеру, тобто індивідуальні.
Нормативний акт - це прийнятий уповноваженим державним чи іншим органом у межах його компетенції офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, носить загальний чи локальний характер та застосовується неодноразово. Що ж до актів ненормативного характеру (індивідуальних актів), то вони породжують права і обов'язки тільки у того суб'єкта (чи визначеного ними певного кола суб'єктів), якому вони адресовані.
Особливою відмінністю правового акту від інших управлінських актів є наявність в ньому змісту управління певної особи шляхом встановлення прав і обов'язки для інших суб'єктів.
З врахуванням викладеного, суд вважає, що лист щодо нарахованих сум єдиного внеску не є рішенням суб'єкта владних повноважень, оскільки в ньому не реалізується компетенція його видавця. Крім того, даний лист не є рішенням суб'єкта владних повноважень у розумінні Кодексу адміністративного судочинства України та Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", а носить лише інформаційний характер. Тобто, зазначений лист не створює та не припиняє права чи обов'язку для позивача.
Так як наслідком розв'язання публічно-правового спору по суті має бути захист порушеного суб'єктивного права позивача, то у разі незгоди з діями чи рішеннями контролюючого органу, рішення про визнання протиправним дій щодо зобов'язання позивача сплатити єдиний внесок згідно листа щодо нарахованих сум єдиного внеску не буде мати своїм правовим наслідком захист прав позивача, оскільки таке право підлягає захисту виключно шляхом пред'явлення позову про скасування рішення контролюючого органу, яким визначено суму зобов'язань чи штрафних (фінансових) санкцій.
Статтею 1 Закону "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" №2464-УІ встановлено, що Пенсійний фонд України - орган, уповноважений відповідно до цього Закону вести облік платників єдиного внеску, забезпечувати збір та ведення обліку страхових коштів, контролювати повноту та своєчасність їх сплати, вести Державний реєстр загальнообов'язкового державного соціального страхування та виконувати інші функції, передбачені законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" рішення, прийняті органами Пенсійного фонду з питань, що належать до їх компетенції відповідно до цього Закону, є обов'язковими до виконання платниками єдиного внеску, посадовими особами і застрахованими особами.
Відповідно до ч. 2 ст. 25 цього Закону, у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов'язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею.
Також, ч. 6 ст.1 цього Закону визначає , що недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена територіальними органами Пенсійного фонду України у випадках, передбачених цим Законом.
Так, відповідно до ч. 4 ст. 25 вищезазначеного закону, територіальний орган Пенсійного фонду у порядку, за формою і в строки, встановлені Пенсійним фондом за погодженням з центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.
З аналізу наведених норм вбачається, що документом, за наслідком прийняття якого виникає обов'язок у платника єдиного внеску сплатити такий внесок - є вимога про сплату недоїмки. Отже належним способом захисту має бути, саме оскарження рішення (вимоги про сплату недоїмки) органу Пенсійного фонду, а не дії щодо зобов'язання здійснити сплату єдиного внеску. Крім того, самі по собі дії щодо направлення листа щодо нарахованих сум єдиного внеску не тягнуть за собою жодних наслідків для позивача щодо сплати єдиного внеску, а отже не порушують права, свободи та інтереси позивача, а відтак не створюють підстав для їх захисту.
Як було встановлено на час розгляду справи у суді доказів формування та надіслання позивачу вимоги щодо сплати недоїмки, надано не було а отже будь-яких докази наявності рішень чи дій, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки особи у сфері публічно-правових відносин суду також не надавались.
Крім того було встановлено, що суми заборгованості зазначені в листі від 12.09.2013 р. №3254/06-39/03 за період з липня по грудень 2013 року в розмірі 2031, 35 грн. та за квітень-червень 2013 року в розмірі 1194, 03 грн. сплачено та згідно картки особового рахунку платника єдиного внеску заборгованість за позивачем не рахується.
Таким чином суд приходить до висновку, що позивачем у даному випадку не правильно обраний спосіб захисту, так як ніяких негативних наслідків у зв'язку із надісланням йому листа щодо нарахованих сум єдиного внеску, для нього не настало.
Відповідно до ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Перевіривши юридичні мотиви позовних вимог, оцінивши докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що вимоги позивача про визнання дії відповідача в частині зобов'язання сплати суми єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є необґрунтованими, а відтак не підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 94 КАС України, оскільки у задоволенні позову відмовлено, а також за відсутності витрат позивача, пов'язаних із залученням свідків та проведенням судових експертиз, судові витрати (судовий збір) стягненню з відповідача не підлягають.
Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -
В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.
Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Суддя Вергелес Андрій Валерійович