"11" листопада 2013 р. Справа № 922/3376/13
Колегія суддів у складі: головуючий суддя Могилєвкін Ю.О., суддя Барбашова С.В. , суддя Плужник О.В.
при секретарі Казаковій О.В.
за участю представників сторін:
позивача - Чуб С.В.
відповідача - не з'явився.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу ПАТ "Завод ім. Фрунзе", м. Харків (вх. №3026Х/3-9) на рішення господарського суду Харківської області від 13.09.13 року у справі №922/3376/13
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр Енергобуд",
м. Харків
до Публічного акціонерного товариства "Завод імені Фрунзе", м. Харків
про стягнення 117688,37 грн., -
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Центр Енергобуд" звернулось до господарського суду Харківської області з позовом, в якому (з урахуванням уточнень від 09.09.13 р., які були прийняті судом) просить стягнути з відповідача - Публічного акціонерного товариства "Завод ім. Фрунзе" основний борг в сумі 87683,30 грн., пеню в сумі 25084,35 грн., 3% річних в сумі 4920,72 грн. та витрати по сплаті судового збору в сумі 2353,76 грн., мотивуючи свої вимоги неналежним виконанням відповідачем його зобов'язань по оплаті виконаних позивачем робіт за договором підряду № 30/09 від 30.09.11 р.
Рішенням господарського суду Харківської області від 13.09.2013 року по справі №922/3376/13 (суддя Інте Т.В.) позов задоволено частково. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Завод ім. Фрунзе" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр Енергобуд" 87683,30 грн. основного боргу, 3% річних в сумі 1732,53 грн.. та витрати по сплаті судового збору у сумі 1788,31 грн.
В частині вимог щодо стягнення з відповідача 25084,35 грн. пені та 3188,19 грн. 3% річних, в позові відмовлено.
Відповідач, ПАТ "Завод ім. Фрунзе", не погодився з зазначеним рішенням, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій посилається на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи при його винесенні, просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 13.09.2013 року по справі №922/3376/13 та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
Відповідач вважає, що суд першої інстанції не з'ясував тієї обставини, що відповідно до укладеного договору підряду №30/09 від 30.09.2011 року сторонами було досягнуто згоди щодо відповідальності позивача за неякісне та несвоєчасне виконання робіт. В результаті порушення умов договору самим позивачем, у нього виникла заборгованість перед відповідачем в розмірі 87450,00 грн., як штрафні санкції за порушення умов договору підряду.
Як зазначає відповідач у своїй скарзі, на адресу позивача неодноразово направлялися листи з вимогою закінчити роботи на об'єкті, передати його Відповідачу та оплатити штраф за несвоєчасне виконання робіт за договором. Позивачем було проігноровано дані вимоги частково. Так, 16 січня 2012 року позивачем було надано до підписання акт приймання виконаних робіт за грудень 2011 року, за яким ним було здійснено передачу об'єкту та проведених на ньому робіт. Вимоги відповідача в частині сплати штрафних санкцій за порушення строків виконання робіт проігноровано.
Після підписання акту, відповідач почав здійснювати платежі по розрахунку з позивачем, всупереч існуючим протиріччям між сторонами, щодо штрафних санкцій.
Окрім зазначеного, на адресу позивача 28.03.2012 року направлявся лист- вимога від відповідача, щодо усунення недоліків виконаних робіт в рамках гарантійного обслуговування.
Відповідно до п. 8.5. Договору підрядник (позивач) зобов'язаний усунути виявлені недоліки (дефекти) власними силами і за власний рахунок по письмовому повідомленню Замовника (відповідача) в терміну обумовлені Замовником, але не пізніше п'ятнадцяти календарних днів з дня вимоги. У випадку не виконання вказаного зобов'язання підрядник має сплатити штраф в розмірі 50% від вартості робіт за Договором. Позивачем також не було виконано вказані зобов'язання.
На підтвердження зазначеного, представником відповідача, в ході судового засідання, яке відбулося 13.09.2013 року було надано суду для огляду оригінали поштових повідомлень про направлення листів - вимог на адресу Позивача та копії самих вимог, також було надано службові записки на ім'я голови правління ПАТ "Завод ім. Фрунзе" про порушення підрядником строків здачі виконаних робіт та гарантійного обслуговування об'єкту. Після огляду вказаних документів судом представник заявив клопотання про доручення вказаних документів до матеріалів справи.
Однак суд, відмовив в долучені даних доказів, при цьому свою відмову жодним чином не мотивував.
Отже, на думку апелянта, господарський суд Харківської області не дослідив дані докази, повно та всебічно не з'ясував обставини справи, чим порушив норми процесуального права, що є підставою для скасування рішення суду та відмови у задоволенні позовних вимог.
Позивач з обставинами, викладеними у апеляційній скарзі не погоджується, вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, прийнятим відповідно до норм чинного законодавства, надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, посилаючись на те, що рішення суду першої інстанції відповідає нормам чинного законодавства, та суд дав вірну правову оцінку всім обставинам справи та наданим сторонами доказам.
Відповідач свого представника в засідання судової колегії не направив. До початку засідання через канцелярію суду надав клопотання про відкладення розгляду справи посилаючись на те, що його представник Тітов І.Б. не може з'явитись у засідання судової колегії, оскільки він повинен бути присутнім у Вищому адміністративному суді у місті Києві.
Представник позивача проти заявленого клопотання заперечує, оскільки як пояснив представник позивача, інтереси відповідача в суді першої інстанції представляли два повноважних представника Тітов І.Б. та Просвєтова Т.М., тому на думку представника позивача, відповідач мав змогу направити в засідання судової колегії іншого представника.
Судова колегія розглянула клопотання представника відповідача і враховуючи на те, що відповідач був своєчасно повідомлений про час і місце розгляду справи, а неявка представника відповідача у засідання не є обставиною, що позбавляє судову колегію розглянути подану скаргу, оскільки позивач, як юридична особа, мав змогу та повинен був направити у засідання представника котрий приймав участь в засіданні суду першої інстанції, або іншого представника (керівника, заступника) для надання пояснень щодо заявленої скарги і підстав відмови від сплати боргу.
Згідно ч. 3 ст. 22 ГПК України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи. Подача клопотань спрямованих на штучне затягування судового процесу, суперечить, зокрема, вимогам статті 6 Конвенції про захист праві людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку.
За таких обставин та враховуючи встановлений ст. 102 Господарського процесуального кодексу України строк розгляду апеляційної скарги, судова колегія вважає, що клопотання відповідача про відкладення розгляду справи задоволенню не підлягає.
Судова колегія, в межах вимог передбачених ст.101 ГПК України, повторно розглянувши справу та перевіривши повноту, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, приходить до висновку про залишення рішення господарського суду першої інстанції без змін, а апеляційної скарги без задоволення з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи і встановлено судом першої інстанції, між ПАТ "Завод ім. Фрунзе" (замовник) та ТОВ "Центр Енергобуд" (підрядник) був укладений договір підряду (далі - договір) №30/09 від 30.09.2011 року (а.с. 11-15), відповідно до умов якого (п.1.1) відповідач поручає, а позивач бере на себе зобов'язання виконати комплекс робіт по облицюванню фасаду композитними панелями з утепленням в парапетній частині кровлі частини нежилого приміщення по вул. Плеханівській, 57А (медіа-центр на період проведення Євро-2012 з врахуванням подальшої реконструкції під автосалон з центром сервісного обслуговування автомобілів) на об'єкті будівництва згідно договірної ціни.
Відповідно до п. 2.1.1 договору, позивач зобов'язався виконати вказані роботи в строк до 25.10.2011 року.
Згідно п. 5.1 договору, робота є виконаною після підписання сторонами Акта приймання виконаних підрядних робіт та довідки про вартість робіт за типовими формами №КБ-2в, КБ-3.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд першої інстанції обґрунтовано зазначив в своєму рішенні, що відповідно до ч. 1 ст. 875 Цивільного кодексу України за договором будівельного підряду підрядник зобов'язується збудувати і здати у встановлений строк об'єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов'язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов'язок не покладається на підрядника, прийняти об'єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх.
Судом першої інстанції встановлено, що на виконання умов договору позивач виконав підрядні роботи на загальну суму 177683,30 грн., що підтверджується актом приймання виконаних робіт КБ-2в (а.с. 16-20) та довідкою про вартість виконаних підрядних робіт КБ-3 (а.с. 21), які були підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені печатками підприємств. Будь-яких заперечень щодо якості та вартості виконаних позивачем робіт при підписанні вищевказаних актів відповідачем зазначено не було.
Відповідно до вимог ст. 33 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування і подання доказів покладається на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. В даному випадку саме відповідач повинен був довести суду першої інстанції та надати відповідні докази щодо невиконання позивачем з його вини умов договору (неякісність виконаних робіт).
Згідно ч. 1 ст. 853 Цивільного кодексу України замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові.
Згідно статті 849 ЦК України, котра визначає загальні положення договору підряду передбачено, що замовник має право у будь-який час перевірити хід і якість роботи і відмовитися від договору підряду, виплативши підрядникові плату за виконану частину роботи та відшкодувавши йому збитки, завдані розірванням договору.
Доказів складання відповідного дефектного акту із залученням повноважних представників позивача відповідно до умов п. 8.5. укладеного сторонами Договору відповідач не надав.
Відповідачем не надано і доказів щодо розірвання або відмови від укладеного договору. Навпаки, як зазначає саме відповідач у своїй апеляційній скарзі, після підписання акту виконаних робіт він почав здійснювати платежі по розрахунку з позивачем.
Не надано відповідачем і доказів звернення до суду з позовом про стягнення з підрядника (позивача по справі) штрафних санкцій за порушення умов договору.
На підставі викладеного, посилання відповідача у апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції не з'ясував тієї обставини, що в результаті порушення умов договору самим позивачем, у останнього виникла заборгованість перед відповідачем в розмірі 87450,00 грн., як штрафні санкції за порушення умов договору підряду, є безпідставним і не підтверджено жодним доказом.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, сторони в договорі домовились (п. 6.2), що оплату за виконані роботи відповідач здійснює на поточний рахунок позивача протягом 5 банківських днів з моменту підписання сторонами акту приймання виконаних підрядних робіт за формою КБ-2в та довідки про вартість виконаних підрядних робіт за формою КБ-3.
Проте, відповідач свої зобов'язання з оплати виконаних позивачем робіт не виконав в повному обсязі, здійснивши часткову оплату в розмірі 90000,00 грн., що підтверджується копіями банківських виписок (а.с. 31-35), внаслідок чого заборгованість відповідача перед позивачем склала 87683,30 грн.
13.06.13 року позивач направив на адресу відповідача вимогу про сплату заборгованості в сумі 87683,30 грн. Проте, відповідач ніяким чином на вимогу не відреагував, заборгованість не сплатив.
Як правомірно зазначив суд першої інстанції в своєму рішенні, відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно зі ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з ч.1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Станом на момент розгляду справи, відповідач 87683,30 грн. заборгованості не сплатив та не надав суду жодних доказів, які б спростовували суму заявленого боргу чи підтверджували б оплату заборгованості.
Отже, враховуючи вищевикладене, відповідач правомірно визнаний судом першої інстанції таким, що з 22.01.12 року прострочив виконання зобов'язання з оплати виконаних позивачем робіт за договором підряду №30/09 від 30.09.2011 року.
Заборгованості відповідача в сумі 87683,30 грн. перед позивачем підтверджується також актом звірки взаємних розрахунків, що наданий до матеріалів справи, який був підписаний уповноваженими представниками сторін, скріплений печатками підприємств без будь-яких зауважень щодо вартості та якості виконаних робіт.
Згідно з ч.1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Враховуючи викладене, а також те, що відповідно до ст. 526 ЦК України, ст. 193 ГК України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно з вимогами закону, суд першої інстанції правомірно визнав вимогу позивача щодо стягнення з відповідача 87683,30 грн. заборгованості, належно обґрунтованою, доведеною матеріалами справи та такою, що підлягає задоволенню.
Згідно зі ст.ст. 610, 611 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Частиною 1 ст. 624 ЦК України встановлено, що якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.
В силу ст. 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Пунктом 4 статті 231 ГК України встановлено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.
Судом встановлено, що відповідно до умов п. 7.5 договору, сторони домовилися, що у випадку порушення строків оплати за виконані та прийняті роботи відповідач сплачує позивачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми неоплачених робіт за кожен день прострочення.
11.09.13 року відповідачем була подана заява про застосування строків позовної давності щодо вимоги про стягнення пені.
Суд першої інстанції, дослідивши вказану заяву, обгрунтовано визнав за необхідне її задовольнити, виходячи з наступного.
Відповідно до п. 1 ч.2 ст. 258 ЦК України, позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Поняття позовної давності міститься в статті 256 ЦК України, відповідно до якої позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
В пункті 4.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" розтлумачено, що якщо відповідно до чинного законодавства або договору неустойка (пеня) підлягає стягненню за кожний день прострочення виконання зобов'язання, позовну давність необхідно обчислювати щодо кожного дня окремо за попередній рік до дня подання позову, якщо інший період не встановлено законом або угодою сторін.
Частина 6 ст. 232 ГК України встановлює, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Оскільки шестимісячний строк, передбачений ч. 6 ст. 232 ГК України, закінчився 22.07.12 року, а строк позовної давності на стягнення пені (за останній день нарахування) закінчився 22.07.13 року, беручи до уваги те, що позивач звернувся до суду з позовом 09.08.13 року, тобто після спливу річного терміну встановленого п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України, суд правомірно відмовив у позові в частині стягнення пені в сумі 25084,35 грн.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Суд встановив, що позивач при розрахунку 3% річних нараховував річні на різні суми заборгованості але за один і той же період, тобто з 22.01.12 року по 22.07.12 року.
Враховуючи викладене, перевіривши нарахування позивача, суд першої інстанції обґрунтовано визнав вимоги про стягнення з відповідача 3% річних такими, що підлягають частковому задоволенню в сумі 1732,53 грн., та відповідно до вимог ст. 49 ГПК України, судові витрати відшкодував за рахунок обох сторін пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
На підставі вищевикладеного, рішення господарського суду Харківської області від 13.09.2013 року у справі №922/3376/13 прийнято з урахуванням фактичних обставин справи та діючого законодавства, без порушень норм матеріального та процесуального права, тому підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.
Таким чином, керуючись ст.ст. 202, 205, 207, 509, 525, 526, ч.2 ст. 530, 611, ч.1 ст. 612, ч. 2 ст. 623, ч.1 ст. 625, 849, 853 Цивільного кодексу України, ст.ст. 193, 224, 225 Господарського суду України, ст.ст. 33, 49, 99,101, п.1 ст.103, ст.ст.104-105 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія, -
Рішення господарського суду Харківської області від 13.09.13 року у справі №922/3376/13 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до касаційної інстанції Вищого господарського суду України.
Повний текст постанови підписаний 13.11.2013 року.
Головуючий суддя Могилєвкін Ю.О.
Суддя Барбашова С.В.
Суддя Плужник О.В.