12 листопада 2013 року Справа № 901/1974/13
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Проценко О.І.,
суддів Воронцової Н.В.,
Котлярової О.Л.,
за участю представників сторін:
представник позивача, Багіров Шахсувар Булутхан-огли, довіреність № 150 від 04.03.2013 року, командитне товариство "ТОВ "Ялтинський м'ясозавод";
представник відповідача, не з'явився, Сімферопольська міська рада;
представник відповідача, Дробот Юлія Романівна, довіреність № 25/13 від 10.01.2013 року, комунальне підприємство "Житлово-експлуатаційне об'єднання Залізничного району м. Сімферополя";
представник третьої особи, не з'явився, приватне підприємство "Снейк";
розглянувши апеляційну скаргу командитного товариства "ТОВ "Ялтинський м'ясозавод" на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Колосова Г.Г. ) від 19 серпня 2013 року у справі №901/1974/13
за позовом командитного товариства "ТОВ "Ялтинський м'ясозавод"
до Сімферопольської міської ради
Комунального підприємства "Житлово-експлуатаційне об'єднання Залізничного району м. Сімферополя"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів приватне підприємство "Снейк"
про усунення перешкод в користуванні сервітутом
Командитне товариство "ТОВ "Ялтинський м'ясозавод" звернулося до Господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до відповідачів - Сімферопольської міської ради, Комунального підприємства "Житлово-експлуатаційне об'єднання Залізничного району м. Сімферополя" та просить суд зобов'язати Сімферопольську міську раду усунути перешкоди у користуванні майданчиком цокольного поверху площею 7 кв.м., який розташований у м. Сімферополі по вул. Леніна, 15/Гагаріна, 1, м. Сімферополь щодо якого для Командитного товариства "ТОВ "Ялтинський м'ясозавод" встановлено сервітут; зобов'язати Комунальне підприємство "Житлово-експлуатаційне об'єднання Залізничного району м. Сімферополя" встановити для Командитного товариства "ТОВ "Ялтинський м'ясозавод" порядок користування сервітутом.
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Колосова Г.Г. ) від 19 серпня 2013 року у справі № 901/1974/13 у задоволенні позову Командитного товариства "ТОВ "Ялтинський м'ясозавод" до Сімферопольської міської ради,
Комунального підприємства "Житлово-експлуатаційне об'єднання Залізничного району м. Сімферополя", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів Приватне підприємство "Снейк" про усунення перешкод в користуванні сервітутом відмовлено.
Приймаючи відповідне рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем не надано належних доказів того, що Сімферопольська міська рада чинить перешкоди Командитному товариству "ТОВ "Ялтинський м'ясозавод" у користуванні сервітутом. Щодо відмови в іншій частині позовних вимог, суд першої інстанції, з посиланням на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 10.12.2012 по справі №5002-22/2121-2011 зазначив, що даним рішенням вже був встановлений порядок користування сервітутом, а тому у розумінні статті 35 ГПК України не має потреби для встановлення зазначеного порядку.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Командитне товариство "ТОВ "Ялтинський м'ясозавод" звернулось до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що прийняте судом першої інстанції рішення, суперечить нормам процесуального та матеріального права, а саме при прийнятті судом першої інстанції оскаржуваного рішення, останнім були неповно з'ясовані та встановлені обставини, що мають значення для справи, та які він вважав встановленими.
Ухвалами Севастопольського апеляційного господарського суду від 19 вересня 2013 року, відновлений Командитному товариству "ТОВ "Ялтинський м'ясозавод" процесуальний строк для подання апеляційної скарги на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 19 серпня 2013 року у справі № 901/1974/13, прийнято апеляційну скаргу до провадження Cевастопольського апеляційного господарського суду та призначено справу до розгляду на 22 жовтня 2013 року.
Розгляд апеляційної скарги відкладався на 12 листопада 2013 року.
В судовому засіданні 12 листопада 2013 року, представник позивача підтримав доводи апеляційної скарги та просив скасувати рішення суду першої інстанції, представник комунального підприємства "Житлово-експлуатаційне об'єднання Залізничного району м. Сімферополя" проти доводів скаржника заперечувала та просила відмовити в її задоволенні, інші представники сторін у судове засідання не з'явилися.
Відповідно до статті 98 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу були належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи.
Оскільки явка в судове засідання представників - це право, а не обов'язок сторін, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору. Тому, з урахуванням наявних у справі доказів, судова колегія визнала можливим розглянути справу у відсутність осіб, що не з'явилися.
Розглянувши справу повторно в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України судова колегія встановила наступне.
Як вбачається з матеріалів справи рішенням Господарського суду Автономної Республіки Крим від 10.12.2012 по справі №5002-22/2121-2011 було задоволено позовні вимоги Командитного товариства "Товариство з обмеженою відповідальністю "Ялтинський м'ясозавод" по відношенню до Сімферопольської міської ради частково; встановлено для Командитного товариства "ТОВ "Ялтинський м'ясозавод" особовий, безстроковий, оплатний сервітут по відношенню до майданчику цокольного поверху площею 7,0 кв.м., розташованого за адресою: м. Сімферополь, вул. Леніна 15/Гагаріна 1 у вигляді можливості вільного проходу в нежитлові приміщення магазину "Експресс" площею 327,9 кв.м., розташованих за адресою: м. Сімферополь, вул. Леніна 15/Гагаріна 1, в тому числі працівників Командитного товариства "ТОВ "Ялтинський мясозавод", контрагентів Командитного товариства "ТОВ "Ялтинський м'ясозавод" та їх працівників, клієнтів та інших через майданчик цокольного поверху. Зобов'язано Командитне товариство "ТОВ "Ялтинський м'ясозавод" вносити щомісячну плату за користування сервітутом, до 10 числа місяця, якій слідує за розрахунковим на користь Комунального підприємства Житлово-експлуатаційне об'єднання Железнодорожного району м. Сімферополя. Встановлено плату за користування сервітутом у розмірі 1/3 від розміру орендної плати за користування майданчиком цокольного поверху площею 7,0 кв.м., розташованого за адресою: м. Сімферополь, вул. Леніна 15/Гагаріна 1, яка сплачується за відповідний місяць Приватним підприємством "Снейк", або будь-яким іншим орендарем вказаного приміщення. В задоволенні позовних вимог по відношенню до Приватного підприємства "Снейк", Комунального підприємства Житлово-експлуатаційне об'єднання Железнодорожного району м. Сімферополя - відмовлено.
Після набрання вищезазначеного рішення суду законної сили, Комунальне підприємство "Житлово-експлуатаційне об'єднання Залізничного району м. Сімферополя" направило на адресу позивача рахунок на оплату за користування сервітутом.
Однак оплата позивачем здійснена не була із посиланням на те, що Комунальне підприємство "Житлово-експлуатаційне об'єднання Залізничного району м. Сімферополя" не встановило порядок користування сервітутом для Командитного товариства "ТОВ "Ялтинський м'ясозавод" і перешкоджає у його користуванні, що видібражається у наданні відповідачем в оренду майданчику цокольного поверху приватному підприємству "Снейк", у зв'язку з чим вхід і вихід з магазину "Експрес" Командитному товариству "ТОВ "Ялтинський м'ясозавод" недоступний.
На думку позивача, невиконання рішення суду відповідачами призводить до порушення прав Командитного товариства "ТОВ "Ялтинський м'ясозавод", що відбивається на його господарській діяльності, та створює перешкоду для нормального ведення господарської діяльності, що й стало підставою для звернення останнього із позовом до суду про усунення перешкод у користуванні сервітутом.
Вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції та вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, проте вважає за необхідне надати власну правову оцінку спірним правовідносинам.
Відповідно до статті 99 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.
А за умовами статті 101 господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
В пункті 32 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13 серпня 2008 року N 01-8/482 "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року" зазначено, якщо помилка місцевого господарського суду у застосуванні норм матеріального права не вплинула на загальну правову оцінку обставин справи та на правильність судового висновку що вирішення спору, то у суду апеляційної інстанції немає підстав для скасування відповідного судового рішення. Водночас апеляційний господарський суд у мотивувальній частині своєї постанови не лише вправі, а й повинен зазначити власну правову кваліфікацію спірних відносин та правову оцінку обставин справи.
Відповідно до пункту 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23 березня 2012 року №6 " Про судове рішення", рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого:
- чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються;
- чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин;
- яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
З огляду на вимоги частини першої статті 4 ГПК господарський суд у прийнятті судового рішення керується (та відповідно зазначає у ньому) не лише тими законодавчими та/або нормативно-правовими актами, що на них посилалися сторони та інші учасники процесу, а й тими, на які вони не посилалися, але якими регулюються спірні правовідносини у конкретній справі (якщо це не змінює матеріально-правових підстав позову).
Отже зі змісту вказаних вимог законодавства вбачається, обов'язковість господарського суду при вирішенні спору та наданні правової оцінки спірним правовідносинам вірно обирати нормативно-правову базу законодавства, яке підлягає застосуванню до відповідного спору.
Як вбачається зі змісту спірних правовідносин, останні виникли у результаті недосягнення згоди щодо користування сервітутом.
Відповідно до частини 1 статті 401 Цивільного кодексу України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.
Сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту (частина 1, 3 статті 402 Цивільного кодексу України).
Приписами частини 1 статті 403 Цивільного кодексу України передбачено, що сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном.
Як вказувалось вище, рішенням Господарського суду Автономної Республіки Крим від 10.12.2012 по справі №5002-22/2121-2011 було задоволено позовні вимоги Командитного товариства "Товариство з обмеженою відповідальністю "Ялтинський м'ясозавод" по відношенню до Сімферопольської міської ради зокрема в частині встановлення для Командитного товариства "ТОВ "Ялтинський м'ясозавод" особового, безстрокового, оплатного сервітуту.
За умовами статті 182 Цивільного кодексу України, право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов'язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом.
Закон, який регулює відносини, пов'язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень є Законом України "Про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень".
За приписами статті 2 зазначеного Закону, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. При цьому, за визначенням наведеним у цій статті Закону України "Про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень", нерухоме майно це земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення.
За умовами статті 3 Закону України „Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", державна реєстрація прав є обов'язковою. Інформація про права на нерухоме майно та їх обтяження підлягає внесенню до Державного реєстру прав. Права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.
Статтею 4 даного Закону визначено, що обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, зокрема право володіння; право користування (сервітут).
До того ж, статтею 67 постанови Кабінету Міністрів України від 22 червня 2011 року №703 „Про затвердження Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень і Порядку надання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно" встановлено, що для проведення державної реєстрації обтяжень речових прав на нерухоме майно документами, що підтверджують виникнення, перехід та припинення обтяжень таких речових прав, зокрема є рішення суду щодо обтяження речових прав на нерухоме майно, що набрало законної сили.
Отже, виходячи з системного аналізу зазначених приписів, слід дійти висновку, що після прийняття рішення по справі №5002-22/2121-2011, яким зокрема було встановлено для Командитного товариства "ТОВ "Ялтинський м'ясозавод" особовий, безстроковий, оплатний сервітут, останнє повинно було зареєструвати таке право, оскільки це є прямою вказівкою Закону.
Проте Командитним товариством "Товариство з обмеженою відповідальністю "Ялтинський м'ясозавод" зазначене зроблено не було, а тому як на думку судової колегії у позивача не виникло права на користування зазначеним сервітутом.
За умовами статті 1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині першій статті 1 Господарського процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам. Аналогічні висновки наведені в Рішення Конституційного суду України 1 грудня 2004 року N18-рп/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес).
Стосовно відсутності порушеного права та охоронюваного законом інтересу заявника, також висловився Вищий господарський суд України у постанові від 25.01.2011р., по справі №2-1/4465-2009.
Як встановлено, право користування сервітутом за позивачем у встановленому Законом порядку не зареєстровано, а отже у останнього не виникло правових підстав для звернення із відповідним позовом, оскільки порушеного права та охоронюваного законом інтересу позивача у справі не має.
Таким чином, на думку судової колегії відсутність порушеного права та охоронюваного законом інтересу є підставою для відмови в позові.
До того ж, слід зазначити, що в ході розгляду справи, як в суді першої інстанції так і в суді апеляційної інстанції, позивачем всупереч статтям 33, 34 Господарського процесуального кодексу України не було надано належних та допустимих доказів наявності у позивача зареєстрованого права користування сервітутом.
Згідно статті 43 Господарського кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Щодо викладених в апеляційній скарзі доводів, щодо не витребування судом першої інстанції у позивача доказів перешкод у користуванні сервітутом, на думку судової колегії є необґрунтованими, оскільки права на користування позивачем зазначеним сервітутом не виникло, у зв'язку з відсутністю реєстрації такого права. Інших доводів порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційна скарга в собі не містить.
З урахуванням вищенаведеного та враховуючі те, що помилка місцевого господарського суду у застосуванні норм матеріального права не вплинула на правильність судового висновку щодо вирішення спору, у суду апеляційної інстанції немає підстав для скасування рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 19 серпня 2013 року у справі № 901/1974/13, а як слід підстав для задоволення апеляційної скарги.
Керуючись статтями 101, 103 (пункт 1), 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
1.Апеляційну скаргу командитного товариства "ТОВ "Ялтинський м'ясозавод" залишити без задоволення.
2.Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 19 серпня 2013 року у справі №901/1974/13 залишити без змін.
Головуючий суддя О.І. Проценко
Судді Н.В. Воронцова
О.Л. Котлярова
Розсилка:
1. Командитне товариство "ТОВ "Ялтинський м'ясозавод" (вул. Ізобільна,7, Ялта, 98600). простою
2. Сімферопольська міська рада (вул. Толстого, 15,Сімферополь, 95000).
3.Комунальне підприємство "Житлово-експлуатаційне об'єднання Залізничного району м. Сімферополя" (вул. Дзюбанова, 13, Сімферополь, 95000).
4.Приватне підприємство "Снейк" (вул. 60 років Жовтня, 25-1, Сімферополь, 95024).