Справа № 204/1948/13-ц Головуючий у 1 інстанції - Токар Н.В.
Справа № 22-ц/774/9312/13 Доповідач - Черненкова Л.А.
Категорія - 41
14 листопада 2013 року м. Дніпропетровськ
Судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:
головуючого судді - Черненкової Л.А.
суддів - Петешенкової М.Ю., Дерев'янка О.Г.
при секретарі - Солод О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 15 липня 2013 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1, третя особа: комунальне підприємство «Жилсервіс-1» про визнання дій неправомірними, припинення дії, яка порушує право, визнання поважними причини відсутності в житловому приміщенні, -
28 січня 2013 року ОСОБА_3 звернулась із вказаною позовною заявою, за якою просила суд визнати дії відповідача, які полягають у невиконанні рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 27.10.2011 року - неправомірними; зобов'язати відповідача припинити дії, які порушують права позивача і не перешкоджати позивачу користуватись квартирою АДРЕСА_1; вважати поважними причини не проживання позивача у квартирі АДРЕСА_1 та вирішити питання про стягнення з відповідача судових витрат по справі. В обґрунтування своїх позовних вимог, посилалась на те, що вона зареєстрована з дня свого народження в квартирі АДРЕСА_1, яка є комунальною власністю та належить територіальній громаді м. Дніпропетровська і знаходиться на балансі комунального підприємства «Жилсервіс-1», проте відповідач ОСОБА_1 перешкоджає їй в користуванні квартирою у зв'язку з чим вона вимушена була звернутись до суду із позовом до ОСОБА_1 про вселення її до зазначеної квартири. Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 27 жовтня 2011 року, зокрема, позивач була вселена у вказану квартиру. Рішення суду було виконано примусово органом виконавчої служби. Після примусового вселення, позивач частково провела ремонт у своїй кімнаті, замінила вікно, постелила підлогу, проте з липня 2012 року ОСОБА_1 знов перестала впускати позивача в зазначену квартиру, стала зачиняти вхідні двері на додаткову засувку, відкрити яку можливо лише з внутрішньої сторони, внаслідок чого позивач не може потрапити до квартири та позбавлена можливості користуватись житлом, у зв'язку з чим позивач вимушена звернутись до суду.
Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 15 липня 2013 року ухвалено: позовну заяву ОСОБА_3 - задовольнити частково; зобов'язати ОСОБА_1 не чинити перешкоди ОСОБА_3 у користуванні квартирою АДРЕСА_1; в іншій частині позову відмовити; стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судовий збір у сумі 114,70 грн.
З таким рішенням не погодилась ОСОБА_1, звернулась через свого представника ОСОБА_2 з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати та постановити нове рішення, яким відмовити позивачу в задоволенні її позовних вимог, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, на неправильне застосування судом норм матеріального права.
Судова колегія, заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, що з'явилися, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги в її межах та межах позовних вимог, дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно відхилити з наступних підстав.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Судом першої інстанції встановлено, що в спірній квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані ОСОБА_1, як головний квартиронаймач та її онука ОСОБА_3, що підтверджується довідкою КП «Жилсервіс - 1» від 30 серпня 2012 року. Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 27 жовтня 2011 року зустрічний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про вселення - задоволено частково; вселено ОСОБА_3 у квартиру АДРЕСА_1; в решті позовних вимог відмовлено. Дане рішення суду набрало законної сили та відповідно до постанови про закінчення виконавчого провадження від 11 травня 2012 року виконано в примусовому порядку. Після примусового вселення, позивач частково провела ремонт у своїй кімнаті, замінила вікно, постелила підлогу, проте з липня 2012 року ОСОБА_1 знов перестала впускати позивача в зазначену квартиру, стала зачиняти вхідні двері на додаткову засувку, відкрити яку можливо лише з внутрішньої сторони. Дані обставини підтверджені свідками, допитаними в судовому засіданні, та відмовним матеріалом від 17.08.2012 року № 5639 (ЖРЗПЗ №6520 від 10.08.2012 року) по заяві ОСОБА_3
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що факт чинення перешкод позивачу у користуванні квартирою АДРЕСА_1 зі сторони відповідача знайшов своє підтвердження за розглядом справи, позивач відповідно до вимог ст. 10 ЦПК України довела за допомогою належних та допустимих доказів зазначені нею обставини перешкоджання їй з боку відповідача у користування спірною квартирою. Інші вимоги позивача є незаконними та необґрунтованими, а тому задоволенню не підлягають.
Судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції.
Згідно до вимог ч.ч.1,2 ст. 61 ЖК України, - користування жилим приміщенням у будинку державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення.
Відповідно до ст. 64 ЖК України члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.
Абзацом 7 ч. 1 ст. 3 Закону "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" встановлено, що реєстрація - це внесення відомостей до паспортного документа про місце проживання або місце перебування із зазначенням адреси житла особи та внесення цих даних до реєстраційного обліку відповідного органу спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань реєстрації.
Тобто право користування житлом пов'язано з моментом здійснення реєстрації за місцем проживання особи, про що робиться відповідний запис до будинкової книги. Зовнішнім проявом реалізації права користування квартирою, як місцем проживання, є реєстрація фізичної особи за адресою мешкання.
Право позивача на користування жилою площею в спірній квартирі не оспорюється.
Згідно до вимог ч.3 статті 61 ЦПК України, - обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрали законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 27 жовтня 2011 року вселено ОСОБА_3 у квартиру АДРЕСА_1. Дане рішення суду набрало законної сили та відповідно до постанови про закінчення виконавчого провадження від 11 травня 2012 року виконано в примусовому порядку.
Спірні правовідносини виникли з приводу порушення права позивача на користування спірною квартирою зі сторони відповідача з липня 2012 року.
Судова колегія встановила і це підтверджується матеріалами справи, що позивач та відповідач зареєстровані в квартирі № 30 будинку № 50 по вул. Криворізькій в м. Дніпропетровську, яка є комунальною власністю та належить територіальній громаді м. Дніпропетровська і знаходиться на балансі комунального підприємства «Жилсервіс-1» (а.с.24).
Судом першої інстанції на підставі перевірених доказів встановлені обставини порушення прав позивача на користування спірною квартирою зі сторони відповідача з липня 2012 року у зв'язку з тим, що відповідач не впускає у вказану квартиру позивача.
Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, стосуються переоцінки доказів у справі, що не є підставою для скасування законного та обґрунтованого рішення суду.
Посилання апелянта на недостовірність показів свідків, судова колегія вважає неспроможними, оскільки при вирішенні спору суд надав оцінку дослідженим доказам.
Відповідно до ст. 212 ЦПК суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед установленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Судова колегія приходить до висновку, що рішення суду постановлено у відповідності з вимогами закону та не має підстав для його скасування, і доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Керуючись ст.ст.303,304, п.1 ч.1 ст.307, ст. 308, ч.1 п.1 ст.314, 317,319, ч.1 ст.218 ЦПК України, судова колегія, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - відхилити.
Рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 15 липня 2013 року - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Судді колегії