Справа: № 826/7650/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Амельохін В. В. Суддя-доповідач: Грищенко Т.М.
Іменем України
05 листопада 2013 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Грищенко Т.М.,
суддів Лічевецького І. О., Мацедонської В.Е.,
при секретарі Киш С.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Імсат» на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 червня 2013 року по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Імсат» до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 18.05.2013 р., -
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 червня 2013 року в задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Імсат» до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва ДПС про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 18.05.2013 р.- відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, позивач звернувся до Київського апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої вважає, що при прийнятті судом рішення були неповно з'ясовані обставини справи та порушено норми матеріального та процесуального права, а відтак, просить суд скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити.
Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, пояснення представників сторін, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотримання норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясовних обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Як встановлено судом першої інстанції, Державною податковою інспекцією у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби було проведено позапланову документальну невиїзну перевірку позивача з питань правильності нарахування, повноти та своєчасності внесення до бюджету податку на прибуток та податку на додану вартість за період з 01.02.2012 р. по 31.03.2012 р. по взаємовідносинах з ТОВ «Торговий будинок «Східна Україна».
За результатами проведеної перевірки, відповідачем складено акт від 30.04.2013р. за №1456/2260/23728922 (далі - Акт перевірки), в якому зафіксовано порушення позивачем п. 201.1, 201.2, 201.4, 201.7 ст. 201, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження до сплати податку на додану вартість на суму 8333грн. за лютий 2012 року.
Під час перевірки позивача, відповідачем було використано акт ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова від 23.07.2012р. №642/2201/34015418 про результати проведення зустрічної звірки ТОВ «Торговий Будинок «Східна Україна» щодо документального підтвердження господарських відносин із платником податків та їх реальності та повноти відображення в обліку за лютий 2012 року та акт від 10.08.2012р. №721/2201/34015418 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Торговий Будинок «Східна Україна», щодо документального підтвердження господарських відносин із платниками податків та зборів їх реальності та повноти відображення в обліку за період липень, вересень - грудень 2011 року, січень, квітень - червень 2012 року.
Відповідачем, на підставі Акту перевірки було прийнято податкове повідомлення - рішення від 18.05.2013 року за №0001462260, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 10 416грн., в тому числі основний платіж - 8 333грн. та штрафні санкції - 2 083грн.
Судом, також встановлено, що між позивачем та ТОВ «Торговий Будинок «Східна Україна» було укладено договір від 01.09.2011р. №5/11 та додаткову угоду №1 від 02.01.2012р. предметом якого є послуги з комунального обслуговування приміщень та прилеглої території. Суму податку на додану вартість по зазначеній господарській операції позивачем було включено до податкового кредиту у лютому місяці 2012 року.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд зазначив, що реальність вище вказаної господарської операції не підтверджується з урахуванням часу здійснення операції, наявності трудових ресурсів, виробничого та транспортного обладнання.
Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія Київського апеляційного адміністративного суду зазначає наступне.
Так, між позивачем (Замовник) та ТОВ «Торговий Будинок «Східна Україна» (Виконавець) було укладено договір від 01.09.2011р. №5/11 та додаткову угоду №1 від 02.01.2012р. Відповідно до вище вказаного договору, Виконавець зобов'язується надати Замовникові послуги з комунального обслуговування приміщень та прилеглої території за адресою: м. Київ, вул. Коцюбинського, 7 та 7-а, а Замовник - прийняти і оплатити надані послуги.
На виконання умов договору ТОВ «Торговий Будинок «Східна Україна» виписано податкову накладну №1305 від 13.02.2012р. на суму ПДВ 8333,33грн. та акт здачі - прийняття робіт №б/н від 13.02.2012р. на суму ПДВ 8 333,33грн.
В свою чергу, актами ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова встановлено, що контрагент позивача - ТОВ «Торговий Будинок «Східна Україна» відсутній за місцезнаходженням, а також встановлено неможливість реального здійснення господарських операцій ТОВ «Торговий Будинок «Східна Україна» за період липень, вересень - грудень 2011 року, січень, квітень - червень 2012 року.
Слід зазначити, що матеріалах справи, окрім податкової накладної, акту здачі- прийняття робіт та банківської виписки, відсутні будь - які інші первинні документи на підтвердження виконання господарської операції такого характеру.
Разом з тим, акт здачі - прийняття робіт від 13.02.2012 року не визначає конкретного змісту і обсягів господарської операції, не розкриває її натуральних і кількісних вимірників, а лише повторює визначене в договорі найменування послуг та їх загальну вартість.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинним документом вважається документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Господарською операцією, в свою чергу є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Згідно ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи , які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа; дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Відтак, з наведеного вбачається, що податкова звітність формується на підставі первинних бухгалтерських документів, які, для надання їм юридичної значимості , мають бути підписані уповноваженою особою, за наявності волі цієї особи, та в яких обов'язково визначається конкретний зміст та обсяг операцій, що передбачає необхідність деталізації/індивідуалізації номенклатури поставки, зокрема, робіт/послуг, що надає первинному документу юридичну значимість.
За таких обставин, документи, на які посилається позивач, як на такі, що підтверджують здійснення господарської операції не є первинними документами і відповідно не можуть бути доказами, які б свідчили про фактичне здійснення господарської операції.
Відповідно до ч. 1 ст.69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь - які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин , що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
В контексті вище наведеного, суд також дійшов обґрунтованого висновку, з яким погоджується колегія суддів, щодо правомірності визначення відповідачем позивачу податкового зобов'язання з податку на додану вартість виходячи з наступного.
Відповідно до пп. 14.1.181. п. 14.1. ст. 4 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Пунктом 198.3. ст. 198 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1. ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг(п.198.1. ст. 198 Податкового кодексу України)
Згідно п. 198.2. ст. 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Пунктом 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України визначено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках певні обов'язкові реквізити.
Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.
Тобто, з наведеного вбачається, що наявність належним чином оформленої податкової накладної дає право платнику податків на формування податкового кредиту. Разом з тим, колегія суддів вказує на залежність права платника податку на нарахування податкового кредиту від фактичного здійснення господарської операції з підтвердженням такого здійснення достовірними первинними документами.
В контексті вище викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності в даному випадку права у позивача на формування податкового кредиту по вище вказаній господарській операції, оскільки остання не підтверджена належним чином оформленими первинними документами.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Враховуючи викладене, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції щодо правомірності прийнятого відповідачем податкового повідомлення - рішення від 18.05.2013 р №0001462260.
Згідно ст.198 ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно становив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 195,196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Імсат», - залишити без задоволення.
Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 червня 2013 року, - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту прийняття, проте, може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі в 20-ти денний строк з дня складення ухвали в повному обсязі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України, з подачею документу про сплату судового збору, а також копій касаційної скарги відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі, та копій оскаржуваних рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
Головуючий суддя Т.М.Грищенко
Судді І. О. Лічевецький
В.Е.Мацедонська
.
Головуючий суддя Грищенко Т.М.
Судді: Лічевецький І.О.
Мацедонська В.Е.