Справа № 1323/2-1502/11 Головуючий у 1 інстанції: Бучківська В.Л.
Провадження № 22-ц/783/5938/13 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В.
Категорія: 37
08 жовтня 2013 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:
головуючого - судді Ніткевича А.В.,
суддів: Копняк С.М,, Павлишина О.Ф.,
секретаря Мариняк О.І.,
з участю представників позивача ОСОБА_3, ОСОБА_4, представника відповідача ОСОБА_5, представника третьої особи ОСОБА_6
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 на рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 24 травня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_9, третіх осіб Стрийське МБТІ, приватний нотаріус Гивель Галина Миколаївна, Жидачівська міська рада Львівської області, приватний нотаріус Кулик Ірина Іванівна, ОСОБА_8, ОСОБА_12, приватне підприємство "Картограф", управління Держкомзему в Жидачівському районі, Жидачівський районний відділ Львівської регіональної філії ДП "Центр Державного земельного кадастру" про визнання недійсними договорів, державного акту та визнання права власності на будинок, за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору ОСОБА_8 до ОСОБА_7, ОСОБА_9, третіх осіб Жидачівська міська рада, Стрийське МБТІ, управління Держкомзему в Жидачівському районі, приватний нотаріус Кулик Ірина Іванівна, Державна нотаріальна контора Жидачівського району Львівської області, приватне підприємство "Картограф", приватний нотаріус Гивель Галина Миколаївна, ОСОБА_13, ОСОБА_12 про визнання права власності в порядку спадкування за законом та за зустрічним позовом ОСОБА_9 до третьої особи, яка заявила самостійні вимоги на предмет спору ОСОБА_8, третіх осіб Жидачівська міська рада Львівської області, Стрийське МБТІ, управління Держкомзему в Жидачівському районі, приватний нотаріус Кулик Ірина Іванівна, Державна нотаріальна контора Жидачівського району Львівської області, приватне підприємство "Каргограф", приватний нотаріус Гивель Галина Миколаївна, ОСОБА_13, ОСОБА_12 про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом,-
встановила:
Оскаржуваним рішенням позов ОСОБА_7 задоволено частково.
Визнано недійсним договір дарування житлового будинку АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_14 та ОСОБА_9 від 09.11.2004 р., посвідчений приватним нотаріусом Жидачівського районного нотаріального округу Кулик І.І., зареєстрований в реєстрі № 508.
Визнано недійсним рішення Жидачівської міської ради № 2424 від 11.11.2004 року про передачу ОСОБА_14 земельної ділянки площею 0,1000 га для обслуговування будинку і господарських будівель та про передачу земельної ділянки площею 0,1165 га для ведення садівництва, які знаходяться в АДРЕСА_1.
Визнано недійсним договір дарування земельної ділянки від 17.03.2005 року, нот. бланк № 771433, укладений між ОСОБА_14 та ОСОБА_9, посвідчений приватним нотаріусом Жидачівського районного нотаріального округу Кулик І.І., зареєстрований в реєстрі № 272.
Визнано недійсним договір дарування земельної ділянки від 17.03.2005 року, нот. бланк № 771431, укладений між ОСОБА_14 та ОСОБА_9, посвідчений приватним нотаріусом Жидачівського районного нотаріального округу Кулик І.І., зареєстрований в реєстрі № 270.
Визнано недійсним державний акт серії НОМЕР_1 на земельну ділянку, що знаходиться по АДРЕСА_1, виданий на підставі договору дарування земельної ділянки від 17.03.2005 року, ВВТ № 771431, реєстраційний № 270 на ім'я ОСОБА_9.
Визнано недійсним державний акт серії НОМЕР_2 на земельну ділянку, що знаходиться по АДРЕСА_1, виданий на підставі договору дарування земельної ділянки від 17.03.2005 року, ВВТ № 771433, реєстраційний № 272 на ім'я ОСОБА_9.
Визнано недійсним державний акт серії НОМЕР_3 на земельну ділянку, що знаходиться по АДРЕСА_1, виданий на підставі рішення Жидачівської районної ради № 2424 від 11.11.2004 року на ім'я ОСОБА_14.
Визнано недійсним державний акт серії НОМЕР_4 на земельну ділянку, що знаходиться по АДРЕСА_1, виданий на підставі рішення Жидачівської районної ради № 2424 від 11.11.2004 року на ім'я ОСОБА_14.
Визнано за ОСОБА_7 право власності на 1/2 частину будинковолодіння по АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_16.
Визнано за ОСОБА_7 право власності на 1/2 частину земельної ділянки, кадастровий номер НОМЕР_5 призначеної для ведення садівництва та 1/2 частину земельної ділянки кадастровий номер НОМЕР_6 призначеної для обслуговування житлового будинку та господарських будівель, які розташовані по АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_16.
Повернуто у власність ОСОБА_7 1/2 частину будинковолодіння, 1/2 частину земельної ділянки кадастровий номер НОМЕР_5 призначеної для ведення садівництва та 1/2 частину земельної ділянки кадастровий номер НОМЕР_6 призначеної для обслуговування житлового будинку та господарських будівель, які розташовані по АДРЕСА_1, витребувано їх із володіння ОСОБА_9.
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_7 про зобов'язання Стрийське міжрайонного бюро технічної інвентаризації скасувати запис про оформлення права власності на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_9; зобов'язати ОСОБА_9 звільнити будинок і не чинити перешкод в користуванні житловим будинком та земельними ділянками, що знаходяться за адресою АДРЕСА_1 та зобов'язати Стрийське міжрайонне бюро технічної інвентаризації зареєструвати право власності на житловий будинок за ОСОБА_7 - відмовлено за безпідставністю.
Стягнуто з ОСОБА_7 на користь держави судовий збір в розмірі 1649,00 грн.
Позовні вимоги третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору ОСОБА_8 задоволено частково.
Визнано за ОСОБА_8 право власності на 1/2 частину будинковолодіння 1/2 частину земельної ділянки кадастровий номер НОМЕР_5 призначеної для ведення садівництва та 1/2 частину земельної ділянки кадастровий номер НОМЕР_6 призначеної для обслуговування житлового будинку та господарських будівель, які розташовані по АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_16.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_9 до третьої особи, яка заявила самостійні вимоги на предмет спору ОСОБА_8, третіх осіб Жидачівська міська рада Львівської області, Стрийське МБТІ, управління Держкомзему в Жидачівському районі, приватний нотаріус Кулик Ірина Іванівна, Державна нотаріальна контора Жидачівського району Львівської області, приватне підприємство "Картограф", приватний нотаріус Гивель Галина Миколаївна, ОСОБА_13, ОСОБА_12 про визнання права власності на 1/2 частину будинковолодіння, 1/2 частину земельної ділянки кадастровий номер НОМЕР_5 призначеної для ведення садівництва та 1/2 частину земельної ділянки кадастровий номер НОМЕР_6 призначеної для обслуговування житлового будинку та господарських будівель, які розташовані по АДРЕСА_1 в порядку спадкування за заповітом - відмовлено за безпідставністю.
Рішення суду оскаржили ОСОБА_7 ОСОБА_9, ОСОБА_8
В апеляційній скарзі ОСОБА_7 вказує на те, що при ухваленні оскаржуваного рішення суд повно та всебічно встановив обставини справи, ретельно дослідив всі надані сторонами докази, вірно застосував норми законодавства, що стосуються прийняття спадщини та визнання недійсними договорів, однак не застосував до позову третьої особи з самостійними вимогами ОСОБА_8 норми матеріального права щодо наслідків пропуску строку позовної давності. Вважає, що суд першої інстанції неправомірно пов"язав момент виникнення у ОСОБА_8 права на позов із скасуванням апеляційним судом Львівської області рішень Жидачівського районного суду та пред"явленням ОСОБА_7 позову про визнання договорів дарування недійсними та визнання права власності.
Просить скасувати рішення міськрайонного суду в частині задоволення позовних вимог третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору ОСОБА_8 та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_9 в повному обсязі.
Змінити рішення від 24.05.2013 року в частині визнання за ним права власності на 1/2 частину житлового будинку та земельних ділянок, в цій частині прийняти рішення, яким визнати за ним право власності на ціле будинковолодіння та відповідні земельні ділянки.
Апелянт ОСОБА_8 з рішенням в частині задоволення частково позовних вимог ОСОБА_7, не погоджується, вважає, що оскаржуване рішення не відповідає нормам матеріального та процесуального права.
Стверджує, що висновок суду про фактичне прийняття спадщини позивачем ОСОБА_7 не відповідає матеріалам справи, оскільки брат переїхав на постійне місце проживання в м. Жидачів лише восени 1999 року. Що стосується обслуговування чи управління будинком, надала суду квитанції, які вказують про одночасну сплату нею комунальних послуг за квартиру по АДРЕСА_2 та за будинок по АДРЕСА_1. Тому вважає, що управління спадковим майном батькові допомагала здійснювати вона, а не брат ОСОБА_7 Також, наголошувала на тому, що брат не міг прийняти спадщину, оскільки ще за життя матері та на її прохання виплатила йому 426000000 крб., як компенсацію за його частку у спірному майні, що стверджується наданою ним розпискою, після чого на вимогу мами він виписався із будинку по АДРЕСА_1.
Висновок суду про те, що ОСОБА_7 як спадкоємець першої черги після смерті матері, прийняв спадщину відповідно до ч. 1 ст. 549 ЦК УРСР 1963 року фактичним вступом у володіння спадковим майном, оскільки постійно проживав після смерті матері у спірному будинковолодінні, вважає необґрунтованим. Суд взяв за основу пояснення ОСОБА_17, її дочки ОСОБА_13 та брата ОСОБА_18, з якими вона перебуває в неприязних відносинах, тому їх свідчення не є об"єктивними. З показань інших свідків, на її думку, не можна зробити висновку, що позивач ОСОБА_7 постійно проживав з батьком за адресою АДРЕСА_1 після смерті матері. Крім цього, надана позивачем телеграма від 15.02.1999 року не відповідає цій даті, оскільки з листа МПП "Таля" (підприємство, яке здійснювало друк бланку доданої телеграми) від 15.01.2013 року вбачається, що даний бланк виготовлено в жовтні 1999 року, тому така телеграма не могла існувати в лютому 1999 року, а Державний комітет зв"язку та інформатизації України створений в червні 1999 року відповідно до Указу Президента України від 03.06.1999 року № 601/99. Також, неналежним доказом вважає акт виконавчого комітету Жидачівської міської ради від 03.12.2010 року, яким встановлено, що ОСОБА_7 постійно проживав перед смертю своєї мами ОСОБА_16 і після її смерті по АДРЕСА_1. На цьому акті відсутні підписи посадових осіб виконавчого комітету, гербова печатка виконкому чи ради. Крім цього, доказом може бути не акт, а довідка виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав з ним.
Просить скасувати рішення від 24.05.2013 року та прийняти нове рішення, яким визнати за ОСОБА_8 право власності на будинковолодіння, земельну ділянку кадастровий номер НОМЕР_5 призначену для ведення садівництва та земельну ділянку кадастровий номер НОМЕР_6 призначену для обслуговування житлового будинку та господарських будівель, які розташовані по АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_16
Позов ОСОБА_7 задовольнити частково, в частині визнання недійсними спірних договорів дарування, державних актів, рішень Жидачівської міської ради, а в задоволенні інших вимог відмовити.
В задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_9 до третьої особи, яка заявила самостійні вимоги на предмет спору ОСОБА_8, відмовити.
Апелянт ОСОБА_9 з рішенням в частині визнання за ОСОБА_7 права власності на 1/2 частину житлового будинку та 1/2 частину земельних ділянок АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_16 не згідна, вважає, що право власності на 1/2 частину житлового будинку та 1/2 частину земельних ділянок повинно бути визнано за нею в порядку спадкування за заповітом після смерті діда ОСОБА_14, а право власності на іншу 1/2 частину житлового будинку та земельних ділянок слід визнати за ОСОБА_8 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_16
З аналогічних міркувань, що і апелянт ОСОБА_8 вважає необгрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що ОСОБА_7 як спадкоємець першої черги після смерті матері, прийняв спадщину відповідно до ч. 1 ст. 549 ЦК УРСР 1963 року фактичним вступом у володіння спадковим майном, оскільки постійно проживав після смерті матері у спірному будинковолодінні. На спростування висновків суду першої інстанції навела аналогічні доводи, що і апелянт ОСОБА_8
Вважає, що надала суду безспірні письмові докази про те, що позивач на час смерті своєї мами ОСОБА_16 в м. Жидачеві не проживав. Як вбачається із матеріалів справи, зокрема, з довідки з місця роботи, довідки за місцем реєстрації та копії паспорта про його прописку в період 1998-1999 років, він не проживав на час смерті із спадкодавцем.
Натомість вважає, що оспорюваний житловий будинок та земельні ділянки для його обслуговування і садівництва повинні вважатися спільною сумісною власністю її бабці ОСОБА_16 і діда ОСОБА_14, вони мали рівні права на це майно, тобто по 1/2 частині як учасники спільної сумісної власності.
Просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким визнати за нею право власності на 1/2 частину будинку, 1/2 частину земельних ділянок в порядку спадкування після смерті матері ОСОБА_16
Позовні вимоги третьої особи ОСОБА_8 задовольнити частково, визнати за нею право власності на 1/2 частину будинку, 1/2 частину земельних ділянок по АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_16
Позов ОСОБА_7 задовольнити частково, в частині визнання недійсними спірних договорів дарування, державних актів, рішень Жидачівської міської ради, а в задоволенні інших вимог, в тому числі стосовно визнання за ним права власності на спірне будинковолодіння та земельні ділянки, відмовити.
В запереченні на апеляційну скаргу ОСОБА_7 третя особа ОСОБА_8 вказала, що початок строку перебігу позовної давності слід рахувати з того часу, коли вона дізналася, що ОСОБА_7 звернувся до суду з позовом про визнання недійсними спірних договорів дарування житлового будинку та земельних ділянок і про визнання за ним права власності на все спадкове майно після смерті мами ОСОБА_16 Оскільки вона, як і позивач ОСОБА_7, є спадкоємцями першої черги, вони претендують на одне і те ж саме спадкове майно, тому, як третя особа, заявила самостійні вимоги на предмет спору. Таким чином, апеляційна скарга ОСОБА_7 не підлягає задоволенню.
Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши доводи осіб, які з'явились в судове засідання, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах, передбачених ст. 303 ЦПК України, судова колегія вважає, що апеляційні скарги не підлягають до задоволення, виходячи з наступного.
На підставі ст.ст. 11, 60, 61 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням осіб, в межах заявлених ними вимог, кожна сторона зобов"язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з»ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.
Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів (ст. 57 ЦПК України).
Колегія суддів приходить до переконання, що дане рішення суду відповідає зазначеним вимогам закону.
Судом встановлено, що ОСОБА_16 (мама позивача ОСОБА_7 та третьої особи ОСОБА_8) з 1957-1958 р.р до часу смерті перебувала у фактичних шлюбних відносинах з ОСОБА_14 та проживала з ним однією сім'єю.
Від спільного проживання у них народилося троє дітей: ОСОБА_20, ІНФОРМАЦІЯ_1 (помер ІНФОРМАЦІЯ_4), ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3
На час смерті ОСОБА_16 на праві особистої власності належав житловий будинок по АДРЕСА_1 (реєстраційне посвідчення від 15.08.1986 року, т. 2 а.с. 276), а також земельна ділянка площею 0,2103 га. в АДРЕСА_1, для обслуговування житлового будинку і господарських будівель та для ведення особистого підсобного господарства (Державний акт серія НОМЕР_7, т. 2 а.с. 279).
Реєстраційне посвідчення видано на підставі нотаріально посвідченого договору «На право постройки дома и бессрочного пользования земельним участком» від 30 вересня 1954 р., акта прийому в експлуатацію індивідуального будівництва від 14.05.1986 року, затвердженого рішенням виконкому Жидачівської міської ради № 298 від 13.06.1986 року.
З наведених підстав, а також враховуючи роз"яснення, які викладені у п. 9 постанови пленуму Верховного Суду України № 16 від 12.06.1998 року "Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім"ю України" суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що не дивлячись на те, що ОСОБА_16 і ОСОБА_14 перебували у фактичних шлюбних відносинах, єдиним законним власником спірного будинку та земельних ділянок була ОСОБА_16
ОСОБА_14 за час життя ОСОБА_16 не оспорював її право власності та не реєстрував за собою право власності на спірне майно чи на його частину, не ставив питання про компенсацію йому вартості частини будинковолодіння. Рішення виконкому Жидачівської міської ради депутатів трудящих від 26.03.1958 року № 27 не може бути підставою для визнання ОСОБА_14 власником будинковолодіння, оскільки таке рішення не можна визнати правовстановлюючим документом відповідно до чинного на той час законодавства. Відповідно, відсутні підстави вважати, що ОСОБА_14 належала 1/2 частка спірного будинковолодіння.
Крім цього, з додержанням вимог ст.ст. 203, 215 ЦК України суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про визнання недійсним договору дарування житлового будинку АДРЕСА_1, укладеного 09.11.2004 року між ОСОБА_14 та ОСОБА_9, а також договорів дарування земельних ділянок від 17.03.2005 року, укладених між вказаними особами, оскільки ці договори були укладені із порушенням вимог актів цивільного законодавства, зокрема, особа, яка відчуджувала майно, не мала необхідного обсягу цивільної дієздатності, не будучи власником майна, не могла передати іншій особі права, якими не володіла, а тому зміст правочинів суперечить вимогам ЦК України.
До вказаного висновку суд прийшов беручи до уваги те, що рішення Жидачівського районного суду Львівської області від 24.10.2003 року, яким визнано право власності за ОСОБА_14 на житловий будинок АДРЕСА_1, скасоване ухвалою апеляційного суду Львівської області від 20.07.2009 року, а в ході нового розгляду справи провадження по справі було закрито ухвалою від 11.05.2013 року.
Крім цього, судом враховано, що ухвалою апеляційного суду Львівської області від 06.07.2009 року скасовано рішення Жидачівського районного суду від 04.10.2004 року, яким визнано недійсним державний акт на право приватної власності на землю серія НОМЕР_7, виданий 07.05.1996 року на ім"я ОСОБА_16
Як наслідок, суд визнав недійними Державні акти на землю серія НОМЕР_1 та серія НОМЕР_2, видані на ім"я ОСОБА_9 з тих підстав, що такі видані відповідно до договорів дарування, які визнані судом недійсними.
Не викликає сумнівів рішення суду в частині визнання недійсним рішення Жидачівської міської ради № 2424 від 11.11.2004 року, яким ОСОБА_14 передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,100 га для обслуговування житлового будинку і господарських будівель та земельну ділянку площею 0,1165 га для ведення садівництва в АДРЕСА_1, оскільки такі земельні ділянки попередньо були передані у приватну власність ОСОБА_16 відповідно до рішення Жидачівської міської ради № 61 від 02.02.1996 року, яке не визнавалося в судовому порядку недійсним і не скасовувалося, при цьому відповідно до ст.ст. 31,32 ЗК України (в ред. 1991 року) ця земельна ділянка не вилучалася в останньої.
Як наслідок, суд прийшов до висновку про визнання недійсними Державних актів на земельні ділянки серія НОМЕР_3 та серія НОМЕР_4, що видані на ім"я ОСОБА_14 відповідно до рішення Жидачівської міської ради від 11.11.2004 року №2424.
В свою чергу, колегія суддів вважає безпідставними доводи апеляційних скарг ОСОБА_8 та ОСОБА_9 про те, що висновок суду першої інстанції про фактичне прийняття спадщини позивачем ОСОБА_7 не відповідає матеріалам справи.
Згідно із пунктом 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України 2003 року, правила Книги шостої цього Кодексу застосовуються до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом.
Відповідно до роз"ясень, які містяться в абз. 3 п. 1 Постанови пленуму Верховного Суду України № 7 від 30.05.2008 року "Про судову практику у справах про спадкування" та у п. 1 Узагальнення судової практики розгляду цивільних справ про спадкування, викладеному у листі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 24-753/0/4-13 від 16.05.2013 року, норми п. 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК слід розуміти таким чином, що правила книги шостої ЦК України в ред. 2003 року може бути застосовано лише до спадщини, яка відкрилася після 01 липня 2003 року і не була прийнята ніким із спадкоємців, право на спадкування яких виникло відповідно до норм статей 529-531 ЦК УРСР.
Оскільки спадщина після смерті ОСОБА_16 відкрилася 25.12.1998 року, суд першої інстанції правильно застосував до правовідносин такої спадщини правила розділу VІІ ЦК УРСР в ред. 1963 року.
Статтями 529, 530 ЦК УРСР в ред. 1963 року передбачено, що при спадкуванні за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого.
Згідно приписів ст.ст. 548, 549 ЦК УРСР в ред. 1963 року для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини. Визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.
Оцінивши надані стороною позивача докази, суд першої інстанції прийшов до висновку, що ОСОБА_7 вступив в управління та володіння спадковим майном після смерті матері ОСОБА_16, а тому як спадкоємець першої черги має право на спадкування частини спадкового майна померлої.
Даний висновок обґрунтовано поясненнями позивача ОСОБА_7, письмовими поясненнями сусідів, які завірені в нотаріальному порядку, показаннями допитаних в судовому засіданні як свідків ОСОБА_17, ОСОБА_13, ОСОБА_18, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, актом виконавчого комітету Жидачівської міської ради від 03.12.2010 року, копією телеграми від 15.02.1999 року та копіями листів та судових повісток, адресованих на ім"я ОСОБА_7 за адресою АДРЕСА_1.
В свою чергу, доводи апелянта ОСОБА_8 про неправдивість показань ОСОБА_17, ОСОБА_13 та ОСОБА_18, оскільки вони перебувають з нею у неприязних відносинах, не беруться судом до уваги, оскільки вказані особи були допитані в судовому засіданні 23.11.2012 року як свідки, попереджені про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання, а також прийняли присягу свідка (т. 4, а.с. 205-212).
Разом з тим, суд першої інстанції дав неналежну оцінку телеграмі № 04 від 15.02.1999 року на ім"я ОСОБА_7, відправлену на адресу АДРЕСА_1, і як наслідок взяв цей доказ на підтвердження того, що в лютому 1999 року ОСОБА_7 проживав за вказаною адресою, оскільки бланк телеграми містить напис "Державний комітет зв"язку та інформатизації України", при цьому такий комітет створений відповідно до Указу Президента України № 601/99 від 03.06.1999 року, тому станом на 15.02.1999 року такого комітету не було. Крім цього, згідно довідки МПП "Таля" № 10 від 15.01.2013 року, даний бланк виготовлено в жовтні 1999 року.
Таким чином, колегія суддів визнає неналежним доказом копію телеграми від 15.02.1999 року.
В свою чергу, належним та допустимим доказом підтвердження факту вступу ОСОБА_7 в управління та володіння спадковим майном після смерті мами ОСОБА_16, колегія суддів визнає акт обстеження житлово-побутових умов, складений 03.12.2010 року комісією у складі депутата Жидачівської міської ради Якимишина І.В. та Козак І.Ч., Франків Є.І.
Визнавши за позивачем ОСОБА_7 право власності на 1/2 частину будинковолодіння та на 1/2 частину земельних ділянок, суд першої інстанції, відповідно до вимог ст. 388 ЦК України, прийшов до висновку про те, що вказане нерухоме майно повинно бути передано ОСОБА_7, як законному власнику, витребувавши таке із володіння ОСОБА_9, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 548 ЦК УРСР в ред.1963 року спадщина належить йому з дня смерті спадкодавця, тобто з 25.12.1998 року.
Такі висновки суду першої інстанції відповідають вимога ст. 388 ЦК України, а також правовій позиції, викладеній у постанові Судової палати в цивільних справах Верховного Суду України від 23.01.2013 року у справі № 6-164цс12, відповідно до якої спадкоємець, який прийняв у спадщину нерухоме майно, ще до його державної реєстрації має право витребувати це майно від його добросовісного набувача з підстав, передбачених ст. 388 ЦК України, зокрема у разі, якщо воно вибуло з володіння спадкодавця поза волею останнього.
Рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_7 про зобов'язання Стрийське МБТІ скасувати запис про оформлення права власності на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_9, зобов'язати ОСОБА_9 звільнити будинок і не чинити перешкод в користуванні житловим будинком та земельними ділянками, що знаходяться за адресою АДРЕСА_1 та зобов'язати Стрийське МБТІ зареєструвати право власності на житловий будинок за ОСОБА_7, учасниками розгляду справи не оскаржується, відповідно, не підлягає перевірці апеляційним судом.
Також, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог третьої особи із самостійними вимогами на предмет спору ОСОБА_8
Зокрема, з матеріалів спадкової справи після померлої ОСОБА_16 встановлено, що 24.06.1999 року ОСОБА_8 подала заяву про прийняття спадщини до Жидачівської державної нотаріальної контори, що свідчить про прийняття нею спадщини відповідно до вимог ст. 549 ЦК УРСР в ред. 1963 року.
Як зазначено вище, відповідно до ст. 548 ЦК УРСР в ред. 1963 року прийнята спадщина визнається належною спадкоємцю з моменту її відкриття.
Згідно із ст.ст. 560, 561 ЦК УРСР в ред. 1963 року спадкоємці, закликані до спадкування, можуть одержати в державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини свідоцтво про право на спадщину після закінчення шести місяців з дня відкриття спадщини. Отримання цього свідоцтва не обмежено строком
Враховуючи наведені обставини, суд першої інстанції правильно прийшов до висновку, що третя особа ОСОБА_8 відповідно до ст. 71 ЦК УРСР в ред. 1963 року, що узгоджується із вимогами ст. 257 ЦК України, не пропустила строк звернення до суду за захистом свого порушеного права з приводу спадщини після смерті мами ОСОБА_16
Як наслідок, враховуючи висновок суду про визнання права власності на 1/2 частину спадкового майна за позивачем ОСОБА_7, як спадкоємцем першої черги після смерті мами ОСОБА_16, суд першої інстанції визнав право власності на іншу 1/2 частину спадкового майна цього спадкодавця за другим спадкоємцем першої черги ОСОБА_8
В свою чергу, відмовляючи у зустрічних позовних вимогах відповідача ОСОБА_9 суд першої інстанції вірно вказав на те, що у неї відсутні правові підстави успадкування 1/2 частини будинковолодіння та 1/2 частини земельних ділянок, оскільки такі не належали спадкодавцю ОСОБА_14 на час його смерті.
Будь яких інших належних та допустимих доказів для спростування рішення суду першої інстанції, передбачених статтями 57, 58, 59 ЦПК України, які б мали доказове значення та заслуговували на увагу, чи порушень норм процесуального права, які можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, відповідно до ч. 3 ст. 309 ЦПК України, апелянтами не надано.
Рішення відповідає вимогам закону і зібраним по справі доказам, доводи апеляційних скарг висновків суду не спростовують, тому підстав для їх задоволення немає.
Керуючись ст. ст. 303, 304, п. 1 ч. 1 ст. 307, ч. 1. ст. 308, п. 1 ч. 1 ст. 314, ст.ст. 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -
ухвалила:
Апеляційні скарги ОСОБА_7, ОСОБА_9 та ОСОБА_8 - відхилити.
Рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 24 травня 2013 року залишити без змін.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту її проголошення, може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили.
Головуючий: А.В. Ніткевич
Судді: С.М. Копняк
О.Ф. Павлишин