Дата документу Справа №
№ 22-ц/778/5597/13 Головуючий у 1 інстанції: Артемова Л.Г.
Суддя-доповідач: Пільщик Л.В.
« 13» листопада 2013 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:
головуючого: Пільщик Л.В.
суддів: Сапун О.А.
Краснокутської О.М.
при секретарі: Евальд Д.Д.
розглянувши у відкритому судовому засіданні
апеляційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 15 жовтня 2012 року та додаткове рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 22 листопада 2012 року по справі
за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, треті особи: П'ята державна нотаріальна контора, приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_6, Товариство з обмеженою відповідальністю «Запорізьке міське бюро технічної інвентаризації», про визнання права власності, -
В вересні 2012 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_5, треті особи: П'ята державна нотаріальна контора, приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_6, ОП «Запорізьке міське бюро технічної інвентаризації», про визнання права власності.
На підставі ст.ст. 1241, 1243, 1268, 1269 ЦК України просив визнати за ним право власності на 3/4 частини домоволодіння, розташованого за адресою АДРЕСА_1 на земельній ділянці розміром 496 кв.м., житловий будинок літ. А житловою площею 52,4 кв.м., сарай літ. Б, вбиральня літ. В, гараж літ. Г, паркан №1, водопровід№2, 1/4 частини домоволодіння залишити відповідачу.
Під час розгляду справи подав заяву, в якій просив визнати за ОСОБА_5 право власності на 3/4 частини домоволодіння, розташованого на земельній ділянці розміром 496 кв.м., житловий будинок літ. А житловою площею 52,4 кв.м., сарай літ. Б, вбиральня літ. В, гараж літ. Г, паркан №1, водопровід№2.
15 жовтня 2013 року сторони звернулись до суду з заявою про затвердження мирової угоди.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 15 жовтня 2013 року визнано мирову угоду, укладену між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 Визнано за ОСОБА_5 право власності на 3/4 частини домоволодіння, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 на земельній ділянці площею 496 кв.м., житловий будинок літ. А площею 52,4 кв.м., сарай літ. Б, вбиральню літ. В, гараж літ. Г, паркан №1, водопровід №2. Провадження по справі закрито.
22 листопада 2012 року по справі ухвалено додаткове рішення, яким визнано за ОСОБА_5 право власності на 39/100 частин житлового будинку який розташований за адресою: АДРЕСА_1, на земельній ділянці площею 496 кв.м., розташований житловий будинок літ.А загальною площею 92,6 кв.м., сарай літ.Б. сарай літ.Ж, вбиральня літВ, гараж літ.Г, душ літ.Д, водопровід №2, заміщення 1, паркани №1,3,4,5,6.
Апеляційне провадження відкрито за апеляційною скаргою ОСОБА_3.
Право на звернення з апеляційною скаргою ОСОБА_3. обґрунтував тим, що даними судовими рішеннями порушуються його права, оскільки він є власником 61/100 частин цього будинку, а за ОСОБА_5 визнано право власності на об'єкти самочинного будівництва. В апеляційній скарзі ОСОБА_3 зазначає , що .мирова угода не відповідає вимогам ст. 175 ЦПК України, діючим цивільним процесуальним законодавством не передбачено ухвалення додаткового рішення на ухвалу суду.
Просить скасувати ухвалу суду, додаткове рішення суду та закрити провадження по справі.
Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду скарги на ухвалу суду першої інстанції апеляційний суд має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Згідно з п.п.3, 4 ч.1 ст.311 ЦПК України підставою для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права.
Постановляючи ухвалу про визнання мирової угоди, суд визнав за ОСОБА_5 право власності на ? частини домоволодіння , яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 на земельній ділянці площею 496 кв.м., житловий будинок літ. А площею 52,4 кв.м., сарай літ. Б, вбиральню літ. В, гараж літ. Г, паркан №1, водопровід №2 , та зазначив ,що мирова угода не суперечить закону та не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.
Посилаючись на допущені помилки в ухвалі, судом 22 листопада 2012 року постановлено додаткове рішення і за ОСОБА_5 визнано право власності на 39/100 частин житлового будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_1, на земельній ділянці площею 496 кв.м., : житловий будинок літ.А загальною площею 92,6 кв.м., сарай літ.Б. сарай літ.Ж, вбиральня літ.В, гараж літ.Г, душ літ.Д, водопровід №2, заміщення 1, паркани №1,3,4,5,6.
Судові рішення постановлені з порушенням вимог ст.ст.175,220 ЦПК України.
Відповідно до ст. 175 ЦПК України мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на основі взаємних поступок і може стосуватися лише прав та обов'язків сторін та предмета позову.
Сторони можуть укласти мирову угоду і повідомити про це суд, зробивши спільну заяву. Якщо мирову угоду або повідомлення про неї викладено в адресованій суду письмовій заяві сторін, ця заява приєднується до справи.
До ухвалення судового рішення у зв'язку з укладенням сторонами мирової угоди суд роз'яснює сторонам наслідки такого рішення.
У разі укладення сторонами мирової угоди суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі.
Закриваючи провадження у справі, суд за клопотанням сторін може постановити ухвалу про визнання мирової угоди. Якщо умови мирової угоди суперечать закону чи порушують права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у визнанні мирової угоди і продовжує судовий розгляд.
Суд першої інстанції в ухвалі зазначив , що в судовому засіданні сторони зробили спільну заяву про затвердження мирової угоди з метою врегулювання спору на основі взаємних поступок, підписаний текст якої приєднано до матеріалів справи. За умовами мирової угоди сторони домовились про наступне: позивач визнає право власності на спірне майно за відповідачкою.
Проте відповідно до довідки секретаря судового засідання, що міститься на аркуші справи 38, особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не з'явилися і через їх неявку фіксація судового засідання технічними засобами не здійснювалася .
Таким чином, у судовому засіданні суд першої інстанції не міг з'ясувати умови мирової у сторін через їх відсутність.
До матеріалів справи приєднана заява ОСОБА_7 та ОСОБА_4 про затвердження мирової угоди, проте текст мирової угоди відсутній в спільній заяві і сама мирова угода відсутня в матеріалах справи( а.с.37).
В позовній заяві позивач зазначав, що за заповітами він успадкував майно ОСОБА_8, а відповідачка - майно, яке належало ОСОБА_9
Свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством.
За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розгляду не підлягають.
Суд не звернув увагу на те,що сторони не надали доказів про відмову нотаріуса в оформленні права на спадщину .
В матеріалах справи відсутні дані і про склад спадкового майна.
Таким чином ,визнавши право власності на майно за ОСОБА_5 ,суд вийшов за межі предмету і підстав позову ,який ґрунтувався на нормах спадкового права, кардинально змінив правовідносини сторін у відносини, які притаманні правовідносинам по відчуженню майна , за умовами якого право власності на частину будинок, яке набуте ,як вважав позивач, у порядку спадкування , перейшло від нього до ОСОБА_5
Викладене свідчить про те, що суд, визнавши мирову угоду, фактично не перевірив чи дійсно сторони уклали мирову угоду та чи її умови відповідають вимогам закону .
Як вбачається зі змісту ст. 220 ЦПК України судом першої інстанції може бути ухвалено додаткове рішення лише у випадках, якщо під час ухвалення рішення суду стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної суми грошових коштів, які підлягають стягненню, майно, яке підлягає передачі, або які дії треба виконати; суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 367 цього Кодексу; судом не вирішено питання про судові витрати.
Відповідно до роз'яснень, що містяться в п.20 Постанови Пленуму Верховного суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», додаткове рішення може бути ухвалено лише у випадках і за умов, передбачених статтею 220 ЦПК; воно не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов'язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні.
Між тим, всупереч зазначеним вимогам закону суд 22 листопада 2012 року ухвалив додаткове рішення, яким змінив суть ухвали, та визнав за ОСОБА_5 право власності на 39/100 частин житлового будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_1, на земельній ділянці площею 496 кв.м.: житловий будинок літ.А загальною площею 92,6 кв.м., сарай літ. Б, сарай літ. Ж, вбиральня літ.В, гараж літ.Г, душ літ.Д, водопровід №2, заміщення 1, паркани №1,3,4,5,6.
Оскільки спір по суті не вирішувався і рішення по справі не ухвалювалося , у суду не було підстав для ухвалення додаткового рішення.
Вимоги апеляційної скарги про закриття провадження у справі не ґрунтуються на вимогах ст.ст.310,205 ЦПК України.
Керуючись ст. ст. 307, 311 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Ухвалу Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 15 жовтня 2012 року скасувати та додаткове рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 22 листопада 2012 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий:
Судді: