29 жовтня 2013 року Справа № 9104/10578/12
Львівський апеляційний адміністративний суд у складі :
головуючого судді Святецького В.В.
суддів Довгополова О.М., Гудима Л.Я.,
з участю секретаря судового засідання Шуптар Т.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Свалявської міжрайонної державної податкової інспекції Закарпатської області на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2011 року у справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Свалявської міжрайонної державної податкової інспекції Закарпатської області про скасування податкового повідомлення-рішення,-
04 жовтня 2011 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому з врахуванням заяви про зменшення позовних вимог просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Свалявської міжрайонної державної податкової інспекції (МДП) Закарпатської області за № 0021891700/3563/ 2471214553 від 26 вересня 2011 року в частині визначення грошового зобов'язання по ПДВ в розмірі 48950 грн. за основним платежем та 12237,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.
Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2011 року позовні вимоги задоволені в повному обсязі.
Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, Свалявська МДПІ подала апеляційну скаргу, оскільки вважає, що постанова винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права.
В апеляційній скарзі зазначає, що суд першої інстанції не звернув уваги на доводи податкового органу про те, що ведення бухгалтерського обліку складу валових витрат виробництва та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації, для фізичних осіб-платників податку законодавством не передбачено. Тому, на думку відповідача, немає підстав для включення до податкового кредиту ПДВ з вартості матеріальних цінностей, що мають бути віднесені до складу основних фондів.
За таких обставин податковий орган вважає правомірним оскаржене податкове повідомлення-рішення, а тому просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.
Представник податкового органу в судовому засіданні апеляційного суду підтримав вимоги апеляційної скарги та просить їх задовольнити в повному обсязі.
Представник позивача заперечив вимоги апеляційної скарги та просить залишити скаргу без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, апеляційний суд вважає, що скарга не належить до задоволення з таких підстав.
З матеріалів справи суд вбачає, що за наслідками планової документальної перевірки фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 Свалявська МДПІ прийняла податкове повідомлення-рішення за № 0021891700/3563/2471214553 від 26 вересня 2011 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість в розмірі 59669 грн. за основним платежем та 14917,25 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.
Висновки податкового органу базуються на тому, що позивач порушив вимоги п. 7.4 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість", що призвело до заниження зобов'язання зі сплати податку на додану вартість на загальну суму 59669 грн., з яких 48950 грн. за серпень 2010 року та 10719 грн. за грудень 2010 року.
Задовольняючи позовні вимоги щодо скасування податкове повідомлення-рішення в частині визначення грошового зобов'язання по податку на додану вартість в розмірі 48950 грн. за основним платежем та 12237,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, суд першої інстанції виходив з того, що позивач правомірно відніс до складу податкового кредиту за серпень 2010 року суму ПДВ, сплачену у вартості придбаних транспортних засобів.
Такі висновки суду першої інстанції, на думку апеляційного суду, відповідають фактичним обставинам справи, нормам матеріального права та є вірними.
Так, суд першої інстанції встановив, що 19 серпня 2010 року між позивачем (лізингоодержувач) та ПАТ „Всеукраїнський акціонерний банк" (лізингодавець) укладено нотаріально посвідчені договори фінансового лізингу за № 100818-142/ФЛ-Ф-А та № 100818-143/ФЛ-Ф-А, предметом яких є два вантажні автомобілі БАЗ Т713.13 загальною вартістю 244750,00 грн., в т.ч. ПДВ в сумі 48950,00 грн.. Зазначені вантажні автомобілі передані позивачу відповідно до актів прийому-передачі предметів лізингу за відповідними договорами.
На підставі виданих ПАТ „Всеукраїнський акціонерний банк" податкових накладних № 5542 та № 5543 від 31 серпня 2010 року ФОП ОСОБА_1 відніс до складу податкового кредиту за серпень 2010 року суми ПДВ в загальному розмірі 48950,00 грн..
Пунктом 1.7 статті 1 Закону України від 03.04.1997року № 168/97-ВР ,,Про податок на додану вартість" (чинного на час виникнення даних спірних правовідносин) визначено, що податковим кредитом є сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.
Підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 ст. 7 цього Закону встановлено, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.
Відповідно до положень підпункту 7.4.1 пункту 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Підпунктом 7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону визначено, що якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.
Не дозволяється включення до податкового кредиту, згідно з п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону, суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
Виходячи зі змісту наведених нормативно-правових актів, апеляційний суд вважає, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на податковий кредит можуть мати лише реально вчинені господарські операції з придбання платником податку товарів, робіт, послуг, основних фондів, нематеріальних активів, в ціні яких платником податку-покупцем сплачений (нарахований) податок на додану вартість, з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності.
Факт придбання позивачем автомобілів, в ціні яких він сплатив ПДВ в загальній сумі 48950,00 грн., а також використання їх у власній господарській діяльності податковим органом не заперечується.
Статтею 51 Цивільного кодексу України визначено, що до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.
За таких обставин апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції щодо права фізичної особи-підприємця на формування податкового кредиту із сум ПДВ, сплачених у ціні придбаних автомобілів, незалежно від того, що вказані автомобілі зареєстровані на фізичну особу.
Такі висновки суду першої інстанції узгоджуються з правовими позиціями Державної податкової адміністрації України, викладеної в листі № 20189/7/16-1517-26 від 03.10.2008 року.
Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції надав належну оцінку наявним у справі доказам, а їх достатня кількість та взаємний зв'язок у сукупності дали змогу суду першої інстанції зробити вірний висновок про правомірність віднесення позивачем до складу податкового кредиту за серпень 2010 року сум ПДВ в загальному розмірі 48950,00 грн., сплачених позивачем в ціні придбаних автомобілів, які використовуються ним в оподатковуваних операціях у межах його господарської діяльності.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про неправомірність оскарженого податкового повідомлення-рішення та прийняв обґрунтоване рішення про його скасування.
Доводи апеляційної скарги не містять доказів на спростування висновків суду першої інстанції, а тому скарга є безпідставною та такою, що не належить до задоволення.
Статтею 159 КАС України визначено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
В силу ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасовано правильне по суті рішення з одних лише формальних міркувань.
Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, постанова суду першої інстанції ґрунтується на повно, об'єктивно і всебічно з'ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для скасування постанови суду першої інстанції немає.
Керуючись ч.3 ст. 160, ст. 195, ст. 196, п. 1 ч. 1 ст.198, ст. ст. 200, 205, 206, 254 КАС України, суд,-
апеляційну скаргу Свалявської міжрайонної державної податкової інспекції Закарпатської області залишити без задоволення, а постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2011 року у справі № 2а-0770/3266/11 - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції, а в разі складення ухвали в повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України - з дня складення ухвали в повному обсязі.
Ухвала в повному обсязі складена 04 листопада 2013 року.
Головуючий суддя В.В. Святецький
Судді О.М. Довгополов
Л.Я. Гудим