13 листопада 2013 року № 810/5242/13-а
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Колеснікової І.С., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
доБілоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міністерства доходів України у Київської області
проскасування податкових повідомлень-рішень,
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міністерства доходів України у Київської області (надалі - відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень відповідача від 03.09.2013 № 395/0004441705/41, за яким позивачеві нараховано грошове зобов'язання за платежем «податок з доходів фізичних осіб» у розмірі 542627,22 грн. (за основним платежем - 361752,15 грн. та за штрафними санкціями - 180876,07 грн.); від 03.09.2013 № 9/0004431705/42, за яким позивачеві зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 128,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що висновки відповідача про порушення вимог податкового законодавства є необґрунтованими, оскільки позивачем у відповідності до вимог чинного законодавства і на підставі належним чином оформлених первинно-бухгалтерських документів та податкових накладних сформовано податкові зобов'язання, проте, як стверджує позивач, податковим органом у ході перевірки невірно встановлено факти та застосовано норми закону. Тому, на думку позивача, рішення податкового органу є незаконними та підлягають скасуванню.
Представники позивача у судовому засіданні підтримали позовні вимоги у повному обсязі.
Відповідачем позов не визнано, надано заперечення суду в усній формі. В обґрунтування заперечень відповідачем зауважено, що оскаржувані рішення прийнято ним з урахуванням вимог чинного законодавства, оскільки відповідач діяв у межах повноважень, наданих йому законами України та підзаконними нормативно-правовими актами.
11 листопада 2013 року відповідач, який був своєчасно та належним чином повідомлений про дату, місце та час проведення розгляду справи, у судове засідання не з'явився. Заяв чи клопотань про розгляд справи без його участі або письмової заяви відповідача про відкладення розгляду справи до суду не надходило.
Відповідно до приписів частини четвертої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин, розгляд справи може не відкладатися і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.
Заслухавши думку представника позивача, беручи до уваги те, що про час, дату та місце розгляду справи відповідач був повідомлений своєчасно та належним чином, однак своїм правом, встановленим приписами статті 49 Кодексу адміністративного судочинства України, не скористався, керуючись частинами четвертою та шостою статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ухвалив здійснити розгляд справи за відсутності представника відповідача, у письмовому провадженні та на підставі наявних у справі доказів.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає таке.
Як то вбачається з наявних матеріалів справи, посадовими особами відповідача проведено планову виїзну документальну перевірку позивача щодо дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2012 по 31.12.2012.
За результатами перевірки відповідачем складено акт від 16.08.2013 № 465/17-4/124/НОМЕР_1 (надалі - акт перевірки).
У ході перевірки перевіряючими встановлено порушення позивачем положень податкового законодавства, а саме:
- пункту 177.2 статті 177 Податкового кодексу України, що виявилося у заниженні позивачем чистого доходу, який підлягає оподаткуванню у розмірі 2137641,00 грн. та, як наслідок призвело до заниження позивачем податку з доходів фізичних осіб у розмірі 361752,15 грн.;
- пунктів 198.1- 198.3, 198.6 статті 198, пункту 201.4 статті 201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження позивачем податку на додану вартість у розмірі 128,37 грн.
На підставі висновків Акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 03.09.2013 № 395/0004441705/41, за яким позивачеві нараховано грошове зобов'язання за платежем «податок з доходів фізичних осіб» у розмірі 542627,22 грн. (за основним платежем - 361752,15 грн. та за штрафними санкціями - 180876,07 грн.); від 03.09.2013 № 9/0004431705/42, за яким позивачеві зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 128,00 грн.
В той же час, позивач вважає оскаржувані податкові повідомлення-рішення такими, що суперечать вимогам чинного податкового законодавства, а тому оскаржив їх, звернувшись із позовом до суду.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності та враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд звертає увагу на таке.
Щодо порушень позивачем пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, судом встановлено таке.
Судом встановлено, що позивачем, на підставі податкової накладної від 18.12.2012 № 11 на суму 770,20 грн. (у тому числі ПДВ 128,37 грн.), виписану ДП «Київський облдорупр» ВАТ ДАК «Автомабільні дороги України» Філія «Білоцерківське рай ДУ» (а.с.70 Том І), у грудні 2012 року віднесено до податкового кредиту суму у розмірі 128,37 грн. по операціям із надання позивачеві контрагентом послуг навантажувача.
Як то вбачається з матеріалів справи, перевіряючими встановлено завищення позивачем податкового кредиту на суму 128,37 грн. за грудень 2012 року внаслідок віднесення до податкового кредиту суми податку на додану вартість за операціями, що не використовувались у межах господарської діяльності позивача.
Позивачем зауважено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі наявності належним чином оформленої податкової накладної, наявність якої не заперечується відповідачем, а відтак, на думку позивача, ним правомірно сформовано податковий кредит за вищевказаними операціями.
Надаючи правову оцінку вищевказаним обставинам, суд зауважує таке.
Поняття платників податку на додану вартість, об'єктів, бази та ставки оподаткування, переліку неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування, внесення та відшкодування податку на додану вартість регламентується розділом V Податкового кодексу України .
Відповідно до пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку, зокрема, з постачання товарів та послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.
Порядок формування податкового кредиту з податку на додану вартість визначено статтею 198 Податкового кодексу України, згідно якої право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/ послуг, що підтверджено податковою накладною (пункт 198.2 статті 198 Податкового кодексу України на час вчинення спірних операцій та видачі податкової накладної).
Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених згідно зі ст. 39 цього Кодексу, та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
В силу положень пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону (пункт 198.6 статті 198 Податкового кодексу України).
Пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
В свою чергу податкова накладна, на підставі якої позивачем сформовано податковий кредит, копії якої знаходяться в матеріалах справи, відповідає вимогам, встановленим статтею 201 Податкового кодексу України.
Із системного аналізу положень статей 198-201 Податкового кодексу України вбачається висновок, що право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникає у платника податків за наявності сукупності таких елементів: наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник ПДВ); фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця; наявності причинно-наслідкового зв'язку між операцією з придбання товарів чи послуг та потребою використання в господарській діяльності; документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів (у т.ч. платіжних), які зазвичай супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної (має усі обов'язкові реквізити).
Суд звертає увагу, що відповідачем не оспорюється факт реальності господарської операції, який підтверджуються, зокрема, належним чином оформленими первинно-бухгалтерськими документами.
З урахуванням вказаного суд зауважує таке.
Підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 4 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність як діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема, за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
За даними матеріалів справи, одним із основних видів діяльності позивача за КВЕД є вантажні перевезення, що не заперечується відповідачем та підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців (а.с.14-16 Том ІІ).
В свою чергу факт безпосереднього зв'язку витрат з господарською діяльністю платника податків може бути встановлено з урахуванням якісних характеристик отриманих товарів або послуг, які б однозначно свідчили про їх призначення для використання в господарській діяльності платника податків, відповідали б змісту цієї діяльності.
У судовому засіданні представником позивача надано пояснення з приводу використання отриманих послуг у господарській діяльності.
Так, представником позивача зауважено, що вищевказані послуги з навантаження було отримано для здійснення власної господарської діяльності, оскільки основним видом діяльності позивача є вантажні перевезення. Окрім того, на підтвердження фактичного отримання послуг позивачем надано суду рахунок-фактуру від 18.12.2012 № 498, виписаний ДП «Київський облдорупр» ВАТ ДАК «Автомабільні дороги України» Філія «Білоцерківське рай ДУ» та підписаний сторонами акт виконаних робіт від 18.12.2012 № 272 (а.с.68-69 Том І).
Проте, відповідачем зауважено, що отримані позивачем послуги з навантаження не використовувались у межах господарської діяльності позивача. При цьому, будь-яких обґрунтувань такого висновку відповідачем в акті перевірки не наведено та не надано логічних пояснень у ході судового розгляду справи.
Відтак, з огляду на вид діяльності позивача за КВЕД, до яких, зокрема, відносяться вантажні перевезення та беручи до уваги специфіку отриманих від контрагента послуг (послуги навантаження), беручи до уваги, що отримання вказаних послуг здійснювалося з метою забезпечення здійснення позивачем основного виду діяльності, що безпосередньо пов'язане з господарською діяльністю позивача, суд дійшов висновку, що сума ПДВ у розмірі 128,37 грн. підлягає включенню до складу податкового кредиту.
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що податкове повідомлення-рішення від 03.09.2013 № 9/0004431705/42, за яким позивачеві зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 128,00 грн. прийнято відповідачем безпідставно та підлягає скасуванню.
Щодо порушень позивачем порядку визначення валового доходу, суд зауважує таке.
Як то вбачається з акту перевірки, у ході перевірки правильності визначення позивачем валового доходу від реалізації товарів встановлено заниження валового доходу на загальну суму 406624,96 грн., чим порушено пункт 137.1 статті 137 та пункти 177.1, 177.2 статті 177 Податкового кодексу України.
Так, за висновками перевіряючих, позивачем занижено дохід з підстав невключення позивачем до валових доходів суму отриманих коштів за страхове відшкодування від ПрАТ «АСК «Інго Україна» у розмірі 602662,05 грн. та завищено дохід на суму 196610,00 грн. з підстав включення до валового доходу повернутої протягом 12 місяців суми поворотної фінансової допомоги.
Щодо невключення позивачем до валових доходів суму отриманих коштів за страхове відшкодування від ПрАТ «АСК «Інго Україна» у розмірі 602662,05 грн., суд зазначає таке.
Як то встановлено судом та не заперечується сторонами у 2012 році, позивачем було отримано страхове відшкодування за наслідками настання страхових випадків на підставі договору добровільного страхування, що підтверджується страховим полісом № 200501440.10 (а.с.186 Том І).
Так, за умовами вищевказаного договору страхувальник (ОСОБА_1) застрахував транспортний засіб Renault magnum 480.
На підтвердження настання страхових випадків та подальших страхових виплат позивачем надано суду відповідні довідки Державтоінспекції, рахунки-фактури, акти виконаних робіт, податкову накладну та платіжні доручення (а.с.175-187 Том І).
За поясненнями позивача, оскільки страхувальником транспортного засобу є фізична особа, а не фізична особа-підприємець, то він не має правових підстав відносити до валових витрат суми страхового відшкодування.
При цьому, позивач посилається на підпункт 165.1.27 пункту 165.1 статті 165 Податкового кодексу України, відповідно до якого до розрахунку загального місячного (річного) оподатковуваного доходу не включаються доходи у вигляді суми страхової виплати, страхового відшкодування або викупної суми, отриманої платником податку за договором страхування від страховика-резидента, іншого ніж довгострокове страхування життя (у тому числі страхування довічних пенсій) та недержавне пенсійне забезпечення.
Також, позивачем наголошено, що витрати, пов'язані із страхуванням транспортного засобу ним не було враховано у складі валових витрат.
Судом встановлено, що фактичні обставини справи не оспорюються сторонами, проте спірні правовідносини виникли внаслідок різного тлумачення норм законодавства щодо порядку оподаткування сум страхового відшкодування, які отримані на поточний рахунок ФОП на загальній системі оподаткування для відновлення пошкодженого (втраченого) рухомого майна (автомобіля), що зареєстроване на фізичну особу та використовувалось у підприємницькій діяльності.
Надаючи нормативну оцінку даним відносинам, суд зауважує таке.
Відповідно до статті 325 Цивільного кодексу України суб'єктом права приватної власності є саме фізична особа. Цивільний кодекс не встановлює такого суб'єкта права приватної власності як фізична особа - підприємець. Тобто реєстрація транспортних засобів здійснюється виключно за фізичною особою, а не за фізичною особою - підприємцем, оскільки реєстрація здійснюється за особами, які є власниками.
Згідно статті 1 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», страхувальники - юридичні особи та дієздатні громадяни, що уклали із страховиками договори обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю, майну третіх осіб, під час експлуатації наземного транспортного засобу.
Відтак, у розумінні вищевказаних норм права страхувальником в даному випадку є саме фізична особа, яка є власником транспортних засобів, а не фізична особа-підприємець.
За приписами пункту 177.6 статті 177 Податкового кодексу України у разі якщо фізична особа - підприємець отримує інші доходи, ніж від провадження підприємницької діяльності, у межах обраних ним видів такої діяльності, такі доходи оподатковуються за загальними правилами, встановленими цим Кодексом для платників податку - фізичних осіб.
Відповідно до абз. "б" підпункту 165.1.27 пункту 165.1 статті 165 Податкового кодексу України до оподатковуваного доходу не включається сума страхової виплати, страхового відшкодування або викупна сума, отримана платником податку за договором страхування від страховика-резидента, іншого ніж довгострокове страхування життя (у тому числі страхування довічних пенсій) та недержавне пенсійне забезпечення, у разі виконання таких умов: під час страхування майна сума страхового відшкодування не може перевищувати вартість застрахованого майна, визначену за звичайними цінами на дату укладення страхового договору, збільшену на суму сплачених страхових платежів (страхових внесків, страхових премій).
Відтак, у разі якщо фізична особа - підприємець отримує інші доходи, ніж від провадження підприємницької діяльності, у межах обраних нею видів такої діяльності, такі доходи оподатковуються не за правилами, передбаченими для підприємницької діяльності, а за загальними правилами, встановленими для фізичних осіб.
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що сума страхового відшкодування, яка отримана на поточний рахунок фізичної особи - підприємця для відновлення пошкодженого (втраченого) рухомого майна (автомобіля), не оподатковується при дотриманні умов страхування, визначених статтею 165 Податкового кодексу України.
Аналогічна правова позиція викладена податковим органом на веб-сайті ДПС України «Єдина база податкових знань».
Суд зауважує, що відповідачем, як під час перевірки так і у ході судового розгляду справи не надано доказів недотримання позивачем порядку оподаткування страхових виплат, передбачених статтею 165 Податкового кодексу України. Натомість, відповідачем наголошено на порушенні відповідачем пункту 137.1 статті 137 Податкового кодексу України, якою зокрема врегульовано загальний порядок визначення доходів платниками податку на прибуток, у той час як оподаткування доходів фізичних осіб регламентується виключно розділом IV "Податок на доходи фізичних осіб" Податкового кодексу України, який не містить відправної норми щодо можливості застосування до даних правовідносин вимог статті 137 Податкового кодексу України.
Таким чином, висновки відповідача щодо заниження позивачем доходу з підстав невключення до валових доходів суми отриманих коштів за страхове відшкодування від ПрАТ «АСК «Інго Україна» у розмірі 602662,05 грн. є помилковими та такими, що не ґрунтуються на нормах податкового законодавства.
Водночас, перевіряючими вказано на завищення позивачем доходу на суму 196610,00 грн. з підстав включення до валового доходу суми повернутої протягом 12 місяців суми поворотної фінансової допомоги.
За поясненнями позивача, вказане твердження відповідача є хибним та таким, що не відповідає фактичним обставинам. Так, позивачем зауважено, що у 2012 році ним було отримано фінансову допомогу не у розмірі, вказаному відповідачем, а у розмірі 355000,00 грн. за договором грошової позики, укладеним між позивачем та ОСОБА_2 09.03.2012, що підтверджується банківською випискою (а.с.61-62, 64 Том ІІ). Вказану суму взагалі не було віднесено позивачем до валового доходу, оскільки протягом 2012 року, а саме у вересні 2012 року, її було повернуто позивачем на рахунок позикодавця, що підтверджується банківською випискою (а.с.63 Том ІІ).
Як вже зазначалося судом, вказане порушення відображено відповідачем у розділі 2.2.1 «результати перевірки правильності визначення валового доходу», зокрема, зміст порушення викладено наступним чином: «завищення позивачем доходу на суму 196610,00 грн. з підстав включення до валового доходу суми повернутої протягом 12 місяців суми поворотної фінансової допомоги». Жодних нормативно-правових обґрунтувань щодо правомірності вказаного порушення та доказів на їх підтвердження відповідачем не наведено.
Відповідно до норм статей 77, 78, 86 Податкового кодексу України, з метою забезпечення єдиного порядку відображення результатів документальних перевірок платників податків - фізичних осіб, наказом Міністерства фінансів України від 14.03.2013 № 395 затверджено Порядок оформлення результатів документальних перевірок щодо дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, платниками податків - фізичними особами (надалі - Порядок № 395).
Суд зазначає, що розділом І Порядку № 395 встановлено, що акт - службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки фінансово-господарської діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби. За результатами документальної перевірки в акті викладаються всі суттєві обставини фінансово-господарської діяльності платника податків, які мають відношення до фактів виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби. Факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.
Водночас підпунктом 2.3.2.2 Порядку № 395 передбачено, що у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті фактом порушення необхідно: чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) діяльності платника податків та операцію, в результаті якої здійснено це порушення, при цьому додати до акта письмові пояснення платника податків або його законних представників щодо встановлених порушень; зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи з обліку, та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення.
Між тим, з описової частини акту перевірки позивача (розділ 2.2.1 «визначення валового доходу») вбачається, що зміст встановлених у ході перевірки позивача порушень податкового законодавства зводиться лише до табличного відображення даних платника податків, самостійно задекларованих ним у податкових деклараціях та даних, встановлених у ході перевірки із зазначенням певних розбіжностей. Будь-яких розрахунків виявлених розбіжностей податковим органом не наведено, як і не наведено посилання на певні господарські операції та відповідні первинно-бухгалтерські документи.
На думку суду, наведене вказує на порушення норм чинного законодавства при складанні акту перевірки, оскільки викладені в ньому факти не ґрунтуються на документах первинного бухгалтерського обліку, що є суб'єктивним припущенням перевіряючих та порушенням відповідачем встановленого законодавством порядку проведення перевірки, а викладені відповідачем висновки в акті позивача зроблено без дослідження належних документів.
Дослідивши дане питання, суд зазначає таке.
Відповідно до абзацу 8 підпункту 14.1.257 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України поворотна фінансова допомога - сума коштів, що надійшла платнику податків у користування за договором, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, та є обов'язковою до повернення.
Підпунктом 3 пункту 292.11 статті 292 Податкового кодексу України встановлено, що до складу доходу, визначеного цією статтею, не включаються суми фінансової допомоги, наданої на поворотній основі, отриманої та поверненої протягом 12 календарних місяців з дня її отримання, та суми кредитів.
Відтак, сума фінансової допомоги, не повернена впродовж 12 календарних місяців з дня отримання, зараховується в доход за підсумками дня, що йде за останнім днем періоду 12 місяців.
Судом встановлено, що у 2012 році позивачем не віднесено до складу оподаткованого доходу поворотну фінансову допомогу у розмірі 355000,00 грн., оскільки останню повернуто протягом 12 календарних місяців з дня її отримання. Доказів протилежного відповідачем суду не надано.
Щодо порушень позивачем порядку визначення валових витрат, суд зауважує таке.
Судом встановлено, що у ході перевірки позивача перевіряючими встановлено порушення позивачем порядку формування валових витрат, що призвело до їх завищення у розмірі 1731016,00 грн., а саме: амортизація - 1233694,08 грн.; запчастини - 150224,09 грн.; умовно отриманий ПДВ - 296195,83 грн.; послуги фонду «Друзі дітям Чорнобиля» - 50902,04 грн.
Дослідивши правомірність формування позивачем валових витрат, судом встановлено таке.
Як то вбачається з матеріалів справи, у ході перевірки позивача перевіряючими встановлено завищення валових витрат у 2012 році на суму 1233694,08 грн., оскільки позивачем здійснено нарахування амортизаційних відрахувань на основні фонди, які, на думку відповідача, позивач не має права відраховувати з підстав їх відсутності.
Також, перевіряючими встановлено неправомірність формування позивачем валових витрат у розмірі 150224,09 грн. по операціям з придбання запчастин для технічного обслуговування автомобілів, оскільки витрати з поліпшення основних фондів не відносяться до складу валових витрат.
Відтак, з огляду на те, що ведення бухгалтерського обліку складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації, для фізичних осіб - підприємців на загальній системі оподаткування не передбачено законодавством, податковий орган дійшов висновку, що до валових витрат фізичних осіб - суб'єктів господарювання, не відносяться амортизаційні відрахування та витрати на ремонт основних фондів, внаслідок невзяття на облік такого майна в якості основних засобів, що, на думку перевіряючих, притаманне веденню бухгалтерського обліку юридичними особами.
За поясненнями представника позивача, наданими у ході судового розгляду справи, він заперечує факт неправомірного формування підприємцем валових витрат по вищевказаним операціям та наголошує на протиправність визначення відповідачем суми завищення валових витрат з підстав неврахування відповідачем амортизаційних витрат у розмірі 1233694,088 грн., які фізична особа-підприємець має право включити до валових витрат за умови належного ведення бухгалтерського обліку. Також, позивачем наголошено, що витрати у розмірі 150224,09 грн. - це витрати на утримання, експлуатацію та ремонт основних засобів (придбання запасних частин, технічне обслуговування та ремонт автомобілів), які у даному випадку цілком і повністю відносяться до загальновиробничих або адміністративних витрат на підставі пункту 138.10.2 статті 138 Податкового кодексу України та є складовою витрат операційної діяльності.
Судом встановлено, що дані спірні правовідносини виникли внаслідок різного тлумачення сторонами норм податкового законодавства щодо порядку обліку та оподаткування позивачем операцій по основним фондам, при цьому фактичні обставини сторонами не заперечуються.
З огляду на вищевикладене суд зауважує таке.
Згідно пункту 177.2 статті 177 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування фізичних осіб - підприємців є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та не грошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.
Відповідно до пункту 177.4 статті 177 Податкового кодексу України до переліку витрат фізичних осіб - підприємців, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу ("Податок на прибуток підприємств").
Відтак, норма пункту 177.4 статті 177 Податкового кодексу України є відправною нормою, яка вказує на те, що витрати суб'єкта господарювання, який не є платником податку на прибуток, але надає звітність про доходи від заняття підприємницької діяльністю, формуються у тому ж порядку, як у платників податку на прибуток.
Згідно підпункту 139.1.5 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати на придбання, виготовлення, будівництво, реконструкцію, модернізацію та інше поліпшення основних засобів та витрати, пов'язані з видобутком корисних копалин, а також з придбанням (виготовленням) нематеріальних активів, які підлягають амортизації згідно зі статтями 144 - 148 цього Кодексу, з урахуванням пунктів 146.11 і 146.12 статті 146 та пункту 148.5 статті 148 цього Кодексу.
За приписами пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються: із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.
Підпунктом 138.10.2 п. 138.10 ст. 138 Податкового кодексу України встановлено перелік адміністративних витрат, спрямованих на обслуговування та управління підприємством, зокрема, згідно абзацу "в" вказаної статті, до таких витрат відносяться витрати на утримання основних засобів, інших необоротних матеріальних активів загальногосподарського використання (оперативна оренда (у тому числі оренда легкових автомобілів), придбання пально-мастильних матеріалів, стоянка, паркування легкових автомобілів, страхування майна, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення, охорона).
Відтак, абзацом "в" підпункту 138.10.2 пункту 138.10 статті 138 Податкового кодексу України встановлено, що до складу інших витрат включаються адміністративні витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством, зокрема, це витрати на утримання основних засобів, до яких відноситься амортизація і ремонт.
З огляду на вказане суд зауважує, що витрати платника податку, пов'язані з використанням легкового автомобіля, зокрема з придбання запчастин для проведення ремонтних робіт, дозволяється включати до складу адміністративних витрат у повному обсязі, за умови, що такий автомобіль використовується в господарський діяльності, а здійснені витрати підтверджено відповідними документами.
Судом встановлено та не заперечується відповідачем, що позивачем, з урахуванням основного виду діяльності (вантажні перевезення), було придбано запчастини для проведення ремонтних робіт автотранспорту, що використовується позивачем у власній господарській діяльності. Доказів протилежного відповідачем не надано. Єдиною підставою на яку посилається відповідач, стверджуючи про відсутність у позивача права на формування валових витрат на суму 150224,09 грн., є те, що, на думку відповідача, такі витрати не є витратами операційної діяльності. Проте, такі висновки суд вважає помилковими ураховуючи норми права, що наведені вище, зокрема, підпункту 138.10.2 пункту 138.10 статті 138 Податкового кодексу України.
На підтвердження факту закупівлі запчастин для автомобілів та проведення ремонтних робіт позивачем надано суду належним чином оформлені первинно-бухгалтерські документи, зокрема, договори, рахунки-фактури, накладні, податкові накладні та акти виконаних робіт (а.с.78-173 Том І). Вказані обставини не заперечуються відповідачем. Доказів того, що вказані документи не мають юридичної сили або визнані в установленому порядку недійсними - відсутні.
Відтак, позивач, як фізична особа - підприємець, будучи платником податків на загальній системі оподаткування та здійснюючи діяльність з перевезення вантажів, має право включати до складу витрат витрати на закупівлю запчастин для ремонту транспортних засобів у розмірі 150224,09 грн., які документально підтверджені та прямо пов'язані із здійсненням господарської діяльності.
Як вже зазначалося судом, до складу витрат не включаються лише витрати на придбання, виготовлення, будівництво, реконструкцію, модернізацію та інше поліпшення основних засобів (підпункт 139.1.5 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України).
Разом з тим, ці витрати підлягають амортизації у порядку, визначному статтями 144 - 146 ПК України та включаються до валових витрат у вигляді амортизаційних відрахувань.
Вартість, яка амортизується, по кожному об'єкту основних засобів, інших необоротних та нематеріальних активів визначається як первісна (переоцінена) з урахуванням капіталізованих витрат на модернізацію, модифікацію, добудову, дообладнання, реконструкції тощо, а також суми накопиченої амортизації за даними бухгалтерського обліку на дату набрання чинності розділом ІІІ цього Кодексу.
Водночас, пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу встановлено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Згідно підпункту 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Податкового кодексу України платник податків має право обирати самостійно метод ведення обліку доходів і витрат.
Частиною 3 статті 2 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлено, що суб'єкти підприємницької діяльності, яким відповідно до законодавства надано дозвіл на ведення спрощеного обліку доходів і витрат, ведуть бухгалтерський облік і подають фінансову звітність у порядку, встановленому законодавством про спрощену систему обліку і звітності.
Норми статей 8, 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" визначають те, що платник податку повинен самостійно вести бухгалтерський облік.
Таким чином, Закон України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" надає фізичній особі - підприємцю право вести спрощений облік доходів і витрат, при цьому не позбавляє його права вести бухгалтерський облік валових витрат основних фондів, що підлягають амортизації.
Крім того, норма пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України визначає, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Частиною 6 статті 128 Господарського кодексу України передбачено, що громадянин- підприємець зобов'язаний, зокрема: вести облік результатів своєї підприємницької діяльності відповідно до вимог законодавства; своєчасно надавати податковим органам декларацію про майновий стан і доходи (податкову декларацію), інші необхідні відомості для нарахування податків та інших обов'язкових платежів, сплачувати податки та інші обов'язкові платежі в порядку і в розмірах, встановлених законом.
З аналізу вищевказаних норм права вбачається, що Податковий кодекс України та Закон України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" не позбавляє права фізичну особу - підприємця на загальній системі оподаткування вести бухгалтерський облік валових витрат основних фондів, що підлягають амортизації.
При цьому, ураховуючи норми пункту 44.1 статті 44 та пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України, - з платник податків зобов'язується вести облік основних засобів, які в силу пункту 139.1 статті 139 розділу III Податкового кодексу України підлягають амортизації.
Як то встановлено судом, позивачем здійснюється облік основних фондів та ведеться відповідний бухгалтерський облік, на підтвердження чого позивачем надано до матеріалів справи відповідні накази, розрахунки амортизації основних засобів та інвентарні картки обліку на кожний транспортний засіб (а.с.188-250 Том І, а.с.1-13 Том ІІ), що спростовує твердження відповідача про відсутність обліку основних фондів підприємцем.
З огляду на вищевказане суд дійшов висновку, що відповідачем неправомірно встановлено завищення позивачем валових витрат у 2012 році на суму 1233694,08 грн., оскільки судом встановлено наявність ведення бухгалтерського обліку основних фондів, який є правовою підставою для здійснення амортизаційних відрахувань, а податкове законодавство не позбавляє фізичних осіб-підприємців здійснювати податковий облік таких витрат.
Щодо твердження відповідача про те, що позивач, як фізична особа-підприємець не є, у розумінні законодавства, власником транспортних засобів, а тому не має правових підстав для обліку основних фондів, суд зауважує таке.
Як вже було встановлено судом, для провадження основного виду господарської діяльності позивачу необхідні транспортні засоби, наявність яких відображена в акті перевірки та представником відповідача не заперечується.
Згідно зі статті 325 Цивільного кодексу України суб'єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи. Фізичні та юридичні особи можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть їм належати.
При цьому, власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 320 Цивільного кодексу України).
Між тим, суб'єктами господарювання визнаються, зокрема, громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які зареєстровані відповідно до Закону як підприємці, та здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством (стаття 55 Господарського кодексу України).
Враховуючи наведене, слід зазначити, що чинне законодавство України не виокремлює такого суб'єкта права власності, як «фізична особа - підприємець» та не містить норм щодо права власності фізичної особи - підприємця.
Законодавство лише встановлює, що фізична особа - підприємець відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.
Отже, суб'єктом права власності визнається саме фізична особа, яка може бути власником будь - якого майна, крім майна, що не може перебувати у власності фізичної особи. При цьому, правовий статус фізичної особи - підприємця не впливає на правовий режим майна, що перебуває у його власності.
Відтак, суд не погоджується з позицією відповідача, відповідно до якої позивач як фізична особа - підприємець не набуває права власності на майно ( в тому числі транспортні засоби ), оскільки ОСОБА_1 як фізична особа і як фізична особа - підприємець є одним і тим самим суб'єктом цивільних і податкових правовідносин.
Також, у ході перевірки відповідачем встановлено, що позивачем неправомірно включено до складу валових витрат суму безоплатно наданих послуг по перевезенню вантажів Міжнародному благодійному фонду «Друзі дітям Чорнобиля» у розмірі 50902,04 грн., чим порушено пункт 177.4 статті 177 Податкового кодексу України.
За поясненнями позивача, у перевіряємому періоді ним було надано послуги по безкоштовному перевезенню вантажів на замовлення Міжнародного благодійного фонду «Друзі дітям Чорнобиля», що підтверджується договором від 01.09.2006 № 12/06 про транспортно-експедиційне обслуговування (а.с.65-67 Том І).
За умовами вказаного договору виконавець (ФОП ОСОБА_1) надає замовнику (Міжнародний благодійний фонд «Друзі дітям Чорнобиля») послуги з перевезення вантажів. Так, виконавець бере на себе зобов'язання для замовника, як гуманітарної організації, яка безоплатно допомагає людям, постраждалим внаслідок Чорнобильської катастрофи, дітям і сиротам, здійснювати за власний рахунок транспортне обслуговування, своїм транспортом до шести рейсів протягом року по перевезенню гуманітарної допомоги з Німеччини в Україну (пункт 4 договору від 01.09.2006).
Також на підтвердження факту надання вищевказаних послуг позивачем надано до матеріалів справи міжнародні транспортні накладні (а.с.58-64).
Судом встановлено та не заперечується відповідачем, що фактично відповідачем здійснювалась благодійна допомога.
Щодо оподаткування платників податку, які надають благодійність, суд зауважує таке.
У розумінні податкового законодавства в більшості випадків благодійна допомога передбачає безоплатне надання товарів, робіт чи послуг, у тому числі за договорами, які не передбачають грошової або іншої компенсації їх вартості або їх повернення. Дана діяльність охоплюється визначенням безкоштовного надання товарів і послуг (підпункт 14.1.13 статті 14 Податкового кодексу України).
За твердженням відповідача такий платник податку не може визнати витрати на придбання відповідних товарів (робіт, послуг), оскільки вони не використовуються в господарській діяльності, яка повинна бути спрямована на отримання доходу.
Проте, суд не погоджується із даним висновком з огляду на таке.
Відповідно до підпункту 14.1.13 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України безоплатно наданими товарами, роботами, послугами є товари, що надаються згідно з договорами дарування, іншими договорами, за якими не передбачається грошова або інша компенсація вартості таких товарів чи їх повернення, або без укладення таких договорів; роботи (послуги), що виконуються (надаються) без висування вимоги щодо компенсації їх вартості; товари, передані юридичній чи фізичній особі на відповідальне зберігання і використані нею.
Разом з цим слід зазначити, що згідно з абзацу «а» підпункту 138.10.6 пункту 138.10 статті 138 та підпункту 138.5.3 пункту 138.5 статті 138 Податкового кодексу України суми коштів або вартість товарів, виконаних робіт, наданих послуг, добровільно перераховані (передані) протягом звітного року до неприбуткових організацій, враховуються для визначення об'єкта оподаткування платника податку у складі витрат за датою фактичного перерахування таких товарів (робіт, послуг) в розмірі, що не перевищує чотирьох відсотків оподатковуваного прибутку попереднього звітного року.
Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (пункт 138.2 статті 138 цього Кодексу).
Відтак, якщо платник податку на прибуток безоплатно надає товари (роботи, послуги), незалежно від статусу отримувача, дохід від реалізації товарів (робіт, послуг) визначається за звичайною ціною. При цьому платник має право включити до витрат собівартість таких товарів (робіт, послуг), які підтверджені відповідними первинними документами.
Аналогічна позиція відображена і в узагальнюючій податковій консультації затвердженій наказом Державної податкової служби України, від 05.07.2012 № 581 "Про затвердження Узагальнюючої податкової консультації щодо порядку визначення доходу та витрат за операціями з безоплатної передачі товарів (робіт, послуг)".
На підтвердження факту понесення витрат, пов'язаних із наданням послуг з безкоштовного перевезення вантажів, позивачем надано суду копію виписки з Книги доходів і витрат за 2012 рік (а.с.56-57 Том І), згідно якої за квітень, травень, липень, жовтень-грудень 2012 року витрати позивача по операціям з Міжнародним благодійним фондом «Друзі дітям Чорнобиля» складають 50902,04 грн. Водночас, позивачем зауважено, що вказана сума витрат складається із витрат, понесених позивачем у вигляді використаного палива, заробітної плати водіїв, страховки та іншого. Крім того, 11.11.2013 позивачем надано суду первинно-бухгалтерські документи на підтвердження правомірності включення валових витрат по безоплатно наданим послугам, а саме: розрахунки сум витрат, подорожні листи, звіти про використання коштів на відрядження, квитанції про послуги митних брокерів та інші.
Суд зауважує, що відповідачем не надано суду обґрунтованих пояснень та належних доказів неправомірності включення позивачем до складу валових витрат суми у розмірі 50902,04 грн.
Відтак, суд дійшов висновку, що відповідачем правомірно віднесено до валових витрат витрати позивача по операціям з Міжнародним благодійним фондом «Друзі дітям Чорнобиля», що складають 50902,04 грн. та підтверджено відповідними первинними документами, з урахуванням чого висновки відповідача по даному питанню є безпідставними.
Водночас, відповідачем у ході перевірки встановлено завищення позивачем валових витрат на суму 296195,83 грн., у наслідок неправомірного віднесення до валових витрат сум податку на додану вартість, який «умовно отриманий», чим порушено пункт 177.3 статті 177 Податкового кодексу України.
Судом встановлено, що дану суму витрат відображено позивачем у книзі доходів і витрат за 2012 рік. (а.с.56-57 Том І).
Відповідно до пункту 177.4 статті 177 Податкового кодексу України до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III ПКУ.
Згідно підпункту 139.1.6 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України до складу витрат не включаються суми податку на додану вартість, включеного до ціни товару (роботи, послуги), що придбаваються платником податку для виробничого або невиробничого використання. У разі якщо платник податку, зареєстрований як платник податку на додану вартість, одночасно проводить операції з продажу товарів (виконання робіт, надання послуг), що оподатковуються податком на додану вартість та звільнені від оподаткування або не є об'єктом оподаткування таким податком, податок на додану вартість, сплачений у складі витрат на придбання товарів, робіт, послуг, які входять до складу витрат, включається відповідно до витрат або вартість відповідного об'єкта основних засобів чи нематеріального активу збільшується на суму, що не включена до податкового кредиту такого платника податку згідно з розділом V ПКУ.
Водночас, приписами пункту 177.3 статті 177 Податкового кодексу України передбачено, що фізичні особи - підприємці, зареєстровані як платники податку на додану вартість, не включають до витрат і доходу суми податку на додану вартість, що входять до ціни придбаних або проданих товарів (робіт, послуг).
Враховуючи вищевикладене, фізичні особи - підприємці, які працюють на загальній системі оподаткування та зареєстровані платниками ПДВ, не мають права включати до складу витрат суми ПДВ, які сплачені до бюджету.
Суд зауважує, що нормативно-правових обґрунтувань щодо неправомірності вказаного порушення та доказів на їх підтвердження позивачем суду не надано.
Натомість, у ході судового розгляду справи представником позивача зауважено, що вказане порушення ним не оспорюється, а відтак відсутні підстави для скасування оскаржуваного рішення у частині донарахування позивачеві суми грошового зобов'язання за платежем «податок з доходів фізичних осіб» у розмірі 50353,32 грн. по даному правопорушенню та відповідно застосованих штрафних санкцій.
Як то вбачається з акту перевірки, в результаті завищення позивачем валових витрат на суму 1731016,00 грн. та заниження валових доходів на суму 406624,96 грн., позивачем занижено чистий дохід, якій підлягає оподаткуванню на суму 2137641,00 грн., що призвело до заниження податку на доходи фізичних осіб у сумі 361752,15 грн. (розрахунок донарахованого податку наведено у додатку 2 до акту перевірки (а.с.55 Том І).
З урахуванням встановлених судом обставин справи та ураховуючи, що позивачем не оспорюється встановлене перевіряючими завищення валових витрат на суму 296195,83 грн., у наслідок віднесення до валових витрат сум умовно отриманого податку на додану вартість, суд дійшов висновку, що податкове повідомлення-рішення від 03.09.2013 № 395/0004441705/41 підлягає скасуванню у частині нарахування позивачеві грошового зобов'язання за платежем «податок з доходів фізичних осіб» у розмірі 467098,25 грн. (за основним платежем - 311398,83 грн. та за штрафними санкціями - 155699,42 грн.).
Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, коли судом здійснюється розгляд справ про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, у яких обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
На виконання цих вимог відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не надано суду доказів, які спростовували б твердження позивача, а відтак, не доведено правомірності прийняття оскаржуваних рішень в цілому.
З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа). Водночас, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.
З огляду на вказане суд дійшов висновку про повернення позивачеві судових витрат у розмірі, пропорційному сумі задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 11, 14, 69, 70, 71, 92, 94, 96, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Адміністративний позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міністерства доходів України у Київської області від 03.09.2013 № 9/0004431705/412, за яким фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 128,00 грн.
3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міністерства доходів України у Київської області від 03.09.2013 № 395/0004441705/41, у частині нарахування фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 грошового зобов'язання за платежем «податок з доходів фізичних осіб» у розмірі 467098,25 грн. (за основним платежем - 311398,83 грн. та за штрафними санкціями - 155699,42 грн.).
4. У решті позовних вимог відмовити.
5. Стягнути з Державного бюджету України на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_1) понесені судові витрати у розмірі 1972 (одна тисяча дев'ятсот сімдесят дві) грн. 84 коп.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя Колеснікова І.С.