Апеляційний суд Житомирської області
Справа №283/2480/13-ц Головуючий у 1-й інст. Міхненко С.Д.
Категорія 37 Доповідач Широкова Л. В.
14 листопада 2013 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Житомирської області в складі:
головуючого судді Широкової Л.В.,
суддів Снітка С.О., Худякова А.М.,
при секретарі судового
засідання Ходаківській О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Малинського районного суду Житомирської області від 16 жовтня 2013 року
по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа - Малинська Державна нотаріальна контора про встановлення факту прийняття спадщини, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, визнання права власності,-
У серпні 2013 року ОСОБА_2 звернувся до суду із вказаним позовом, в якому просив встановити факт прийняття спадщини, яка відкрилась після смерті ОСОБА_5, визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 07.04.1998 року, яке видано на ім'я ОСОБА_6, визнати за ОСОБА_2 право власності на житловий будинок АДРЕСА_1.
Свої позовні вимоги мотивував тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати - ОСОБА_5 Після її смерті відкрилась спадщина на житловий будинок АДРЕСА_1, який при житті мати заповідала йому, про що 17.09.1980 року нею був складений заповіт. Позивач зазначав, що у шестимісячний строк він фактично вступив в управління та володіння спадковим майном, а саме доглядав за будинком та мав намір оформити спадщину, проте, не зміг знайти оригінал заповіту і лише 24.04.2013 року в Житомирському обласному державному нотаріальному архіві отримав дублікат заповіту. Звертаючись до нотаріальної контори, ОСОБА_2 отримав відмову за пропуском строку для подання заяви про прийняття спадщини. Для встановлення факту прийняття спадщини, позивач звернувся до суду та дізнався, що його брат - ОСОБА_6 07.04.1998 року отримав свідоцтво про право на спадщину за законом на спірний будинок.
Рішенням Малинського районного суду Житомирської області від 16 жовтня 2013 року в задоволенні позову відмовлено за безпідставністю вимог.
Не погоджуючись з даним судовим рішенням ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове по суті позовних вимог.
На обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що рішення суду є незаконним, необґрунтованим та таким, що ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Судом не встановлено усіх обставин, що мають значення для справи, не досліджено та не надано належної оцінки доказам по справі, висновки суду не відповідають обставинам справи.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, оцінивши надані сторонами докази, показання свідків, дійшов висновку, що ОСОБА_2 не довів фактичного вступу у володіння спадковим майном після смерті матері ОСОБА_5 відповідно до ст. 549 ЦК УРСР. З таким висновком суду колегія суддів погоджується.
Так, відповідно до роз'яснень, викладених у п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року №7 „Про судову практику про спадкування", відносини спадкування регулюються правилами Цивільного кодексу України, якщо спадщина відкрилась не раніше 1 січня 2004 року.
У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила Цивільного кодексу Української РСР, у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом тощо.
Статтею 548 ЦК УРСР 1963 року встановлено, що для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини, яким згідно з ч. 525 цього Кодексу є день смерті спадкодавця.
Згідно із положеннями ч.ч.1,2 ст.549 ЦК України визнається, що спадкоємець прийняв спадщину якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; або якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій частині дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.
Як встановлено судом, ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_5, яка була матір'ю ОСОБА_2 та ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.5,6).
17 вересня 1980 року ОСОБА_5 склала заповіт, яким заповідала все своє майно, що буде належати на день її смерті своєму сину ОСОБА_2 (а.с.7).
При житті ОСОБА_5 не отримала правовстановлюючих документів на будинок, проте 19 березня 1998 року було видано свідоцтво на право особистої власності на житловий будинок АДРЕСА_1 на ім'я померлої ОСОБА_5 (а.с.14).
Копією спадкової справи щодо майна померлої ОСОБА_5 підтверджується, що її син ОСОБА_6 07.04.1998 року звернувся до Малинської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини. Дана заява була прийнята державним нотаріусом ОСОБА_7 та 07 квітня 1998 року було видано йому свідоцтво про право на спадщину за законом, а саме на житловий будинок АДРЕСА_1 ( а.с.43-44).
Відповідно до ст.10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції правильно виходив з того, що на час смерті ОСОБА_5 у спірному будинку проживав її син ОСОБА_8.
Позивач по справі не був зареєстрований у спірному будинку, доказів, що останній доглядав за будинком, садом, городом чи прийняв якесь майно померлої суду не надано, заяву до нотаріальної контори про прийняття спадщини він не подавав, зі спірного будинку вибув у м. Малин 04 листопада 1986 року, що підтверджується копією погосподарської книги (а.с.9).
Суд першої інстанції дав правильну оцінку показам свідків, які лише підтверджували, що ОСОБА_2 приїжджав до будинку та проводив деякі ремонтні роботи, проте коли саме вчинялися дані дії (за життя ОСОБА_5 чи після її смерті і на протязі якого саме періоду часу після смерті спадкодавця) жоден із свідків не зміг показати.
Відтак, судом встановлено, що за життя ОСОБА_2 ніяких дій, які б свідчили про прийняття ним спадщини після смерті матері не вчиняв і на спадщину не претендував. Наявність у ОСОБА_2 заповіту не свідчить про прийняття останнім спадщини.
Спадщину після смерті матері прийняв її син ОСОБА_6, який звернувся із заявою до нотаріальної контори про прийняття спадщини та отримав свідоцтво про право на спадщину за законом.
Свідоцтво про право на спадщину за законом отримав ОСОБА_6 на законних підставах, будь-яких порушень при видачі свідоцтва судом не встановлено, тому колегія суддів приходить до висновку, що вимога про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом також є безпідставною.
Оскільки вимога про право власності на житловий будинок, залежить від доведеності вищезазначених вимог (є похідною вимогою), то суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні даної вимоги.
Доводи апеляційної скарги про те, що судом не було застосовано норми матеріального права, які підлягали застосуванню, не обґрунтовані, оскільки відповідно до п.5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України 2003 року правила книги шостої ЦК України застосовуються до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом, тобто до 01.01.2004 року.
Як установлено судом першої інстанції, спадщина після смерті ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 відкрилася і була прийнята 07 квітня 1998 року спадкоємцем ОСОБА_6, тобто до 01.01.2004 року, відтак суд вирішуючи спір правильно керувався положеннями ЦК Української РСР 1963 року, чинного на час виникнення спірних правовідносин.
Висновки суду достатньо мотивовані і підтверджені доказами, наявними в матеріалах справи.
Рішення суду відповідає вимогам процесуального та матеріального права, обставинам справи, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому колегія суддів підстав для скасування рішення не вбачає.
Керуючись ст. ст. 209, 303-304, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Малинського районного суду Житомирської області від 16 жовтня 2013 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий:
Судді: