Справа № 1004/1742/12
Провадження № 2/358/536/13
11 листопада 2013 року Богуславський районний суд Київської області в складі: головуючого судді Корбута В.М., при секретарі Годжаєвій З.Ф., за участю представника позивача ОСОБА_1, відповідача ОСОБА_2, представника відповідача ОСОБА_3, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Богуславі цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про виселення,
Позивач ОСОБА_4 звернувшись до суду з позовом, просила виселити відповідача ОСОБА_2 з квартири № 93, що розташована у будинку № 22/1 по вул. Франка в м. Богуславі Київської області (далі-спірна квартира) без надання іншого житлового приміщення та зняти його з реєстраційного обліку, посилаючись на те, що вона являється власником спірної квартири у відповідності до договору дарування від 30.09.2010 року. До часу набуття нею права власності на вказану квартиру відповіач був в ній зареєстрований, що підтверджується копією з будинкової книги. Після набуття нею права власності на цю квартиру, відповідач не отримував від неї згоди на реєстрацію та на проживання, договір найму квартири з нею не укладався. Крім того, відповідач не являється членом її сім'ї. Посилаючись на положення ст. ст. 316, 317, 319, 321, 391 ЦК України вважає, що відповідач не має права користуватись житлом та підлягає виселенню.
В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_5 позовні вимоги підтримав, посилаючись на вищевказані обставини та пояснив, що власником спірної квартири спочатку була ОСОБА_6 - матір позивача, з якою на той час відповідач ОСОБА_2 проживав однією сім'єю без реєстрації шлюбу і тому з дозволу попереднього власника він був зареєстрований в цій квартирі. В 2010 році ОСОБА_6 подарувала цю квартиру своїй дочці ОСОБА_4 (позивачу по справі) і через деякий час поїхала проживати за кордон. Після оформлення права власності на спірну квартиру позивач ОСОБА_4 також поїхала за кордон до матері, де проживає і працює по даний час. Будучи власником спірної квартири позивач бажає її продати, але не може цього зробити, оскільки в ній зареєстрованиий відповідач ОСОБА_2, що і змусило її звернутись до суду з даним позовом.
Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги не визнав та пояснив, що з лютого 1999 року він разом з ОСОБА_6 почали проживати в спірній квартирі на умовах найму однією сім'єю без реєстрації шлюбу, вони виховували дітей, мали спільний бюджет та вели господарство. В 2003 році вони за спільні кошти купили спірну квартиру, але право власності оформили на ОСОБА_6 Після придбання квартири в 2004 році він був зареєстрований в цій квартири, як член сім'ї. За час проживання в квартирі був продений капітальний ремонт. Під час весілля сина в 2012 році він випадково дізнався про договір дарування від 2010 року, згідно якого ОСОБА_6 подарувала спірну квартиру своїй дочці (позивачу по справі). Після цього відносини з ОСОБА_6 стали напруженими і вона залишила його та поїхала проживати за кордон. Він залишився проживати в спірній квартирі з сином та невісткою, склачував за комунальні послуги та самостійно господарював. Через деякий час позивач ОСОБА_4 також переїхала проживати за кордон де працевлаштувалась. Таким чином, позивач не проживає в спірний квартирі приблизно вже два роки. Після того, як суд першої та апеляційної інстанції задовольнили позов про виселення, 30.04.2013 року батько позивача самовільно, без погодження з ним замінив замки на вхідних дверях спірної квартири і тому на даний час він позбавлений можливості проживати в ній та не може користуватись своїми особистими речами, які там залишились, не дивлячиь на те, що рішенням суду касаційної інстанції попередні рішення судів скасовані.
Заслухавши пояснення сторін, дослідивши письмові докази по справі, суд приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що в період з 1999 року по 2012 рік відповідач ОСОБА_2 та матір позивача ОСОБА_6 проживали спільно однією сім'єю без реєстрації шлюбу, що підтверджується показами сторін і ніким не оспарюється. Під час спільного проживання однією сім'єю, 09 грудня 2003 року ОСОБА_6 набула право власності на спірну квартиру, що підтверджується договором купівлі-продажу (а.с.56). Після цього, відповідач ОСОБА_2 18.02.2004 року був зареєстрований за адресою спірної квартири на правах члена сім'ї власника, що підтверджується показами сторін по справі та будинковою книгою (а.с.7, 8, 58, 59). 30 вересня 2010 року змінився власник спірної квартири, оскільки ОСОБА_6 подарувала спірну квартиру своїй дочці - позивачу ОСОБА_4, що підтверджується договором дарування та витягом про державну реєстрацію прав ( а.с. 4,5).
Вирішуючи даний спір, суд приймає до уваги той факт, що відповідач ОСОБА_2 вселився та зареєструвався до спірної квартири, як член сім'ї бувшого власника квартири, а тому режим його проживання в спірному житловому приміщенні регулюється нормами ЖК.
Відповідно до ст. 150 ЖК України громадяни, які мають у приватній власності квартиру, користуються нею для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд.
Відповідно до ст. 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного приміщення або обмеженний у праві користування ним інакше як на підставах і в порядку, передбаченому законодавством.
Відповідно до ст. 156 ЖК України члени сім'ї власника квартири, які проживають разом з ним у квартирі, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником квартири, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Частина 4 статті 156 ЖК України встановлює, що припинення сімейних відносин з власником квартири не позбавляє їх права користування займаним житловим приміщенням.
Таким чином, відповідач ОСОБА_2 будучі з 18.02.2004 року зареєстрованим в спірному житловому приміщенні за згоди попереднього власника цієї квартири, як член сім'ї, набув права користування цим житловим приміщенням.
До цього часу позивачка у встановленому законом порядку реєстрацію відповідача в спірній квартирі не оспорювала. Таким чином, позивач визнавала за відповідачем право користування спірною квартирою.
Виходячи з цього, твердження позивача про те, що відповідач не має право користуватись спірною квартирою і підлягає виселенню, оскільки він не отримував від неї згоду на реєстрацію та на проживання в спірній квартирі, не укладав з нею договір найму житла та те, що він не являється членом її сім'ї є безпідставними та необґрунтованими.
Право вимагати в судовому порядку виселення колишніх членів сім'ї власник жилого будинку (квартири) має. відповідно до ст. 157 ЖК, але за наявності обставин, передбачених ч. 1 ст. 116 цього Кодексу.
Частина 1 статті 116 ЖК України визначає, якщо наймач, члени його сім'ї або інші особи, які проживають разом з ними, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил соціального співжиття роблять неможливим для інших проживання із ними в одній квартирі, а заходи запобігання і громадського впливу виявилися безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення.
Виходячи з аналізу змісту наведеної норми, стаття 116 ЖК вказує на наступні підстави виселення фізичної особи без надання іншого жилого приміщення:
а) систематичне руйнування чи псування жилого приміщення;
б) використання його не за призначенням;
в) систематичне порушення правил співжиття, що робить неможливим для інших проживання із ними в одній квартирі чи в одному будинку.
У всіх трьох випадках до винних осіб повинні попередньо вживатись заходи попередження, що застосовуються судами, прокурорами, органами внутрішніх справ, адміністративними комісіями виконкомів, а також заходи громадського впливу, вжиті на зборах жильців будинку чи членів ЖБК, трудових колективів й іншими громадськими організаціями за місцем роботи або проживання відповідача (незалежно від прямих вказівок з приводу можливого виселення).
Суд вирішує спір відповідно до вимог ст. ст. 10, 60 ЦПК України, виходячи з поданих сторонами належних доказів, їх доведеності та переконливості.
Суд вважає, що позивач не надала переконливих та належних доказів на обґрунтування обставин, які б стали підставою для виселення відповідача зі спірної квартири, оскільки в судовому засіданні не встановлено фактів систематичного руйнування чи псування спірного жилого приміщення, використання його не за призначенням та систематичного порушення правил співжиття з боку відповідача.
Посилання позивача ОСОБА_4 на те, що вона є власником квартири, а отже, має охоронюване законом право володіти, користуватися і розпоряджатися належним їй майном, саме по собі не може бути підставою для виселення відповідача, який там правомірно зареєстрований, оскільки його право користування жилим приміщенням врегульоване житловим законодавством, за яким ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у користуванні ним інакше як із підстав і в порядку, передбачених законом, що передбачено ч. 3 ст. 9 ЖК.
Виходячи з обставин справи встановлених судом, суд дійшов до висновку про не обґрунтованість та не доведеність позовних вимог позивача ОСОБА_4 щодо виселення відповідача ОСОБА_2 зі спірного житлового приміщення, оскільки позивачем не доведено, а судом не встановлені підстави, передбачені ст. 116 ЖК України для виселення відповідача з квартири № 93, що розташована в будинку № 22/1 по вул. Франка в м. Богуславі Київської області.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає за необхідне в задоволенні позову ОСОБА_4 про виселення ОСОБА_2 зі спірної квартири без надання іншого житлового приміщення відмовити.
Оскільки суд відмовляє у виселенні відповідача з вищенаведених підстав, тому також не підлягає задоволенню вимога позивача про зняття відповідача з реєстраційного обліку місця постійного проживання за адресою місцезнаходження спірної квартири.
Згідно ст. 88 ч. 1 ЦПК України судові витрати у справі суд покладає на позивача.
Керуючись ст. ст. 10, 11, 57-60, 88, 209, 212, 214-215, 218 ЦПК України ст. ст. 9, 116, 150, 156, 157 ЖК України, суд, -
В задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про виселення ОСОБА_2 із належної їй на праві власності квартир № 93 у будинку № 22/1 по вул. Франка у м. Богуславі Київської області без надання іншого житлового приміщення та зняття його з реєстраційного обліку - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Апеляційного суду Київської області через Богуславський районний суд Київської області протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Текст повного рішення виготовлено 14 листопада 2013 року.
Головуючий: суддя ОСОБА_7