"05" листопада 2013 р.Справа № 916/2414/13
Господарський суд Одеської області у складі:
судді Петрова В.С.
при секретарі Кришиневській Л.Е.
за участю представників:
від прокуратури - Вигнанюк Т.Л.,
від позивача - Бондаренко І.О.,
від відповідачів:
1) Білгород-Дністровської райради - Берлінський О.А.,
2) ФОП ОСОБА_5 - ОСОБА_6, ОСОБА_7,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Заступника Білгород-Дністровського міжрайонного прокурора в інтересах держави в особі Одеської обласної ради до Білгород-Дністровської районної ради та фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 про визнання незаконним і скасування рішення районної ради та визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, -
Заступник Білгород-Дністровського міжрайонного прокурора звернувся до господарського суду Одеської області з позовною заявою в інтересах держави в особі Одеської обласної ради до Білгород-Дністровської районної ради та фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 про:
- визнання недійсним договору оренди, укладеного 07.11.2001 р. між Білгород-Дністровською районною радою Одеської області та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 щодо земельної ділянки площею 0,9872 га, яка розташована на землях Будацької коси, біля селища Затока, Білгород-Дністровського району Одеської області, для забудови та обслуговування бази відпочинку „ІНФОРМАЦІЯ_1";
- визнання незаконним та скасування рішення Білгород-Дністровської районної ради Одеської області від 07.09.2001 р. № 479-ХХІІІ „Про надання земельної ділянки на Будацькій косі біля селища Затока в довгострокову оренду приватному підприємцю ОСОБА_5 для забудови та обслуговування бази відпочинку „ІНФОРМАЦІЯ_1".
Позовні вимоги обґрунтовані наступним.
Білгород-Дністровською міжрайонною прокуратурою на виконання завдання прокуратури Одеської області та за обставинами, викладеними у зверненні ОСОБА_8, було проведено перевірку щодо законності розпорядженнями земельними ділянками на узбережжі Чорного моря.
Так, на виконання рішення Білгород-Дністровської районної ради Одеської області від 07.09.2001 р. за № 479-ХХІІІ „Про надання земельної ділянки на Будацькій косі біля селища Затока в довгострокову оренду приватному підприємцю ОСОБА_5 для забудови та обслуговування бази відпочинку „ІНФОРМАЦІЯ_1" 07.11.2001 р. між Білгород-Дністровською районною радою та приватним підприємцем ОСОБА_5 укладено договір оренди земельної ділянки площею 0,9872 га, строком на 49 років, розташовану на землях Будацької коси біля селища Затока Білгород-Дністровського району Одеської області для забудови та обслуговування бази відпочинку „ІНФОРМАЦІЯ_1".
Проте, на думку прокурора, зазначений договір відповідно до вимог чинного законодавства є недійсним з огляду на те, що повноваження по розпорядженню спірною земельної ділянкою рекреаційного призначення належали обласній раді народних депутатів.
Зокрема, прокурор вказує, що відповідно до ст. 102 Земельного кодексу України (в редакції 1990 року), який діяв на момент прийняття рішення ради та укладання спірного договору оренди, проекти відведення земельних ділянок у власність або користування затверджуються Радами народних депутатів, які надають і вилучають земельні ділянки.
Стаття 11 Земельного кодексу України (в редакції 1990 року) передбачала, що до відання районних Рад народних депутатів у галузі регулювання земельних відносин на їх території належить передача земельних ділянок у власність, надання їх у користування у порядку, встановленому статтями 17 і 19 цього Кодексу.
В свою чергу відповідно до ст. 19 Земельного кодексу України (в редакції 1990 року) районні ради народних депутатів надають земельні ділянки за межами населених пунктів: із земель запасу для сільськогосподарського використання; із земель лісового і водного фонду у випадках, передбачених статтями 77 і 79 цього Кодексу; для ведення селянського (фермерського) господарства, у разі відмови в наданні земельної ділянки сільською, селищною радою народних депутатів.
Так, прокурор стверджує, що вказаним Кодексом районним радам не надавались повноваження по розпорядженню земельними ділянками рекреаційного призначення, а ці повноваження належали обласним радам народних депутатів.
Наразі прокурор зазначає, що відповідно до ст. 48 Цивільного кодексу України (в редакції 1963 року), який діяв на момент укладення спірної угоди, недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону
До того ж, за ствердженнями прокурора, про вказані порушення Білгород-Дністровській міжрайонній прокуратурі стало відомо лише 29.07.2013 року за результатами перевірки отриманих документів та надання їм правової оцінки. У зв'язку з цим прокурор вважає вказані підстави поважними для поновлення строку на подачу позовної заяви.
Поряд з вказаним прокурор зазначає, що регулювання земельних відносин з порушенням законодавства України спричиняє державі і територіальній громаді економічні збитки, перешкоджає здійсненню передбаченого Конституцією України права власності на землю, тягне нераціональне використання земель і спричинення збитків оточуючому середовищу.
Відповідно до ст. 8 Земельного кодексу України та статті 44 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні" до повноважень обласної ради відноситься вирішення земельних питань тощо.
Вказаним прокурор обумовлює необхідність представництва інтересів держави.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 11.09.2013 р. позовну заяву Заступника Білгород-Дністровського міжрайонного прокурора прийнято до розгляду та порушено провадження у справі № 916/2414/13, при цьому розгляд справи призначено в засіданні суду.
12.09.2013 р. Приватним підприємством „Ніка-2" було подано до господарського суду Одеської області заяву про залучення ПП „Ніка-2" до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача (а.с. 38 т. 1). Заяву обґрунтовано тим, що в провадженні господарського суду Одеської області перебуває справа № 916/1734/13 (судді Меденцев П.А., Д'яченко Т.Г. та Зайцев Ю.О.) за позовом ПП „Ніка-2" про визнання незаконним та скасування з тих самих підстав рішення Білгород-Дністровської райради Одеської області „Про надання земельної ділянки на Будацькій косі біля селища Затока в довгострокову оренду ПП ОСОБА_5 для забудови та обслуговування бази відпочинку „ІНФОРМАЦІЯ_1".
Вказану заяву судом було розглянуто у судовому засіданні 26.09.2013 р., за результатами якої суд, порадившись на місці, ухвалив відмовити в задоволенні вказаної заяви ПП „Ніка-2", так як рішення по даній справі не вплине на права та обов'язки вказаної особи щодо однієї із сторін.
Також 26.09.2013 р. позивачем - Одеською обласною радою було подано до господарського суду Одеської області клопотання про припинення провадження у справі (а.с. 61-62 т. 1) на підставі п. 1 ст. 80 ГПК України в частині позовних вимог, які стосуються визнання незаконним та скасування рішення Білгород-Дністровської райради Одеської області від 07.09.2001 р. № 479-ХХІІІ „Про надання земельної ділянки на Будацькій косі біля селища Затока в довгострокову оренду ПП ОСОБА_5 для забудови та обслуговування бази відпочинку „ІНФОРМАЦІЯ_1", оскільки вказані вимоги підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.
За результатами розгляду вказаного клопотання в засіданні суду 26.09.2013 р. суд, порадившись на місці, ухвалив відмовити в задоволенні заявленого представником позивача клопотання про припинення провадження у справі в частині позовних вимог, які стосуються визнання незаконним та скасування рішення Білгород-Дністровської райради Одеської області від 07.09.2001 р. № 479-ХХІІІ „Про надання земельної ділянки на Будацькій косі біля селища Затока в довгострокову оренду ПП ОСОБА_5 для забудови та обслуговування бази відпочинку „ІНФОРМАЦІЯ_1", оскільки спірні правовідносини виникли у зв'язку з орендою відповідачем - підприємцем земельної ділянки, право розпорядження якої оспорюється у даній справі. В даному випадку спірні правовідносини є приватноправовими, а не публічно-правовими.
До того ж в засіданні суду 26.09.2013 р. судом залишено без задоволення клопотання відповідача - ФОП ОСОБА_5 про зупинення провадження у даній справі (а.с. 57 т. 1) до вирішення справи № 916/1734/13 за позовом ПП „Ніка-2" про визнання незаконним та скасування з тих самих підстав рішення Білгород-Дністровської райради Одеської області „Про надання земельної ділянки на Будацькій косі біля селища Затока в довгострокову оренду ПП ОСОБА_5 для забудови та обслуговування бази відпочинку „ІНФОРМАЦІЯ_1", що перебуває в провадженні господарського суду Одеської області.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом.
Між тим, на думку суду, розгляд справи № 916/1734/13 не виключає можливість розгляду даної справи, у зв'язку з чим відсутні підстави для зупинення провадження у даній справі.
18.10.2013 р. ПП „Ніка-2" було подано до господарського суду Одеської області клопотання про залучення його до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача (а.с. 79-80 т. 1), посилаючись на наступне. Так, 07.09.2001 р. між власником майна бази відпочинку „Комунальник" та ПП „Ніка-2" було укладено договір оренди нерухомого майна, у зв'язку з чим до останнього перейшло право користування земельною ділянкою, яка раніше надавалася для обслуговування бази відпочинку „Комунальник" у розмірі 3,00 га. Під час укладання договору оренди нерухомого майна орендодавцем було повідомлено ПП „Ніка-2", що площа земельної ділянки складає - 2,00 га. Як стверджує заявник, жодного визначення, що під будівлями та спорудами бази відпочинку „Комунальник" було виділено 3,00 га - не повідомлялося. Відтак, ПП „Ніка-2" зазначає, що підставою для прийняття оскаржуваного рішення стала заява СПД ОСОБА_5 від 30.07.2001 р. про отримання в оренду земельної ділянки, в якій зазначається, що вона просить передати оренду земельну ділянку площею 0,9872 га, від якої відмовилося ВУЖКГ с. Шабо - особа, що передала в оренду ПП „Ніка-2" комплекс бази відпочинку „Комунальник" та яка була користувачем земельної ділянки. 25.12.2001 р. ПП „Ніка-2" оформило договір оренди земельної ділянки площею 1,7323 га. Однак, як зазначає заявник, у зв'язку з укладеним договором оренди будівель та споруд бази відпочинку „Комунальник", в оренду ПП „Ніка-2" повинна була перейти ділянка площею 3,00 га, а не 1,7323 га. Таким чином, на думку представника ПП „Ніка-2" рішення по справі може вплинути на права ПП „Ніка-2".
У судовому засіданні 21.10.2013 р. вказане клопотання ПП „Ніка-2" судом залишено без задоволення, оскільки рішення суду з даного спору не може вплинути на права та обов'язки вказаної особи щодо однієї із сторін, тим більш державна реєстрація ПП „Ніка-2" згідно витягу з ЄДРЮО та ФОП відбулась лише 11.09.2001 р., тобто після прийняття райрадою оскаржуваного рішення від 07.09.2001 р.
Позивач - Одеська обласна рада позовні вимоги, заявлені прокурором, не підтримала, про що представник заявив під час розгляду справи у судовому засіданні 26.09.2013 р.
Прокурор наполягав на задоволенні позовних вимог, про що представник прокуратури заявив у судовому засіданні.
Відповідач - Білгород-Дністровська райрада Одеської області вважає позовні вимоги необґрунтованими з підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву (а.с. 70-72 т. 1).
Відповідач - ФОП ОСОБА_5 вважає заявлені прокурором позовні вимоги безпідставними і такими, що не підлягають задоволенню, з підстав, зазначених у письмових запереченнях на позовну заяву (а.с. 87-88 т. 1). При цьому представник відповідача заявив клопотання про застосування позовної давності (а.с. 45 т.1), у зв'язку з пропуском строку якої відповідач просить відмовити у задоволенні заявленого позову.
В свою чергу прокурором були надані пояснення по справі (а.с. 166-168 т. 1) стосовно обізнаності прокуратури з оскаржуваним рішенням та спірним договором оренди.
Заслухавши пояснення представників прокуратури та сторін, розглянувши та дослідивши матеріали справи, господарський суд встановив наступне.
Фізична особа - підприємець ОСОБА_5 була зареєстрована 09.03.2000 р., про що було зроблено відповідний запис в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців за № 2 552 017 0000 000845 згідно виписки з ЄДР серії ААБ № 734927 (а.с. 91 т. 1).
Рішенням Білгород-Дністровської районної ради Одеської області № 277-ХХІІІ від 19.05.2000 р. „Про затвердження статусу земель запасу Білгород-Дністровського району на Будацькій косі смт. Затока" (а.с. 89 т. 1, а.с. 1-2 т. 2) землі Будацької коси Білгород-Дністровського району були віднесені до земель рекреаційного призначення із затвердженням трьох зон використання земель Будацької коси в прибрежно-захисній смузі Чорного моря: перша зона - без права будь-якої забудови, друга зона - зелена зона з правом встановлення некапітальних або тимчасових об'єктів курортного чи торговельного призначення; третя зона - зона розташування закладів відпочинку та об'єктів курортної інфраструктури.
Рішенням Білгород-Дністровської районної ради Одеської області № 417-ХХІІІ від 27.04.2001 р. „Про дачу згоди на розробку проекту відведення земельної ділянки в оренду приватному підприємцю ОСОБА_5 для будівництва та обслуговування закладу відпочинку на Будацькій косі біля смт. Затока" (а.с. 74 т. 1) було надано згоду приватному підприємцю ОСОБА_5 на розробку проекту відведення земельної ділянки у землевпорядній організації площею 1,0 га, розташованої на землях запасу Білгород-Дністровської районної ради на Будацькій косі біля смт. Затока між базами відпочинку „Комунальник" і „Акерман", надаваємої у тимчасове довгострокове користування на умовах оренди строком на 49 років для будівництва та обслуговування закладу відпочинку.
20.05.2001 р. Приватний підприємець ОСОБА_5 звернулась до Білгород-Дністровської райради із заявою (а.с. 106 т. 1) про надання доручення земельно-кадастровому бюро на розробку проекту відведення земельної ділянки площею 1,0 га на Будацькій косі біля смт. Затока із земель запасу Білгород-Дністровської районної ради для передачі заявнику в оренду строком на 49 років.
Листом Білгород-Дністровської районної ради від 24.05.2001 р. № Б-139/365 (а.с. 107) земельно-кадастровому бюро було доручено розробити проект відведення земельної ділянки площею 1,0 га із земель запасу Білгород-Дністровської районної ради на Будацькій косі біля смт. Затока, яка надається в тимчасове довгострокове користування на умовах оренди строком на 49 років громадянці ОСОБА_5 для будівництва закладу відпочинку.
Так, Земельно-кадастровим бюро при Білгород-дністровському районному відділі земельних ресурсів був розроблений проект відведення земельної ділянки ПП ОСОБА_5 в тимчасове довгострокове користування на умовах оренди строком на 49 років для будівництва та обслуговування закладу відпочинку на території Білгород-Дністровської районної ради Одеської області. Як вбачається з пояснювальній записці до вказаного проекту (а.с. 105 т. 1), в результаті інвентаризації було встановлено площу 0,9872 га (в т.ч. під пісками - 0,9872 га).
Так, розроблений Земельно-кадастровим бюро при Білгород-дністровському районному відділі земельних ресурсів проект відведення земельної ділянки площею 0,9872 га, яка надається приватному підприємцю ОСОБА_5 на Будацькій косі біля селища Затока, був затверджений рішенням Білгород-Дністровської районної ради Одеської області від 07.09.2001 р. № 479-ХХІІІ „Про надання земельної ділянки на Будацькій косі біля селища Затока в довгострокову оренду приватному підприємцю ОСОБА_5 для забудови та обслуговування бази відпочинку „ІНФОРМАЦІЯ_1" (а.с. 12-13 т. 1). Згідно вказаного рішення приватному підприємцю ОСОБА_5 було надано земельну ділянку на Будацькій косі біля селища Затока в довгострокову оренду строком на 49 років для забудови та обслуговування закладу відпочинку „ІНФОРМАЦІЯ_1", розташовану між базами відпочинку „Комунальник" і „Акерман" на землях запасу Білгород-Дністровської районної ради. При цьому згідно п. 3 вказаного рішення райради ПП ОСОБА_5 доручено укласти у 30-денний темін з районною радою договір оренди, нотаріально посвідчений та зареєстрований в районному відділі земельних ресурсів у книзі реєстрації договорів оренди землі.
07.11.2001 року між Білгород-Дністровською районною радою (орендодавець) та приватним підприємцем ОСОБА_5 (орендар) було укладено договір оренди земельної ділянки (а.с. 9-10 т. 1), відповідно до п. 1.1 якого райрада як орендодавець на підставі рішення сесії Білгород-Дністровської районної ради від 07.09.2001 р. № 479-ХХІІІ надала, а ПП ОСОБА_5 як орендар прийняла в тимчасове довгострокове користування на умовах оренди строком на 49 років земельну ділянку із земель запасу Білгород-Дністровської районної ради загальною площею 0,9872 га, розташовану на землях Будацької коси, біля селища Затока Білгород-Дністровського району Одеської області для забудови та обслуговування закладу відпочинку „ІНФОРМАЦІЯ_1", розташованої між базами відпочинку „Комунальник" і „Акерман" згідно з планом землекористування, який є невід'ємною частиною договору. При цьому в п. 1.1 вказаного договору зазначено, що земельна ділянка, що надається в оренду, відноситься до земель рекреаційного призначення і знаходиться у другій (з правом встановлення некапітальних або тимчасових об'єктів курортного чи торговельного призначення) і третій (дозволено розташування закладів відпочинку та об'єктів курортної інфраструктури) зоні використання, визначеної рішенням Білгород-Дністровської районної ради.
Як стверджує прокурор, зазначений договір відповідно до вимог чинного законодавства є недійсним з огляду на те, що повноваження по розпорядженню спірною земельної ділянкою рекреаційного призначення належали обласній раді народних депутатів.
Разом з тим, на момент прийняття Білгород-Дністровською районною радою оскаржуваного рішення від 07.09.2001 р. № 479-ХХІІІ та укладення відповідачами спірного договору оренди діяв Земельний кодекс України від 18.12.1990 року.
Згідно ст. 4 Земельного кодексу України (в редакції 1990 року) у державній власності перебувають всі землі України, за винятком земель, переданих у колективну і приватну власність. Суб'єктами права державної власності на землю виступають: Верховна Рада України - на землі загальнодержавної власності України; Верховна Рада Республіки Крим - на землі в межах території республіки, за винятком земель загальнодержавної власності; обласні, районні, міські, селищні, сільські Ради народних депутатів - на землі в межах їх територій, за винятком земель, що перебувають в загальнодержавній власності. Землі, що перебувають у державній власності, можуть передаватися в колективну або приватну власність і надаватися у користування, у тому числі в оренду, за винятком випадків, передбачених законодавством України і Республіки Крим.
Згідно з положеннями ст. 2 Земельного кодексу України (в редакції 1990 року) відповідно до цільового призначення всі землі України поділяються на: 1) землі сільськогосподарського призначення; 2) землі населених пунктів (міст, селищ міського типу і сільських населених пунктів); 3) землі промисловості, транспорту, зв'язку, оборони та іншого призначення; 4) землі природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення; 5) землі лісового фонду; 6) землі водного фонду; 7) землі запасу. Віднесення земель до категорій провадиться відповідно до їх цільового призначення. Переведення земель з однієї категорії до іншої здійснюється у разі зміни цільового призначення цих земель. Віднесення земель до відповідних категорій і переведення їх з однієї категорії до іншої провадиться органами, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання їх у користування, а в інших випадках - органами, які затверджують проекти землеустрою і приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного, оздоровчого, історико-культурного та іншого призначення.
Розпоряджаються землею Ради народних депутатів, які в межах своєї компетенції передають землі у власність або надають у користування та вилучають їх (ч. 2 ст.3 ЗК 1990 року).
Відповідно до ст. 102 Земельного кодексу України (в редакції 1990 року) проекти відведення земельних ділянок у власність або користування затверджуються Радами народних депутатів, які надають і вилучають земельні ділянки.
Як з'ясовано судом, спірна земельна ділянка відносилась до земель рекреаційного призначення
В ст. 74 Земельного кодексу України (в редакції 1990 року) зазначається, що до земель рекреаційного призначення належать землі, призначені для організованого масового відпочинку і туризму населення: земельні ділянки, зайняті територіями будинків відпочинку, пансіонатів, кемпінгів, туристських баз, стаціонарних і наметових туристсько-оздоровчих таборів, будинків рибалок і мисливців, дитячих туристських станцій, парків, зелених зон навколо міст та інших населених пунктів, навчально-туристських стежок, маркірованих трас, дитячих і спортивних таборів, і розташовані поза землями оздоровчого призначення. За межами міст та інших населених пунктів землі, зайняті лісопарками та іншими зеленими насадженнями, що виконують захисні та санітарно-гігієнічні функції і є місцем відпочинку населення, включаються до складу зеленої зони. На землях рекреаційного призначення забороняється діяльність, що перешкоджає або може перешкодити використанню їх за цільовим призначенням. Порядок використання земель рекреаційного призначення визначається законодавством України.
Наразі стаття 11 Земельного кодексу України (в редакції 1990 року) передбачала, що до відання районних Рад народних депутатів у галузі регулювання земельних відносин на їх території належить передача земельних ділянок у власність, надання їх у користування у порядку, встановленому статтями 17 і 19 цього Кодексу.
В свою чергу відповідно до ст. 19 Земельного кодексу України (в редакції 1990 року) сільські, селищні Ради народних депутатів надають земельні ділянки у користування для всіх потреб із земель сіл, селищ, а також за їх межами для будівництва шкіл, лікарень, підприємств торгівлі та інших об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням населення (сфера послуг), сільськогосподарського використання, ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства, індивідуального житлового, дачного і гаражного будівництва, індивідуального і колективного садівництва, городництва, сінокосіння і випасання худоби, традиційних народних промислів. Міська Рада народних депутатів надає земельні ділянки (крім ріллі і земельних ділянок, зайнятих багаторічними насадженнями) для будь-яких потреб у межах міста. Районні, міські, в адміністративному підпорядкуванні яких є район, Ради народних депутатів надають земельні ділянки за межами населених пунктів:
- із земель запасу для сільськогосподарського використання;
- із земель лісового і водного фонду у випадках, передбачених статтями 77 і 79 цього Кодексу;
- для ведення селянського (фермерського) господарства, у разі відмови в наданні земельної ділянки сільською, селищною Радою народних депутатів.
Обласні Ради народних депутатів надають земельні ділянки:
- із земель усіх категорій за межами населених пунктів для будівництва шляхів, ліній електропередачі та зв'язку, трубопроводів, осушувальних і зрошувальних каналів та інших лінійних споруд;
- в усіх інших випадках, крім передбачених частинами першою, другою, третьою і п'ятою цієї статті.
Надання земельних ділянок здійснюється за проектами відведення цих ділянок. Розробку проектів відведення земельних ділянок, перенесення їх меж у натуру (на місцевість) і виготовлення документів, що посвідчують право користування землею, здійснюють державні та інші землевпорядні організації. Замовниками виконання вказаних робіт є відповідні місцеві Ради народних депутатів, підприємства, установи і організації. Підприємство, установа, організація та громадяни, заінтересовані в одержанні земельних ділянок, звертаються з відповідним клопотанням (громадянин з заявою) до місцевої Ради народних депутатів, яка має право надавати земельні ділянки. Клопотання про відведення ділянок, що надаються Верховною Радою України, подаються до обласної, Київської, Севастопольської міської Ради народних депутатів. До клопотання додаються: копія генерального плану будівництва або інші графічні матеріали, що обґрунтовують розмір намічуваної для відведення площі, титульний список або довідка про фінансування будівництва, проект рекультивації земель, інші матеріали. У заяві громадянина про надання земельної ділянки вказуються бажані її розмір і місце розташування, мета використання. Відповідна місцева Рада народних депутатів розглядає клопотання (заяву) у строк не більше місяця, дає дозвіл на складання проекту відведення земельної ділянки і одночасно повідомляє про це Раду народних депутатів, на території якої розташована намічувана для відведення земельна ділянка.
Проект відведення земельної ділянки погоджується з власником землі або землекористувачем та подається до сільської, селищної, міської Ради народних депутатів, яка розглядає його у місячний строк і в межах своєї компетенції приймає рішення про надання земель. Якщо надання земельної ділянки провадиться районною, обласною Радою народних депутатів або Верховною Радою України, сільська, селищна, міська Рада народних депутатів свій висновок подає до районної, міської, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, Ради народних депутатів. Районна (міська) Рада народних депутатів приймає у місячний строк рішення про надання земельної ділянки, а по проекту, за яким надання ділянки провадиться обласною Радою народних депутатів або Верховною Радою України, подає свій висновок до обласної Ради народних депутатів.
Обласна, Київська, Севастопольська міська Рада народних депутатів вирішує у місячний строк питання про надання земельної ділянки, а по проекту, за яким надання земель провадиться Верховною Радою України, подає проектні матеріали і свій висновок до Кабінету Міністрів України, який розглядає ці матеріали і вносить у місячний строк свої пропозиції до Верховної Ради України.
Отже, з урахуванням вищенаведеного, суд вважає, що повноваження по розпорядженню спірною земельною ділянкою рекреаційного призначення згідно вказаного Кодексу належали обласній раді народних депутатів, оскільки остання надає земельні ділянки у користування в усіх випадках, крім тих, що належать сільським, селищним, районним та міським, в адміністративному підпорядкуванні яких є район, радам. Однак, в ст. 19 ЗК міститься вичерпний перелік випадків, коди районна рада надає земельну ділянку у користування на умовах оренди, що не передбачає можливість надавати в оренду земельну ділянку рекреаційного призначення. Відтак, питання щодо передачі спірної земельної ділянки приватному підприємцю ПП ОСОБА_5 мало бути вирішено саме Одеською обласною радою, а не Білгород-Дністровською районною радою.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що Білгород-Дністровська районна рада в порушення вимог чинного на той момент законодавства та всупереч приписів ст. 19 Земельного кодексу України передала своїм рішенням № 479-ХХІІІ від 07.09.2001 р. спірну земельну ділянку в оренду ПП ОСОБА_5
Згідно ч. 2, 3 ст. 5 Закону України "Про оренду землі" від 06.10.1998 р. N 161-XIV (в редакції, чинній на момент передачу спірної земельної ділянки в оренду) передбачали, що орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності, є органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради. Орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у державній власності, є районні, обласні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації, Рада міністрів Автономної Республіки Крим та Кабінет Міністрів України у межах їх повноважень. Рішення про надання в оренду земельних ділянок зазначені органи державної влади приймають при попередньому погодженні цих питань на сесіях відповідних рад.
Однак, частини друга і третя статті 5 Закону, у яких визначаються орендодавці земельних ділянок, що перебувають відповідно у комунальній і у державній власності, набрали чинності після розмежування згідно із законами України земель комунальної і державної власності (Закон України „Про розмежування земель державної та комунальної власності" було прийнято 05.02.2004 р.). До вирішення цього питання надання земельних ділянок в оренду здійснювалось орендодавцями відповідно до Земельного кодексу України (пункт 1 розділу VIII ЗУ "Про оренду землі").
Частина друга статті 8 Земельного кодексу України (в редакції 1990 року) відносила до числа орендодавців землі, крім власників, сільські, селищні, міські, районні ради.
Проте, згідно з положеннями ч. 19 ст. 19 вказаного Кодексу саме обласна Рада народних депутатів мала вирішити питання про надання спірної земельної ділянки у користування.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 10 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.
Так, підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт.
Частиною першою ст. 21 Цивільного кодексу України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Отже, оскаржуване рішення Білгород-Дністровської районної ради № 479-ХХІІІ від 07.09.2001 р. є незаконним з огляду на відсутність у останньої повноважень на розпорядження спірною земельною ділянкою, в свою чергу укладений відповідачами на виконання вказаного рішення договір оренди спірної земельної ділянки не відповідає вимогам закону.
Відповідно до ст. 48 Цивільного кодексу Української РСР 1963 року (чинного на момент укладення спірного договору) угода, що не відповідає вимогам закону є недійсною.
Приймаючи до уваги вищенаведене та з огляду на відсутність у Білгород-Дністровської районної ради повноважень щодо розпорядження спірною земельною ділянкою, суд вважає правомірними вимоги прокурора про визнання незаконним та скасування рішення вказаної райради від 07.09.2001 р. № 479-ХХІІІ та визнання недійсним договору оренди від 07.11.2001 р.
Разом з тим відповідач - ФОП ОСОБА_5 посилається у своїх запереченнях на позов на пропуск прокурором строку позовної давності для звернення до суду із заявленим позовом.
Так, згідно ч. 1 ст. 112 Земельного кодексу України (в редакції 1990 року) рішення Ради народних депутатів могло бути оскаржено в суд, арбітражний суд в місячний строк.
Відповідно до пунктів 6, 7 Прикінцевих та перехідних положень діючого Цивільного Кодексу України правила цього Кодексу про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом. До позовів про визнання заперечуваного правочину недійсним і про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, право на пред'явлення якого виникло до 1 січня 2004 року, застосовується позовна давність, встановлена для відповідних позовів законодавством, що діяло раніше.
Між тим на момент прийняття відповідачем - Білгород-Дністровською райрадою оскаржуваного рішення № 479-ХХІІІ від 07.09.2001 р. і укладення відповідачами спірного договору оренди діяв Цивільний кодекс УРСР 1963 року, стаття 71 якого визначала, що загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.
Згідно із ст. 76 Цивільного кодексу УРСР перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.
Статтею 80 Цивільного кодексу УРСР визначено, що закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові. Якщо суд, арбітраж або третейський суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захистові.
Заступник прокурора Білгород-Дністровського району посилається на те, що про існування виявлених порушень земельного законодавства при наданні спірної земельної ділянки в оренду йому стало відомо лише 29.07.2013 року за результатами перевірки, проведеної за зверненням ОСОБА_8, та надання правової оцінки отриманим документам. У зв'язку з цим прокурор вважає вказані підстави поважними для поновлення строку на подачу позовної заяви.
Згідно ст. 256 чинного Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно зі ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Проте, щодо окремих видів вимог, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними, встановлено спеціальну позовну давність (частини третя, четверта статті 258 ЦК).
Перебіг позовної давності щодо вимог про визнання правочинів недійсними обчислюється не з моменту вчинення правочину, а відповідно до частини першої статті 261 ЦК - від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. ЦК встановлено винятки з цього правила щодо окремих вимог, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними (частини друга, третя статті 261 ЦК).
В ч. 5 ст. 267 Цивільного кодексу України встановлено, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Так, позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п'ятої статті 267 ЦК України прокурор чи позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску строку позовної давності.
Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення (п. 2.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №10 від 29.05.2013р. "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів").
Відповідачем - ФОП ОСОБА_5 під час розгляду справи надавались пояснення стосовно того, що міжрайонною прокуратурою у 2009 році з КП „Білгород-Дністровське БТІ" витребовувались матеріали інвентаризаційної справи на базу відпочинку „ІНФОРМАЦІЯ_1", а тому міжрайонній прокуратурі було відомо про порушення інтересів держави в особі Одеської обласної ради з копії договору оренди земельної ділянки, що міститься у вказаній інвентаризаційній справі.
Так, відповідно до вимоги Білгород-Дністровської міжрайонної прокуратури Одеської області № 6988-09вих від 07.09.2009 року в КП „Білгород-Дністровське БТІ" витребувано інвентарну справу на базу відпочинку „ІНФОРМАЦІЯ_1", яка розташована на території Білгород-Дністровського району, на Будакській косі, біля селища Затока. На вказану вимогу згідно супровідного листа КП „Білгород-Дністровське бюро технічної інвентаризації" № 1600 від 09.09.2009 року на адресу Білгород-Дністровської міжрайонної прокуратури Одеської області було надано інвентаризаційну справу на комплекс будівель та споруд бази відпочинку „ІНФОРМАЦІЯ_1" за адресою: Одеська область, Білгород-Дністровський район, Шабівська сільська рада, комплекс будівель та споруд № 56 (78 арк., схематичний план земельної ділянки, копії технічних паспортів 4 шт.). У складі витребуваної інвентаризаційної справи знаходилась і копія договору оренди земельної ділянки укладеного з ОСОБА_5 на підставі оскаржуваного рішення Білгород-Дністровської районної ради.
Наразі відповідач послався на те, що згідно з п. 2.18 Регламенту Білгород-Дністровської районної ради, затвердженого рішенням Білгород-Дністровської районної ради № 23ХХІІІ від 30.07.1998 року, протоколи сесій районної ради оформлюються секретаріатом ради протягом 15 днів з дня проведення сесій; у цей же строк їх копії надсилаються до обласної ради, прокуратури району. Відповідач - ФОП ОСОБА_5 стверджує, що оскаржуване рішення районної ради надсилалось до Одеської обласної ради і Білгород-Дністровської міжрайонної прокуратури, у зв'язку з чим зазначені органи мали змогу ознайомитись з його змістом і оскаржити у разі порушення інтересів Одеської обласної ради. Крім того вказане рішення районної ради зберігається в Державному архіві Одеської області і, як Одеська обласна рада, так і Білгород-Дністровська міжрайонна прокуратура мали доступ до нього та можливість оскаржити. За таких обставин відповідач просив відмовити у задоволенні позову у зв'язку з пропуском прокурором стоку позовної давності на подачу заявленого позову.
Між тим відповідно до п.п. 1.2-1.4 Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна (в редакції станом на 2009 рік), затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України № 127 від 24.05.2001 р. (далі - Інструкція), вказана Інструкція визначає порядок та методику проведення технічної інвентаризації збудованих (реконструйованих) будинків, допоміжних будівель та споруд з метою: визначення їх фактичної площі та об'єму (щодо проектних); обстеження та оцінки технічного стану наявних об'єктів; установлення вартості об'єктів. Технічна інвентаризація передбачає: первинну технічну інвентаризацію об'єктів; поточні інвентаризаційно-оцінювальні роботи для встановлення змін за певний період часу після первинної інвентаризації. Інструкція діє на всій території України для здійснення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна всіх форм власності. Технічну інвентаризацію новозбудованих (реконструйованих) та наявних об'єктів виконують за рахунок замовників комунальні підприємства - бюро технічної інвентаризації. На підставі матеріалів технічної інвентаризації складаються інвентаризаційні справи (додаток
Відповідно до Додатку 1 „Опис інвентаризаційної справи» Інструкції перелік документів, що міститься в інвентаризаційній справі складається з: довідки про належність будинку, зведеного акту вартості об'єктів, плану земельної ділянки, плану будинку, журналу внутрішніх обмірів, журналу площі будинку з вбудованими приміщеннями, журналу зовнішніх обмірів, журналу розрахунку площі присадибної ділянки, оцінювального акту на будинок, оцінювального акту на господарські будівлі та споруди, ескізу планів поверхів будинку, абрису земельної ділянки, акту польової і камеральної перевірки, заяви (замовлення), інших документів.
Пунктом 5 зазначеної Інструкції передбачено порядок складання абрису та плану земельної ділянки.
Отже, витребовуючи інвентаризаційну справу на базу відпочинку „ІНФОРМАЦІЯ_1" у 2009 році, міжрайонна прокуратура проводила перевірку законності здійснення забудовником містобудівної діяльності та відповідності нерухомих об'єктів технічним та нормативно-правовим нормам. Питання щодо законності користування земельною ділянкою при вивченні інвентаризаційної справи міжрайонною прокуратурою не досліджувалось, оскільки чинним законодавством не передбачено накопичення в інвентаризаційній справі правовстановлюючого документа на земельну ділянку, рішення, на підставі якого укладено договір оренди земельної ділянки, документації із землеустрою.
В свою чергу аналіз наявних у справі документів надає можливість зробити висновок, що при огляді інвентаризаційної справи оскаржуване рішення та спірний договір не досліджувались і відповідно не надавалась правова оцінка умовам договору та відповідності вимогам законодавства, в т.ч. стосовно його недійсності, а також не встановлювалась і не надавалась оцінка хто мав розпоряджатися спірною земельною ділянкою, яка є предметом оренди за оспорюваним договором.
За таких умов не можливо вважати, що прокуратура в процесі огляду інвентаризаційної справи на базу відпочинку „ІНФОРМАЦІЯ_1" у 2009 році знала чи могла знати про порушення оскаржуваним рішенням та договором прав та інтересів держави.
Про вказані обставини, тобто про порушення прав держави прийняттям оскаржуваного рішення та укладанням спірного договору, прокуратура узнала лише в процесі перевірки, здійсненої нею у зв'язку зі зверненням ОСОБА_8, під час якої було виявлено порушення прав держави.
В постанові Верховного Суду України від 20.08.2013 р. у справі № 6/17-4949-2011 про визнання недійсними договорів викладено правову позицію стосовно того, що початок перебігу позовної давності слід обраховувати не з моменту, коли прокуратурі стало відомо про наявність оспорюваних правочинів, а з моменту, коли органи прокуратури дізнались про факт відсутності у особи необхідного обсягу дієздатності.
Таким чином, доводи відповідача стосовно пропуску строку на звернення до суду є безпідставними, оскільки матеріали інвентаризаційної справи не є документами, які можуть дати інформацію щодо наявності/відсутності порушень інтересів держави у сфері земельних відносин. До того ж в матеріалах справи відсутні докази того, що оскаржуване рішення згідно п. 2.18 Регламенту Білгород-Дністровської районної ради надсилалось саме Білгород-Дністровській міжрайонній прокуратурі.
З огляду на викладене та приймаючи до уваги, що прокуратура, яка звернулась до суду з цим позовом, сама по собі не могла знати про порушення права держави і узнала про це лише в 2013 році і звернулась з цим позовом до суду у цьому ж році, суд доходить до висновку, що строк пред'явлення позову пропущено прокуратурою з поважних причин.
Приймаючи до уваги що частиною 5 статті 267 ЦК України передбачена можливість визнання поважними причин пропуску позовної давності та відновлення цього строку для захисту порушеного права держави, суд вважає за необхідне відновити прокурору строк позовної давності по заявлених ним позовних вимогах, і враховуючи вищезазначені встановлені судом фактичні обставини справи задовольнити позовні вимоги прокурора.
Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Такі положення ЦК кореспондуються з положеннями ст. 20 ГК України.
Разом з тим слід зазначити, що чинним процесуальним законодавством передбачено право прокурора на звернення до господарського суду в інтересах держави з позовною заявою, в якій прокурор самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Пунктом 5 статті 121 Конституції України на прокуратуру України покладається представництво інтересів громадян або держави в суді у випадках, встановлених законом.
Відповідно до ст. 36-1 Закону України „Про прокуратуру" представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Підставою представництва у суді інтересів держави - наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою. Формами представництва є: 1) звернення до суду з позовами або заявами про захист прав і свобод іншої особи, невизначеного кола осіб, прав юридичних осіб, коли порушуються інтереси держави, або про визнання незаконними правових актів, дій чи рішень органів і посадових осіб; 2) участь у розгляді судами справ; 3) внесення апеляційного, касаційного подання на судові рішення або заяви про їх перегляд за нововиявленими обставинами. З метою вирішення питання наявності підстав для внесення касаційного подання у справі, розглянутій без участі прокурора, прокурор має право знайомитися з матеріалами справи в суді, робити виписки з неї, отримувати копії документів, що знаходяться у справі. Прокурор самостійно визначає підстави для представництва у судах, форму його здійснення і може здійснювати представництво в будь-якій стадії судочинства в порядку, передбаченому процесуальним законом.
Частина перша статті 2 Господарського процесуального кодексу України, в якій визначено підстави порушення справ у господарському суді, відносить до таких підстав позовні заяви прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Відповідно до положень частини третьої цієї статті прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, у позовній заяві самостійно визначає, у чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Пред'являючи позов в інтересах держави в особі Одеської обласної ради, яка мала розпоряджатись спірною земельною ділянкою, прокурор мотивував позовну заяву посиланням на те, що відповідно до ст. 8 Земельного кодексу України та статті 44 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні" до повноважень обласної ради відноситься вирішення земельних питань тощо.
Відтак, суд вважає представництво інтересів позивача прокуратурою цілком правомірним та належним чином обґрунтованим.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Оцінюючи надані сторонами докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги прокурора відповідають фактичним обставинам справи та вимогам чинного законодавства, тому підлягають задоволенню.
Щодо судових витрат по даній справі господарський суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Порядок сплати та розмір судового збору визначені Законом України від 08.07.2011 р. „Про судовий збір" (зі змінами із змінами і доповненнями, внесеними Законом України від 6 жовтня 2011 року N 3828-VI), який набрав чинності 01 листопада 2011 р.
Так, згідно підпунктів 1, 2 пункту 2 ч. 2 ст. 4 вказаного Закону ставка судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру становить 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат, а за подання позовної заяви немайнового характеру становить 1 розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому подана відповідна заява.
З огляду на те, що статтею 8 Закону України „ Про Державний бюджет України на 2013 рік" встановлено з 01.01.2013 р. розмір мінімальної заробітної плати - 1147 грн., відповідно за подану прокурором позовну заяву, в якій заявлені дві вимоги немайнового характеру, розмір судового збору становить за кожну вимогу по 1147 грн.
Згідно статті 49 Господарського процесуального кодексу України, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.
Враховуючи вищенаведене та те, що рішення відбулось на користь держави, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору до бюджету покладаються на відповідачів.
Керуючись ст. ст. 32, 33, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов Заступника Білгород-Дністровського міжрайонного прокурора в інтересах держави в особі Одеської обласної ради до Білгород-Дністровської районної ради та фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 про визнання незаконним і скасування рішення районної ради та визнання недійсним договору оренди земельної ділянки задовольнити.
2. ВИЗНАТИ незаконним та скасувати рішення Білгород-Дністровської районної ради Одеської області від 07.09.2001 р. № 479-ХХІІІ „Про надання земельної ділянки на Будацькій косі біля селища Затока в довгострокову оренду приватному підприємцю ОСОБА_5 для забудови та обслуговування бази відпочинку „ІНФОРМАЦІЯ_1".
3. ВИЗНАТИ недійсним договір оренди, укладений 07.11.2001 р. між Білгород-Дністровською районною радою Одеської області та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 щодо земельної ділянки площею 0,9872 га, яка розташована на землях Будацької коси біля селища Затока Білгород-Дністровського району Одеської області та надана для забудови і обслуговування бази відпочинку „ІНФОРМАЦІЯ_1".
4. СТЯГНУТИ з Білгород-Дністровської районної ради Одеської області (67700, Одеська область, м. Білгород-Дністровський, вул. Леона Попова, 23; код ЄДРПОУ 21017996) на користь державного бюджету (отримувач: ГУ ДКСУ в Одеській області, код ЄДРПОУ 37607526, рахунок №31210206783008, банк отримувача: ГУ ДКСУ в Одеській області, МФО 828011, код бюджетної класифікації 22030001; код ЄДРПОУ господарського суду Одеської області 03499997) судовий збір в сумі 1147/одна тисяча сто сорок сім/грн. 00 коп.
5. СТЯГНУТИ з фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 (АДРЕСА_1; ідент. код НОМЕР_1) на користь державного бюджету (отримувач: ГУ ДКСУ в Одеській області, код ЄДРПОУ 37607526, рахунок №31210206783008, банк отримувача: ГУ ДКСУ в Одеській області, МФО 828011, код бюджетної класифікації 22030001; код ЄДРПОУ господарського суду Одеської області 03499997) судовий збір в сумі 1147/одна тисяча сто сорок сім/грн. 00 коп.
Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного господарського суду, яка подається через місцевий господарський суд протягом 10-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо не буде подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повний текст рішення складено та підписано 11.11.2013 р.
Суддя Петров В.С.