08 листопада 2013 року Справа № 9104/44402/11
Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді: Гудима Л.Я.,
суддів: Довгополова О.М., Святецького В.В.,
при секретарі: Омеляновській Л.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 15.04.2011 року у справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень рішень №0000031721/0 від 19.01.2010 року, №0000031721/1 від 08.04.2010 року та №0000031721/2 від 25.06.2010 року,-
16.07.2010 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень рішень №0000031721/0 від 19.01.2010 року, №0000031721/1 від 08.04.2010 року та №0000031721/2 від 25.06.2010 року.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що до перевірки позивачем надано банківські виписки, акти здачі прийняття робіт (надання послуг), реєстри отриманих та виданих податкових накладних та податкові накладні, проте всупереч норм чинного законодавства відповідачем не враховано податковий кредит за липень 2007 року та серпень 2007 року. Оскільки сума податкового кредиту з ПДВ за липень та серпень 2007 року є більшою за податкове зобов»язання відповідних періодів, податкове зобов»язання за вказаний період занижено не було.
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 15.04.2011 року у задоволенні позовної заяви фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень рішень №0000031721/0 від 19.01.2010 року, №0000031721/1 від 08.04.2010 року та №0000031721/2 від 25.06.2010 року відмовлено повністю.
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 постанову суду першої інстанції оскаржила, подала апеляційну скаргу, зазначивши, що оскаржувана постанова винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права, не відповідає фактичним обставинам справи, просить її скасувати та прийняти нову, якою позов задоволити повністю.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає те, що судом першої інстанції необґрунтовано зазначено, що позивач не подавав декларацій з ПДВ за звітні періоди липень-серпень 2007 року та не задекларував в повному обсязі податкового зобов»язання з податку на додану вартість, так як наявні у справі документи повністю спростовують висновки суду. Крім цього відповідачем не було надано доказів того, що при перевірці були відсутні податкові накладні, також в акті перевірки відсутні записи про те, що не всі документи були представлені, взаємозв»язок між банківськими виписками, платіжними дорученнями за період липень-серпень 2007 року із зазначенням сплачених сум ПДВ та деклараціями по ПДВ за ці періоди однозначно вказують про наявність у позивача податкових накладних та про те, що відповідач не використав їх при перевірці з метою донарахування податкового зобов»язання із ПДВ.
Суд, дослідивши матеріали цієї справи, перевіривши доводи апелянта у їх сукупності, приходить до переконання, що апеляційну скаргу необхідно відхилити з наступних підстав.
Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу чи постанову без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З матеріалів справи вбачається те, що у період з 08.12.2009 року по 21.12.2009 року ДПІ у Галицькому районі м. Львова проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства за період з 20.04.2007 року по 30.09.2009 року, про що складено акт №3422/17-2/НОМЕР_1 від 31.12.2009 року.
Вказаною перевіркою встановлено порушення п.п. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7, п.п. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7, п.п. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість в сумі 4666,66 грн., в тому числі липень 2007 року в сумі 2333,33 грн., серпень 2007 року в сумі 2333,33 грн. та порушення п.п. 4.1.4. п. 4.1. ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов»язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» - неподання декларації з ПДВ за липень 2007 року.
19.01.2010 року ДПІ у Галицькому районі м. Львова, на підставі акта перевірки №3422/17-2/НОМЕР_1 від 31.12.2009 року, прийнято податкове повідомлення рішення №0000031721/0, яким встановлено порушення п.п. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7, п.п. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7, п.п. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та п.п. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов»язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», у зв»язку з чим визначено суму податкового зобов»язання за платежем податок на додану вартість, усього 7169,99 грн., в тому числі 4666,66 грн. за основним платежем, 2503,33 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.
Позивач з прийнятим податковим повідомленням-рішенням не погодився, оскаржив вказане рішення в адміністративному порядку.
За наслідками апеляційного оскарження вказаного податкового повідомлення-рішення оскаржуване податкове повідомлення рішення залишено без змін та прийнято податкові повідомлення рішення №0000031721/1 від 08.04.2010 року та №0000031721/2 від 25.06.2010 року.
Суд першої інстанції вірно виходив з того, що згідно п. 1.3. ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), платник податку - особа, яка згідно з цим Законом зобов»язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.
Відповідно п.п. 7.2.4. п. 7.2. ст. 7 цього ж Закону, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону. Суб»єкти підприємницької діяльності, що перейшли на спрощену систему оподаткування, яка не передбачає сплати податку або передбачає його нарахування за ставками, іншими, ніж визначені пунктом 6.1 статті 6 цього Закону, втрачають право на нарахування податку, податковий кредит та складання податкової накладної, а також на отримання відшкодування за податковий період, в якому відбувся такий перехід.
Згідно п.п. 7.3.1. п. 7.3. ст. 7 цього ж Закону, датою виникнення податкових зобов»язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:
- або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку;
- або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.
Згідно п.п. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 цього ж Закону сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов»язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду. При від»ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.
Згідно п.п. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов»язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), податкові декларації подаються за базовий податковий (звітний) період, що дорівнює календарному місяцю (у тому числі при сплаті місячних авансових внесків), - протягом 20 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.
Відповідно до п.п. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 цього ж Закону, контролюючий орган зобов»язаний самостійно визначити суму податкового зобов»язання платника податків у разі якщо: платник податків не подає у встановлені строки податкову декларацію; дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях.
Згідно п.п. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 цього ж Закону, у разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов»язання платника податків за підставами, викладеними у підпункті «б» п.п. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 цього ж Закону, такий платник податків зобов»язаний сплатити штраф в даному випадку не більше п»ятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.
Згідно ст. 7.2.8 Закону України «Про податок на додану вартість» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), платники податку зобов»язані вести окремий облік операцій з поставки та придбання товарів (послуг), які підлягають оподаткуванню цим податком, а також які не є об»єктами оподаткування згідно із статтею 3 та звільнених від оподаткування згідно із статтею 5 цього Закону. Зведені результати такого обліку відображаються у податкових деклараціях, форма і порядок заповнення яких визначаються відповідно до закону. Платник податку веде реєстр отриманих та виданих податкових накладних у документальному або електронному вигляді за його вибором, у якому зазначаються порядковий номер податкової накладної, дата її виписки (отримання), загальна сума та сума нарахованого податку, а також реєстраційний номер платника податку продавця, який надав податкову накладну такому платнику податку. Платники податку подають органу державної податкової служби на безоплатній основі разом з податковою декларацією за відповідний звітний період копії реєстрів виданих та отриманих податкових накладних за такий період в електронному вигляді.
Суд першої інстанції вірно встановив, що позивачем не відображено податкового кредиту, на який він мав право, відповідно до приписів п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» у податковій декларації та до матеріалів справи не надано документального підтвердження відображення зазначених операцій у бухгалтерському обліку, тому прийшов до правильного висновку, що наявність у позивача права на податковий кредит за липень та серпень 2007 року не звільняє його від обов»язку подання декларацій з ПДВ за відповідні звітні періоди та декларування в повному обсязі податкового зобов»язання з податку на додану вартість. Згідно реєстрів отриманих та виданих податкових накладних за липень серпень 2007 року позивачем видано 27.07.2007 року податкову накладну на ім»я фізичної особи підприємця ОСОБА_2, загальна сума поставки включаючи ПДВ 14000 грн., сума ПДВ 2333,33 грн., а також 06.08.2007 року податкову накладну на ім»я фізичної особи підприємця ОСОБА_2, загальна сума поставки включаючи ПДВ 14000 грн., сума ПДВ 2333,33 грн. Податкове зобов»язання з податку на додану вартість по вказаних накладних позивачем не задекларовано у відповідному звітному періоді, тому відповідачем правомірно встановлено вказане порушення та прийнято оскаржувані податкові повідомлення рішення.
Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади, до яких належать органи державної податкової служби та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов»язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій бездіяльності суб»єкта владних повноважень обов»язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Отже, суд приходить до висновку, що суд першої інстанції дійшов до вірного висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими, а тому в позові слід відмовити, оскільки суб»єкт владних повноважень - Державна податкова інспекція у Галицькому районі м. Львова при винесенні оскаржуваних податкових повідомлень-рішень діяла у межах повноважень та на підставі закону.
Суд вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 160 ч. 3, 195, 196, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст. ст. 206, 254 КАС України,-
Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 15.04.2011 року у справі №2а-6600/10/1370 - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили, а у разі складення ухвали в повному обсязі відповідно до ст. 160 КАС України - з дня складення ухвали в повному обсязі.
Повний текст ухвали виготовлено та підписано 11.11.2013 року.
Головуючий: Гудим Л.Я.
Судді: Довгополов О.М.
Святецький В.В.