31 жовтня 2013 року Справа № 9104/7364/11
Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:
головуючого судді - Заверухи О.Б.,
суддів - Гінди О.М., Ніколіна В.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження в місті Львові апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України у Виноградівському районі Закарпатської області на постанову Виноградівського районного суду Закарпатської області від 26 жовтня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України у Виноградівському районі Закарпатської області про нарахування та стягнення підвищення до пенсії, -
27 вересня 2010 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідача про нарахування та виплату підвищення до пенсії передбаченого ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» в розмірі 30 % мінімальної пенсії за 2008-2009 роки, 8 місяців 2010 року, а також нараховувати і виплачувати таке підвищення і надалі.
Постановою Виноградівського районного суду Закарпатської області від 26 жовтня 2010 року позов задоволено частково. Визнано неправомірними дії управління Пенсійного фонду України у Виноградівському районі Закарпатської області в частині відмови ОСОБА_1 в нарахуванні та виплаті підвищення до пенсії. Зобов'язано управління Пенсійного фонду України у Виноградівському районі Закарпатської області здійснити перерахунок та виплатити на користь ОСОБА_1 підвищення до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком як дитині війни з 01 травня 2010 року відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
Не погоджуючись з прийнятою постановою, управління Пенсійного фонду України у Виноградівському районі Закарпатської області подало апеляційну скаргу до Львівського апеляційного адміністративного суду, в якій просить скасувати оскаржувану постанову і прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.
В апеляційній скарзі апелянт вказує на те, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання апеляційного суду не з'явилися, хоч були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, тому на підставі п.2 ч.1 ст. 197 КАС України суд розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши доповідь судді Львівського апеляційного адміністративного суду, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а постанова суду скасуванню з наступних підстав.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції вірно виходив з того, що позивач є дитиною війни, що підтверджується відповідним посвідченням, а відтак, має право на отримання підвищення до пенсії відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
В той же час, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при прийнятті постанови порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
У відповідності до ст. ст. 99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.
Оскільки стосовно ненарахованих пенсій ніякими нормативно-правовими актами, крім КАС України, не визначено строк звернення до суду, то під час вирішення спорів, які виникають із вказаних правовідносин слід застосовувати шестимісячний строк звернення до суду.
Відтак, колегія суддів приходить до висновку про необхідність застосування строку звернення до суду, визначеного ст.99 КАС України та залишення без розгляду позовних вимог позивача в частині нарахування та виплати підвищення до пенсії як дитині війни за період з 01 січня 2008 року по 26 березня 2010 року включно.
Разом з тим, колегія суддів вважає підставними заявлені вимоги позивача в частині зобов'язання відповідача нараховувати і виплачувати підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком починаючи з 27 березня 2010 року, оскільки дія норм ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» на 2010 рік не була зупинена чи обмежена іншими нормативними актами. Статтею 70 Закону України «Про Державний бюджет України на 2010 рік» Кабінету Міністрів України надано право у 2010 році встановлювати розміри соціальних виплат, які відповідно до законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати, в абсолютних сумах у межах асигнувань, передбачених за відповідними бюджетними програмами. Названа норма передбачає встановлення в абсолютних сумах розмірів лише тих виплат, вихідним критерієм розрахунку яких є розмір мінімальної заробітної плати. Відповідно її дія не поширюється на спірні відносини, оскільки розмір зазначених соціальних виплат згідно із Законом України «Про соціальний захист дітей війни» залежить від розміру мінімальної пенсії за віком.
Також колегія суддів вважає обґрунтованим і підставним зобов'язати відповідача продовжувати нарахування і виплату позивачу підвищення до пенсії відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» на весь час дії цього Закону, оскільки визначення кінцевого періоду, за який необхідно здійснювати перерахунок та виплату підвищення до пенсії позивачу, є безпідставним та суперечить самій правовій природі інституту призначення, перерахунку та виплати пенсії.
Отже, нарахування та виплата у 2010-2011 роках дітям війни підвищення до пенсії або щомісячного грошового довічного утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, повинні здійснюватися відповідно до норм Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
Стосовно посилань апелянта на те, що законодавством України не визначено поняття «мінімальна пенсія за віком» як розрахункової величини для підвищення пенсії згідно ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», то колегія вважає за необхідне вказати про наступне.
За чинним законодавством України розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Однак, згідно ч. 3 ст. 28 цього Закону мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом 1 частини 1 цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно з цим Законом. Оскільки законодавством інший мінімальний розмір пенсії за віком не визначений, слід застосовувати цей розмір.
Колегія суддів також вважає за необхідне зазначити про те, що відсутність бюджетного фінансування на виплату, передбачених Законом України «Про соціальний захист дітей війни», підвищення до пенсії не може бути причиною невиконання відповідним суб'єктом владних повноважень покладених на нього зобов'язань, оскільки реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кечко проти України»).
З огляду на викладене, колегія суддів відзначає, що невиплата підвищення до пенсії позивачу заподіяна протиправною бездіяльністю відповідача.
Колегія суддів вважає, що вірним способом відновлення порушеного права позивача є покладення обов'язку на відповідача провести належне нарахування та виплату підвищення до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» з урахуванням виплачених позивачу сум у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком починаючи з 27 березня 2010 року, що, на думку колегії суддів, відповідає нормам матеріального права, фактичним обставинам справи та наявним у ній доказам.
Керуючись ст. 195, п. 1 ч. 1 ст. 197, п. 3 ч. 1 ст. 198, ст. 202, ч. 2 ст. 205, ст. ст. 207 254 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України у Виноградівському районі Закарпатської області задовольнити частково.
Постанову Виноградівського районного суду Закарпатської області від 26 жовтня 2010 року по справі № 2а-476/10 - скасувати та прийняти нову постанову про часткове задоволення позову.
Адміністративний позов в частині позовних вимог про зобов'язання провести нарахування та виплату підвищення до пенсії відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за період з 01 січня 2008 року по 26 березня 2010 року включно - залишити без розгляду.
Визнати бездіяльність управління Пенсійного фонду України у Виноградівському районі Закарпатської області щодо невиплати на користь ОСОБА_1 підвищення до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, передбаченого ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" починаючи з 27 березня 2010 року протиправною.
Зобов'язати управління Пенсійного фонду України у Виноградівському районі Закарпатської області провести нарахування та виплату на користь ОСОБА_1 підвищення до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, передбаченого ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" починаючи з 27 березня 2010 року, виходячи з мінімального розміру пенсії за віком, встановленого абз. 1 ч. 1 ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням виплачених сум.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий: О.Б. Заверуха
Судді: О.М. Гінда
В.В. Ніколін