Справа № 815/4841/13-а
13 листопада 2013 року 15 год.01 хв. м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Корой С.М.
секретар судового засідання Чебан О.Д.
за участю сторін:
представника позивача - ОСОБА_1 (по довіреності)
представника відповідача - Караханяна А.М. (по довіреності)
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси головного управління Міндоходів в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, суд, -
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (далі - ФОП ОСОБА_3) до державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси головного управління Міндоходів в Одеській області (далі - ДПІ у Малиновському районі м. Одеси), в якому позивач просить суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ у Малиновському районі м. Одеси від 18.06.2013 року № 0006771710 та № 0006781710.
У своєму позові позивач зазначив, що відповідачем було проведено планову виїзну перевірку ФОП ОСОБА_3 за період з 01.01.2011 року по 31.12.2012 року, за результатами якої складено акт перевірки від 31.05.2013 року № 1726/17-128/НОМЕР_3. На підставі вказаного акта перевірки відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення: від 18.06.2013 року № 0006771710, яким позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 95409,75 грн., та № 0006781710, яким позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб від підприємницької діяльності на суму 6750,00 грн. Зазначені податкові повідомлення-рішення позивач вважає протиправними та такими, що підлягають скасуванню. Позивач у позові зазначає, що актом перевірки встановлено порушення ст. 138, п. 177.2, п. 177.10 ст. 177 Податкового кодексу України, що призвело до заниження суми податкового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб у сумі 77995,51 грн., в тому числі у 2011 році - у сумі 75526,90 грн., у 2012 році - 5468,61 грн.; а також порушення п. 187.1, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.4 ст. 198, п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податкового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 88975,00 грн. Як зазначає позивач, на думку податкового органу, суть порушень полягає в тому, що у періоді, що підлягав перевірці, позивач мав відносини із контрагентом ТОВ «ФЕТТ-ЛАЙТ», тоді як останній відповідно до актів перевірок укладав нікчемні угоди з іншими контрагентами за ланцюгом постачання, у яких відсутні необхідні умови для здійснення господарської діяльності. З цього приводу, посилаючись на положення п.п. 201.1, 201.8 ст. 201, п.п. 198.1, 198.2, 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, позивач наводить висновок, відповідно до якого, на його думку, платник податків має правову можливість скористатися правом на віднесення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту саме за датою фактичного отримання оригіналу податкової накладної, а податковий орган нараховує податкове зобов'язання з податку на додану вартість та застосовує штрафні санкції тільки у разі відсутності під час перевірки відповідних податкових накладних. Натомість, позивач та його контрагент, виходячи з пояснень позивача, належним чином оформили податкові накладні, інші первинні бухгалтерські документи, у зв'язку з чим позивачем цілком правомірно було сформовано податковий кредит за показниками господарських операцій з ТОВ «ФЕТТ-ЛАЙТ». З приводу правомірності включення позивачем до складу витрат сум, сплачених під час придбання товару у ТОВ «ФЕТТ-ЛАЙТ», позивач із посиланням на положення п. 177.2 ст. 177, пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138, п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України зазначив, що головними умовами віднесення сплачених при придбанні товару сум до складу витрат є підтвердження таких витрат необхідними документами, які, в свою чергу, були ним надані до перевірки. Крім того, позивач звертає увагу суду, що в акті перевірки відповідачем зазначена інформація, що позивач мав взаємовідносини з ТОВ «ФЕТТ-ЛАЙТ», яке припинило діяльність на підставі рішення суду, а договори, первинні документи визнані судом недійсними, однак, така інформація не підтверджується відповідними доказами. Також в акті перевірки не вказано належних та допустимих доводів про відсутність фактичного виконання господарських операцій за спірним правочином, про відсутність витрат позивача по цих правовідносинах, про відсутність змін у складі і структурі активів сторін правочинів, що, на думку позивача, зумовлює необґрунтованість висновку про нікчемність правочину або невідповідності закону вчинених ними правочинів. Позивач наголосив на відсутності у органу податкової служби права визнавати правочини недійсними, що знаходиться у площині компетенції суду, а також визначати в акті перевірки такий правочин недійсним до набрання законної сили відповідним рішенням суду. У позові також зазначено, що стосовно включення до складу валових витрат податку на додану вартість, сплаченого до бюджету, в акті перевірки не визначено норми Податкового кодексу України, яка це забороняє. Щодо формування позивачем податкових зобов'язань з податку на додану вартість ним зазначено, що відповідні показники із контрагентами ТОВ «Південний Альянс-М», ТОВ «АП Овідіопольвино» були сформовані виключно на підставі податкових накладних, які видавались позивачем вказаним контрагентам. В акті перевірки використано дані акта перевірки, складеного відносно ТОВ «ПРОДСОЮЗ-7», з яким, як зазначає позивач, він ніколи не перебував у господарських відносинах, відповідно, порушення, встановлені відносно цієї особи не впливають на взаємовідносини із ним та ТОВ «ФЕТТ-ЛАЙТ». Також позивач вказав, що в акті перевірки не визначено, в чому саме полягає неправомірність формування ним податкового кредиту з податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ «Шаллер-Київ», ТОВ «Есаром Юкрейн», тоді як позивачем були надані податкові накладні по відносинах з цими особами. У податковій накладній від 04.07.2011 року № 31, виписаній ТОВ «Макси-Гран» дійсно було допущено помилку, яка була виправлена одразу після отримання вказаної податкової накладної, тоді як до перевірки випадково було надано дві податкові накладні.
Також позивачем до суду надані пояснення (а.с.19-21 Т-2), в яких позивач погодився із завищенням ним витрат на суму 60920,48 грн., що виникло внаслідок віднесення ним до витрат суми податку на додану вартість, сплачену ним до бюджету, а так у зв'язку з відсутністю документального підтвердження витрат на суму 280,88 грн. Крім того, позивач визнав порушення ним податкового законодавства з приводу не підтвердження ним сум податкового кредиту по взаємовідносинах з ТОВ зі 100 % ІК «Шаллер-Київ», що виникло внаслідок помилкового віднесення ним до складу податкового кредиту суми ПДВ, сплаченій ТОВ зі 100 % ІК «Шаллер-Київ», замість ТОВ «Есаром Юкрейн», а також включення до складу податкового кредиту у січні 2012 року суми ПДВ на підставі податкової накладної, отриманої у грудні 2011 року. Загальна сума завищення позивачем податкового кредиту по цих господарських операціях, як зазначив позивач, склала 1375,43 грн..
Відповідач письмових заперечень на заявлений адміністративний позов до суду не надав.
У судовому засіданні представник позивача підтримав вимоги та обґрунтування адміністративного позову у повному обсязі.
Представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог, посилаючись на встановлені актом перевірки обставини.
Суд, заслухавши осіб, що з'явились в судове засідання, дослідивши доводи адміністративного позову, заперечень проти нього, пояснення сторін, наявні матеріали справи та обставини, якими обґрунтовуються вимоги, докази, якими вони підтверджуються, встановив наступне.
У період з 14.05.2013 року по 27.05.2013 року на підставі направлення від 24.04.2013 року № 804(а.с. 197), наказу від 24.04.2013 року № 743 (а.с. 196), пп. 20.1.4 п. 20.1. ст. 20, п. 77.1. ст. 77 Податкового кодексу України, відповідно до плану-графіка проведення документальних перевірок суб'єктів господарювання ДПІ у Малиновському районі м. Одеси було проведено планову виїзну документальну перевірку дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства ФОП ОСОБА_3, ін. НОМЕР_3, за період з 01.01.2011 року по 31.12.2012 року.
За результатами вказаної перевірки ДПІ у Малиновському районі м. Одеси складено акт перевірки від 31.05.2013 року № 1726/17-128/НОМЕР_3 (а.с. 14-29).
Зазначеним актом перевірки, зокрема, встановлено порушення ФОП ОСОБА_3
ст. 138, п. 177.2, п. 177.4 ст. 177 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження суми податкового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на суму 779995,51 грн., в тому числі за 2011 рік - у сумі 72526,90 грн., 2012 рік - у сумі 5468,61 грн.; п. 187.1 ст. 187, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.4 ст. 198, п. 201.1, п. 201.2 ст. 201 Податкового кодексу України, наказу Міністерства фінансів України від 01.11.2011 року № 1379, в результаті чого встановлено заниження податкового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 88975,00 грн., в тому числі за січень 2011 року - у сумі 7177,00 грн., лютий 2011 року - у сумі 11293,00 грн., квітень 2011 року - у сумі 10736,00 грн., травень 2011 року - у сумі 13012,00 грн., червень 2011 року - у сумі 22382,00 грн., липень 2011 року - у сумі 22333,00 грн., грудень 2011 року - у сумі 2042,00 грн..
Не погодившись із висновками акта позивач звернувся до ДПІ у Малиновському районі
м. Одеси із запереченнями на вказаний акт перевірки (а.с. 34-36), за результатами розгляду яких ДПІ у Малиновському районі м. Одеси прийнято висновок від 13.06.2013 року 3 3004/10/17-110, яким визначено, що сума податку на додану вартість, яка повинна надійти до бюджету, становить 95409,75 грн., а сума податку з доходів фізичних осіб від підприємницької діяльності - 98004,39 грн. (а.с. 37-42).
На підставі згаданого акта перевірки ДПІ у Малинвоському районі м. Одеси було прийнято наступні податкові повідомлення-рішення:
- від 18.06.2013 року № 0006771710, яким ФОП ОСОБА_3 збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у сумі 95409,75 грн., в тому числі за основним платежем - у сумі 88975,00 грн., та за штрафними (фінансовими) санкціями -у сумі 6434,75 грн. (а.с. 30);
- від 18.06.2013 року № 0006781710, яким ФОП ОСОБА_3 збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок з доходів фізичних осіб від підприємницької діяльності у сумі 98004,39 грн., в тому числі за основним платежем - у сумі 77995,51 грн., та за штрафними (фінансовими) санкціями -у сумі 20008,87 грн. (а.с. 31). При цьому у вказаному податковому повідомленні-рішення словами визначено загальну суму податкового зобов'язання у розмірі 6750,00 грн..
З акта перевірки вбачається, що за результатами проведення перевірки повноти визначення витрат, безпосередньо пов'язаних з одержанням доходу, в порушення п. 177.4 ст. 177 Податкового кодексу України позивачем завищено витрати на суму 435698,55 грн. - у 2011 році, та у розмірі 36457,47 грн. - у 2012 році.
Так, перевіркою встановлено, що в порушення ст. 138, п. 177.4 ст. 177 Податкового кодексу України позивач включив до складу валових витрат податок на додану вартість, сплачений ним до бюджету, у розмірі 24463,00 грн. - у 2011 році, а також у розмірі 36176,00 грн. - у 2012 році.
Згідно з п. 177.1 ст. 177 Податкового кодексу України доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними в пункті 167.1 статті 167 цього Кодексу.
Пунктом 177.2 вказаної статті визначено, що об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та не грошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.
Виходячи з положень п. 177.4. ст. 177 Податкового кодексу України, до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу.
При цьому згідно з вимогами п. 177.3 ст. 177 цього Кодексу для фізичної особи - підприємця, зареєстрованого як платник податку на додану вартість, не включаються до витрат і доходу суми податку на додану вартість, що входять до ціни придбаних або проданих товарів (робіт, послуг).
Таким чином, позивачем в порушення вимог п. 177.3 ст. 177 Податкового кодексу України завищено витрати, пов'язані з господарською діяльністю фізичної особи-підприємця, у сумі 60639,00 грн. Поряд з цим, надаючи пояснення у справі, позивач погодився із вчиненням ним зазначеного порушення податкового законодавства.
Також перевіркою встановлено завищення позивачем витрат у 2012 році на 280,88 грн., що пов'язується відповідачем із відсутністю у ФОП ОСОБА_3 документального підтвердження цих витрат.
Втім, позивач у поясненнях, наданих до суду, підтвердив відсутність у нього відповідних документальних підтверджень, визнавши тим самим допущене ним порушення, передбаченого
п. 177.2, п. 177.4 ст. 177 Податкового кодексу України.
Згідно з актом перевірки відповідачем встановлено порушення ФОП ОСОБА_3
п. 177.4 ст. 177 з урахуванням вимог ст. 138 Податкового кодексу України, що полягає у безпідставному включенні позивачем до складу витрат сум по господарських відносинах із ТОВ «ФЕТТ-ЛАЙТ» у розмірі 411235,55 грн. Одночасно з цим, в акті зазначено й про порушення позивачем п. 198.1, п. 198.4 ст. 198 Податкового кодексу України, внаслідок завищення податкового кредиту з податку на додану вартість у сумі 82247,11 грн. по взаємовідносинах із ТОВ «ФЕТТ-ЛАЙТ». Вказуючи на зазначені порушення, відповідач, посилається на інформацію, отриману ним з акта перевірки від 08.11.2012 року № 90/2201/36503644, складеного Очаківською ОДПІ Миколаївської області ДПС за результатами перевірки контрагента позивача ТОВ «ФЕТТ-ЛАЙТ» з питань документального підтвердження господарських відносин з покупцями та постачальниками за період з 01.10.2009 року по 30.09.2012 року, згідно з якою господарські операції ТОВ «ФЕТТ-ЛАЙТ» щодо придбання товарів у контрагентів-постачальників, а також їх продажу контрагентам-покупцям не підтверджуються з урахуванням реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для здійснення господарських операцій.
З наведеного вище положення п. 177.2 ст. 177 Податкового кодексу України вбачається, що під час визначення об'єкта оподаткування доходу фізичних осіб-підприємців повинні враховуватись лише ті витрати, які підтверджені документально. Іншою ознакою, за якою витрати фізичної особи-підприємця мають враховуватись для визначення об'єкта оподаткування податком, є використання таких витрат безпосередньо у господарської діяльності цієї особи.
Поряд з цим, відповідно до положень п. 177.4. ст. 177 Податкового кодексу України до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу. Тобто, для визначення витрат, які враховуються під час визначення об'єкта оподаткування доходу фізичних осіб-підприємців, застосовуються положення законодавства України про порядок визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток.
Згідно з п. 138.1 ст. 138 зазначеного Кодексу витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із:
витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті:
інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;
крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.
При цьому, виходячи з положень пп. 138.1.1. п. 138.1 ст. 138 Кодексу витрати операційної діяльності включають, в тому числі, собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку; витрати банківських установ.
Згідно з п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Пунктом 138.4 вищезгаданої статті передбачено, що витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.
Відповідно до пп. 139.1.9. п. 139.1 ст. 139 згаданого нормативно-правового акта, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку, не включаються до складу витрат.
Зі змісту наведених норм права випливає, що витрати можна враховувати при обчисленні об'єкта оподаткування лише у разі фактичності відповідних витрат, оскільки сам факт їх здійснення є визначальною ознакою формування витрат. В свою чергу, фактичність здійснення витрат повинна підтверджуватись розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, однак, самі по собі документи без реального здійснення операції, за наслідком якої сформовані відповідні витрати платника податку, не мають юридичної сили та не можуть бути підставою для формування витрат.
Відповідно до п. 198.1. ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту, зокрема, виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Пунктом 198.2. ст. 198 Податкового кодексу України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Згідно з п. 198.3. ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Пунктом 198.6. ст. 198 цього кодексу передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
Відповідно до ст. 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).
Форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом державної податкової служби.
У разі звільнення від оподаткування у випадках, передбачених статтею 197 цього розділу, у податковій накладній робиться запис «Без ПДВ» з посиланням на відповідний пункт та/або підпункт статті 197 цього Кодексу.
Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.
Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.
Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.
Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.
Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Виходячи зі змісту наведених вище норм законодавства, право на віднесення сум ПДВ, сплачених при придбанні товару, до податкового кредиту виникає у суб'єкта господарювання у разі дотримання ним наступних умов: 1) фактичності придбання такого товару, тобто, реальності відповідної господарської операції; 2) наявності податкових накладних, складених особою, зареєстрованою платником податку, чи митних декларацій на підтвердження придбання такого товару та сплати відповідної суми ПДВ; 3) подальшого використання придбаного товару в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності підприємства.
При цьому згідно з ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Частиною 2 цієї статті визначено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Згідно з п. 44.1. ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Згідно з п. 2.1., 2.2. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.
Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.
Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи (далі - первинні документи).
Таким чином, іншим визначеним законодавством обов'язковим критерієм щодо підтвердження показників податкової звітності платника податків є забезпечення належного бухгалтерського обліку відповідних господарських операцій, в тому числі дотримання вимог щодо підстав для здійснення такого обліку, якими можуть бути первинні документи, оформлені згідно з вимогами чинного законодавства. З урахуванням зазначеного право платника на формування податкового кредиту з податку на додану вартість є також залежним від забезпечення ведення ним належного бухгалтерського обліку відповідних господарських операцій.
Поряд з цим, у бухгалтерському та податковому обліку платника податку враховуються лише ті первинні документи, що складені за наслідками фактично проведеної господарської операції, тобто зміст господарської операції превалює над її формою. За таких умов наявність належним чином оформлених первинних документів з приводу проведення певної господарської операції не може розглядатись як безумовне підтвердження наявності у платника податку права на формування витрат, які враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток, та податкового кредиту з податку на додану вартість по відповідних господарських операціях.
Отже, правомірність формування платником відповідних показників бухгалтерського та податкового обліку має оцінюватись з урахуванням сукупності умов, визначених законодавством України як підстави для їх формування
Як вбачається з акта перевірки, висновки щодо встановлених з боку позивача порушень податкового законодавства пов'язуються ДПІ у Малиновському районі м. Одеси із фактами відсутності реальності здійснення господарської діяльності позивача з його контрагентом
ТОВ «ФЕТТ-ЛАЙТ». Оскільки сукупний аналіз наведених вище норм законодавства свідчить, що право платника податку на формування податкового кредиту з податку на додану вартість та витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток, є, перш за все, похідним від самого факту здійснення відповідних господарських операцій, з метою визначення правомірності формування позивачем вказаних показників податкової звітності з податку на додану вартість та з податку на прибуток дослідженню підлягає реальність відповідних господарських операцій, що відбувались між позивачем та його контрагентом. Крім того, оцінки суду підлягають наявність належним чином оформлених первинних документів, які стали підставою для формування показників податкової звітності, використання платником податків придбаних товарів (робіт, послуг) в межах господарської діяльності.
Досліджуючи обставини справи, суд встановив таке.
04.01.2011 року між позивачем (покупець) та ТОВ «ФЕТТ-ЛАЙТ» (постачальник) укладено договір поставки № 03/2011, відповідно до якого постачальник зобов'язується поставити, а покупець - прийняти та оплатити харові добавки та спеції для харчової промисловості в порядку та на умовах, обумовлених у цьому договорі та відповідних документах на відпуск товару (рахунок, накладна) (а.с. 43-44).
На виконання зазначеного договору сторонами за договором складались заявки на поставку товару (а.с. 102-123), рахунки-фактури (а.с. 124-142), видаткові накладні (а.с. 143-164), податкові накладні (а.с. 53-74), товарно-транспортні накладні (а.с. 172-193). Крім того, позивачем до суду надані докази оплати ним поставленого товару у вигляді відповідних платіжних доручень (а.с. 165-171), які, втім, не засвідчені банківською установою, що забезпечувала перерахування коштів, тобто, не можуть розглядатись судом як належний та допустимий доказ у справі.
Дослідивши, надані до суду первинні документи, суд встановив, що одиницею виміру товару, який підлягав поставці відповідно до наданих документів, зазначали кілограми. Так, відповідно до видаткової накладної від 04.01.2011 року № 010402 поставці підлягав товар у загальній кількості 301514,84 кг (а.с. 143), від 02.02.2011 року № 020201 - 155 кг (а.с. 144), від 15.02.2011 року - 29840,00 кг (а.с. 145), від 21.02.2011 року - 900 кг (а.с 146); від 04.04.2011 року - 126 кг (а.с. 147), від 12.04.2011 року № 041201 - 200 кг (а.с. 148), від 19.04.2011 року
№ 041901- 360 кг (а.с. 149), від 28.04.2011 року № 042801- 625 кг (а.с. 150); від 04.05.2011 року № 050401 - 395 кг (а.с. 151), від 19.05.2011 року № 051901 - 500 кг (а.с. 152), від 20.05.2011 року № 052001 - 68 кг (а.с. 153), від 23.05.2011 року № 052303 - 192 кг, від 31.05.2011 року
№ 053102 - 1600 кг (а.с. 155), від 01.06.2011 року № 060102 - 855 кг (а.с. 156), від 08.06.2011 року № 060801 - 40621 кг (а.с. 157), від 14.06.2011 № 061401 - 160 кг (а.с. 158), від 22.06.2011
№ 062201 - 555 кг (а.с. 159), від 04.07.2011 року № 070401 - 12250 кг (а.с 160), від 06.07.2011 року № 05 - 110 кг (а.с. 161), від 11.07.2011 року № 071101 - 75 кг (а.с. 162), від 15.07.2011 року - 200 кг (а.с. 163), від 26.07.2011 року - 500 кг (а.с. 164).
Аналогічні показники обсягу поставки визначені також у відповідних рахунках-фактурах та товарно-транспортних накладних. При цьому з товарно-транспортних накладних вбачається, що перевезення товару здійснювалось безпосередньо позивачем із використанням автомобілю ХЮНДАЙ № НОМЕР_4. Позивачем до суду надано свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу на вказаний автомобіль, з якого вбачається що цей транспортний засіб марки HYUNDAI моделі Н200 є легковим вантажопасажирським транспортним засобом повної маси 2550 кг, масою без навантаження 1790 кг (а.с. 194).
Як вбачається з наведеного, відповідно до наданих позивачем документів за допомогою згаданого транспортного засобу позивачем здійснювалось перевезення в тому числі великих партій товару, однак, ним не доведено відповідними технічними документами здатність автомобілю марки HYUNDAI моделі Н200 перевозити до 301514,84 кг як зазначено у наданих ним первинних документах.
Разом з тим, відповідачем не надано до суду доказів використання придбаного товару у власній господарській діяльності, що є однією із умов формування витрат та податкового кредиту по відповідних господарських операціях. Крім того, не підтверджено належними доказами у справі облік товару (оприбуткування, відпуск тощо) на складських або інших приміщеннях позивача, що використовувались ним для зберігання та подальшої реалізації придбаного товару.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Однак, сукупний аналіз наданих позивачем доказів не дозволяє суду за наявності спору між сторонами про товарність господарської операції ідентифікувати реальність таких господарських операцій із ТОВ «ФЕТТ-ЛАЙТ» у завершеному циклі з урахуванням умов виконання таких операцій, їх пов'язаності із господарською діяльністю позивача, економічної обґрунтованості, спрямування на отримання прибутку, що є однією з ознак підприємницької діяльності, визначеної у Господарському кодексі України.
В свою чергу, відсутність реального характеру господарської операції, відсутність доказів використання придбаних товарів у власній господарської діяльності як встановлених законом умов формування податкового кредиту з податку на додану вартість та витрат, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування податком, свідчать про недоведеність позивачем у спосіб, визначений законодавством, існування у нього правових підстав для формування відповідних показників податкової звітності по взаємовідносинах із ТОВ «ФЕТТ-ЛАЙТ».
Надаючи оцінку посиланням позивача на безпідставність використання відповідачем доводів про нікчемність угод, укладених його контрагентом ТОВ «ФЕТТ-ЛАЙТ», суд звертає увагу на таке.
Згідно зі ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Разом з тим, цією нормою прямо не встановлена недійсність (нікчемність) угод, які не відповідають вищевказаним вимогам, у зв'язку з чим така угода не є нікчемною, а є оспорюваним правочином.
Стаття 204 Цивільного кодексу України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена Законом або якщо він невизнаний судом недійсним.
Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 Цивільного кодексу України, згідно з якою правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.
Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.
При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Однак нікчемність такого правочину відповідачем не доведена, а саме, до суду не надано судового рішення, яким засвідчено вину хоча б однієї із сторін цього правочину.
В свою чергу, правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином, згідно з положеннями ст. 234 Цивільного кодексу України є фіктивним. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Відповідно до ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб.
Таким чином, посилання на недійсність правочину, відповідно до вимог чинного законодавства можливе лише у разі визнання відповідного правочину недійсним у судовому порядку, а посилання на нікчемність правочину - у разі прямого припису законодавства про нікчемність правочину за умови існування конкретних дефектів таких правочинів.
Поряд з цим, визнання договору недійсним у судовому порядку не є єдиним доказом, який свідчить про відсутність реального характеру господарської операції, що випливає зі змісту такого договору. З цією метою слід розмежовувати визначені у законодавстві терміни «угода», «правочин», «договір», «господарське зобов'язання» від терміну «господарська операція», які не є тотожними. Для встановлення законної обґрунтованості формування платником податкових показників, пов'язаних із придбанням товарів, в тому числі формування податкового кредиту з податку на додану вартість та витрат, які враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податком на доходи фізичних осіб-підприємців, вирішальне значення має саме факт передачі (отримання) відповідних товарів як підстава, що породжує відповідні права та обов'язки платника податків. В свою чергу, невиконання умов договору (відсутність факту передачі товарів само по собі не свідчить про недійсність відповідного правочину або про наявність відповідних ознак недійсності, а в розумінні податкового законодавства свідчить про відсутність правових підстав здійснювати бухгалтерський та податковий облік такої господарської операції як такої, що фактично не відбулась, навіть за умови складання відповідних первинних документів.
Таким чином, позивачем належним чином не доведено правомірність формування ним податкового кредиту з податку на додану вартість у сумі 82247,11 грн. та видатків у сумі 411235,55 грн., у зв'язку з чим в цій частині позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню.
Актом перевірки також встановлено заниження позивачем податкового зобов'язання з податку на додану вартість на суму ПДВ у розмірі 2211,98 грн. Вказане порушення виявлено відповідачем за результатами автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України, внаслідок чого встановлено розбіжності із контрагентами позивача ТОВ «Південний Альянс-М» - на суму ПДВ у розмірі 1423,48 грн. за липень 2011 року; ТОВ «АП Овідіопольвино» на суму ПДВ у розмірі 788,50 грн. за грудень 2011 року.
З реєстру виданих та отриманих податкових накладних ФОП ОСОБА_3 за липень 2011 року вбачається, що ТОВ «Південний Альянс-М» ним було видано наступні податкові накладні на загальну суму ПДВ у розмірі 3032,28 грн.: від 01.07.2011 року - на суму ПДВ у розмірі 1388,80 грн., від 12.07.2011 року № 9 на суму ПДВ у розмірі 220,00 грн., від 15.07.2011 року - на суму ПДВ у розмірі 1423,458 грн. (а.с.22-29 Т-2).
З реєстру виданих та отриманих податкових накладних ФОП ОСОБА_3 за грудень 2011 року вбачається, що ТОВ «АП Овідіопольвино» позивачем було видано наступні податкові накладні на загальну суму ПДВ у розмірі 1422,60 грн.: від 07.12.2011 року - на суму ПДВ у розмірі 604,17 грн.; від 23.12.2011 року - на суму ПДВ у розмірі 818,43 грн. (а.с.30-42 Т-2).
Зазначені показники були відображені позивачем у відповідних податкових деклараціях з податку на додану вартість.
Однак, посилання відповідача на розходження із показниками податкової звітності контрагента позивача ТОВ «Південний Альянс-М» та ТОВ «АП Овідіопольвино» не підтверджуються будь-якими доказами у справі.
Чинним законодавством право формувати податковий кредит з податку на додану вартість не ставиться у залежність від виконання податкових зобов'язань та факту подачі відповідної податкової звітності контрагентами платників податків, у зв'язку з чим наявність розбіжностей по показниках податкового кредиту та відповідних податкових зобов'язань контрагентів не є достатньою підставою вважати формування відповідних податкового кредиту або зобов'язання такими, що суперечить вимогам чинного законодавства України.
Правомірність показників податкових декларацій з податку на додану вартість вищевказаних підприємств -контрагентів позивача, в тому числі виключення технічної помилки у декларуванні ними показників податкових зобов'язань або порушення порядку декларування, інших вимог податкового законодавства, відповідачем не досліджувалась. Встановлені правопорушення щодо завищення податкового кредиту позивачем не ґрунтуються на відомостях первинних документів ані позивача, ані його контрагентів, у податковій звітності яких виявлені відповідні розбіжності. В свою чергу, дані Системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України не можуть виступати самостійним доказом протиправності формування платниками податків податкового кредиту або податкового зобов'язання, а виступають лише засобом виявлення можливих порушень одного з контрагентів по відповідній господарській операції, що, втім, підлягає доказуванню на підставі наявних у контрагентів первинних документів. Крім того, встановлені розбіжності не є доказом сплати або несплати податку на додану вартість до бюджету, зазначене питання окремо відповідачем взагалі не досліджувалось, тоді як має вирішальне значення для встановлення відповідного порушення податкового законодавства.
Зазначене підтверджується також практикою Європейського суду з прав людини, яка відповідно ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права в Україні. Так, у справі «Булвес АД» проти Болгарії Європейський суд з прав людини постановою від 22.01.2009 року № 3991/03 визначив, що з урахуванням своєчасного і повного виконання компанією своїх обов'язків щодо подачі звітності з податку на додану вартість, неможливості для неї забезпечити дотримання постачальником його обов'язків з подачі звітності з податку на додану вартість і того факту, що ніякого шахрайства відносно системи податку на додану вартість, про який компанія знала або могла знати, не вчинялось, компанія не повинна нести наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного подання звітності з податку на додану вартість та, в результаті, сплачувати податок на додану вартість вдруге. Європейський суд визнав, що такі вимоги з'явилися надмірним тягарем для компанії, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та захисту права власності.
Отже, висновки відповідача щодо встановлення порушень з боку ФОП ОСОБА_3 у відповідній частині не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства України, а позовні вимоги позивача у цій частині підлягають задоволенню.
Актом перевірки встановлено, що за результатами автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту у розрізі контрагентів на рівні ДПА України було встановлено завищення податкового кредиту позивачем, які не підтверджені в ході перевірки, а саме: у січні 2012 року - на суму ПДВ 259,74 грн. з ТОВ «Шаллер-Київ», вересень 2012 року - на суму ПДВ 187,367 грн. з ТОВ «Шаллер-Київ», жовтень 2012 року - на суму ПДВ 928,32 грн. з ТОВ «Шаллер-Київ».
Зазначене порушення було визнано позивачем та не спростовано належними доказами у справі, у зв'язку з чим позовні вимоги позивача у цій частині не підлягають задоволенню.
Також актом встановлено, що в порушення п. 201.1, п. 201.2 ст. 201 Податкового кодексу України позивачем до складу податкового кредиту з податку на додану вартість включені податкові накладні від 16.11.2011 року № 1759 від ТОВ «Есаром Юкрейн» на суму 3621,01 грн., в тому числі ПДВ - у розмірі 603,50 грн. (а.с. 46), від 26.12.2011 року № 4879 від ТОВ зі 100% ІК «Шаллер-Київ» на суму 3900,24 грн., в тому числі ПДВ - 650,04 грн. (а.с. 48).
Дослідивши вказані податкові накладні, суд встановив, що у графі «покупець» контрагентами позивача зазначено «суб'єкт підприємницької діяльності «ОСОБА_3» та СПД ОСОБА_3 відповідно, тоді як позивач відповідно до вимог чинного законодавства та документів, підтверджуючих державну реєстрацію, є фізичною особою-підприємцем, а не суб'єктом підприємницької діяльності.
Втім, виходячи з положень ст. 201.1. Податкового кодексу України, обов'язковим реквізитом податкової накладної визначено лише прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, а не визначення його статусу як суб'єкта господарювання. Враховуючи наявність у вказаних податкових накладних прізвища, ім'я та по батькові позивача, а також інших даних, які ідентифікують позивача, зокрема, його податковий номер платника податку, суд вважає безпідставними вищезгадані висновки ДПІ у Малиновському районі м. Одеси, а вимоги позивача у цій частині такими, що підлягають задоволенню.
Актом перевірки встановлено, що в порушення п. 201.1., п. 201.2 ст. 201 Податкового кодексу України ФОП ОСОБА_3 до складу податкового кредиту з податку на додану вартість включено податкову накладну від 04.07.2011 року № 31, отриману від ТОВ «Макси-Гран» на загальну суму 19751,42 грн., в тому числі ПДВ - у сумі 3261,90 грн., яка містить печатку ТОВ «ФЕТТ-ЛАЙТ», а підпис особи, яка склала податкову накладну - ОСОБА_4
Поряд з цим, ДПІ у Малиновському районі м. Одеси до суду не надано копії зазначеного документа, тоді як позивачем надано до суду аналогічну накладну із печаткою підприємства
ТОВ «Макси-Гран», що відповідає змісту відповідної податкової накладної.
З огляду на вищезазначене, суд вважає протиправними висновки ДПІ у Малиновському районі м. Одеси в частині завищення позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість на 6727,42 грн., визначене ним як порушення вимог податкового законодавства у період з липня по грудень 2011 року.
Згідно з п. 123.1. ст. 123 Податкового кодексу України у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.
З розрахунку штрафних санкцій до акта документальної планової перевірки ФОП ОСОБА_3 вбачається, що за суми недоплати з податку на додану вартість у період з липень по грудень 2011 року відповідачем у відповідності до вимог наведеної норми права застосовувались штрафні санкції у розмірі 25 %.
Враховуючи безпідставне донарахування ФОП ОСОБА_3 суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем у сумі 6727,42, безпідставним також є застосування до останнього штрафних санкцій у розмірі 1681,85 гривень.
На підставі встановленого, керуючись приписами ст.ст. 11, 162 КАС України, суд вважає, що вимоги позивача є частково обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню.
Керуючись ст. ст. 2, 4, 6, 9, 11, 69-72, 86, 94, 158-163, 167,186, 254 КАС України суд, -
Адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси головного управління Міндоходів в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби від 18.06.2013 року № 0006771710 та № 0006781710 - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби від 18.06.2013 року № 0006771710 в частині збільшення фізичній особі-підприємцю ОСОБА_3 суми грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 8409,27 грн., в тому числі за основним платежем - у сумі 6727,42 грн., та за штрафними (фінансовими) санкціями - у сумі 1681,85 гривень.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Судові витрати розподілити відповідно до приписів ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Одеського апеляційного адміністративного суду через Одеський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Повний текст постанови виготовлений та підписаний суддею 14.11.2013 року.
Суддя С.М. Корой
Адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси головного управління Міндоходів в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби від 18.06.2013 року № 0006771710 та № 0006781710 - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби від 18.06.2013 року № 0006771710 в частині збільшення фізичній особі-підприємцю ОСОБА_3 суми грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 8409,27 грн., в тому числі за основним платежем - у сумі 6727,42 грн., та за штрафними (фінансовими) санкціями - у сумі 1681,85 гривень.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Судові витрати розподілити відповідно до приписів ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Одеського апеляційного адміністративного суду через Одеський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
14 листопада 2013 року.