105/472/13- ц
"12" квітня 2013 р. Джанкойський міськрайонний суд Автономної Республіки Крим в складі:
Головуючого, судді - Старової Н.А.,
при секретарі - Суханек Ю.П., Рижковій О.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справи за скаргою ОСОБА_1 на дії державного виконавця відділу державної виконавчої служби Джанкойського МРУЮ Абдуллаєвої Зареми Рішатівни,-
Заявник ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на дії державного виконавця відділу державної виконавчої служби Джанкойського міськрайонного управління юстиції Абдуллаєвої Зареми Рішатівни.
В ході розгляду скарги заявник уточнив вимоги скарги та вмотивував наступним. 02.11.2012 року державним виконавцем Абдуллаєвою З.Р. відкриті виконавчі провадження по примусовому виконанню рішення Джанкойського міськрайонного суду №2-17/11 від 30.10.202 року про стягнення з нього 13715, 88 грн. на користь ОСОБА_3, 3101,30 грн. на користь ОСОБА_4
Оскільки він звернувся до Джанкойського міськрайонного суду із заявою про надання відстрочки виконання рішення суду, після відкриття провадження по зазначеній заяві 19.11.2012 року він звернувся до державного виконавця із заявою про зупинення виконавчого провадження до розгляду судом заяви про надання відстрочки виконання рішення суду.
20.12.2012 року він отримав дві постанови ВДВС Джанкойського МРУЮ від 07.12.2012 року про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження. Зазначені дії державного виконавця ним були оскаржені до Джанкойського міськрайонного суду в порядку адміністративного судочинства, 18.01.2013 року він отримав ухвалу про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі, з огляду на що строк оскарження дій державного виконавця ним пропущений з поважної причини.
Вважає дії державного виконавця щодо накладення арешту на майно боржника незаконними з тих підстав, що в провадженні суду знаходиться його заява про надання відстрочки виконання рішення суду, крім того житловий будинок, на який накладений арешт не підлягає реалізації, оскільки в ньому зареєстрований його неповнолітній син.
Посилаючись на ст. ст. 383-389 ЦПК України, просить поновити строк звернення до суду, визнати неправомірними дії державного виконавця по накладенню арешту, визнати постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження незаконними, скасувати їх.
В судовому засіданні представник заявника ОСОБА_5 скаргу підтримала, вважає незаконними постанови державного виконавця про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження з тих підстав, що до цього часу в провадженні суду перебуває заява ОСОБА_1 про надання відстрочки виконання рішення суду, в ході виконання якого накладений арешт. До цього часу він також звертався із заявою про відстрочку виконання рішення, однак йому було відмовлено з тих підстав, що не надано доказів його важкого стану здоров'я та скрутного матеріального становища. На цей час ним зібрані докази хвороби, матеріального становища, через що він повторно звернувся з даною заявою. Таким чином, оскаржувані постанови винесені передчасно, оскільки до вирішення питання щодо надання відстрочки виконання рішення суду підстави для накладення арешту відсутні. Крім того, арешт накладений на мотоцикл ИЖ 350, на який ОСОБА_1 видав довіреність на право управління іншій особі тривалий час потому, мотоцикл перебуває у володінні особи, якій він видав довіреність, однак на кого саме видав довіреність не пам'ятає через важкий стан здоров'я. На нерухоме майно у вигляді 1/ 2 частки житлового будинку державний виконавець не мав права накладати арешт, оскільки право власності на нерухоме майно не зареєстроване в електронному реєстрі прав власності, в цьому житловому приміщенні проживає неповнолітній син заявника - ОСОБА_6, а дозвіл органу опіки та піклування на його виселення відсутній.
Представник заявника ОСОБА_7 скаргу підтримала, вважає дії державного виконавця щодо накладення арешту незаконним з тих підстав, що вони є передчасними, оскільки не вирішені інші шляхи виконання судового рішення, наприклад шляхом укладення мирової угоди на стадії виконання, до цього часу не вирішено питання щодо надання відстрочки виконання рішення суду, в ході виконання якого накладений арешт на майно боржника. Крім того, неможлива реалізація нерухомого майна з тих підстав, що 1/ 2 частка житлового будинку реально не виділена, відсутній державний акт на земельну ділянку, на якій вона розташована, в житловому приміщенні зареєстрована неповнолітня дитина, відсутнє рішення органу опіки та піклування щодо надання згоди на реалізацію нерухомого майна.
Суб'єкт оскарження Абдуллаєва З.Р. в судовому засіданні заперечувала проти скарги, посилаючись на те, що постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження винесені після з'ясування майнового стану боржника у відповідності з вимогами ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження».
Заслухавши доводи представників заявника, суб'єкта оскарження, дослідивши матеріали справи, оглянувши матеріали зведеного виконавчого провадження ВДВС Джанкойського МРУЮ № 282/13-12, суд вважає, що скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.
Відповідно до ст. 383 ЦПК України учасники виконавчого провадження та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, порушено їх права чи свободи.
Судом також враховане, що згідно ч. 1 ст. 385 ЦПК України скаргу може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав чи свобод.
Судом встановлено, що копії оскаржуваних постанов вручені заявнику 20.12.2012 року, 04.01.2013 року заявник звернувся до Джанкойського міськрайонного суду із адміністративним позовом до ВДВС Джанкойського МРУЮ про визнання дій неправомірними. Ухвалою Джанкойського міськрайонного суду від 11.01.2013 року відмовлено у відкритті провадження за адміністративним позовом, копія ухвали вручена заявнику 18.01.2013 року (а.с.3,4).
25.01.2013 року заявник звернувся до суду із зазначеною скаргою, з огляду на що заявником пропущений строк звернення до суду з поважних причин та підлягає поновленню.
Рішенням Джанкойського міськрайонного суду №2-17/11 від 30.10.2012 року задоволено позов ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди. Рішення суду залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 02.10.2012 року (а.с.55-58, 59-61).
Постановами державного виконавця ВДВС Джанкойського МРУЮ Абдуллаєвої З.Р. від 02.11.2012 року, відкриті виконавчі провадження №35076905 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 3101, 30 грн., № 35076645 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 13715 грн. 88 коп. (а.с.5).
Постановою державного виконавця ВДВС Джанкойського МРУЮ Абдуллаєвої З.Р. від 09.11.2012 року виконавчі провадження об'єднані у зведене виконавче провадження (а.с. 62).
Згідно постанов державного виконавця ВДВС Джанкойського МРУЮ про відкриття виконавчого провадження від 02.11.2012 року боржнику наданий семиденний строк для добровільного виконання рішення суду.
З матеріалів зведеного виконавчого провадження вбачається, що державним виконавцем 09.11.2012 року направлені запити щодо перевірки майнового стану боржника. Згідно отриманих відповідей боржник на обліку в УПФУ не перебуває, пенсію не отримує, розрахункових рахунків в банку не має, земельні ділянки за ним не зареєстровані.
Згідно довідки КРП «Бюро реєстрації та технічної інвентаризації м. Джанкоя» за ОСОБА_1 зареєстроване право власності на ? частку житлового будинку АДРЕСА_1 АР Крим на підставі договору купівлі-продажу, зареєстрованого Кримською універсальною біржею 31.03.1998 року за №485/240 (а.с. 63).
Згідно реєстраційної картки Джанкойського ВРЕР за ОСОБА_1 зареєстрований транспортний засіб ИЖ350, чорного кліру, номер двигуна и79832 (а.с.64).
07.12.2012 року стягувач ОСОБА_3 звернувся до державного виконавця із заявою про накладення арешту на майно боржника, оскільки за двомісячний термін рішення суду не виконується, боржник приймає заходи щодо переоформлення належного йому на праві власності нерухомого майна (а.с. 65).
07.12.2012 року державним виконавцем ВДВС Джанкойського МРУЮ Абдуллаєвою З.Р винесено постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, якими накладено арешт на ? частку домоволодіння АДРЕСА_1, що належить на праві власності ОСОБА_1 та на транспортний засіб ИЖ 350, чорного кольору державний номер НОМЕР_1, що належить на праві власності ОСОБА_1 (а.с.6,7 зворотній бік).
Суть скарги полягає в тому, що заявниця вважає незаконними дії державного виконавця з приводу винесення постанов про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.
Відповідно до ст. 10, 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведеності перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обґрунтовуючи скаргу, ОСОБА_1 посилається на те, дії щодо накладення арешту є передчасними до вирішення питання щодо надання відстрочки виконання рішення суду, а арештоване майно є таким, що не підлягає примусової реалізації.
Суд не може погодися в доводами заявника з огляду на наступне.
Згідно ст. 124 Конституції України, ч. 1 ст. 14 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організації посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У відповідності до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 р. № 606- XIV (далі -Закон) виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно ч. 2 ст. 2, ч. 1 ст. 6 Закону примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці, визначені цим законом. Державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.
За нормами ч. 1 ст. 11 Закону державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Таким чином, виходячи з наведених положень законодавства, виконавчі листи, видані Джанкойським міськрайонним судом, повинні бути примусово виконані ВДВС Джанкойського МРУЮ, при цьому державний виконавець зобов'язаний діяти в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії.
Згідно ч. 2 ст. 25, ч. 1, 3 ст. 27 Закону у постанові про відкриття виконавчого провадження державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом.
У разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.
У разі отримання документального підтвердження про повне виконання рішення боржником до початку його примусового виконання державний виконавець закінчує виконавче провадження в порядку, встановленому цим Законом. Виконавчий збір та витрати, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій, у такому разі з боржника не стягуються.
Судом встановлено, що боржник у встановлений строк для добровільного виконання рішення суду не виконав, тому державний виконавець зобов'язаний розпочати примусове виконання рішення.
За положеннями ст. 52 Закону звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації. Стягнення за виконавчими документами вертається в першу чергу на кошти боржника у гривнях та іноземній валюті, інші цінності, у тому числі кошти на рахунках і вкладах боржника у банках та інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитаріях цінних паперів.
У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення звертається також на належне боржнику інше майно, за винятком майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення.
У разі якщо сума, що підлягає стягненню за виконавчим провадженням, не перевищує десяти розмірів мінімальної заробітної плати,звернення стягнення на єдине житло боржника та земельну ділянку, на якій розташоване це житло, не здійснюється. У такому разі державний виконавець зобов'язаний вжити всіх заходів для виконання рішення за рахунок іншого майна боржника.
Відповідно до ст. 57 Закону арешт і вилучення майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.
Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.
Судом встановлено, що виконавче провадження відкрито по примусовому стягненню 16817 грн. 18 коп., що перевищує десять розмірів мінімальної заробітної плати, який складає 1147 грн. Державним виконавцем винесено постанову про арешт майна боржника після перевірки майнового стану боржника, якою встановлено, що інше майно на яке може бути звернуто стягнення в боржника відсутнє та за заявою стягувача, який просив вжити заходи для виконання рішення суду, оскільки рішення не виконане в повному обсязі.
Суд не може прийняти до уваги доводи заявника щодо передчасності зазначених виконавчих дій з тих підстав, що вирішується питання щодо надання відстрочки виконання рішення суду, виходячи з наступного. Так, ОСОБА_1 звертався до Джанкойського міськрайонного суду із заявою про надання відстрочки виконання рішення №2-1/1 від 15.06.2012 року, в ході виконання якого накладений арешт, ухвалою Джанкойського міськрайонного суду, ухвалою Джанкойського міськрайонного суду від 03.01.2013 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду АР Крим від 21.02.2013 року в задоволенні заяви відмовлено (а.с.66-67). На цей час ОСОБА_1 повторно звернувся із заявою про відстрочку виконання судового рішення, справа перебуває в провадженні суду, що підтверджується довідкою Джанкойського міськрайонного суду від 11.04.2013 року. Згідно п. 13 ст. 37 Закону виконавче провадження підлягає обов'язковому зупиненню у разі надання судом, який видав виконавчий документ, відстрочки виконання рішення, до переліку підстав, передбачених ст. 38 Закону, коли державний виконавець має право зупинити виконавче провадження звернення до суду із заявою про надання відстрочки не входить. Таким чином, тільки в разі набрання законної сили ухвалою суду про надання відстрочки державний виконавець зобов'язаний зупинити виконавче провадження, в іншому випадку підстави для не проведення виконавчих дій, передбачених законом відсутні. Суд враховує, що при здійсненні виконавчого провадження повинні бути враховані не тільки інтереси боржника, а й стягувача, який має право на своєчасне виконання рішення суду.
Посилання на передчасність вчинення зазначених виконавчих дій з тих підстав, що сторони мають право укласти мирову угоду є безпідставними, згідно ч. 2 ст. 30 Закону державний виконавець зобов'язаний провести виконавчі дії з виконання рішення протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, укладення мирової угоди є правом, а не обов'язком стягувача та боржника, а визнання судом мирової угоди між стягувачем і боржником у процесі виконання згідно п. 2 ч. 1 ст. 49 Закону є підставою для закінчення виконавчого провадження та не є підставою для відкладення чи зупинення виконавчих дій.
Доводи стосовно того, що вказане майно на яке накладений арешт є таким, що не може бути реалізоване суд не приймає до уваги, з огляду на наступне.
Представники заявника посилаються на те, що фактично боржник не є власником мотоциклу ИЖ 350, оскільки видав на право управління ним довіреність іншій особі, якій саме не пам'ятає. Однак, право власності згідно реєстраційної картки зареєстроване за боржником, видача довіреності на право управління не свідчить про відчуження автомототранспорту та перехід права власності до іншої особи. Крім того, вказані обставини не підтверджені жодним доказом. В частині того, що частка нерухомого майна не виділена в окрему одиницю, знаходиться на земельній ділянці, на яку не оформлений державний акт, в житловому приміщенні зареєстрована неповнолітня дитина, а дозвіл органу опіки та піклування на виселення відсутній, суд зазначає, що заявником оскаржуються дії державного виконавця не щодо реалізації арештованого майна, а щодо накладення арешту та заборони відчуження. На стадії накладення арешту державний виконавець зобов'язаний перевірити факт належності майна саме боржнику, а не іншій особі, сама по собі реєстрація неповнолітньої дитини не може бути перешкодою для накладення арешту, питання щодо надання згоди органу опіки та піклування на виселення дитини вирішується в процесі примусової реалізації нерухомого майна.
Доводи, що відомості про право власності не внесені до Реєстру прав власності на нерухоме майно, не мають правового значення, оскільки згідно із ч. 3 ст. 3 Закону України « Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» в редакції Закону України N 5461-VI від 16.10.2012 року права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов якщо реєстрація прав та їх обтяжень була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав та їх обтяжень діяло законодавство, що не передбачало обов'язкової реєстрації таких прав та їх обтяжень. Оскільки право власності на житловий будинок було зареєстроване БТІ відповідно до діючого на час виникнення права власності законодавства, відсутність відомостей в електронному реєстрі прав власності не свідчить про те, що право власності ОСОБА_1 на нерухоме майно припинилося.
Порядок звернення стягнення на будинок передбачений ст. 63 Закону, якою передбачено що у разі звернення стягнення на будинок, державний виконавець подає запит до відповідних місцевих органів, що здійснюють реєстрацію та облік майна, про належність такого майна боржнику на праві власності, а також перевіряє, чи не перебуває це майно під арештом.
Після надходження документального підтвердження належності боржнику на праві власності будинку чи іншого нерухомого майна державний виконавець накладає на них арешт та вносить відомості про такий арешт до відповідних реєстрів в установленому законодавством порядку.
У разі відсутності документів, що характеризують об'єкт нерухомості, у зв'язку з чим його неможливо підготувати до реалізації, виготовлення таких документів здійснюється у встановленому порядку за рахунок коштів стягувача. У разі якщо стягувач у двадцятиденний строк з дня одержання відповідного повідомлення державного виконавця не авансує витрати, пов'язані з підготовкою документів, що характеризують об'єкт нерухомості, арешт з нього знімається.
Суд погоджується, що згідно з вимогами діючого законодавства відсутність державного акту на земельну ділянку, на якій розташований житловий будинок, невизначення реальної частки нерухомого майна є перешкодою для його реалізації, однак Законом визначений порядок, який регламентує дії державного виконавця в разі відсутності документів, що характеризують об'єкт нерухомості, у зв'язку з чим його неможливо підготувати до реалізації, та наслідки відсутності таких документів, зокрема й зняття арешту. На стадії накладення арешту Закон зобов'язує державного виконавця встановити власника, вчинення інших дій щодо встановлення обставин чи виділене в натурі нерухоме майно та інше законом не передбачено.
За аналізу вказаних норм Закону убачається, що арешт майна боржника, винесений державним виконавцем 07.12.2012 року застосовано для забезпечення виконання рішення суду і ще не свідчить про порушення порядку звернення стягнення на майно. Крім того, боржник згідно ст. 52 Закону має право запропонувати ті види майна чи предмети, на які необхідно в першу чергу звернути стягнення, однак з часу відкриття виконавчого провадження рішення не виконано в повному обсязі, заходів щодо часткового погашення заборгованості боржником не прийнято.
З огляду на викладене, державний виконавець діяв відповідно до приписів Закону у межах наданих йому повноважень, скарга заявника є безпідставною та задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 383 - 389 ЦПК України, Законом України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 р. № 606- XIV, -
Скаргу ОСОБА_1 на дії державного виконавця відділу державної виконавчої служби Джанкойського МРУЮ Абдуллаєвої Зареми Рішатівни - залишити без задоволення.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку в Апеляційний суд Автономної Республіки Крим через Джанкойський міськрайонний суд шляхом подання протягом 5 днів з дня проголошення ухвали апеляційної скарги.
Суддя Н. А. Старова