29 жовтня 2013 року Справа № 9104/127780/12
Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Гінди О.М.
суддів: Качмара В.Я., Ніколіна В.В.
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в місті Тернополі Тернопільської області на постанову Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 12 вересня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в місті Тернополі Тернопільської області про визнання дій неправомірними та зобов'язання здійснити перерахунок і виплату підвищення до пенсії,-
встановив:
29.08.2011 року позивач звернувся в суд з адміністративним позовом до відповідача в якому просив зобов'язати відповідача здійснити перерахунок і виплату підвищення до пенсії, як дитині війни відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, за період останніх шість місяців по день винесення постанови суду включно, з урахуванням ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та виплачених сум.
Обґрунтовуючи свої позовні вимог, позивач посилався на те, що відповідно до статті 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» він є особою, якій відповідно до цього Закону надано статус дитини війни. Згідно із статтею 6 цього Закону йому повинна виплачуватись щомісячна соціальна допомога у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, однак така у вказаний період виплачувалась не в повному обсязі.
Оскарженою постановою прийнятою в порядку скороченого провадження адміністративний позов задоволено. Зобов'язано відповідача нарахувати і виплатити на користь позивача підвищення до пенсії в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за період з 01.03.2011 року по 22.07.2011 року включно, яке обчислюється відповідно до абз. 1 ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням виплачених за вказаний період сум. Дану постанову судом першої інстанції допущено до негайного виконання в повному обсязі.
Не погодившись з цією постановою, відповідач оскаржив її в апеляційному порядку. Вважає, що постанова прийнята з неповним з'ясуванням обставин справи та з порушенням норм матеріального і процесуального права, а тому підлягає скасуванню з підстав викладених в апеляційній скарзі. Просить скасувати постанову та прийняти нову, якою відмовити позивачу в задоволенні позову повністю.
Обґрунтовуючи апеляційні вимоги, апелянт посилається на те, що оскільки відповідач не є розпорядником бюджетних коштів, то відповідно нарахування та виплата позивачу підвищення до пенсії як дитині війни, здійснювалось в межах виділених на це коштів та згідно чинного на момент проведення виплати бюджетного законодавства. Апелянт також вказує, що судом першої інстанції не обґрунтовано застосовано до даних правовідносин положення ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Враховуючи те, що оскаржена постанова судом першої інстанції прийнята в порядку скороченого провадження, у відповідності до ч. 8 ст. 183-2 та п. 3 ч. 1 ст. 197 КАС України апеляційний розгляд даної справи проведено в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Суд апеляційної інстанції заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши підстави і межі апеляційної скарги, вважає, що така апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення.
Як правильно встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, позивач в розумінні статті 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» є дитиною війни.
Згідно із ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, яка виплачується замість пенсії, підвищується на 30 % мінімальної пенсії за віком.
Змінами внесеними підпунктом 2 пункту 41 розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007 р. N 107-VI, дія статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» була обмежена. Однак, Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 р. N 10-рп/2008, положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», яким обмежувалась дія ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» визнані неконституційними та втратили чинність з моменту визнання їх такими.
Після Рішення Конституційного Суду України від 22.05.2008 р. N 10-рп/2008 дія ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» не обмежувалась та діяла в редакції відповідно до якої, дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Враховуючи викладені правові положення, суд апеляційної інстанції погоджується із висновками суду першої інстанції, про наявність у позивача права на отримання підвищення до пенсії як дитині війни, у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, передбаченого ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
Як вбачається із матеріалів справи, підвищення до пенсії позивачу як дитині війни, протягом оскаржуваного періоду здійснювалось у значно меншому розмірі, а ніж це передбачено ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», а тому суд першої інстанції прийшов до правильного та обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог позивача в межах шестимісячного строку звернення до адміністративного суду.
Однак, суд першої інстанції у резолютивній частині своєї постанови не зазначив про відмову у задоволенні позовних вимог позивача за період після 22.07.2011 року, внаслідок чого залишив невирішеними ці позовні вимоги, що у відповідності до ст. 201 КАС України є підставою для зміни оскаржуваної постанови.
Суд першої інстанції правильно вказав, що нарахування та виплату позивачу підвищення до пенсії як дитині війни, слід проводи з урахуванням положень ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки чинним законодавством України розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими частиною першою статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає. Відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії та права на підвищення пенсії виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, як це встановлено статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
Таким чином, посилання апелянта на те, що до даних правовідносин не підлягає застосуванню положення ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», є необґрунтованими та безпідставними.
Також, суд не може взяти до уваги посилання апелянта на те, що відповідач не є розпорядником бюджетних коштів, а фінансування виплат, пов'язаних із застосуванням Закону України «Про соціальний захист дітей війни» проводиться із державного бюджету, оскільки відсутність фінансування з державного бюджету коштів на витрати пов'язані із виплатою дітям війни підвищення до пенсії згідно із Законом України «Про соціальний захист дітей війни» не може бути підставою для невиконання положень ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
Дана правова позиція суду, узгоджується із практикою Європейського суду з прав людини, який у своєму рішенні від 08 листопада 2005 року в справі «Кечко проти України» зазначив, що держава самостійно визначає, які надбавки виплачувати своїм працівникам з бюджету. Держава може вводити, припиняти або закінчувати виплату цих надбавок. Проте, якщо правове положення, що діє, передбачає виплату певних надбавок, і дотримані всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти в цих виплатах, поки відповідне положення є таким, що діє (п. 23). Одночасно Європейський Суд з прав людини не прийняв аргумент уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність засобів як на причину невиконання своїх зобов'язань (п. 26).
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди при розгляді справ, практику Європейського Суду з прав людини, застосовують як джерело права.
Також суд першої інстанції безпідставно звернув до негайного виконання постанову у повному обсязі, оскільки відповідно до припису п. 1 ч. 1 ст. 256 КАС України, який є спеціальним для виконання постанов суду прийнятих в порядку скороченого провадження, негайно виконуються постанови суду про присудження виплат пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.
З огляду на те, що судом першої інстанції вирішено не всі позовні вимоги, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку, що у відповідності до ст. 201 КАС України оскаржувану постанову слід змінити.
Керуючись ст. ст. 11, 183-2, 195, 197, 198, 201, 205, 205, 254 КАС України, суд -
постановив:
апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в місті Тернополі Тернопільської області - задоволити частково.
Постанову Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 12 вересня 2011 року у справі № 2а-20757/11 - змінити, доповнивши резолютивну частину цієї постанови абзацом наступного змісту: «У задоволенні решти позовних вимог відмовити.».
Абзац четвертий резолютивної частини цієї постанови викласти в наступній редакції:
« Постанова суду підлягає негайному виконанню в межах суми стягнення за один місяць.».
У решті постанову Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 12 вересня 2011 року у справі № 2а-20757/11- залишити без змін.
Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі.
Постанова касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий: Гінда О.М.
Судді: Качмар В.Я.
Ніколін В.В.