13:20год. 07 листопада 2013 року м. Чернівці Справа № 824/1555/13-а
Чернівецький окружний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Ковтюк В.О.
секретаря судового засідання Бурковської Ю.Т.
за участю: :
представників позивача - Гніденко Т.З., Бершадської Т.О.
представників відповідача - Фуштея М.В., Печерської В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом публічного акціонерного товариства «Чернівецький завод «Індустрія»до державної податкової інспекції у м.Чернівцях про скасування податкових повідомлень-рішень, -
Публічне акціонерне товариство «Чернівецький завод «Індустрія» (позивач) звернулося з адміністративним позовом до державної податкової інспекції у м.Чернівцях Головного управління Міндоходів у Чернівецькій області (відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень від 06.06.13р. №0002172210 та №0002182210 та від 13.09.13р. №0003862210.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилається на те, що відповідачем була проведена планова документальна перевірка фінансово-господарської діяльності позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства з період з 01.07.11р. по 31.12.12р., за результатами якої 24 травня 2013 року було складено Акт перевірки (далі - Акт).
06 червня 2013 року за наслідками розгляду акту прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення та донараховано податок на додану вартість (основний платіж та фінансові санкції) на суму 142779,00 грн. та податок на прибуток (основний платіж та фінансові санкції) на суму 171993,75 грн.
На думку позивача, дані податкові повідомлення-рішення є безпідставними та висновки, викладені в акті перевірки, не відповідають чинному цивільному, господарському та податковому законодавству України. Позивач вважає, висновки відповідача зазначені в Акті щодо безтоварності операцій з поставки та використання у власній виробничій діяльності товарів, що їх було придбано у ТОВ «Мікротекс» (далі - Товариство), які не спричинили реального настання правових наслідків, є помилковими та обґрунтовуються лише припущеннями відповідача на підставі виявлених недоліків у оформлені певних документів бухгалтерського та податкового обліку (ТТН та податкових накладних) та відсутності сертифікатів виробника на придбану металопродукцію виробництва ПАТ «Арселор Міттал Кривий Ріг».
Так, за умовами Договору доставка товарів здійснюється транспортом постачальника, тобто вартість товарів визначено з урахуванням вартості перевезення. Відтак позивач не зобов'язаний підтверджувати факти поставки та отримання товарів саме товарно-транспортними накладними. Факт отримання товарів та прийняття їх за визначеними у Акті накладними у березні 2012 року підтверджується видатковими накладними, приймальними актами, документами складського обліку.
Позивач також вважає, що відсутність товарно-транспортних накладних, які використовуються для обліку роботи транспортного засобу та супроводження вантажу під час транспортування, а не для бухгалтерського чи податкового обліку товарів, що їх придбано у встановленому законом порядку, не може слугувати підставою для висновків щодо відсутності факту придбання ТНЦ. За умови відсутності тільки ТТН або їх неналежного оформлення, витрати на придбання ТМЦ не можуть бути визнані недійсними (неналежними) для бухгалтерського обліку.
Що стосується зауважень зазначених в Акті до видаткових накладних за березень 2012 року, а саме відсутність розшифровки підпису (прізвища, ім'я та по батькові матеріально-відповідальної особи, що отримала ТМЦ), то це не робить дані документи такими, що їх неможливо прийняти до уваги, оскільки підпис покупця затверджено печаткою позивача, що відповідно до вимог ст.2 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» дозволяє ідентифікувати отримувача товарів.
Щодо донарахування податкових зобов'язань з податку на додану вартість, то їх також було зроблено з безпідставних припущень та прямого фальшування документів відповідачем. Так, в Акті встановлено завищення податного кредиту за період, що перевірявся по операціях з придбання палива для авто у зв'язку з тим, що зазначені операції не підтверджено правильно оформленими податковими накладними (відсутність зазначеного у податковій накладній спеціального коду класифікації). При цьому, до уваги були прийняті тільки податкові накладні в оформлені яких містилися помилки та проігноровані та не прийняті до уваги наявні та своєчасно отримані від постачальника податкові накладні, що їх було оформлено суворо з дотриманням норм податкового кодексу.
Відповідач в Акті зробив припущення про те, що ТМЦ (про придбання яких йдеться у березні 2012 року -металопрокат) не було придбано, тому що його не було використано у власному виробництві позивача. При цьому було повність проігноровано надані позивачем приймальні акти, картки складського обліку, лімітно-забірні картки, тощо, що доводить оприбуткування ТМЦ та використання їх у власному виробництві у кількості, що відповідає періоду часу, що його визначено у невизнаних видаткових накладних. При цьому відповідач не звернув увагу на факт постійного виготовлення продукції позивачем, рух коштів за рахунками та рух товарів на складі.
Позивач вважає, що у бухгалтерському та податковому обліку позивача містяться всі документи, що їх передбачено чинним законодавством для виникнення права платника податків на визначення розміру податкового кредиту з ПДВ та для віднесення до складу валових витрат коштів, які були витрачені на придбання та переробку, зберігання та перевезення товару, що визначено у договорах, а помилки в оформлені певних документів не роблять господарську операцію безтоварною, а правочин нікчемним.
Крім того, відповідач 13 вересня 2013р. направив на адресу відповідача податкове повідомлення-рішення від 13.09.13р. №003862210, яким донараховано штрафні санкції з податку на додану вартість в розмірі 35694,75 грн. відповідно до п.123.1 ст. 123 Податкового кодексу України на підставі Акту перевірки від 24.05.13р., після того як отримав від позивача нову редакцію адміністративного позову від 15.08.13р., в якій були уточнені вимоги адміністративного позову від 05.07.13р.
Позивач вважає, що такі дії відповідача є порушенням вимог п.86.8 ст.86 Податкового кодексу України, який передбачає, що такі дії контролюючий орган має право виконати протягом 10 діб з дня вручення примірника Акту платнику податків, що перевірявся.
Виходячи з наведеного, позивач просить суд визнати незаконними (протиправними) та скасувати повністю податкові повідомлення-рішення від 06.06.13р. №0002172210 та №0002182210 та від 13.09.13 р. №0003862210.
Відповідач не погоджуючись з заявленим позовом подав суду письмові заперечення, в яких зазначив, що перевірка позивача проводилася у відповідності до норм чинного законодавства, висновки викладені в Акті відповідають дійсності, а прийняті за наслідками перевірки податкові повідомлення-рішення повністю відповідають вимогам Податкового кодексу України.
Виходячи з наведеного, відповідач просить у задоволені позову відмовити за безпідставністю.
Представники позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали у повному обсязі та наполягали на їх задоволенні, представники відповідача наполягали на відмові у задоволені позову з мотивів зазначених у запереченні.
Судом встановлено, що в період з 22.04.13р. по 13.05.13р. відповідачем проведено документальну планову перевірку публічного акціонерного товариства «Чернівецький завод «Індустрія» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.11р. по 31.12.12 року, про що 24 травня 2013 року складено Акт №659/22-1/00191299 (т.1, а.с.63-137). В Акті, зокрема зазначено, що позивачем між іншим порушено:
- п.44.1 ст.44, п.п.138.2, 138.8 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 137595,00 грн. (за I квартал 2012 року - 110363,00 грн. та за II квартал 2012 року - 27232,00 грн.);
- п.44.1 ст.44, п.п.198.3, 198.5. 198.6 ст.198 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 142779,00 грн., в тому числі за серпень 2011р. - 2740,00 грн., за вересень 2011р. - 1325,00 грн., за жовтень 2011 р. - 1198,00 грн., за березень 2012 р. - 137516,00 грн.
За наслідками розгляду Акту 06.06.13р. були прийняті податкові повідомлення-рішення:
- №0002172210 в якому зазначено, що за порушення позивачем вимог п.44.1 ст.44, п.п.198.3, 198.5. 198.6 ст.198 Податкового кодексу України та у відповідності до п.123.1 ст.123 Податкового кодексу України збільшено суму грошового зобов'язання за основним платежем ПДВ із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на 142779,00 грн. та нараховані штрафні санкції в розмірі 35694,75 грн.;
- №000218210 в якому зазначено, що за порушення позивачем вимог п.44.1 ст.44, п.п.138.2, 138.8 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України та у відповідності до п.123.1 ст.123 Податкового кодексу України збільшено суму грошового зобов'язання за основним платежем «Податок на прибуток приватних підприємств» на 137595,00 грн. та нараховані штрафні санкції в розмірі 34398,75 грн. (т1, а.с.9-10).
13.09.13р. податковим повідомленням-рішенням №0003862210 донараховано позивачу штрафні санкції за ПДВ із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) за порушення п.44.1 ст.44, п.п.198.3, 198.5. 198.6 ст.198 Податкового кодексу України та у відповідності до п.123.1 ст.123 Податкового кодексу України в сумі 35694,75 грн. (т.2, а.с.17).
14 червня 2013р. позивачем подано скаргу на податкові повідомлення-рішення від 06.06.13р. - №0002172210 та №000218210 до Головного управління Міндоходів у Чернівецькій області (т.2, а.с.35-39).
В період з 04.07.13р. по 10.07.13р. було проведено документальну позапланову перевірку ПАТ «Чернівецький завод «Індустрія» з питань дотримання вимог податкового законодавства, що стали предметом оскарження (податок на прибуток, податок на додану вартість) за період з 01.07.11р. по 31.12.12р. За наслідками перевірки 12 липня 2013 року складено акт №899/22-1/00191299 (далі - Акт перевірки) (т.2, а.с.40-83).
До вказаних правовідносин суд застосовує такі положення закону та робить висновки по суті спору.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з вимогами ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Щодо податкового повідомлення-рішення, в якому вказано на порушення позивачем п.44.1 ст.44, п.п.138.2, 138.8 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 137595,00 грн., внаслідок не підтвердження здійснення витрат з придбання металопродукції (катанка ф.6,5) від постачальника ТОВ «Мікротекс» відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами (зокрема, видаткові накладні та товаротранспортні накладні не відповідають вимогам щодо змісту первинних документів, відсутність сертифіката якості заводу-виробника) та податкове повідомлення-рішення, в якому вказано на порушення позивачем п.44.1 ст.44, п.п.198.3, 198.5. 198.6 ст.198 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на додану вартість за березень 2012 р. на суму 137516,00 грн., зокрема через безпідставне включення до складу податкового кредиту податку на додану вартість з вартості отриманої металопродукції від постачальника ТОВ «Мікротекс», суд не погоджується з такими висновками відповідача виходячи з наступного.
Відповідно до п.44.1 ст.44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Згідно п.138.2. ст.138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Пункт 138.8. статті 138 ПК України визначає, що собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).
Відповідно до п.п.139.1 п.139.1 ст.139 ПК України не включаються до складу витрат: 139.1.9. витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Згідно п.п.14.1.181. п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Відповідно до п.198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:
а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;
б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);
в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;
г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Пункт 198.3. ст.198 ПК України передбачає, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Згідно п.198.6. ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Пункт 201.1. ст.201 Податкового кодексу України передбачає, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: а) у паперовому вигляді; б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У такому разі складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обов'язковим.
У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України); ї) номер та дата митної декларації, за якою було здійснено митне оформлення товару, ввезеного на митну територію України.
Отже, аналіз вищезазначених норм дає підстави зробити висновок, що Податковий кодекс України ставить в залежність включення сум валових витрат лише з їх підтвердженням відповідними документами. А податкова накладна, яка видається платником податку, що поставляє товар є єдиною та достатньою підставою для нарахування податкового кредиту останнього, за умови здійснення самої господарської операції.
Суд вважає, що в ході розгляду справи було встановлено обставини, за яких здійсненні господарські операції між позивачем та ТОВ «Мікротекс» мали реальний характер, підтвердженням чого слугують наявні у матеріалах справи докази їх виконання.
Так, як вбачається з матеріалів справи, позивачем було укладено з ТОВ «Мікротекс» 12 вересня 2011 року договір №106 (далі - Договір №106) та 10 січня 2012 року договір №9 (далі - Договір №9) купівлі-продажу металопродукції (т.1, а.с.11-13, а.с.25-27).
Поставка товару за даними договорами була здійснена у кількості, асортименті та по номенклатурі товару згідно із Специфікаціями до Договорів, що були досліджені в судовому засіданні (т.1 а.с.28-46).
Виконання Договорів №106 та №9 підтверджується:
- видатковими накладними від 15.03.12р.№0000000109; від 21.02.12р. №0000000122; від 22.03.12р. №0000000130, від 30.03.12р. №0000000152; від 12.03.12р. №0000000094; від 14.03.12р. №0000000102 (т.1, а.с.14-15; 17; 19; 21; 23; 168).
- податковими накладними від 12.03.12р. №15; від 06.03.12р. №2; від 12.03.12р. №23; 13.03.12р. №24; від. 14.03.12р. №29; від 15.03.12р. №30; 21.03.12р. №50; 29.03.12р. №66; від 16.03.12р. №45; від 19.03.12р. №46; від 2203.12р. №60; від 30.03.12 №86; від 20.03.12р. №47; від 27.03.12р. №66 (т.1, а.с.47-60).
- приймальними актами від 12.03.12р. №21, від 21.03.12р. №38, №42, 43, від 22.03.12р. №47, від 23.03.12р. №53, від 30.03.12р.№69 (т.1 а.с.206-212).
Крім того, оборотно-сальдовою відомістю, картками складського обліку та лімітно-забірними картками підтверджено, що металопродукція належним чином відображена в бухгалтерському обліку, зокрема в березні 2012 року відображено в регістрах бухгалтерського обліку придбання катанки ф.6.5 (а.с.213-222 т.1). Оплата за вказаними договорами проводилась, що підтверджується виписками з рахунків публічного акціонерного товариства «Чернівецький завод «Індустрія» (а.с.223-255 т.1). Зазначені докази доводять оприбуткування металопродукції, рух коштів за рахунками та рух товарів на складі, та використання їх у власному виробництві.
Таким чином, як вбачається з матеріалів справи, витрати Позивача на придбання товару у ТОВ «Мікротекс» в сумі 687582,00 грн. підтверджені первинними документами (видатковими накладними, податковими накладними, товаротранспортними накладними, приймальними актами), які складені відповідно до вимог Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та містять всі необхідні реквізити.
Щодо недотримання позивачем порядку ведення бухгалтерського обліку і фінансової звітності, а також ненадання для перевірки документів, які мають юридичну силу та доказовість, зокрема відповідач вказує на деякі недоліки в оформленні документів, судом зазначається наступне.
Відповідно до п.1.1 розділу 1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку Затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 р. N 88 Зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 р. за N168/704 (далі Положення №88), це Положення встановлює порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (надалі - підприємства), установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету (надалі - установи).
Відповідно до п.2.4. розділу 2 цього Положення, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.
Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо.
Частиною1 ст.3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні"№996 від 16 липня 1999 року (далі Закон №996), метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.
Згідно ст.9 Закону №996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Частиною 2 ст.9 Закону №996 визначено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
З наданих в ході судового розгляду справи документів (видаткових накладних) вбачається, що контрагентом позивача зазначено всі реквізити та дотримано порядок складання документів, які обумовлені вимогами ст.9 Закону №996 та Положення №88. В тому числі в цих документах зазначено особисті підписи представників підприємств та печатки за допомогою чого їх можна ідентифікувати, що є основною вимогою цих норм, а тому посилання представників відповідача про відсутність юридичної сили цих документів через відсутність розшифровки підпису є безпідставними та побудовані виходячи із припущень.
Таким чином, в ході господарської діяльності позивачем правомірно включено до бухгалтерського обліку видаткові накладні, отримані від ТОВ «Мікротекс», оскільки не було підстав, які б забороняли у відповідності до п.2.15 та п.2.16 Положення №88, приймати ці документи до виконання.
Окрім цього, законодавчо встановлено, що не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтвердженні податковими накладними чи митними деклараціями. Отже, неможливість віднесення сум ПДВ до податкового кредиту пов'язується законом тільки з відсутністю податкової накладної. Суд звертає увагу, що відповідач підтвердив в судовому засіданні, що податкові накладні виписані в березні 2012 року ТОВ "Мікротекс" повністю відповідають вимогам, встановленим Податковим кодексом України.
Право на нарахування податку на додану вартість та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 «Реєстрація осіб як платників податку на додану вартість», реєстр яких веде центральний податковий орган, при цьому будь-якій особі, яка реєструється як платник податку на додану вартість, присвоюється індивідуальний номер, який використовується для справляння цього податку.
Згідно пункту 5 Порядку №165 податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж вказано в пункті 2 даного Порядку заповнення податкової накладної, відповідно до якого податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.
У даному випадку ТОВ «Мікротекс» на момент взаємовідносин з позивачем, було зареєстроване належним чином в якості платника ПДВ, більше того ТОВ «Мікротекс» у своїй податковій звітності відобразили операції з ПАТ «Чернівецький завод «Індустрія». Даний факт підтвердили в судовому засіданні представники відповідача, на підтвердження чого надали копії декларацій.
З вищевикладеного вбачається, що контрагент, з якими позивач мав фінансово-господарські зв'язки, на дату здійснення операцій являвся зареєстрованими належним чином платником ПДВ, його установчі документи не визнавалися судами недійсними.
Таким чином, відсутні нормативні та документальні підстави вважати недійсними вище перелічені податкові накладні.
Оскільки податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом, то податкова накладна є основним документом, що дає право покупцю, зареєстрованому як платник податку, на включення до податкового кредиту витрат з податку на додану вартість.
Зважаючи на те, що позивачем придбавались товарно-матеріальні цінності, які прямо пов'язані з його господарською діяльністю, як підприємцем (даний факт представниками відповідача не заперечувався), що свідчить, про те, що придбані ТМЦ безпосередньо використовувались для виготовлення продукції, то наявність у нього отриманих від контрагента податкових накладних, є підставою для включення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту.
Щодо відсутності товарно-транспортних накладних, то як слідує з укладених договорів транспортні витрати здійснювались за рахунок продавця металопродукції, тобто вартість товарів визначена з урахуванням вартості перевезення, а тому наявність чи відсутність перевізних документів у позивача не свідчить про відсутність господарської операції з вказаним контрагентом. Під час перевірки не виявлено фактів віднесення позивачем до складу валових витрат - витрат на транспортування.
Суд звертає увагу, що відсутність або неналежне оформлення товарно-транспортних накладних може свідчити лише про факт порушення правил перевезення, що не пов'язано з дотриманням вимог податкового законодавства та в сукупності з іншими доказами не вказує на безтоварність відповідних господарських операцій.
Таким чином, безтоварність здійснених позивачем господарських операцій з ТОВ «Мікротекс», на що посилається відповідач, не підтверджена у встановленому законом порядку жодним доказом, сам висновок носить характер припущення.
Щодо тверджень відповідача, що позивачем порушено вимоги п.44.1ст.44, п.198.6 ст.198 ПК України, зокрема безпідставно включено до складу податкового кредиту податку на додану вартість з вартості отриманих паливно-мастильних матеріалів від постачальників ТОВ «ЗНГ-Техно-Нафта» та ПП Торгівельна компанія «Укр-Петроль», внаслідок чого відповідачем донараховано податку на додану вартість на загальну суму 5263,45грн. у зв'язку з відсутністю в податкових накладних обов'язкового реквізиту, а саме: коду товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України) суд зазначає наступне.
В судовому засіданні досліджені податкові накладні видані:
- ТОВ «ЗНГ-Техно-Нафта» від 08.08.2011р.№296, від 16.08.2011р. №577, від 12.08.2011р. №466, від 30.09.2011р. №1229, від 11.10.11р. №439 на загальну суму 1485,92грн.;
- ПП Торгівельна компанія «Укр-Петроль» від 11.08.2011р. №395, від 25.08.2011р №723, від 17.08.2011р. №526, від 08.09.2011р. №314, від 22.09.2011р. №640, від 10.10.2011р. №292, від 14.10.2011р. №565, від 27.10.2011р. №851 (а.с.193-205 т.1).
В ході розгляду справи, позивачем не було доведено, що ним під час перевірки надавались податкові накладні із зазначеними кодами товарів згідно з УКТ ЗЕД, разом з тим суд вважає необґрунтованими твердження відповідача, що вищезазначені податкові накладні повинні містити коди товарів згідно з УКТ ЗЕД.
Дійсно, згідно змін до податкового законодавства, а саме пп."і" п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України (в редакції від 07.07.2011 р.) платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).
Відповідно до п.201.2. ст.201 Податкового кодексу України, у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, форма та порядок заповнення податкової накладної затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики.
У відповідності до абз.8 п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України порядок ведення Єдиного реєстру податкових накладних встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно п.5 Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку ведення Єдиного реєстру податкових накладних", продавець складає податкову накладну та/або розрахунок коригування у форматі (відповідно до стандарту), затвердженому Державною податковою службою, з використанням спеціалізованого програмного забезпечення.
Проаналізувавши зазначені норми законодавства, слід дійти висновку, що платник податку - продавець не має права вносити жодних змін до затвердженої у встановленому законодавством порядку форми податкової накладної.
Суд звертає увагу на те, що нова форма податкової накладної, відповідно до якої необхідно зазначати в окремих рядках код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України), затверджена наказом Міністерства фінансів України 01 листопада 2011 р.
Таким чином, суд доходить висновку, що твердження відповідача, що вищезазначені податкові накладні за період серпень-жовтень 2011р. повинні містити коди УКТ ЗЕД після набрання чинності вищезазначених змін до податкового законодавства, не відповідає дійсності, оскільки форма податкової накладної, яка передбачає зазначення кодів УКТ ЗЕД, була затверджена лише 01 листопада 2011 р., тобто після дати видачі податкових накладних.
Суд вважає за необхідне зазначити, що на момент виникнення спірних правовідносин був чинний наказ Державної податкової адміністрації України від 21 грудня 2010 р. №969, в якій зазначення кодів УКТ ЗЕД не передбачалося. Спірні податкові накладні відповідають вимогам наказу Державної податкової адміністрації України від 21 грудня 2010 р. №969 та вимогам п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України, які діяли на момент виникнення спірних правовідносин.
Судовим розглядом справи встановлено, що податковим органом під час проведення перевірки не було виявлено інших порушень законодавства позивачем при віднесенні сум ПДВ до податкового кредиту по господарських операціях з ТОВ «ЗНГ-Техно-Нафта» та ПП Торгівельна компанія «Укр-Петроль», зокрема щодо наявності доказів реальності господарських операцій.
Крім того, суд зазначає, що порушення порядку складання податкової накладної щодо не зазначення податкового номеру, місця розташування, номера свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість, коду товару згідно УКТ ЗЕД, при наявності доказів реальності господарських операцій не є суттєвими недоліками з точки зору повноти та достовірності відтворення змісту операції з поставки, не повинно мати наслідком виключення її з кола доказів, які підтверджують правомірність формування сум податкового кредиту. Зазначену правову позицію викладено в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 21.06.2012р. у справі № К-20630/10.
Виходячи з наведеного суд вважає, що відповідач при прийнятті спірних рішень діяв всупереч вимог ст.19 Конституції України та ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України. Зокрема, спірні рішення прийняті не обґрунтовано, тобто без урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішень.
Крім того, суд зауважує, що відповідно до вимог ч.2 ст.11 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять. Оскільки необхідною передумовою для скасування рішення суб'єкта владних повноважень є встановлена в ході судового розгляду його протиправність, суд вважає, що належним способом захисту порушеного права позивача є визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень від 06.06.2013р. №0002172210, №0002182210, від 13.09.2013р. №0003862210.
Згідно з ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених ст. 72 КАС України.
У відповідності до п.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
В ході судового розгляду відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів належним чином правомірність прийнятих ним рішень.
Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, розглянувши матеріали справи, встановивши фактичні обставини в справі, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.
Відповідно до ч.1 ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійсненні нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України. Тому слід стягнути на користь позивача понесені ним судові витрати -судовий збір в сумі 1147,00 з Державного бюджету України.
Орган Державної казначейської служби України зобов'язаний стягнути судові витрати із Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунка суб'єкта владних повноважень - відповідача. В даному випадку стягнення судових витрат необхідно провести шляхом їх безспірного списання із рахунка державної податкової інспекції у м.Чернівцях.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.2, 9, 71, 72, 94, 159-163, 167 КАС України, суд, -
1. Адміністративний позов задовольнити повністю.
2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у м.Чернівцях форми "Р":
- від 06.06.2013р. №0002172210, яким донараховано податок на додану вартість в сумі 178473,75грн.;
- від 06.06.2013р №0002182210, яким донараховано податок на прибуток в сумі 171993,75грн.
- від 13.09.2013р. №0003862210, яким донараховано штрафних санкцій з податку на додану вартість в сумі 35694,75грн.
3. Стягнути з Державного бюджету України на користь публічного акціонерного товариства «Чернівецький завод «Індустрія» сплачений судовий збір у розмірі 1147,00 грн.
Порядок і строки оскарження постанови визначаються ст.ст. 185, 186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку постанови суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Постанову в повному обсязі виготовлено 12 листопада 2013 р.
Суддя Ковтюк В.О.