Київської області
01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 239-72-81
"05" листопада 2013 р. Справа № 911/3351/13
Господарський суд Київської області у складі судді Саванчук С.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Фізичної особи - підприємця Черкаського Миколи Петровича,
02099, м. Київ, вул. Тростянецька, 97, кв. 49
до Фізичної особи - підприємця Башлика Андрія Володимировича,
07330, Київська обл., Вишгородський р-н, смт Димер, вул. О.Кошового, 28
про стягнення 27 947,00 грн.
за участю представників:
позивача - Карапута Л.М. (свідоцтво про заняття адвокатською діяльністю від 18.10.2007 № 3455/10);
відповідача - не з'явився, про час і місце судового засідання повідомлений належним чином.
Обставини справи:
До господарського суду Київської області надійшла позовна заява Фізичної особи - підприємця Черкаського Миколи Петровича (далі - позивач) до Фізичної особи - підприємця Башлика Андрія Володимировича (далі - відповідач) про стягнення 27 947,00 грн., з яких: 27 000,00 грн. - основний борг, 930,28 грн. - 3% річних та 16,35 грн. - інфляційних втрат.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем грошових зобов'язань за договором оренди від 01.01.2012 № 12.
Ухвалою господарського суду Київської області від 29.08.2013 порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на 19.09.2013.
19.09.2013 через канцелярію господарського суду Київської області (вх. № 19892 від 19.09.2013) відповідачем подано лист, в якому позов визнається повністю, наявність заборгованості пояснюється важким фінансовим становищем. Разом з тим, відповідачем заявлено про розстрочення боргу.
У судовому засіданні 19.09.2013 представнику відповідача судом роз'яснено наслідки визнання позову, відповідно до частини 5 статті 78 Господарського процесуального кодексу України.
Оскільки заяву про визнання відповідачем позову підписано уповноваженою особою та, з огляду на матеріали справи, зважаючи на частину 6 статті 22, частину 5 статті 78 Господарського процесуального кодексу України, визнання відповідачем позову не суперечить законодавству та не порушує прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб, визнання позову відповідачем прийнято господарським судом.
У судовому засіданні 19.09.2013 оголошувалась перерва на 01.10.2013 відповідно до частини 3 статті 77 Господарського процесуального кодексу України.
Через канцелярію господарського суду Київської області (вх.№ 20686 від 01.10.2013) позивачем подано клопотання про відкладення розгляду справи.
У судове засідання 01.10.2013 представник позивача не з'явився, розгляд справи відкладено на 15.10.2013.
Через канцелярію господарського суду Київської області (вх.№ 21672 від 15.10.2013) позивачем подано клопотання про відкладення розгляду справи.
У судове засідання 15.10.2013 представники сторін не з'явились, розгляд справи відкладено на 24.10.2013.
Через канцелярію господарського суду Київської області (вх. № 22306 від 24.10.2013) позивачем подано документи на вимогу ухвали суду від 29.08.2013.
Через канцелярію господарського суду Київської області
(вх. № 22292 від 24.10.2013) позивачем подано заяву про збільшення розміру позовних вимог, згідно якої заявлено до стягнення 29 712,18 грн., з яких: 27 000,00 грн. - основний борг та 1180,60 грн. - 3% річних, а також заявлено про відшкодування відповідачем витрат з оплати послуг адвоката у розмірі 5 000,00 грн.
У судовому засіданні 24.10.2013 суд дійшов висновку про відкладення розгляду справи на 05.11.2013, у порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України у зв'язку з неявкою в судове засідання представника відповідача та задоволенням клопотання позивача про відкладення розгляду справи.
Ухвалою господарського суду Київської області від 05.11.2013 на підставі частини 3 статті 69 Господарського процесуального кодексу України продовжено строк вирішення спору у справі на п'ятнадцять днів.
Через канцелярію господарського суду Київської області
(вх. № 22979 від 05.11.2013) позивачем подано заяву про збільшення розміру позовних вимог, згідно якої заявлено до стягнення 29 712,18 грн., з яких: 27 000,00 грн. - основний борг та 1180,60 грн. - 3% річних, а також заявлено про відшкодування відповідачем витрат з оплати послуг адвоката у розмірі 5 000,00 грн.
На підставі статті 22 Господарського процесуального кодексу України, збільшення розміру позовних вимог прийнято судом.
За таких обставин, у даному провадженні суд розглядає остаточні позовні вимоги про стягнення 29 712,18 грн., з яких: 27 000,00 грн. - основний борг та 1180,60 грн. - 3% річних.
У судовому засіданні 05.11.2013 представник позивача повністю підтримав позовні вимоги, проти заяви відповідача про розстрочення боргу заперечив.
Відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 27.06.2013 оголошено вступну і резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення присутнього в судовому засіданні представника позивача, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд -
встановив:
Між Фізичною особою-підприємцем Черкаським Миколою Петровичем (орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем Башликом Андрієм Володимировичем (орендар) укладено Договір оренди нежитлового приміщення від 01.01.2012 № 12 (далі - Договір), за умовами якого, орендодавець передає в тимчасове платне користування орендарю житлове приміщення для проживання або використання як офіс орендарем (пункт 1.1. Договору).
Підставою позову є те, що відповідачем не в повному обсязі сплачено орендну плату у період дії Договору.
Відповідно до пункту 2.1. Договору, приміщення орендодавець передає за актом здачі-приймання, який підписується уповноваженими представниками сторін протягом 3 робочих днів після підписання Договору.
Відповідно до акту приймання-передачі об'єкта нерухомості від 01.01.2012, копію якого долучено до матеріалів справи, спірне майно передано в оренду позивачем відповідачеві.
Договір за правовою природою є договором найму (оренди). Згідно з частиною 1 статті 759, частиною 1 статті 761, частиною 1 статті 762 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Право передання майна у найм має власник речі, або особа, якій належать майнові права. За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Відповідно до пункту 4.1. Договору, розмір місячної орендної плати за Договором складає 5 500,00 грн.
Пунктом 4.3. Договору передбачено, що орендар щомісяця, до 10-го числа поточного місяця, сплачує орендну плату за поточний місяць шляхом безготівкового переказу грошових коштів з поточного рахунку орендаря на поточний рахунок орендодавця, або готівкою в касу орендодавця.
Частиною 1 статті 763 Цивільного кодексу України визначено, що договір найму укладається на строк, встановлений договором.
Додатковою угодою до Договору № 1 від 30.06.2012 сторони домовились продовжити строк оренди приміщення до 30.09.2012.
Відповідно до матеріалів справи, за відповідачем утворилась заборгованість за Договором зі сплати орендної плати в сумі 27 000,00 грн. за період з травня 2012 року по вересень 2012 року, що підтверджується актами здачі прийняття-робіт по оренді приміщення (Т.1, а.с. №№ 21-25), що складені у період з травня по вересень 2012 року, які підписані у двосторонньому порядку уповноваженими представниками сторін. Підписи представників обох сторін на вказаних актах скріплені відбитками їх печаток, що оцінюється судом як підтвердження юридичними особами - позивачем та відповідачем, факту здійснення господарських операцій з надання приміщення в оренду та його використання.
Також, на підтвердження позовних вимог, позивачем до матеріалів справи додано копії банківських виписок як доказів того, що відповідачем протягом дії Договору сплата орендних платежів за Договором здійснювалась частково.
Відповідно до акту приймання-передачі об'єкта нерухомості від 30.09.2013, копію якого долучено до матеріалів справи, спірне майно повернуто з оренди відповідачем позивачеві.
Відповідачем підтверджено факт заборгованості, а також визнано позов у повному обсязі.
Згідно з частиною 6 статті 22 Господарського процесуального кодексу України господарський суд не приймає визнання позову відповідачем, якщо ця дія суперечить законодавству або порушує чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.
Відповідно до частини 5 статті 78 Господарського процесуального кодексу України у разі визнання відповідачем позову господарський суд приймає рішення про задоволення позову за умови, що дії відповідача не суперечать законодавству або не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.
Отже, визнання позову є процесуальним правом відповідача, з яким кореспондується повноваження суду задовольнити визнаний позов, якщо суд не встановить, що визнання позову суперечить законодавству або порушує чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.
При прийнятті рішення, зважаючи на повне визнання позову відповідачем, судом взято до уваги правові позиції, що викладено у пункті 24. постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 № 2 "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції" та в абзаці 9 підпункту 3.12. пункту 3. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», за якими, у разі визнання відповідачем позову, якщо таке визнання не суперечить законодавству та не порушує чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси, суд ухвалює рішення про задоволення позову, обмежившись у мотивувальній частині рішення посиланням на визнання позову без з'ясування і дослідження інших обставин справи.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що визнання позову відповідачем не суперечить законодавству та не порушує прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб та, у зв'язку з цим, позов підлягає задоволенню, зважаючи на наступне.
Відповідно до частини 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору на підставі доказів у справі. Зокрема, відповідно до частини 2 статті 32 Господарського процесуального кодексу України - на підставі письмових доказів та пояснень представників сторін. Згідно із частиною 1 статті 36 Господарського процесуального кодексу України письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Зважаючи на вказане, господарський суд приходить до висновку, що визнання позову відповідачем не суперечить законодавству та не порушує прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб, а позовні вимоги підлягають задоволенню повністю у розмірі 27 000,00 грн.
У зв'язку з простроченням відповідачем виконання грошового зобов'язання, позивач на підставі статті 625 Цивільного кодексу України заявляє до стягнення 3% річних у розмірі 1 180,60 грн.
Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
З метою всебічного, повного і об'єктивного розгляду обставин справи, суд здійснив перерахунок розміру 3 % річних та з'ясував, що наданий позивачем розрахунок є арифметично невірним, позивачем надмірно нараховано 116,92 грн., а тому дана позовна вимога у цій частині задоволенню не підлягає.
За результатами аналізу вищезазначених норм чинного законодавства та всебічного розгляду матеріалів справи, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 27 000,00 грн. основного боргу та 1 063,68 грн. 3% річних є доведеними, обґрунтованими, відповідачем не спростованими, а, відтак, підлягають задоволенню. Позовні вимоги в частині стягнення 3% річних у розмірі 116,92 грн. задоволенню не підлягають.
Крім того, відповідачем заявлено клопотання про розстрочення заборгованості, а саме: по 500,00 грн. на місяць.
Згідно з пунктом 6 статті 83 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, приймаючи рішення, має право відстрочити або розстрочити виконання рішення.
У зв'язку із тим, що відповідач не зазначив жодних доказів, які б підтверджували обставини, що можуть ускладнити виконання рішення суду або зробити його неможливим, суд дійшов висновку, що заявлене клопотання відповідача про розстрочення заборгованості задоволенню не підлягає.
Крім того, позивачем заявлено про відшкодування йому відповідачем витрат з оплати послуг адвоката у розмірі 5 000,00 грн.
Відповідно до статті 44 Господарського процесуального кодексу України до складу судових витрат входять, зокрема, витрати, пов'язані з оплатою послуг адвоката.
Відповідно до статті 44 Господарського процесуального кодексу України оплата послуг адвоката входить до складу судових витрат.
Відповідно до частини 3 статті 48 Господарського процесуального кодексу України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України «Про адвокатуру», дія вказаного закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.
Поняття особи, що є адвокатом, визначено в статті 2 Закону України «Про адвокатуру» наступним чином: адвокатом може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи за спеціальністю юриста або помічника адвоката не менше двох років, склав кваліфікаційні іспити, одержав свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю та прийняв Присягу адвоката України.
При розгляді питання щодо віднесення вказаної суми витрат на оплату послуг адвоката в судові витрати у даній справі, судом враховано підпункту 6.3. пункту 6. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" стосовно того, що витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК. Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій. У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум. За змістом частини третьої статті 48 та частини п'ятої статті 49 ГПК у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі.
Між Фізичною особою-підприємцем Черкаським Миколою Петровичем (позивач, клієнт) та Карапутой Любовью Миколаївною (адвокат, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльностю від 18.10.2007 № 3455/10) укладено договір про надання правової допомоги від 08.08.2013 № 14.
Відповідно до пункту 1.1. договору про надання правової допомоги, клієнт доручає адвокату, а адвокат бере на себе зобов'язання надати правову допомогу щодо стягнення заборгованості за Договором, укладеним між сторонами у справі, в порядку, у випадках та у спосіб, вказаних у договорі про надання правової допомоги.
До матеріалів справи надано акт приймання-передачі юридичних послуг від 24.10.2013, відповідно до якого адвокат - Карапута Любов Миколаївна надала, а позивач прийняв юридичні послуги за договором про надання юридичних послуг у повному обсязі на суму 5 000,00 грн., прибутковий касовий ордер від 24.10.2013 № 1 на суму 6 000,00 грн., відповідно до якого позивач оплатив вказані послуги адвоката, копію свідоцтва про заняття адвокатською діяльністю від 18.10.2007 № 3455/10. Згідно протоколів судових засідань, адвокат Карапута Л.М. брала участь у судових засіданнях 19.09.2013, 24.10.2013 та 05.11.2013.
Оскільки внесення вищевказаних витрат до складу судових передбачено законом, надання послуг адвокатом та оплата їх позивачем підтверджується матеріалами справи, суд дійшов висновку про включення витрат позивача на оплату послуг адвоката у розмірі 5 000,00 грн. до складу судових витрат у даній справі.
Відповідно до частини 5 статті 49 Господарського процесуального кодексу України витрати з оплати послуг адвоката у розмірі 5 000,00 грн. покладаються судом на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до частини 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 4, 22, 32, 33, 36, 43, 49, 78, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Фізичної особи - підприємця Башлика Андрія Володимировича (07330, Київська обл., Вишгородський р-н, смт Димер, вул. О.Кошового, 28, ідентифікаційний номер 2903102913) на користь Фізичної особи - підприємця Черкаського Миколи Петровича (02099, м. Київ, вул. Тростянецька, 97, кв. 49, ідентифікаційний номер 2748711158) 27 000 (двадцять сім тисяч) грн. 00 коп. основної заборгованості, 1 063 (одна тисяча шістдесят три) грн. 68 коп. 3% річних, 4 979 (чотири тисячі дев'ятсот сімдесят дев'ять) грн. 25 коп. витрат на послуги адвоката та 1 713 (одна тисяча сімсот тринадцять) грн. 36 коп. судового збору.
3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення і підписання та може бути оскаржено в апеляційному порядку.
Повне рішення складено 11.11.2013.
Суддя С.О. Саванчук