№ 201/6837/13 ц
провадження 2/201/2077/2013
12 листопада 2013 року Жовтневий районний суд
м. Дніпропетровська
в складі: головуючого
судді Антонюка О.А.
при секретарі - Дашкевич Х.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом комунального підприємства «Теплоенерго» Дніпропетровської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та судових витрат, -
КП «Теплоенерго» Дніпропетровської міської ради 05 червня 2013 року звернулося до суду з позовом до відповідача ОСОБА_1 про стягнення збитків в вигляді заборгованості за спожиту теплову енергію та судових витрат. Позивач в своєму позові, а його представник в холі судового засідання посилається на те, що з відповідачем укладено договір на постачання теплової енергії до його житла: м. Дніпропетровськ, пр. Гагаріна, буд. 97, під час планової перевірки стану виконання умов цього договору за вказаною адресою, абонентом по якій є відповідач ОСОБА_1, було виявлено, що поставлена відповідачу теплова енергія належним чином не обліковується, оплати за спожиту теплову енергію немає, внаслідок чого теплопостачальнику завдано матеріальної шкоди, про що був складений акт, надсилалися попередження, є заборгованість по сплаті спожитої теплової енергії. Відповідальність за завдання збитків, скоєння цієї шкоди і заборгованість згідно з умов договору та закону повинен нести відповідач. Вартість збитків позивача з урахуванням часу користування тепловою енергією відповідачами, сезонності та показників лічильника з урахуванням уточнень і перерахунків складає 8693 грн. 33 коп. Позивач просив суд стягнути з відповідача вказану суму збитків, а також витрати на оплату судового збору, задовольнивши позов в повному обсязі.
Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнала, пояснивши, що дійсно з позивачем було укладено договір на постачання теплової енергії, але вказаний договір позивачем належним чином не виконувався і не виконується, про складалися відповідні акти, належної послуги з теплопостачання надано не було. Крім того, відповідач подала заяву позивачу про розірвання договору і відключення теплопостачання до неї, але позивач тривалий час це питання умисно не розглядає; приміщення відповідачки вже давно не є житловим, а тарифи позивач рахує за теплопостачання як з житлового приміщення; приміщення відповідача знаходиться в багатоквартирному будинку, але до цього будинку в позивача претензій з теплопостачання зараз немає. Вважає вказане відношення до відповідача незаконним, позовні вимоги безпідставними і просив в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
Вислухавши пояснення представників позивача і відповідача, з'ясувавши думку сторін і учасників спору, перевіривши матеріали справи, оцінивши надані та добуті докази, суд вважає позовні вимоги не обґрунтованими та не підлягаючими задоволенню за наступних підстав.
Згідно ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Згідно ст. 10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
В судовому засіданні встановлено, що КП «Теплоенерго» Дніпропетровської міської ради відповідно до положень Закону України «Про житлово-комунальні послуги» надає фізичній особі - споживачу житлово-комунальні послуги, що полягають у виробництві та транспортуванні теплової енергії у вигляді гарячої води для задоволення потреб опалення та гарячого водопостачання населення та інших груп споживачів за місцем їх проживання чи знаходження. Зазначені правовідносини є складовою частиною правочину найму житлового приміщення, передбаченого нормами ЖК України, що виникли з дій боржника та КП «Теплоенерго» Дніпропетровської міської ради, спрямованих на набуття цивільних прав та обов'язків щодо поставки теплової енергії та її оплати. Відповідач ОСОБА_1 мешкає за адресою м. Дніпропетровськ, вул. Тихвінська, 36, а працює в приміщенні (нотаріальна контора) за адресою: м. Дніпропетровськ, пр. Гагаріна, буд. 97, де абонентом послуг позивача є саме відповідач, що користується послугами постачання теплової енергії до вказаного приміщення, з ним укладено договір, відкрито особовий рахунок та видана розрахункова книжка, цей відповідач частково виконував умови договору про надання цих послуг щодо їх оплати. При цьому позивачем відповідачу при укладанні договору роз'яснено порядок користування та оплати за спожиту теплову енергію, відповідач зобов'язався споживати належним чином теплову енергію у вказаному ними приміщенні.
Але, на думку позивача, за спожиту теплову енергію відповідач повністю не розраховувався з позивачем, мається заборгованість. Під час планової перевірки представниками КП «Теплоенерго» Дніпропетровської міської ради виявлена заборгованість відповідача по сплаті за спожиту теплову енергію на 01 червня 2013 року в сумі 8693 грн. 33 коп., внаслідок чого теплопостачальнику завдано збитки, про що був складений акт і розрахунок боргу.
Стаття 15 ЦК України передбачає право на захист цивільних прав та інтересів: « 1. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання…».
Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до умов укладеного між сторонами договору на постачання теплової енергії та постанови № 59 Кабінету Міністрів України «Про забезпечення дисципліни розрахунків за природний газ, теплову і електричну енергію» від 17 жовтня 2000 року споживач зобов'язаний вносити своєчасно і в повному розмірі плату за надані послуги по теплопостачанню.
Судом встановлено, що дійсно 12 липня 2007 року між позивачем (постачальник) та відповідачем (споживач) було укладено Договір № 372 про постачання теплової енергії в будинок № 97 по просп. Гагаріна в м. Дніпропетровську. Як зазначається в п. 2.1 Договору, постачальник надає споживачу теплову енергію у вигляді гарячої води в обсягах згідно з додатком 1 до цього Договору з дотриманням споживчих властивостей, якісних показників і режимів: централізоване опалення; безперебійне теплопостачання протягом усього опалювального періоду відповідно до вимог БНіП 2.01.01.-82 «Будівельна кліматологія і геофізика»; внутрішня температура повітря залежить від призначення громадських будівель та приймається згідно БНіП. Згідно з п. 4.2.1 Договору постачальник зобов'язується надавати споживачеві теплову енергію згідно умов цього договору. П. 3.1.3 Договору передбачено, що у разі порушення постачальником (позивачем) умов Договору, споживач (відповідач по справі) має право викликати представника постачальника для складення та підписання акту, у якому вказуються терміни та види порушень та інше, вимагати коригування нарахувань за неякісні послуги при наявності акту обстеження, підписаного представниками постачальника, споживача та балансоутримувача будинку.
Відповідно до п. 6.2 Договору, споживач повинен здійснювати оплату за фактично надані послуги до 20 числа місяця, наступного за розрахунковим. П. 7.1 Договору передбачено, що постачальник несе відповідальність за порушення умов цього Договору згідно законодавства України. Строк дії Договору, відповідно до п. 10.1, - до 31 грудня 2010 року. П. 10.6 Договору передбачено, що Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місць до закінчення строку його дії про припинення договору не буде письмової заяви однієї із сторін. За вимогами п. 10.3 Договору, сторона, яка вирішила розірвати Договір, направляє письмове повідомлення іншій стороні не менш, як за 10 днів до початку наступного місяця. Згідно п. 10.4 Договору, припинення дії Договору не звільняє споживача від обов'язку повної сплати за спожиту теплову енергію.
Як зазначає позивач в позовній заяві «з боку позивача умови договору № 372 від 12 липня 2007 року виконувались сумлінно, протягом опалювального періоду жовтень 2010 року - травень 2013 року об'єкт споживання теплової енергії - пр. Гагаріна, 97 - вчасно та у повному обсязі забезпечувався тепловою енергією, що підтверджується виставленими рахунками та актами приймання-передачі виконаних робіт. Однак відповідач свої зобов'язання щодо своєчасного та повного внесення платежів виконував з порушенням, внаслідок чого станом на 01 червня 2013 року обліковується заборгованість за спожиту теплову енергію в сумі 8 693.33 грн. Боржник неодноразово повідомлявся про необхідність сплатити заборгованість за спожиту теплову енергію, проте до теперішнього часу добровільно заборгованість за теплову енергію не погашена, що порушує інтереси підприємства»
Але вказане не відповідає дійсним обставинам справи, що випливає з наступного. З розрахунку, доданого до позовної заяви, вбачається, що відповідачем не проводилася оплата за спожиту теплову енергію за грудень 2010 року - січень 2011 року та за період листопад 2011 року - квітень 2013 року. Вартість теплової енергії, наданої постачальником в інші місяці, була сплачена споживачем в повному обсязі. Як зрозуміло зі змісту Договору № 372, позивач зобов'язався за цим договором постачати відповідачеві теплову енергію в кількості та якості, що відповідає вимогам діючого законодавства.
Однак внаслідок неналежної якості послуг, що надавалися позивачем (постачальником) за Договором, відповідач (споживач) неодноразово зверталася до позивача зі скаргами на низьку температуру в приміщеннях. Одним з доказів такого звернення та неналежного виконання позивачем своїх обов'язків за Договором є, зокрема, акт замірів температури в приміщеннях, належних заявникові, від 26 січня 2010 року, підписаний представниками КЖЕП № 6, в якому, зокрема, зазначається, що температура повітря в приміщеннях становить +10 +12 градусів.
В преамбулі Договору № 372 зазначається, що укладаючи зазначений договір, сторони керуються Законом України від 02 червня 2005 року «Про теплопостачання», Законом України від 24 червня 2004 року «Про житлово-комунальні послуги», Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 21липня 2005 року № 630 та Нормами і вказівками по нормуванню витрат палива і теплової енергії на опалення житлових та громадських споруд, а також господарсько-побутові потреби в Україні.
В ст. 4 Закону України «Про теплопостачання» № 2633-IV від 02 червня 2005 року зазначається, що виробництво і постачання теплової енергії регламентуються нормативно-правовими актами, які є обов'язковими для виконання всіма суб'єктами відносин у сфері теплопостачання.
Перерахунок оплати за комунальні послуги неналежної якості регламентується Порядком проведення перерахунків розміру палати за надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення в разі ненадання їх або надання не в повному обсязі, зниження якості. Цей Порядок було затверджено постановою Кабінету Міністрів України № 151 від 17 лютого 2010 року, отже, на момент виникнення спірних правовідносин (оплата за січень 2010 року, відповідно до п. 6.2 Договору, мала бути здійснена споживачем до 20 лютого 2010 року) він набув чинності. Згідно з Додатком до «Порядку», температура повітря в приміщеннях має відповідати +18 град. C, а в наріжних приміщеннях +20 град С. Зниження температури відносно цих показників хоча б один раз на місяць протягом 12 годин є підставою для зменшення плати за надані послуги, причому, якщо температура повітря нижча від +12 град. С (в наріжних кімнатах нижча від +14 град. С), плата за опалення не справляється.
Отже, якість послуг, наданих постачальником (позивачем) за Договором № 372, була такою, що не відповідає санітарним вимогам та не підлягає оплаті за вимогами «Порядку» 2010 року, оскільки температура повітря в приміщеннях становила +10 +12 град. С, що підтверджується актом від 26 січня 2010 року.
Суд приймає до уваги також і ті обставини, що вказане приміщення, власником якого є відповідач, не є житловим і використовується для підприємницької діяльності, а в такому разі тарифи теплопостачання повинні бути зовсім інші, ніж ті, на які вказує позивач, позовні ж вимоги в цій частині не змінювалися і не уточнювалися; вказане приміщення не ізольоване від іншого житла, а знаходиться в багатоквартирному будинку, але позивачем це приміщення не конкретизоване і навіть не вказаний його власник; відповідач давно вже написав заяву позивачу про розірвання договору і відключення його від системи централізованого теплопостачання через неналежно надавані послуги теплопостачання, але позивач тривалий час не розглядає це питання і конкретної відповіді відповідачу з цього питання не надає, тому останній використовує альтернативне опалення свого приміщення і послугами позивача не користується вже майже три роки (тому і не сплачує теплопостачання).
Відповідно до ч. 1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Ч. 1 ст. 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. У відповідності зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). П. 1 ч. 1 ст. 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору. За вимогами ч. 1 ст. 615 ЦК України у разі порушення зобов'язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом.
Правовідносини між позивачем та відповідачем мають регулюватися також і Законом України «Про захист прав споживачів» №1023-XII від 12 травня 1991 року з відповідними змінами і доповненнями. Відповідно до п. 2 ч.1 ст.4 Закону № 1023-XII, споживачі під час придбання, замовлення або використання продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на належну якість продукції та обслуговування. Згідно ч. 4 ст. 10 Закону № 1023-XII, за наявності у роботі (послузі) істотних недоліків споживач має право вимагати розірвання договору та відшкодування збитків.
Ч. 1 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» № 1875-IV від 24 червня 2004 року передбачено, що споживач має право: 1) одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг; 5) на зменшення розміру плати за надані послуги в разі їх ненадання або надання не в повному обсязі, зниження їх якості в порядку, визначеному договором або законодавством; 6) на несплату вартості житлово-комунальних послуг за період фактичної відсутності житлово-комунальних послуг, визначених договором.
Аналогічні вимоги містяться в п. 29 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення», затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630.
Отже несплата відповідачем коштів за послуги неналежної якості є цілком правомірною та відповідає вимогам законодавства; оскільки якість послуг, наданих позивачем пізніше також не відповідала нормативним вимогам, відповідач (споживач) відмовився підписати відповідні акти надання послуг. Позивачем не було надано суду доказів того, що відповідач прийняв послуги за надання теплової енергії, тому що у позивача відсутні відповідні акти, підписані відповідачем, оскільки жодних послуг за цими актами відповідач (споживач) не отримував. Не підписувала відповідач також і додаткової угоди про зміну тарифів за теплову енергію.
Згідно з ч. 1 ст. 57 ЦПК, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Позивачем не надано до суду доказів того, що відповідач прийняв у нього послуги за Договором № 372, отже факт надання послуг за цими актами з боку позивача не доведений.
Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 18 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» у разі порушення виконавцем умов договору споживач має право викликати його представника для складання та підписання акту-претензії споживача, в якому зазначаються строки, види, показники порушень тощо, акт-претензія складається споживачем та представником виконавця і скріплюється їхніми підписами. Ч. 4 ст. 18 Закону передбачений обов'язок виконавця вирішити питання про перерахунок платежів.
Отже, з наведеної норми закону випливає, що при вирішенні питання щодо зменшення розміру плати за житлово-комунальні послуги з підстав їх ненадання або надання не в повному обсязі споживачем повинна бути дотримана вищенаведена процедура.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем за даним позовом повністю дотримано процедуру встановлення факту надання комунальних послуг неналежної якості.
Не може суд прийняти до уваги наполягання представника позивача на позові, оскільки вони спростовуються вищенаведеним, не базуються на фактичних даних та об'єктивно нічим не підтверджені.
За таких обставин суд вважає, що позивач не довів вину відповідача в завданні збитків, згідно розрахунку кількості спожитої відповідачем теплової енергії і наступною не сплатою витрат (заборгованості) за користування цією тепловою енергією.
Відповідно до ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Відповідно до вимог ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 61 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов'язки сторін. Всі ці складові можуть бути з'ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ст. 10 ЦПК, всебічне і повне з'ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов'язків учасників спірних правовідносин.
Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов'язок із доказування, оскільки ст. 60 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст.ст. 27, 46 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 27 ЦПК України), так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу.
Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв'язок доказів у їх сукупності.
Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об'єктивні підстави вважати, що позов не підлягає задоволенню.
Згiдно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на якi вона посилається як на пiдставу своїх вимог i заперечень. Частиною 3 вказаної статтi передбачено, що доказуванню пiдлягають обставини, якi мають значення для ухвалення рiшення у справi i щодо яких у сторін та iнших осiб, якi беруть участь у справi, виникає спiр.
Відповідно до ч. 4 ст. 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідач заперечує будь-які домовленості і зобов'язання стосовно позивача по незаконним (з точки зору позивача) діям відносно нього по обліку теплопостачання, предмета спору, а позивач цього не довів, твердження позивача про наявність будь-яких інших зобов'язань стосовно позовних вимог є припущенням.
При таких обставинах суд вважає можливим КП «Теплоенерго» Дніпропетровської міської ради в задоволенні позову до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та судових витрат відмовити.
Таким чином обставини позовних вимог не знайшли своє об'єктивне підтвердження в ході судового засідання, не ґрунтуються на вимогах закону і не підлягають задоволенню в повному обсязі.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 3, 8, 19, 55, 124 Конституції України, ст. ст. 22, 202, 526, 527, 530, 533, 543, 611, 625, 901, 1166 ЦК України, ст. ст. 61, 64, 67, 68 ЖК України, ст. ст. 4, 10 Закону України «Про захист прав споживачів», ст. ст. 18, 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»; ст. 4 Закону України «Про теплопостачання», ст. ст. 3, 4, 10, 11, 57-61, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд -
Комунальному підприємству «Теплоенерго» Дніпропетровської міської ради в задоволенні позову до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та судових витрат відмовити.
Рішення може бути оскаржено в апеляційний суд Дніпропетровської області через Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська протягом 10 днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя -