"07" листопада 2013 р.Справа № 915/1437/13
Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді Мишкіної М.А.,
суддів Будішевської Л.О., Бєляновського В.В.
при секретарі судового засідання Бєлянкіній Г.Є.
за участю представників сторін:
від ТДВ БФ „Житлобуд-Ніко" - Буряченко Т.М. - за довіреністю;
від ПАТ „Райффайзен банк Аваль" - Жемова І.І. - за довіреністю
Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю Будівельна фірма „Житлобуд-Ніко"
на рішення господарського суду Миколаївської області від 16 вересня 2013 року
по справі №915/1437/13
за позовом Товариства з додатковою відповідальністю Будівельна фірма „Житлобуд-Ніко"
до Публічного акціонерного товариства „Райффайзен банк Аваль"
про визнання недійсним договору
Сторони належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги.
У судовому засіданні 22.10.2013р., 05.11.2013р. згідно ст.77 ГПК України оголошувались перерви.
В судовому засіданні 07.11.2013р. згідно ст.85 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
встановив:
15.08.2013р. Товариство з додатковою відповідальністю Будівельна фірма „Житлобуд-Ніко" (надалі -позивач, ТДВ БФ „Житлобуд-Ніко") звернулось до господарського суду Миколаївської області з позовом до Публічного акціонерного товариства „Райффайзен банк Аваль" (надалі - відповідач, ПАТ „Райффайзен банк Аваль", Банк), в якому просило суд договір Іпотеки від 10.12.2007р., укладений між ВАТ „Райффайзен банк Аваль" та ЗАТ „Житлобуд-Ніко", посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Матвєєвою І.М. 10.12.2007р. за реєстровим № 1178, визнати недійсним у відповідності до ст.215 ЦК України, як такий, що суперечить вимогам ч.1 ст.203 ЦК України та положенням ст.ст.5,18 ЗУ „Про іпотеку" (в редакції, яка була чинною на час укладення спірного договору).
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 06.12.2007р. між ВАТ „Райффайзен банк Аваль" (наразі - ПАТ „Райффайзен банк Аваль") та ЗАТ „Житлобуд-Ніко" (наразі ТДВ БФ „Житлобуд-Ніко") було укладено кредитний договір №010/01-02/07-094 (надалі - Кредитний договір), згідно умов якого позивачу надається кредит в загальній сумі 15000000грн. зі сплатою за користування 13,5 % річних, строком до 05 грудня 2008р. для оплати витрат, пов'язаних з господарською діяльністю. В якості забезпечення кредитного договору від 06.12.2007р. №010/01-02/07-094 сторонами було укладено договір іпотеки від 10.12.2007р. реєстровий № 1178 (надалі - Іпотечний договір), згідно з яким в якості забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором в іпотеку Банку були передані майнові права на незакінчений будівництвом промтоварний магазин, загальною площею 843,1кв.м., що знаходиться в першій секції та будується за адресою: м.Миколаїв, пр-т Гер.Сталінграду, номер об'єкту будівництва - буд.13-Ж; незакінчені будівництвом нежитлові приміщення, загальною площею 162,22кв.м., що знаходиться в другій секції та будується за адресою: м.Миколаїв, пр-т Гер.Сталінграду, номер об'єкту будівництва - буд.13-Ж; незакінчений будівництвом продовольчий магазин, загальною площею 898,9кв.м., що знаходиться в третій секції та будується за адресою: м.Миколаїв, пр-т Гер. Сталінграду, номер об'єкту будівництва - буд. 13-Ж; незакінчені будівництвом квартири, що будуються за адресою: м.Миколаїв, пр-т Гер.Сталінграду, номер об'єкту будівництва - буд. 13-Ж; незакінчені будівництвом квартири, що будуються за адресою: м.Миколаїв, пр-т Гер.Сталінграду, номер об'єкту будівництва - буд. 13-З. Проте укладений Іпотечний договір суперечить положенням ст. ст.5,18 ЗУ „Про іпотеку" (в редакції, яка була чинною на час укладення спірного договору - на момент укладання спірного договору майнові права на об'єкти незавершеного будівництва не могли бути предметом іпотеки), в зв'язку з чим суперечить вимогам ст.203 ЦК України, що є підставою для його визнання недійсним у відповідності до ст.215 ЦК України. Також спірний договір не містить опису предмета іпотеки, достатнього для його ідентифікації, чим порушуються приписи ст.18 ЗУ „Про іпотеку" щодо наявності в іпотечному договорі істотних умов, передбачених Законом.
05.09.2013р. ПАТ „Райффайзен банк Аваль" подало місцевому господарському суду відзив на позов, в якому зазначило, що позовні вимоги є необґрунтованими, оскільки Іпотечний договір від 10.12.2007р. відповідає нормам ст.18 ЗУ „Про іпотеку" та містить всі істотні умови, зокрема: найменування, місцезнаходження та ідентифікаційний код в ЄДРЮФОП іпотекодавця та іпотекодержателя; зміст та розмір основного зобов'язання; строк і порядок його виконання та посилання на правочин, в якому встановлено основне зобов'язання; опис предмета іпотеки, його дані; посилання на видачу заставної або її відсутність. Відповідно до ст.5 ЗУ „Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати" (в редакції, чинній на час укладання іпотеки) Іпотека виникає відповідно до цього закону та ЗУ „Про іпотеку" щодо нерухомого майна, об'єктів незавершеного будівництва та майнових прав на нерухомість, будівництво якої не завершено, тому позовні вимоги ТДВ БФ „Житлобуд-Ніко" задоволенню не підлягають.
05.09.2013р. Банк з посиланням на норми ст.ст.256,257,261,267 УК України подав суду першої інстанції заяву про застосування строку позовної давності, в якій зазначив, що Іпотечний договір було укладено 10.12.2007р., з цієї дати розпочався строк позовної давності, який відповідно сплинув 10.12.2010р.
Рішенням господарського суду Миколаївської області від 16.09.2013р. (суддя Васильєва Л.І.) відмовлено у задоволенні позову ТДВ БФ „Житлобуд-Ніко".
Рішення суду вмотивовано посиланням на норми ч.1 ст.203,ч.1 ст.215,256,257,261 ЦК України, ст.5, ч.ч.1,2 ст.18 ЗУ „Про іпотеку" та тим, що із оспорюваного іпотечного договору вбачається, що в іпотеку передані майнові права на нерухоме майно без визначення їх виду (право власності, користування, інші речові права). Тобто в оспорюваному іпотечному договорі відсутній опис переданого майнового права, тоді як таким описом не може вважатись опис майна, яке має бути збудоване іпотекодавцем, оскільки він є описом майбутнього об'єкту, а не характеристикою майнового права, як того вимагає закон. Договір іпотеки від 10.12.2007р. суперечить положенням ст.ст.5,18 ЗУ „Про іпотеку" (в редакції, яка була чинною на час укладення спірного договору), тому позивач цілком обґрунтовано звернувся до суду з відповідним позовом.
В той же час, суд першої інстанції дійшов висновку про пропуск ТДВ БФ „Житлобуд-Ніко" строку позовної давності, оскільки спірний договір іпотеки укладений 10.12.2007р., з цієї дати позивач мав можливість дізнатися про порушення свого права, строк позовної давності розпочався 11.12.2007р. та відповідно сплинув 11.12.2010р. Позивач звернувся із позовом до суду 15.08.2013р., тобто після спливу трирічного строку позовної давності, що відповідно до вимог ч.4 ст.267 ЦК України є підставою для відмови у позові.
Не погодившись з рішенням суду, ТДВ БФ „Житлобуд-Ніко" звернулось до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення повністю та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги ТДВ БФ „Житлобуд-Ніко" зазначило ті ж самі обставини, що і в обґрунтування позовних вимог, а також те, що судом першої інстанції при винесенні оскарженого рішення порушено норми матеріального та процесуального права:
- місцевий господарський суд невірно розпочав відлік строку позовної давності з моменту укладення Іпотечного договору, оскільки недодержання вимог ЗУ „Про іпотеку" можна встановити тільки після набрання чинності Закону України від 25.12.2008р. №800-VI про внесення змін до ЗУ „Про іпотеку" щодо введення окремого виду предмета іпотеки - майнових прав;
- суд залишив поза увагою доводи позивача про те, що він дізнався про порушення свого права після ухвалення Верховним судом України постанови від 17.04.2013р., у якій зазначено про незаконність передання в іпотеку майнових прав на нерухомість, будівництво якої не завершено, та порушення у зв'язку із цим ст.5 ЗУ „Про іпотеку";
- господарський суд Миколаївської області під час прийняття оскарженого рішення фактично визнав недійсність Договору іпотеки від 10.12.2007р., при цьому не застосував роз'яснення, які містяться у п.2.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013р. „Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними";
- судом не з'ясовано, яким чином можливо здійснити звернення стягнення на предмет іпотеки тощо, або взагалі його подальше існування, що вказує на неповне та невсебічне з'ясування обставин справи (п.2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013р. „Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними").
Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 07.10.2013р. апеляційну скаргу ТДВ БФ „Житлобуд-Ніко" прийнято до провадження та призначено її до розгляду.
21.10.2013р. ПАТ „Райффайзен банк Аваль" подало суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначило, що не погоджується з висновками суду щодо недійсності договору іпотеки. Апеляційна скарга ТДВ БФ „Житлобуд-Ніко" є необґрунтованою, тому не підлягає задоволенню.
В засіданні апеляційного господарського суду представник ТДВ БФ „Житлобуд-Ніко" підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги.
Представники Банка в засіданні апеляційного господарського суду заперечували проти доводів та вимог апеляційної скарги з підстав обґрунтованості рішення господарського суду Миколаївської області від 16.09.2013р. про відмову у позові.
У поданих суду апеляційної інстанції додаткових поясненнях скаржник обґрунтовує свою позицію стосовно того, що строк позовної давності за вимогою про визнання недійсним Іпотечного договору ним не пропущений, оскільки про порушення своїх прав та охоронюваних законом інтересів у зв'язку із його укладанням він дізнався після прийняття Верховних судом України постанови від 17.04.2013р., у зв'язку із виявленням після прийняття збудованих будинків в експлуатацію (29.03.2013р.) розбіжностей у площі об'єкту, а також внаслідок звернення набувачів квартир у житлових будинках у 2013р.
Перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення вимог скаржника виходячи із наступного.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що 06.12.2007р. між ВАТ „Райффайзен банк Аваль" та ЗАТ „Житлобуд-Ніко", правонаступником якого є ТДВ БФ „Житлобуд-Ніко", було укладено кредитний договір №010/01-02/07-094, згідно умов якого позивачу надається кредит в загальній сумі 15000000грн. зі сплатою за користування 13,5% річних, строком до 05 грудня 2008р. для оплати витрат, пов'язаних з господарською діяльністю.
В якості забезпечення зобов'язань за кредитним договором від 06.12.2007р. №010/01-02/07-094 сторонами було укладено договір іпотеки від 10.12.2007р., реєстровий №1178 (надалі - Іпотечний договір).
Згідно договору іпотеки в якості забезпечення кредитного договору в іпотеку відповідачу були передані майнові права на незакінчений будівництвом промтоварний магазин, загальною площею 843,1кв.м., що знаходиться в першій секції та будується за адресою: м.Миколаїв, пр-т Героїв Сталінграду, номер об'єкту будівництва - буд. 13-Ж; незакінчені будівництвом нежитлові приміщення, загальною площею 162,22кв.м., що знаходиться в другій секції та будується за адресою: м.Миколаїв, пр-т Героїв Сталінграду, номер об'єкту будівництва - буд.13-Ж; незакінчений будівництвом продовольчий магазин, загальною площею 898,9кв.м., що знаходиться в третій секції та будується за адресою: м.Миколаїв, пр-т Героїв Сталінграду, номер об'єкту будівництва - буд.13-Ж; незакінчені будівництвом квартири, що будуються за адресою: м.Миколаїв, пр-т Героїв Сталінграду, номер об'єкту будівництва - буд.13-Ж; незакінчені будівництвом квартири, що будуються за адресою: м.Миколаїв, пр-т Героїв Сталінграду, номер об'єкту будівництва - буд.13-З.
Звертаючись до господарського суду з позовом про визнання недійсним Іпотечного договору, ТДВ БФ „Житлобуд-НІко" вказувало на порушення при його укладенні вимог ст.ст.5,18 ЗУ „Про іпотеку" (в редакції, чинній станом на 10.12.2007р.), що є підставою недійсності цього правочину виходячи із положень ч.1 ст.203, ст.215 ЦК України.
Суд першої інстанції дійшов вірного висновку про обґрунтованість позовних вимог з огляду наступного.
Відповідно до ч.1 ст.215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Частиною 1 ст.203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Відповідно до положень ст. 5 Закону України „Про іпотеку" (в редакції, яка була чинною на час укладення спірного договору), предметом іпотеки можуть бути один або декілька об'єктів нерухомого майна; предметом іпотеки також може бути об'єкт незавершеного будівництва або інше нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору, за умови, що іпотекодавець може документально підтвердити право на набуття ним у власність відповідного нерухомого майна у майбутньому. Частина об'єкта нерухомого майна може бути предметом іпотеки лише після її виділення в натурі і реєстрації права власності на неї як на окремий об'єкт нерухомості, якщо інше не встановлено цим Законом.
Таким чином, на дату укладання Іпотечного договору спеціальним Законом не регулювались відносини, з передачі в іпотеку майнових прав на об'єкт незавершеного будівництва.
Віднесення майнових прав на об'єкт незавершеного будівництва до предмету іпотеки відбулось згідно із Законом України від 25 грудня 2008 року „Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва" №800-VI, тобто вже після укладання спірного договору.
Крім того, відповідно до чинної станом на 10.12.2007р. редакції ст.18 ЗУ „Про іпотеку" іпотечний договір укладається між одним або декількома іпотекодавцями та іпотекодержателем у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. Іпотечний договір повинен містити такі істотні умови: 1) для іпотекодавця та іпотекодержателя - юридичних осіб відомості про: для резидентів - найменування, місцезнаходження та ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі юридичних та фізичних осіб - підприємців; для нерезидентів - найменування, місцезнаходження та державу, де зареєстровано особу; для іпотекодавця та іпотекодержателя - фізичних осіб відомості про: для громадян України - прізвище, ім'я, по батькові, адресу постійного місця проживання та індивідуальний ідентифікаційний номер у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів; для іноземців, осіб без громадянства - прізвище, ім'я, по батькові (за наявності), адресу постійного місця проживання за межами України; 2) зміст та розмір основного зобов'язання, строк і порядок його виконання та/або посилання на правочин, у якому встановлено основне зобов'язання; 3) опис предмета іпотеки, достатній для його ідентифікації, та/або його реєстраційні дані. При іпотеці земельної ділянки має зазначатися її цільове призначення; 4) посилання на видачу заставної або її відсутність. У разі відсутності в іпотечному договорі однієї з вказаних вище істотних умов він може бути визнаний недійсним на підставі рішення суду.
Оспорюваний іпотечний договір визначає предметом іпотеки майнові права на незакінчені будівництвом окремі об'єкти (у складі двох житлових будинків, що будуються ЗАТ БФ „Житлобуд-Ніко"), тобто речові права на них, оскільки згідно із ст.190 ЦК України майнові права визнаються речовими правами та є майном.
Цивільний кодекс України виокремлює право власності (розділ І книги третьої) та речові права на чуже майно (розділ ІІ книги третьої), при цьому зміст права власності складають право володіння, користування та розпорядження майном (ч.1 ст.317 ЦК України).
Згідно із ч.2 ст.3 ЗУ „Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" майновими правами, які можуть оцінюватися, визнаються будь-які права, пов'язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та права вимоги.
Суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відсутність в оспорюваному Іпотечному договорі визначення виду майнових прав на незакінчені будівництвом об'єкти свідчить про відсутність опису переданого в іпотеку майнового права (опису предмета іпотеки), а опис майна, яке будується, є описом майбутнього об'єкту нерухомості, а не описом майнового права, що передається в іпотеку.
Зазначення предметом іпотеки майнових прав без вказівки на те, які (яке) саме майнові права передаються в іпотеку, робить неможливим ідентифікацію предмета іпотеки та, як наслідок, - неможливість звернення стягнення на нього згідно із ЗУ „Про іпотеку".
Таким чином, наявні всі підстави вважати, що в Іпотечному договорі відсутня така істотна умова, як опис предмета іпотеки, достатній для його ідентифікації, що свідчить про недотримання сторонами вимог ст.18 ЗУ „Про іпотеку" при його укладенні.
Встановивши невідповідність Іпотечного договору вимогам законодавства (ст.ст.5,18 ЗУ „Про іпотеку") та наявність підстав, з якими закон пов'язує можливість визнання його недійсним судом (ч.1 ст.203, ст.215 ЦК України), суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог у зв'язку із спливом строку позовної давності, погодившись із твердженням відповідача щодо початку перебігу строку позовної давності з наступного дня з дати укладання договору, тобто з 11.12.2007р.
Колегія суддів не погоджується із таким висновком, оскільки правова позиція суду першої інстанції у питанні обчислення строку позовної давності спирається на неправильне застосування норм матеріального права - ст.261 ЦК України.
Відповідно до ст.ст.256,257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до ч.1 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Згідно із п.28 Постанови Пленуму Верховного суд України від 06 листопада 2009 року №9 „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" до окремих видів вимог, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними, встановлено спеціальну позовну давність (частини третя, четверта статті 258 ЦК). Перебіг позовної давності щодо вимог про визнання правочинів недійсними обчислюється не з моменту вчинення правочину, а відповідно до частини першої статті 261 ЦК - від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. ЦК встановлено винятки з цього правила щодо окремих вимог, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними (частини друга, третя статті 261 ЦК). Відповідно до пункту 7 Прикінцевих та перехідних положень ЦК до позовів про визнання заперечуваного правочину недійсним і про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, право на пред'явлення якого виникло до 1 січня 2004 року, застосовується позовна давність, встановлена для відповідних позовів законодавством, що діяло раніше.
Підпунктом 2.8. пункту 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року №11 „Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" надано наступні роз'яснення „Щодо вимог, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними, застосовується загальна позовна давність (стаття 257 ЦК України, з урахуванням водночас наведеного в підпунктах 2 і 3 пункту 5 Перехідних та прикінцевих положень Закону України „Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства" від 20.12.2011 N4176-VI). Для окремих видів вимог законом встановлюється й спеціальна позовна давність, наприклад, статтею 20 Закону України „Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)". Перебіг позовної давності починається, за загальним правилом, від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України), за винятком випадків, зазначених у частинах другій і третій цієї статті. Зокрема, за позовами про застосування наслідків нікчемного правочину (повернення коштів, іншого майна тощо) позовна давність починається не від дня вчинення такого правочину, а від дня, коли почалося його виконання.".
Відповідно до п.п.5.8. п.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. №10 „Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" у вирішенні питань, пов'язаних із застосуванням позовної давності у спорах, що виникають у зв'язку з визнанням недійсними правочинів (господарських договорів), господарським судам слід враховувати викладене в пункті 2.8 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 28.05.2013р. №11 „Про деякі питання практики вирішення господарськими судами спорів про визнання недійсними правочинів (господарських договорів)".
Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає помилковим висновок місцевого господарського суду, що початок перебігу строку позовної давності за вимогою визнання недійсним Іпотечного договору припадає на 11.12.2007р., оскільки саме з цієї дати позивач мав довідатися про порушення його права у зв'язку із укладанням 10.12.2007р. Іпотечного договору, адже таке твердження ґрунтується виключно на припущенні про обов'язкове усвідомлення стороною договору положень законодавства, яким унормовано передачу в іпотеку майна.
Позивач стверджує, що він дізнався про порушення своїх прав у зв'язку із прийняттям Верховним судом України постанови від 17.04.2003р. (постанова судової палати у цивільних справах Верховного суду України від 17.04.2013р. у справі №6-8цс13), у зв'язку із чим та зважаючи на положення ст.111-28 ГПК України стосовно обов'язковості для усіх судів України рішень Верховного суду України при застосуванні норми матеріального права - ст.5 ЗУ „Про іпотеку" (в редакції, чинній з 12.05.2006р. по 14.01.2009р.) звернувся до суду із позовом.
У засіданні апеляційного господарського суду представник скаржника наголошував, що строк позовної давності позивачем не пропущений, про що він заявляв в суді першої інстанції, проте останній ухвалив судове рішення без належного з'ясування цієї обставини.
З матеріалів справи вбачається, що у судовому засіданні 11.09.2013р. представник позивача заперечував проти застосування строку позовної давності при розгляді клопотання відповідача про застосування такого строку (протокол судового засідання від 11.09.2013р.).
Зважаючи на відсутність належного з'ясування судом першої інстанції питання пропуску позивачем строку позовної давності для оспорювання Іпотечного договору, апеляційний господарський суд задовольнив клопотання представника скаржника та у судовому засіданні 07.11.2013р. залучив до матеріалів справи згідно із ст.101 ГПК України додаткові докази на обґрунтування позиції стосовно дотримання ТДВ БФ „Житлобуд-Ніко" строку звернення з позовом до суду.
Так, апеляційним господарським судом встановлено, що 14.05.2013р. позивач листом від 13.05.2013р., вказуючи на можливість оспорювання Іпотечного договору виходячи із змісту постанови Верховного суду України від 17.04.2013р., - пропонував Банку розглянути можливість виводу майна за Іпотечним договором з-під обтяження та зміни забезпечення за кредитним договором від 06.12.2007р.
На спростування позиції позивача стосовно дати, з якої починається перебіг строку позовної давності, Банком не надано пояснень та доказів, крім помилкових стверджень про правильність обчислення встановленого ст.257 ЦК України строку позовної давності у три роки з дати укладання Іпотечного договору.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що доводи ТДВ БФ „Житлобуд-Ніко" стосовно того, що перебіг строку позовної давності розпочався після 17.04.2013р., слід визнати обґрунтованими та на момент звернення до суду з позовом позовна давність за вимогою визнання недійсним Іпотечного договору позивачем не пропущена.
Виходячи з положень ст.ст.15,16 ЦК України, ст.20 ГК України, висновок про обґрунтованість позовних вимог та подання позову у межах встановленого ст.257 ЦК України трирічного строку є підставою для задоволення позовних вимог і визнання недійсним спірного Іпотечного договору від 10.12.2007р. відповідно до ч.1 ст.203, ст.215 ЦК України.
На підставі вищевикладеного, апеляційний господарський суд скасовує рішення господарського суду Миколаївської області від 16.09.2013р. у зв'язку із неправильним застосуванням та порушенням норм матеріального права, невідповідністю висновків обставинам, що мають значення для справи, з прийняттям нового рішення про задоволення позовних вимог ТДВ БФ „Житлобуд-Ніко".
На підставі ст.49 ГПК України витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви до суду першої інстанції та розгляд апеляційної скарги покладаються на ПАТ „Райффайзен банк Аваль".
Керуючись ст.ст.49,99, 101-105 ГПК України, колегія суддів -
Апеляційну скаргу задовольнити.
Рішення господарського суду Миколаївської області від 16.09.2013р. по справі №915/1437/13 скасувати.
Позовні вимоги задовольнити.
Визнати недійсним договір іпотеки від 10 грудня 2007р., укладений між ВАТ „Райффайзен банк Аваль" та ЗАТ Будівельна Фірма „Житлобуд-Ніко", посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Матвєєвою І.М. 10 грудня 2007р. за реєстровим №1178.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства „Райффайзен банк Аваль" на користь Товариства з додатковою відповідальністю Будівельна фірма „Житлобуд-Ніко" 1147грн. витрат по сплаті судового збору за подання позовної заяви.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства „Райффайзен банк Аваль" на користь Товариства з додатковою відповідальністю Будівельна фірма „Житлобуд-Ніко" 573,50грн. витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.
Доручити господарському суду Миколаївської області видати відповідні накази з зазначенням необхідних реквізитів.
Постанова в порядку ст.105 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття.
Постанова суду апеляційної інстанції може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.
Повний текст постанови складено 12 .11.2013р.
Головуючий суддя Мишкіна М.А.
Суддя Будішевська Л.О.
Суддя Бєляновський В.В.