ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 910/19087/13 05.11.13
За позовом Публічного акціонерного товариства "Полтаваобленерго"
до Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"
про визнання договору недійсним.
Суддя Стасюк С.В.
Представники сторін:
від позивача не з'явився
від відповідача Халіна А.О. (дов. № 14-351 від 16.03.2013 року)
Відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 05 листопада 2013 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення у справі.
Публічне акціонерне товариство "Полтаваобленерго" (надалі по тексту - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (надалі по тексту - відповідач) про визнання недійсним договору № 2639 на купівлю - продаж природного газу, укладеного 29.09.2011 року між позивачем та відповідачем.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.10.2013 року порушено провадження у справі № 910/19087/13, слухання справи призначено на 25.10.2013 року.
Представник позивача в судове засідання 25.10.2013 року не з'явився, вимоги ухвали Господарського суду міста Києва від 04.10.2012 року не виконав, про причини своєї неявки суд не повідомив.
Представник відповідача у судовому засіданні 25.10.2013 року надав документи на часткове виконання вимог ухвали суду та клопотання про відкладення розгляду справи.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.10.2013 року розгляд справи відкладено на 05.11.2013 року.
04.11.2013 року через відділ діловодства Господарського суду міста Києва позивач подав клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку неможливістю представника Публічного акціонерного товариства "Полтаваобленерго" бути присутнім у судовому засіданні та необхідністю подання додаткових документів у справі.
Розглянувши у судовому засіданні 05.11.2013 року подане позивачем клопотання, суд відмовляє в його задоволенні, з тих підстав, що нормами чинного законодавства України не обмежено коло осіб, які можуть представляти особу в судовому процесі, тому неможливість одного з представників позивача бути присутнім у судовому засіданні не перешкоджає реалізації права учасника судового процесу на участь у судовому засіданні його іншого представника. Проте, позивач наданими йому процесуальними правами не скористався.
Представник відповідача у судовому засіданні 05.11.2013 року надав усні пояснення по суті спору, в яких заперечив проти задоволення позову, з підстав наведених у відзиві на позов.
Розглянувши подані сторонами матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, суд -
29.09.2011 року між Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" (продавець) та Публічним акціонерним товариством "Полтаваобленерго"(покупець) було укладено договір № 2639 на купівлю - продаж природного газу (надалі по тексту - Договір).
Відповідно до пункту 1.1. Договору продавець зобов'язується передати у власність покупцю у IV кварталі 2011 року та у 2012 року році природний газ, ввезений на митну територію України ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" за кодом УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, або/та природний газ, видобутий на території України підприємствами, які не підпадають під дію статті 10 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу", а покупець зобов'язується прийняти та оплатити цей природний газ (надалі - газ), на умовах цього Договору.
Газ, що продається за цим Договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями та іншими споживачами (пункт 1.2. Договору).
Згідно з пунктом 2.1. Договору продавець передає покупцеві з 01 жовтня 2011 року по 31 грудня 2012 року газ обсягом до 435 039 тис.куб.м., у тому числі по місяцях кварталів.
У відповідності до пункту 3.3. Договору приймання - передачі газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання - передачі газу. Обсяг споживання газу покупцем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу покупця.
Згідно з пунктом 5.2. Договору ціна за 1000 куб.м. газу становить 3 023,50 грн. без урахування податку на додану вартість, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу, крім того:
- збір у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ - 2%;
- податок на додану вартість за ставкою - 20%.
Крім того, тариф на транспортування природного газу магістральними та розподільними трубопроводами - 285,00 грн., всього з ПДВ - 342,00 грн. До сплати за 1000 куб.м. природного газу - 3 368,97 грн., крім того ПДВ - 20% , всього з ПДВ - 4 042,76 грн.
Відповідно до пункту 6.1. Договору оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Пунктом 7.2. Договору сторони погодили, що у разі невиконання покупцем умов пункту 6.1. цього Договору продавець має право не здійснювати поставку газу покупцю або обмежити поставку пропорційно до кількості несплачених обсягів з наступною поставкою цих обсягів при умові їх оплати та наявності технічної можливості. Уразі невиконання покупцем пункту 6.1. умов цього Договору він у безспірному порядку зобов'язується сплатити продавцю крім суми заборгованості пеню у розмірі подвійної облікової ставки національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу, а за прострочення понад 30 (тридцять) днів додатково сплатити штраф у розмірі 7 (семи) відсотків від суми простроченого платежу.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що даний Договір був підписаний зі сторони Національної акціонерної компанією "Нафтогаз України" особою, яка не мала відповідних повноважень на його підписання.
Окрім того, позивач зазначає про те, що умови пункту 7.2. Договору, якими встановлена його
відповідальність за неналежне проведення розрахунків одночасно у вигляді і пені, і штрафу, суперечать статті 61 Конституції України та статті 3 Цивільного кодексу України.
Також, позивач зазначив про те, що перед підписанням оспорюваного Договору зі сторони відповідача здійснювався тиск на Публічне акціонерне товариство "Полтаваобленерго", який полягав, зокрема, у загрозі припинення газопостачання у випадку непогодження позивачем підписати Договір у редакції Національної акціонерної компанією "Нафтогаз України".
Відповідач заперечив проти задоволення позову, посилаючись на те, що Договір було вчинено від імені Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" Тріколічем В.П., який діяв на підставі довіреності від 24.12.2010 року № 14-250, виданої позивачем в особі голови правління Бакуліна Є.М., який діяв на підставі статуту Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України".
Позиція відповідача, викладена у відзиві на позовну заяву, полягає також у тому, що спірний Договір відповідає усім вимогам чинного законодавства, а тому відсутні підстави для визнання його недійсним.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно з частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 статті 638 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Згідно із статтями 4, 10 та 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та Цивільного кодексу України, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України).
Згідно з пунктом 2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" від 29.05.2013 року, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Статтею 215 Цивільного кодексу України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Судом встановлено, що між сторонами у справі було укладено договір № 2639 на купівлю - продаж природного газу від 29.09.2011 року.
Відповідно до статті 78 Статуту Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (надалі по тексту - Статут) управління поточною діяльністю компанії здійснює правління, яке є колегіальним виконавчим органом компанії.
Статтею 89 Статуту встановлено, що голова правління має право без довіреності вчиняти юридичні дії від імені компанії відповідно до законодавства.
Згідно і статтею 90 Статуту голова правління, зокрема, укладає договори (контракти) та вчиняє інші праочини від імені компанії, видає довіреності на вчинення юридичних дій від імені компанії.
З боку відповідача спірний Договір було підписано Тріколічем В.П. який діяв на підставі довіреності від 24.12.2010 року № 14-250 виданої Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" в особі голови правління Бакуліна Є.М. (належним чином засвідчена копія міститься в матеріалах справи).
Таким чином, вищенаведені обставини спростовують твердження позивача про те, що оспорюваний Договір був підписаний зі сторони Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"особою, яка не мала відповідних повноважень на його підписання.
Обґрунтування позивачем позовних вимог з посиланням, на те, що умови пункту 7.2 Договору, суперечать статті 61 Конституції України, статті 3 Цивільного кодексу України, оцінюються судом як безпідставні, виходячи з наступного.
Пунктом 1 статті 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно з пунктом 1 статті 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Відповідно до статті 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Пунктом 7.2. Договору сторони погодили, що у разі невиконання покупцем умов пункту 6.1. цього Договору продавець має право не здійснювати поставку газу покупцю або обмежити поставку пропорційно до кількості несплачених обсягів з наступною поставкою цих обсягів при умові їх оплати та наявності технічної можливості. Уразі невиконання покупцем пункту 6.1. умов цього Договору він у безспірному порядку зобов'язується сплатити продавцю крім суми заборгованості пеню у розмірі подвійної облікової ставки національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу, а за прострочення понад 30 (тридцять) днів додатково сплатити штраф у розмірі 7 (семи) відсотків від суми простроченого платежу. Пеня сплачується протягом 3 (трьох) банківських днів з моменту отримання покупцем вимоги продавця. У разі несплати пені у вказаний строк покупець вважається таким, що має заборгованість за цим Договором.
Законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається (частина 1 статті 231 Господарського кодексу України).
Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною 2 статті 231 Господарського кодексу України.
В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.
Доводи позивача з цього приводу суперечать вимогам статті 61 Конституції України та ґрунтуються на помилковому розумінні вимог чинного законодавства.
Даної правової позиції притримується Верховний суд України у постанові від 27.04.2012 року у справі № 06/5026/1052/2011.
В статті 627 Цивільного кодексу України закріплено що, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі статтею 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
За таких обставин, сторони при укладенні спірного договору були вільні у виборі контрагентів та визначенні умов договору, на свій розсуд приймали даний правочин на певних встановлених умовах, узгодили ці умови і підписали договір № 2639 на купівлю - продаж природного газу від 29.09.2011 року, а відтак можна зробити висновок, що всі умови спірного Договору суттєві та з моменту його укладення стають однаково обов'язковими для виконання сторонами. В свою чергу у суду відсутні підстави вважати, що при укладенні Договору, волевиявлення позивача не було вільним і не відповідало його внутрішній волі.
Таким чином, правочин був здійснений за волевиявленням обох сторін, і в даному випадку, усі твердження позивача свідчать про незгоду з раніше досягнутими домовленостями по Договору, що не може бути підставою визнання договору недійсним, а згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до статті 217 Цивільного кодексу України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
Згідно зі статтею 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Суд приходить до висновку, що позивач не довів та не надав суду жодних доказів, які підтверджують, що в момент вчинення правочину стороною (сторонами) були недодержані вимоги, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України, тобто не довів підстави, в силу яких спірний Договір має бути визнаний недійсним. Більше того, судом встановлено та враховано, що спірний правочин спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, не містить положень, які б суперечили вимогам чинного законодавства або інтересам сторін, а волевиявлення сторін правочину є вільне і відповідає їхній внутрішній волі, що відповідає загальним вимогам, встановленим статтею 203 Цивільного кодексу України, додержання яких є необхідним для чинності правочину.
Враховуючи вищенаведене, позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Полтаваобленерго" до Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" про визнання договору № 2639 на купівлю - продаж природного газу від 29.09.2011 року недійсним задоволенню не підлягають.
Витрати з судового збору покладаються на позивача, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись статтями 4, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
У задоволенні позову Публічного акціонерного товариства "Полтаваобленерго" відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 06.11.2013 року
Суддя С.В. Стасюк