04 листопада 2013 року м. Івано-Франківськ
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:
головуючого - Малєєва А.Ю.,
суддів: Пнівчук О.В., Томин О.О.,
секретаря - Мельник О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 - представника відповідача ОСОБА_2 на рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 26 червня 2013 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про поділ майна, що є спільною сумісною власністю подружжя, -
В серпні 2011 року ОСОБА_4 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2, третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача - ОСОБА_3 про визнання права власності на об'єкт незавершеного будівництва.
В листопаді 2011 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2. Просив провести між ними поділ спільного майна подружжя.
Ухвалою суду від 02.04.2012 позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про поділ майна, що є спільною сумісною власністю подружжя, виділено у самостійне провадження.
Позовні вимоги ОСОБА_3 обґрунтовував тим, що з 17.05.2001 до 23.06.2009 вони з відповідачем перебували у шлюбі. Під час шлюбу сторони по справі розпочали будівництво житлового будинку на земельній ділянці, акт про право власності на яку в 2005 році було оформлено на ім'я відповідачки. Протягом 2003-2009 рр. позивач перебував за кордоном на заробітках, куди змушений був виїхати у зв'язку зі складним матеріальним становищем сім'ї. Весь цей час вкладав зароблені гроші та особисту працю у будівництво спірного будинку. Після розлучення сторін в 2009 році відповідач у грудні 2010 року зареєструвала право власності на нерухоме майно - на незавершене будівництво житлового будинку готовністю 56 % вартістю 194000 грн., яке позивач вважає спільною сумісною власністю подружжя. Крім того, загальна вартість придбаного у шлюбі рухомого майна (предметів домашнього вжитку) та невикористаних будівельних матеріалів складає, на думку позивача, 46270 грн. (його частка - 23135 грн.). Оскільки об'єкт незавершеного будівництва та земельна ділянка, на якій він побудований, є об'єктами права спільної сумісної власності подружжя, просив визнати за ним і відповідачкою право власності на ? частину незавершеного будівництвом житлового будинку та визнати за ним право власності на ? частини земельної ділянки, а також розділити рухоме майно.
Ухвалою Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 24.11.2011 задоволено заяву позивача про забезпечення позову: накладено арешт на спірний незавершений будівництвом житловий будинок, спірну земельну ділянку, спірні невикористані будівельні матеріали та спірні предмети домашнього вжитку.
Рішенням Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 26 червня 2013 року позов задоволено частково: визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину незавершеного будівництва житлового будинку готовністю 56 % по АДРЕСА_1 загальною вартістю 194000,0 грн.; визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину вказаного незавершеного будівництва житлового будинку; визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину земельної ділянки загальною площею 0,1129 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1; вирішено провести поділ рухомого майна подружжя, виділивши ОСОБА_3 наступне майно:
- кавоварку вартістю 880 грн.,
- 17 кубів дошки вартістю 17000 грн.,
- 6000 кг вапна вартістю 4000 грн.,
- набір свердлів вартістю 330 грн.,
а всього - на загальну суму 22210 грн.
Виділено ОСОБА_2 наступне майно:
- комп'ютер вартістю 4000 грн.,
- праску вартістю 990 грн.,
- кухонний комбайн вартістю 1100 грн.,
- набір кухонних меблів вартістю 4000 грн.,
- 120 штук шиферу вартістю 5600 грн.,
- дриль вартістю 1100 грн.,
- шуруповерт вартістю 1650 грн.,
- чотири бетонні кільця вартістю 920 грн.,
- 3000 штук цегли вартістю 3600 грн.,
а всього - на загальну суму 22960 грн.
Рішенням суду стягнуто з ОСОБА_2 судовий збір в сумі 1199 грн. 60 коп.
ОСОБА_1 - представник відповідача ОСОБА_2 оскаржив рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 26 червня 2013 року в апеляційному порядку. Вважає рішення незаконним і необґрунтованим, що судом неправильно встановленні обставини, які мають значення для справи, внаслідок неправильної їх оцінки.
На думку апелянта, суд не мав ні правових, ні доказових підстав для виділення позивачу у власність предметів домашнього вжитку та невикористаних будівельних матеріалів, оскільки позивач не представив суду жодних та належних доказів про наявність такого майна (предметів домашнього вжитку та невикористаних будівельних матеріалів), купівлю майна (будівельних матеріалів використаних під час будівництва, предметів домашнього вжитку та невикористаних будівельних матеріалів) саме ним або за його кошти.
Не погоджується апелянт і з рішенням суду першої інстанції в частині визнання за позивачем права власності на 1/2 частину незавершеного будівництвом житлового будинку готовністю 56%, що знаходиться за адресою, АДРЕСА_1, оскільки до прийняття об'єкта новоствореного нерухомого майна до експлуатації та його державної реєстрації право власності на цей об'єкт не виникає. Будівництво спірного будинку не завершене, він не прийнятий в експлуатацію та не зареєстрований у встановленому законом порядку, тому, згідно з частинами 2, 3 статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна) і якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, то право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, то право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва створення майна.
Апелянт заперечує проти визнання за позивачем права власності на 1/2 частину земельної ділянки, оскільки, як слідує з пункту 18-2 постанови №с 7 від 16.04.2004 (Із змінами, внесеними згідно з Постановою Верховного Суду N 2 від 19.03.2010р.) Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», відповідно до положень статей 81, 116 ЗК зокрема земельна ділянка, одержана громадянином у період шлюбу в приватну власність шляхом приватизації, є його особистою приватною власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином частку із земельного фонду.
Просить скасувати рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 26 червня 2013 року та ухвалити нове, яким в позові відмовити. Стягнути з ОСОБА_3 на користь апелянта судовий збір в розмірі 1201,35 грн. за подання апеляційної скарги.
У судовому засіданні апеляційного суду апелянт вимоги апеляційної скарги підтримав, просив її задовольнити з указаних у ній мотивів.
Позивач та його представник проти доводів апеляційної скарги заперечили, просили її відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення апелянта, позивача та його представника, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з таких підстав.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Цим вимогам рішення суду не відповідає.
Судом встановлено, що сторони по справі перебували у шлюбі з 17.05.2001 по 23.06.2009 (а.с. 60-61 т.1).
Рішенням Березівської сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області від 24.07.2005 відповідачу ОСОБА_2 надано дозвіл на будівництво житлового будинку на власній земельній ділянці площею 0,1129 га по АДРЕСА_2 (а.с. 62 т.1).
30.09.2005 відповідач отримала державний акт на право власності на вказану земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (а.с. 67 т.1).
28.11.2005 відповідач виготовила будівельний паспорт на забудову земельної ділянки (а.с. 63-66 т.1).
Згідно копії Витягу про державну реєстрацію прав та Витягу з Реєстру прав власності на нерухоме майно Івано-Франківського обласного бюро технічної інвентаризації 21.12.2010 відповідач ОСОБА_2 зареєструвала право власності на об'єкт незавершеного будівництва - незавершене будівництво житлового будинку готовністю 56 % по АДРЕСА_1, вартістю 194000,00 грн. (а.с. 168-169 т.1).
Згідно матеріалів справи, будівництво житлового будинку АДРЕСА_1 розпочато до 2009 (до моменту розірвання шлюбу) роки, що не заперечується сторонами по справі.
Згідно копії Акту опису й арешту майна від 01.12.2011 державним виконавцем ВДВС Тисменицького районного управління юстиції Івано-Франківської області на виконання ухвали Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 24.11.2011 описано та накладено арешт на незавершений будівництвом житловий будинок, земельну ділянку та рухоме майно (на загальну суму 45170 грн.) за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 66-67 т. 2). Описане майно отримала на відповідальне зберігання ОСОБА_4 - матір відповідачки.
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог щодо визнання за ОСОБА_3 права власності на 1/2 частину незавершеного будівництва житлового будинку готовністю 56 % суд першої інстанції, в порушення вимог ст. 213 ЦПК України та п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 04 жовтня 1991 року N 7 "Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок", дійшов помилкового висновку, що з часу реєстрації права власності на спірний об'єкт незавершеного будівництва його правовий статус, як будівельних матеріалів, змінився, і тому з моменту реєстрації виникло право власності на вказаний об'єкт, який є об'єктом спільної сумісної власності подружжя сторін.
Згідно приписів ч. 1 ст. 60, ч. 1 ст. 61 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба, тощо) самостійного заробітку (доходу). Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
Виходячи зі змісту ч. 1 ст. 182 ЦК України, ч. ч. 1, 2 ст. 331 ЦК України та п. 8 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно право власності на новостворене нерухоме майно виникає у особи, яка створила це майно, після закінчення будівництва об'єкта нерухомості, введення його в експлуатацію, отримання свідоцтва про право власності та реєстрації права власності.
Отже, до прийняття об'єкта новоствореного нерухомого майна до експлуатації та його державної реєстрації право власності на цей об'єкт не виникає. До виникнення права власності на новозбудоване нерухоме майно право власності існує лише на матеріали, обладнання та інше майно, що було використано в процесі будівництва (ч. 3 ст. 331 ЦК України), а відтак ст. 331 ЦК України не передбачено можливість визнання права власності на нерухоме майно в судовому порядку.
Відповідно до п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 04 жовтня 1991 року N 7 "Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок" судам роз'яснено, що право власності на жилий будинок виникає лише з моменту прийняття його в експлуатацію та державної реєстрації. За позовом дружини, членів сім'ї забудовника, які спільно будували будинок, а також спадкоємців суд має право провести поділ незакінченого будівництвом будинку, якщо, ураховуючи ступінь його готовності, можна визначити окремі частини, що підлягають виділу, та технічно можливо довести до кінця будівництво зазначеними особами. В іншому випадку за цими особами може бути визнано право власності на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку або з урахуванням конкретних обставин справи залишити його одній з сторін, а іншій присудити грошову компенсацію.
Враховуючи вказане та той факт, що спірний об'єкт незавершеного будівництва не прийнятий в експлуатацію та не зареєстрований у встановленому законом порядку, позовна вимога ОСОБА_3 щодо визнання за ним саме права власності на 1/2 частину незавершеного будівництва житлового будинку готовністю 56 % по АДРЕСА_1 загальною вартістю 194000,0 грн. є безпідставною та не підлягає до задоволення.
Приписами ч. 1 ст. 81 ЗК України визначено підстави набуття громадянами України права власності на земельні ділянки, а ст. 116 цього ж Кодексу - на землю із земель державної та комунальної власності.
Безпідставним, в силу вимог ст. 120 ЗК України, що передбачає умови переходу права на земельну ділянку у разі набуття права на жилий будинок, будівлю або споруду, та приписів п.18-2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16.04.2004 №7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», є і рішення суду першої інстанції щодо визнання за позивачем права власності на 1/2 частину земельної ділянки загальною площею 0,1129 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1, яка є особистою приватною власністю відповідача ОСОБА_2, а не спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_3.
Окрім того, задовольняючи позовну вимогу ОСОБА_3 щодо поділу спірного рухомого майна, в порушення вимог ст. ст. 57-61 ЦПК України та приписів п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року N 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», суд першої інстанції не встановив обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, не з'ясував джерело і час його придбання та дійшов хибного висновку щодо доведеності та обґрунтованості цих позовних вимог з огляду на наявність Акту опису й арешту майна від 01.12.2011.
Враховуючи матеріали та обставини справи, вважає колегія суддів, сам Акт опису й арешту спірного рухомого майна та свідчення державного виконавця Ясуника І.І. в засіданні суду першої інстанції в даному випадку не є належним та допустимим доказом того, що спірне рухоме майно є спільною власністю подружжя (сторін по справі), а свідчить лише про наявність описаного та арештованого майна (в т.ч. і рухомого майна на загальну суму 45170 грн.) за вказаною адресою (а.с. 66-67 т. 2).
За таких обставин, враховуючи приписи ст. ст. 60, 303 ЦПК України, вважає колегія суддів, апеляційну скаргу слід задовольнити, оскаржуване рішення - скасувати, в задоволенні позову - відмовити та стягнути з ОСОБА_3 в користь ОСОБА_2 1201 грн. 35 коп. сплаченого судового збору.
Керуючись ст.ст. 307, 309, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - представника відповідача ОСОБА_2 задовольнити.
Рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 26 червня 2013 року скасувати та ухвалити нове рішення. В задоволенні позову - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_3 1201 грн. 35 коп. сплаченого судового збору.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржене безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Головуючий А.Ю. Малєєв
Судді: О.В. Пнівчук
О.О. Томин