"04" листопада 2013 р. справа № 2а-3954/11
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Уханенка С.А.
суддів: Дадим Ю.М. Богданенка І.Ю.
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Оріхівському районі Запорізької області на постанову Оріхівського районного суду Запорізької області від 30 травня 2011 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Оріхівському районі Запорізької області про зобов'язання вчинити певні дії, -
10 травня 2011 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати незаконною бездіяльність відповідача та зобов'язати відповідача провести перерахунок та сплатити пенсію з 01.01.2010 року по час постановлення рішення у справі, з урахуванням підвищення її на 30 % від мінімальної пенсії за віком як дитині війни.
Постановою Оріхівського районного суду Запорізької області від 30 травня 2011 р. позовні вимоги задоволено частково. Визнано незаконною бездіяльність відповідача щодо не призначення, не нарахування та невиплати позивачу підвищення до пенсії відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», за період з 30.11.2010 року по 30.05.2011 року. Зобов'язано відповідача призначити, нарахувати та виплатити позивачу підвищення до пенсії у розмірі 30 відсотків від мінімальної пенсії, виходячи із розміру мінімальної пенсії за віком, визначеного залежно від розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність відповідно до ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням різниці, яка була виплачена, за період з 30.11.2010 року по 30.05.2011 року. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову.
Перевіривши законність і обґрунтованість постанови суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач відповідно до абз. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" має статус дитини війни, що підтверджується відміткою в пенсійному посвідченні і має право відповідно до ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" на підвищення до пенсії в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
У 2008 році дія ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" відновлена рішенням Конституційного Суду України № 10-рп від 22 травня 2008 року та у подальшому не призупинялася, а застосування відповідачем положень постанови КМ України № 530 від 28.05.2008 року щодо визначення розміру підвищення пенсії є безпідставним, оскільки розмір підвищення пенсії визначений Законом України "Про соціальний захист дітей війни", який має вищу юридичну силу, ніж постанова КМ України.
За таких обставин суд апеляційної інстанції вважає, що відповідач припустився бездіяльності щодо своєчасного перерахунку та виплати підвищення до пенсії в розмірі, передбаченому ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни".
При цьому, суд першої інстанції не вірно застосував норми процесуального права, відмовивши у задоволенні позовних вимог в частині недоплати суми за період з 01.01.2010 року по 29.11.2010 року, замість того, щоб залишити їх без розгляду.
Так, відповідно до ч. 2 ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст. 100 Кодексу адміністративного судочинства адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку.
З матеріалів справи вбачається, що позивач не навів поважних причин пропуску строку.
Враховуючи, що про своє порушене право позивач мав відомості під час щомісячного отримання пенсії, то поважні причини пропуску звернення до суду за висновком колегії суддів відсутні, тому наслідки пропуску строку звернення до суду підлягають застосуванню. У зв'язку зі зверненням позивача до суду у травні 2011 року колегія суддів вважає за необхідне позовні вимоги позивача за період з 01.01.2010 року по 29.11.2010 року залишити без розгляду.
При цьому суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, що розмір мінімальної пенсії за віком необхідно обраховувати відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", оскільки чинним законодавством не встановлено іншого, крім передбаченого частиною першою цієї статті, мінімального розміру пенсії за віком.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне скасувати постанову суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог за період з 01.01.2010 року по 29.11.2010 року.
Керуючись ст.ст.198, 203, 205, 206 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Оріхівському районі Запорізької області - задовольнити частково.
Постанову Оріхівського районного суду Запорізької області від 30 травня 2011 р. в частині відмови у задоволенні позовних вимог за період з 01.01.2010 року по 29.11.2010 року - скасувати, та позовні вимоги в цій частині залишити без розгляду.
В іншій частині постанову залишити без змін.
Ухвала Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з моменту постановлення, оскарженню не підлягає.
Головуючий: С.А. Уханенко
Суддя: Ю.М. Дадим
Суддя: І.Ю. Богданенко