20 травня 2013 р.Справа № 2018/2а-7577/11
Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі
Головуючого судді: Русанової В.Б.
Суддів: Рєзнікової С.С. , Курило Л.В.
за участю секретаря судового засідання Мурги С.С.
представника позивача ОСОБА_1
представника відповідача ОСОБА_2, ОСОБА_3
третьої особи ОСОБА_4
представника третьої особи ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на постанову Київського районного суду м. Харкова від 26.09.2012р. по справі № 2018/2а-7577/11
за позовом ОСОБА_6
до Адміністрації Київського району Харківської міської ради , Харківської міської ради , Виконавчого комітету Харківської міської ради , Головного управління Держкомзему в Харківській області третя особа ОСОБА_4
про визнання рішення недійсним,
ОСОБА_6 звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому після уточнення позовних вимог просив визнати незаконними та скасувати рішення Виконавчого комітету Харківської міської ради (далі-відповідач):
- від 14.08.1996 р. №844 «Про надання громадянам у приватну власність земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлових будинків і господарських будівель», в частині надання ОСОБА_4 земельної ділянки по АДРЕСА_1;
- від 28.07.1999р. №988 «Про передачу громадянам у приватну власність земельних ділянок, які надані їм для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд» в частині надання ОСОБА_4 у приватну власність земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1.
Постановою Київського районного суду м. Харкова від 26.08.2012 р. у задоволенні позову відмовлено.
ОСОБА_6 (надалі Позивач), не погодившись із судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Київського районного суду м. Харкова від 26.08.2012 р. з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального права при неповному з'ясуванні обставин справи, та винести нову постанову, якою позов задовольнити.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на невірне встановлення обставин по справі судом першої інстанції, не врахування що спірна земельна ділянка перебуває в користуванні позивача, а тому у відповідача були відсутні підстави надавати цю земельну ділянку у власність іншій особі.
В судовому засіданні представник позивача підтримав вимоги апеляційної скарги, просив її задовольнити.
Представник відповідача та третьої особи, третя особа заперечували в судовому засіданні проти вимог апеляційної скарги, вважають рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, третьої особи та її представника, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, заперечень проти неї, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Згідно ч. 1 ст. 195 КАС України постанова суду першої інстанції переглянута в межах апеляційної скарги .
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що 24.05.1991р. рішенням виконкому Харківської обласної ради народних депутатів від №150 визначено ділянки для надання під індивідуальне житлове будівництво.
17.12.1991 р. рішенням виконкому Харківської районної ради народних депутатів №1296 виробничому об'єднанню ФЕД під будівництво індивідуальних житлових будинків відведено 15,9 га земель радгоспу «Кутузівка».
07.04.1992 р. рішенням виконкому Київської районної ради народних депутатів м. Харкова „Про затвердження списків на індивідуальне житлове будівництво" на підставі вище зазначених рішень ОСОБА_6 визначено земельну ділянку для будівництва індивідуального житлового будинку за адресою АДРЕСА_1, 29.12.1992 р. здійснений відвід земельної ділянки в натурі.(т.1 а.с.32-36)
04.04.1995 р. між виконкомом Київської ради народних депутатів, в особі начальника ПЖРЕП Київського району м. Харкова та ОСОБА_6 укладено договір про надання в безстрокове користування земельної ділянки для будівництва житлового будинку площею 930 кв.м. по АДРЕСА_1 .(т.1 а.с.37-38)
03.01.1996р. ОСОБА_4 звернулася з письмовою заявою до Головного управління земельних ресурсів Харківського міськвиконкому про виділення земельної ділянки для індивідуального будівництва житлового булинку.(а.с.84)
Рішенням виконкому Харківської міської ради від 14.08.1996 р. 844 "Про надання громадянам у приватну власність земельних ділянок для будівництва та обслуговування жилих будинків і господарських будівель" (додаток до рішення №4) ОСОБА_4 надано земельну ділянку площею 800,35 кв.м по АДРЕСА_1, за рахунок вільних від забудови міських територій, що підтверджується актами вибору земельних ділянок, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.(т.1 а.с.62-67)
07.07.1999р. ОСОБА_4 звернулася з заявою до виконкому Харківської міської ради про передачу їй безкоштовно у приватну власність земельної ділянки по АДРЕСА_1.(.а.181)
Рішенням виконкому Харківської міської ради від 28.07.1999 р. №988 «Про передачу громадянам у приватну власність земельних ділянок, які надані їм для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд» земельна ділянка , площею 812,35 кв.м. по АДРЕСА_1 передана ОСОБА_4 у приватну власність. (т.2 а.с.179-180)
28.07.1999 р. ОСОБА_4 отримала державний акт про право приватної власності на вказану ділянку.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з висновку, що при винесенні спірних рішень орган місцевого самоврядування діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені законом.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, виходячи з такого.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 10 ЗК України (в редакції, чинній на час правовідносин) до відання міських Рад народних депутатів у галузі регулювання земельних відносин на їх території належить передача земельних ділянок у власність, надання їх у користування.
Згідно ст. 67 ЗК України у відповідній редакції громадянам за рішенням сільської, селищної, міської Ради народних депутатів передаються у власність або надаються у користування земельні ділянки для будівництва індивідуальних жилих будинків, господарських будівель, гаражів і дач. Тобто до компетенції міських рад входить надання громадянам у власність земельних ділянок.
Відповідно до ст. 31 Закону Української РСР «Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування» (у редакції, чинній на момент винесення спірного рішення від 14.08.1996 р. № 844) Виконавчий комітет Ради народних депутатів є виконавчим і розпорядчим органом відповідної Ради, їй підпорядкованим та підзвітним.
Згідно ст. 35 цього Закону виконавчий комітет сільської, селищної, міської Ради народних депутатів, зокрема, здійснює управління майном, яке належить до комунальної власності, майновими фондами житлово-комунального господарства та іншим майном для задоволення потреб і запитів населення, вирішує питання створення, придбання, використання, оренди або безоплатної передачі майнових об'єктів, які перебувають у комунальній власності.
За приписами ст. 42 виконком здійснює контроль за використанням і охороною землі, її надр, водойм, лісів, атмосферного повітря, рослинного і тваринного світу, інших природних ресурсів на відповідній території в межах і в порядку, встановлених законодавством України, реєструє право власності на землю і право землекористування та договори на оренду землі.
Відповідно до ст. 17 ЗК України (в редакції на момент спірних правовідносин) громадяни, заінтересовані у передачі їм у власність земельних ділянок із земель запасу, подають заяву про це до сільської, селищної, міської, а у разі відмови - до районної, міської, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки. У заяві зазначаються бажані розмір і місце розташування ділянки, мета її використання і склад сім'ї. Зазначені земельні ділянки передаються у власність на підставі заяви громадянина і матеріалів, що підтверджують її розмір (земельно-кадастрова документація, дані бюро технічної інвентаризації, правлінь товариств і кооперативів тощо).
Згідно ст. 43 Закону Української РСР «Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування» від 07.12.1990 р. основною формою роботи виконавчого комітету Ради народних депутатів є його засідання. За результатами розгляду питань, винесених на порядок денний виконавчого комітету, за підписом голови ухвалюється документ у формі рішення, якому присвоюється реєстраційний номер.
Декретом Кабінету Міністрів України «Про приватизацію земельних ділянок від 26.12.92 р. сільські, селищні, міські Ради народних депутатів були зобов'язані забезпечити передачу протягом 1993 р. громадянам України у приватну власність земельних ділянок, наданих їм для ведення особистого підсобного господарства, будівництва і обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), садівництва, дачного і гаражного будівництва, у межах норм, установлених Земельним кодексом України. При цьому право приватної власності громадян на земельні ділянки, передані для цілей, передбачених в ст. 1 цього Декрету, посвідчується відповідною Радою народних депутатів, про що робиться запис у земельно-кадастрових документах, з наступною видачею державного акта на право приватної власності на землю.
Судом встановлено, що спірні рішення виконкому Харківської міської ради від 14.08.1996 р. 844 та від 28.07.1999 р. №988 прийняті на підставі заяви ОСОБА_4, клопотання Київського райвиконкому, акту вибору земельних ділянок.
05.09.1996р. головним управлінням земельних ресурсів складено акт встановлення меж земельної ділянки на місцевості, загальною площею 812 кв.м., в грудні 1996р. за замовленням ОСОБА_4 проектною організацією ТОВ « ЗІК» виконані роботи на інвентаризації земельної ділянки, про що складено технічний звіт, та 05.02.1998р. службою містобудівного кадастру Головного управління містобудування та архітектури Харківської міської ради складено паспорт земельної ділянки. На підставі зазначених документів відповідачем прийнято рішення від 28.07.99р. № 988 , згідно якого ОСОБА_4 передано в приватну власність спірну земельну ділянку.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що рішення відповідача відповідно до ст. 67 ЗК України прийнято в межах повноважень, делегованих виконкому рішенням ІІ сесії ХХІІІ скликання Харківської міської ради від 21.05.1998 р.
Порядок ухвалення та форма рішень відповідача в частині, що оскаржується позивачем, відповідає встановленим законодавством. Колегія суддів підтверджує висновок суду першої інстанції з даного приводу. Доказів протилежного позивачем не надано.
Доводи апелянта про неврахування судом першої інстанції обставини того, що земельна ділянка на момент ухвалення спірних рішень відповідача перебувала у позивача в постійному користуванні та ним використовувалася, на підтвердження чого позивач посилається на акт відведення земельної ділянки по АДРЕСА_1, а також на договір про надання ОСОБА_6 вказаної земельної ділянки у безстрокове користування, колегія суддів вважає необґрунтованими, виходячи з наступного.
Так, відповідно до ст.22 ЗК України (в редакції на момент спірних правовідносин) право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.
Приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, забороняється.
Згідно ст.23 ЗК України право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.
Відповідно до ч. 4 ст. 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
Ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду позивачем не надано держаного акту права постійного користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1. Надані позивачем документи, зокрема, акт відведення земельної ділянки по АДРЕСА_1, договір про надання ОСОБА_6 вказаної земельної ділянки у безстрокове користування, не є достатніми та належними доказами щодо підтвердження правомірності користування позивача спірною земельною ділянкою з огляду на ст. 22, 23 ЗК України.
Посилання апелянта на наявність рішення Виконкому Київської районної ради м. Харкова від 03.08.2004 «Про дозвіл на розробку робочого проекту та проведення будівництва житлового будинку по АДРЕСА_1 », та рішення Харківської міської ради «Про надання дозволу громадянам на проведення розробки проектів відведення земельних ділянок» від 24.11.2004 р. № 200/04, якими позивачу надано право на розробку документів, пов'язаних з відведенням спірної земельної ділянки, так само не свідчить про перебування у позивача спірної земельної ділянки на праві постійного користування.
Щодо доводів апеляційної скарги про використання позивачем спірної земельної ділянки, відсутності його відмови від неї, та не врахування ст..29 ЗК України, колегія суддів зазначає, що відповідно до ч.2 ст.23 ЗК України приступати до використання земельної ділянки, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, забороняється, а тому зазначені позивачем обставини не свідчать про наявність у нього законних підстав для користування земельною ділянкою.
З цих підстав, доводи апелянта про безпідставне незастосування судом першої інстанції положень ст. 29 ЗК України (в редакції 1990 року) колегія суддів відхиляє.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
З огляду на зазначене колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо правомірності прийнятих відповідачем спірних рішень від 14.08.1996р. № 844 та 28.07.1999р. № 988, та відсутності порушень прав позивача діями відповідача.
Згідно ч.1 ст. 200 КАС України залишає апеляційну скаргу без задоволення, а або суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вище викладене, колегія суддів прийшла до висновку, що постанова Київського районного суду м. Харкова від 26.09.2012 р. прийнята відповідно до чинних положень матеріального і процесуального права, за умови правильно та повно встановлених обставин справи, підстави для її скасування відсутні.
Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 199, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_6 залишити без задоволення.
Постанову Київського районного суду м. Харкова від 26.09.2012р. по справі № 2018/2а-7577/11 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя (підпис)Русанова В.Б.
Судді(підпис) (підпис) Рєзнікова С.С. Курило Л.В.
ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Русанова В.Б.
Повний текст ухвали виготовлений 25.05.2013 р.