Справа № 367/2558/13-ц Головуючий у І інстанції Пархоменко О.В.
Провадження № 22-ц/780/6114/13 Доповідач у 2 інстанції Фінагєєв
Категорія 44 06.11.2013
Іменем України
05 листопада 2013 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах
Апеляційного Суду Київської області в складі:
Головуючого судді Фінагєєва В.О.,
суддів Кашперської Т.Ц., Яворського М.А.,
за участю секретаря Бевзюк М.М.
розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Коцюбинської селищної ради Київської області на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 01 червня 2013 року у справі за позовом Прокурора міста Ірпеня Київської області в інтересах держави до Коцюбинської селищної ради Київської області, ОСОБА_1, ОСОБА_2, третя особа - Комунальне підприємство «Святошинське лісопаркове господарство» про визнання недійсними рішення, державних актів на право власності на землю, визнання права власності на земельну ділянку, -
У лютому 2013 року прокурор звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати недійсним рішення Коцюбинської селищної ради від 25.12.2008 року «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачі у приватну власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по вулиці АДРЕСА_1», визнати недійсними державний акт № 922210, виданий на ім'я ОСОБА_1 та державний акт № 391630, виданий на ім'я ОСОБА_2, а також визнати право власності держави на земельну ділянку площею 0,15 га.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на підставі рішення Коцюбинської селищної ради від 25.12.2008 року ОСОБА_1 було видано державний акт № 922210 на право власності на земельну ділянку площею 0,15 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. На підставі договору купівлі-продажу зазначена земельна ділянка була відчужена ОСОБА_2, якому видано державний акт № 391630. Прийняття рішення ради та видання державного акту суперечать чинному законодавству, а саме зазначена земельна ділянка знаходиться за межами смт. Коцюбинське, що підтверджується висновком судово-землевпорядної експертизи, та перебуває у постійному користуванні КП «Святошинське лісопаркове господарство». Крім того, було змінено цільове призначення спірної земельної ділянки, державна експертиза проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки не проводилася. Зважаючи на зазначене, договір купівлі-продажу, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є нікчемним, а тому державний акт, виданий на ім'я останнього також підлягає визнанню недійсним.
Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 01 червня 2013 року позов задоволено частково.
Визнано недійсним рішення Коцюбинської селищної ради від 25.12.2008 року № 2019/25-5 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачі у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по вулиці АДРЕСА_1». Визнано недійсним державний акт серії ЯЖ № 922210 на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,15 га, кадастровий номер 3210946200:01:043:0038, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1, виданий на ім'я ОСОБА_1. Визнано недійсним державний акт серії ЯЖ № 391630 на право приватної власності на вищезазначену земельну ділянку, виданий на ім'я ОСОБА_2.
В апеляційній скарзі Коцюбинська селищна рада ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції через порушення судом норм матеріального та процесуального права та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що приймаючи оскаржуване рішення сільська рада діяла в межах законодавства та розпоряджалася землями територіальної громади, межі яких були визначені згідно затвердженого техніко-економічного обґрунтування розвитку селища Коцюбинське. Позивачем не доведено, а судом не встановлено порушення речових прав особи, в інтересах якої було заявлено позов. Також судом не враховано, що сплив строк позовної давності звернення прокурора з зазначеним позовом та не взято до уваги, що ОСОБА_2 є добросовісним набувачем, а договір купівлі-продажу чинним.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом встановлено, що рішенням Коцюбинської селищної ради Київської області від 25.12.2008 року № 2019/25-5 було затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_1 та передачу йому безкоштовно у приватну власність земельної ділянки площею 0,15 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою АДРЕСА_1.
Вищезазначена земельна ділянка належала ОСОБА_1 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 922210 від 29 січня 2009 року.
Згідно Указу Президії Верховної Ради УРСР від 11.02.1941 року смт. Берковець перейменоване в селище ім. Коцюбинського та до його складу включено залізничну станцію Біличі. Будь-які графічні додатки до зазначеного Указу, що підтверджують межі смт. Коцюбинське, не збереглися.
З постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.12.2011 року, яка залишена в силі Ухвалою Вищого адміністративного суду міста Києва від 09 жовтня 2012 року, вбачається, що рішення відносно адміністративно-територіального устрою смт. Коцюбинське не видавались, землевпорядна документація щодо встановлення меж не збереглась, проекти рішень про встановлення меж міста Києва та меж селища Коцюбинське не затверджувалися.
При прийнятті рішення щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 Коцюбинська селищна рада керувалася матеріалами техніко-економічного обґрунтування та перспективним планом розвитку селища Коцюбинське, затверджених рішенням "Про перспективний план розвитку селища Коцюбинське" від 25 вересня 2008 року.
Рішенням Коцюбинської селищної ради від 15.09.2010 року № 153 затверджено Генеральний план селища Коцюбинське Київської області, відповідно до якого загальна площа становить 4065 га.
З листа землевпорядної організації ПП "Геополісся" від 08.04.2013 року вбачається, що 501 земельна ділянка, надана у власність громадян, зокрема, ОСОБА_1, знаходяться в межах смт. Коцюбинське.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що перспективний план розвитку села не є містобудівною документацією, та не може бути підставою для прийняття рішення щодо відведення земельної ділянки. Спірна земельна ділянка знаходиться за межами смт. Коцюбинське, а тому селищна рада не мала повноважень щодо її передачі у приватну власність ОСОБА_1 Враховуючи, що рішення ради не відповідає вимогам закону, державний акт, виданий на підставі такого рішення, має бути визнаний недійсним.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Відповідно до ст.173 ЗК України межа району, села, селища, міста, району у місті - це умовна замкнена лінія на поверхні землі, що відокремлює територію району, села, селища, міста, району у місті від інших територій. Межі району, села, селища, міста, району у місті встановлюються і змінюються за проектами землеустрою щодо встановлення (зміни) меж адміністративно-територіальних одиниць. Проекти землеустрою щодо зміни меж населених пунктів розробляються з урахуванням генеральних планів населених пунктів.
Відповідно до ч.1 ст.116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Згідно п.12 Перехідних положень до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці третьому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.
З матеріалів справи вбачається, що на момент прийняття спірного рішення будь-яка містобудівна документація, визначена Законом України "Про планування і забудову територій" в смт. Коцюбинське була відсутня, а Перспективний план розвитку селища, на який посилався представник Коцюбинської селищної ради та техніко-економічне обґрунтування є видом землевпорядної документації та згідно вимог зазначеного закону не є містобудівною документацією, яка могла б бути підставою для прийняття спірного рішення щодо відведення земельної ділянки для містобудівних потреб.
Як вбачається з матеріалів справи, на момент прийняття Коцюбинською селищною радою оспорюваного рішення, остання не мала в своєму розпорядженні достовірних даних про розташування спірної земельної ділянки, що виділена у власність, в межах селища Коцюбинське Київської області.
Оскільки на момент прийняття рішення Коцюбинської селищної ради Київської області від 25.12.2008 року № 2190/25-5 межі смт. Коцюбинське у передбаченому законом порядку не були визначені та встановлені - колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про незаконність зазначеного рішення Коцюбинської селищної ради як такого, що не відповідає положенням п.12 Перехідних положень та ст. 12 ЗК України.
Посилання апелянта на безпідставне не застосування судом першої інстанції строку позовної давності, колегія суддів не може прийняти до уваги, оскільки пунктом 5 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 20.12.2011 № 4176-VI "Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства", який набрав чинності з 15.01.2012, встановлено, що позов про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено право власності або інше речове право особи, може бути подано протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом.
Визнаючи недійсним державний акт, виданий на ім'я ОСОБА_2 суд першої інстанції виходив з того, що договір купівлі-продажу не відповідає вимогам закону, оскільки рішення ради, на підставі якого видано державний акт на земельну ділянку ОСОБА_1, визнається недійсним.
Однак колегія суддів не може погодитися з таким висновками суду першої інстанції.
Так, згідно договору купівлі-продажу земельної ділянки від 21 липня 2009 року ОСОБА_1 продав земельну ділянку площею 0,15 га за адресою АДРЕСА_1 ОСОБА_2 (а.с.10-12).
03 червня 2011 року ОСОБА_2 видано державний акт № 391630 на вищезазначену земельну ділянку.
При задоволенні позову в цій частині суд залишив поза увагою підстави позову прокурора, який обґрунтовував вимоги тим, що укладений між відповідачами договір купівлі-продажу спірної ділянки є нікчемним згідно положень ст. 228 ЦК України як такий, що порушує публічний порядок, і не потребує визнання його недійсним. Саме у зв'язку з нікчемністю договору прокурор вважав, що державний акт, виданий ОСОБА_2 необхідно визнати недійсним.
Суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про необґрунтованість посилань прокурора на нікчемність договору купівлі-продажу від 21 липня 2009 року, оскільки прокурор не надав доказів, що даний правочин порушує публічний порядок. Однак, прийшовши до таких висновків, суд у порушення вимог ст. 81, 131, 152 ЗК України, ст. 204 ЦК України, та всупереч попереднім висновкам про відсутність підстав вважати договір купівлі-продажу нікчемним, визнав державний акт, виданий на ім'я ОСОБА_2, недійсним.
Суд першої інстанції також не взяв до уваги, що правовою підставою видачі ОСОБА_2 державного акту є договір купівлі-продажу від 21 липня 2009 року, про що зазначено у державному акті № 391630. Відповідно, без вирішення питання щодо правомірності набуття ОСОБА_2 права на спірну ділянку за цивільно-правовою угодою, як це передбачає п. «в» ч. 3 ст. 152 ЗК України, підстави для визнання недійсним державного акту, виданого на підставі цієї угоди, відсутні.
Вирішуючи позовні вимоги прокурора в частині визнання недійсним виданого на ім'я ОСОБА_2 державного акта на право власності на земельну ділянку № 391630 та скасування його державної реєстрації, колегія суддів вважає, що дані вимоги не підлягають до задоволення з наступних підстав.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 81, ст. 131 ЗК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) громадяни України набувають права власності на земельні ділянки в тому числі на підставі придбання за договорами купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами. Укладення таких угод здійснюється відповідно до Цивільного кодексу України з урахуванням вимог цього Кодексу.
Згідно ст. 126 ЗК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом.
За змістом вказаних норм правовою підставою набуття громадянином права власності на земельну ділянку є укладення ним цивільно-правової угоди, а державний акт, що видається на підставі такої угоди, лише посвідчує право особи на земельну ділянку. Отже, без встановлення судом недійсності (невідповідності вимогам закону) правочину, як правової підстави придбання громадянином земельної ділянки, визнання недійсним державного акту, виданого на підставі цього правочину, є в даному випадку є необгрунтованим.
Такі висновки відповідають приписам щодо презумпції правомірності правочину, встановленим ст. 204 ЦК України, згідно якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Крім того, такі висновки узгоджуються із положеннями ч. 3 ст. 152 ЗК України, згідно якої захист порушених прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється в тому числі шляхом заявлення позову про визнання угоди недійсною.
Суд першої інстанції дійшов вірного висновку, зазначивши в рішенні, що укладений між відповідачами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 договір купівлі-продажу спірної земельної ділянки від 21 липня 2009 року не є таким, що порушує публічний порядок, оскільки укладений між приватними особами і його предметом є майно, що перебуває у приватній власності.
За таких обставин з огляду на те, що ОСОБА_2 набув права власності на спірну земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу від 21 липня 2009 року, який не визнаний судом недійсним і не є нікчемним (його недійсність не встановлена законом), а також враховуючи приписи ст. 204 ЦК України щодо презумпції правомірності правочину, колегія суддів вважає, що відсутні підстави для визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку № 391630, виданого ОСОБА_2 на підставі вказаного договору з підстав вказаних прокурором у позові.
При цьому колегія суддів враховує правовий висновок, який зробив Верховний Суд України на засіданні Судової палати у цивільних справах 02 жовтня 2013 року при розгляді справи № 6-93цс 13, предметом якої був спір про визнання державного акту на право приватної власності на землю недійсним за позовом прокурора. При розгляді цієї справи Верховний Суд України зробив правовий висновок, відповідно до якого державний акт на право приватної власності на землю видається на підставі рішення органу місцевого самоврядування або органу виконавчої влади, тому вирішення питання про правомірність видачі державного акта безпосередньо залежить від законності рішення, на підставі якого такий акт виданий, і дотримання вимог, передбачених земельним законодавством, зокрема статтями 116, 118 ЗК України. Аналогічний правовий висновок зробив Верховний Суд України при розгляді справи № 6-92цс 13.
За змістом наведеної правової позиції стосовно спору в даній справі вирішення питання про правомірність видачі державного акта на право власності на земельну ділянку безпосередньо залежить від законності правочину, на підставі якого такий акт виданий.
Таким чином, рішення суду першої інстанції в частині визнання недійсним державного акту, виданого на ім'я ОСОБА_2, підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову у задоволенні позову.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 303, 307, 309 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Коцюбинської селищної ради Київської області задовольнити частково.
Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 01 червня 2013 року в частині визнання недійсним виданого на ім'я ім'я ОСОБА_2 державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 391630 скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.
В задоволенні позову прокурора міста Ірпеня Київської області в інтересах держави до ОСОБА_2, третя особа: Комунальне підприємство «Святошинське лісопаркове господарство» про визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 391630 відмовити.
В іншій частині рішення Ірпінського міського суду Київської області від 01 червня 2013 року залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий: Фінагєєв В.О.
Судді: Кашперська Т.Ц.
Яворський М.А