Справа № 369/6766/13-ц Головуючий у І інстанції Дубас Т.В.
Провадження № 22-ц/780/5620/13 Доповідач у 2 інстанції Матвієнко
Категорія 26 07.11.2013
Іменем України
07 листопада 2013 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Київської області у складі:
Головуючого судді Матвієнко Ю.О.,
суддів: Волохова Л.А., Мельника Я.С.,
при секретарі: Лопатюк В.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13 серпня 2013 року в справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення суми боргу за договором про надання споживчого кредиту,
В липні 2013 року ТОВ «Кей-Колект» звернулося до суду з вищевказаним позовом та просило суд ухвалити рішення про його задоволення, посилаючись на те, що 20 березня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» та відповідачем ОСОБА_1 було укладено договір про надання споживчого кредиту, відповідно до умов якого позичальник отримала кредит в розмірі 290 000 доларів США та зобов»язалася належним чином використовувати і повернути наданий кредит у повному обсязі до 20 березня 2015 року зі сплатою 12% річних. Погашення процентів згідно п. 1.3.4. договору мало відбуватись з 01 по 20 число кожного місяця, наступного за тим, за який були нараховані проценти. Банк свої зобов»язання виконав повністю, натомість відповідач ОСОБА_1 зобов»язання по погашенню суми кредиту та відсотків за користування ним не виконувала, що призвело до утворення заборгованості за кредитом, розмір якої станом на 24.05.2013 року становить 287 391,30 доларів США, що в еквіваленті до національної валюти дорівнює 2 297 118,67 грн. З метою забезпечення виконання зобов"язань ОСОБА_1, 20 березня 2007 року між АКІБ "УкрСиббанк" та відповідачем ОСОБА_2 було укладено договір поруки, відповідно до умов якого він зобов"язався відповідати перед банком за невиконання ОСОБА_1 її зобов"язань згідно умов договору про надання споживчого кредиту.
11 червня 2012 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Кей-Колект» було укладено договір факторингу № 4, відповідно до умов якого ПАТ «УкрСиббанк» відступив ТОВ «Кей-Колект» право грошової вимоги до боржника, а ТОВ «Кей-Колект» набуло право вимагати погашення заборгованості за даним кредитним договором. Відповідно до п. 1.4. договору факторингу одночасно з відступленням права вимоги до Фактора переходять усі права банку за усіма договорами забезпечення. На підставі викладеного позивач і просив суд ухвалити рішення про стягнення з відповідачів в солідарному порядку на свою користь заборгованості за договором про надання споживчого кредиту в розмірі 287 391,30 доларів США, що в еквіваленті до національної валюти дорівнює 2 297 118,67 грн., а також понесені по справі судові витрати.
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13 серпня 2013 року позов задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ТОВ «Кей-Колект» заборгованість за кредитним договором від 20.03.2007 року в розмірі 287 391 дол. США, що за курсом НБУ станом на 24.05.2013 року становить 2 297 118 грн. 67 коп., та судовий збір в сумі 3 441 грн.
В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_1, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просила рішення суду скасувати та ухвалити по справі нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Заслухавши доповідь судді доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку про відхилення апеляційної скарги, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що 20 березня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» та відповідачем ОСОБА_1 було укладено договір про надання споживчого кредиту, відповідно до умов якого позичальник отримала кредит в розмірі 290 000 доларів США та зобов»язалася належним чином використовувати і повернути наданий кредит у повному обсязі до 20 березня 2015 року зі сплатою 12% річних. Погашення процентів згідно п. 1.3.4. договору мало відбуватись з 01 по 20 число кожного місяця, наступного за тим, за який були нараховані проценти (а.с.20-31).
Також встановлено, що банк свої зобов»язання за договором виконав повністю, натомість відповідач ОСОБА_1 зобов»язання по погашенню суми кредиту та відсотків за користування ним не виконувала, що призвело до утворення заборгованості за кредитом, розмір якої станом на 24.05.2013 року становить 287 391,30 доларів США, що в еквіваленті до національної валюти дорівнює 2 297 118,67 грн. (а.с.41).
З матеріалів справи також вбачається, що з метою забезпечення виконання зобов"язань ОСОБА_1, 20 березня 2007 року між АКІБ "УкрСиббанк" та відповідачем ОСОБА_2 було укладено договір поруки, відповідно до умов якого він зобов"язався відповідати перед банком за невиконання ОСОБА_1 її зобов"язань згідно умов договору про надання споживчого кредиту (а.с.7-9).
11 червня 2012 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Кей-Колект» було укладено договір факторингу № 4, відповідно до умов якого ПАТ «УкрСиббанк» відступив ТОВ «Кей-Колект» право грошової вимоги до боржника, а ТОВ «Кей-Колект» набуло право вимагати погашення заборгованості за даним кредитним договором (а.с.32-36).
Про відступлення права вимоги ТОВ «Кей-Колект» на підставі договору факторингу №4 ПАТ «УкрСиббанк» повідомив ОСОБА_1 та ОСОБА_2, надіславши на адресу кожного з них рекомендованим листом повідомлення від 20.06.2012 року, в яких зокрема зазначався і розмір заборгованості за кредитним договором та зазначалося про те, що банківські реквізити для її погашення залишилися незмінними (а.с.89-92).
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості вимог позивача про стягнення з відповідачів заборгованості, яка утворилася в зв»язку з неналежним виконанням обов»язків за кредитним договором, і колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов»язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч.1 ст.553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
Згідно ч. 2 ст.554 ЦК України поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
Згідно ст. 512 ЦК України кредитор у зобов»язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). При цьому, відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов»язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав.
Відповідно до ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування про відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов»язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов»язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Згідно ч. 1 ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Відповідно до ч. 1 ст. 1082 ЦК України боржник зобов»язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж.
Враховуючи обставини справи та на підставі вищенаведених норм, законним та обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про наявність в справі підстав для задоволення позову шляхом стягнення з відповідачів, як солідарних боржників, на користь позивача суми заборгованості за кредитним договором у визначеному ним розмірі.
Доводи апеляційної скарги про те, що відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2, як боржника та гаранта, не було повідомлено про відступлення права грошової вимоги, спростовуються копіями повідомлень ПАТ «УкрСиббанк» про відступлення права вимоги за кредитним договором ТОВ «Кей-Колект» від 20.06.2012 року, направлених за місцем реєстрації кожного з відповідачів, та доказами відправлення цих повідомлень (а.с.89-92). Зокрема, в повідомленнях на виконання вимог ч. 1 ст. 1082 ЦК України визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, та названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Факт неотримання боржником чи гарантом письмового повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові не є перешкодою для реалізації права фактора звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду, оскільки боржник у судовому засіданні має можливість заперечувати проти вимог фактора, що відповідає положенням статті 124 Конституції України.
Необгрунтованими є і доводи апелянта про незаконність надання відповідачу ОСОБА_1 кредиту в іноземній валюті, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов»язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
Згідно ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" встановлено, що Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного кредитування. Крім того листом НБУ від 07.12.2009 року за № 13-210/7871-22612 роз'яснено, що згідно вимог підпункту «в» пункту 4 статті 5 Декрету, який передбачає наявність індивідуальної ліцензії на надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, на сьогодні законодавець не визначив межі термінів і сум надання/одержання кредитів в іноземній валюті.
Таким чином, операція з надання банками кредитів в іноземній валюті не потребує індивідуальної ліцензії. За відсутності нормативних умов для застосування режиму індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій, єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті згідно вимог ст. 5 Декрету - є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманих у встановленому порядку.
Посилання апелянта на те, що розрахунок заборгованості не відповідає умовам кредитного договору відхиляються колегією суддів, оскільки відповідачами цей розрахунок спростований не був, а відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов»язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Крім того відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в судовому засіданні 13 серпня 2013 року пред»явлені до них позовні вимоги визнали повністю і проти задоволення позову не заперечували, що підтверджується журналом судового засідання (а.с.52-53).
Інших доводів, які б спростували законність та обґрунтованість ухваленого судом першої інстанції рішення, апеляційна скарга ОСОБА_1 не містить.
Оскільки судом першої інстанції повно і всебічно з'ясовані всі обставини справи, дана належна правова оцінка доказам, висновки суду відповідають фактичним обставинам справи, а ухвалене рішення відповідає вимогам матеріального і процесуального права, підстави для його скасування відсутні.
Керуючись ст.ст. 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити.
Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13 серпня 2013 року - залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий:
Судді: