36000, м. Полтава, вул.Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua
29.10.2013 Справа №917/1697/13
За позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, юр. адреса: АДРЕСА_1, 43021, пошт. адреса: АДРЕСА_2
до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, АДРЕСА_3
про стягнення 32 633,94 грн.
Суддя Плотницька Н.Б.
Представники сторін:
від позивача: не з'явились,
від відповідача: ОСОБА_2 паспорт НОМЕР_1, Октябрським РВ ПМУ УМВС України в Полтавській області 09.02.1996.
Суть справи: розглядається позовна заява про стягнення заборгованості за договором поставки №403 від 16 жовтня 2007 року в розмірі 32 633,94 грн., з яких: 29012,54 грн. - сума основного боргу, 950,66 грн. - пеня та 2 670,74 грн. - 40% річних.
Розгляд справи відкладався неодноразово. За клопотанням сторін ухвалою суду від 15.10.2013 строк розгляду справи було продовжено до 31.10.2013.
В попередніх судових засіданнях Позивач виклав позовні вимоги, наполягав на задоволенні в повному обсязі. В судове засідання 29.10.2013 Позивач не з'явився, повноважного представника не направив, про дату та час розгляду справи був повідомлений належним чином, про причини неявки суду не повідомив.
Відповідач надала суду відзив на позовну заяву (вх.№14346 від 10.10.2013), в якому проти задоволення позову категорично заперечила з тих підстав, що відносини з поставки товару між нею і Відповідачем мали місце до 30.09.2013, після чого магазин "ІНФОРМАЦІЯ_1" було здано в оренду ФОП ОСОБА_3, а Відповідач товару за даним договором від Позивача не отримувала.
Відповідно до частини першої статті 24 ГПК України господарський суд за наявністю достатніх підстав має право до прийняття рішення залучити за клопотанням сторони або за своєю ініціативою до участі у справі іншого відповідача, якщо у спірних правовідносинах він виступає або може виступати як зобов'язана сторона.
Під час розгляду справи суд виявив обставини, що свідчать про необхідність заміни первісного відповідача на належного. Ухвалою від 24.09.2013 суд зобов'язав Позивача, у разі згоди з таким висновком суду, висловити її в письмовій заяві відповідно до вимог частини другої статті 24 ГПК України. В судовому засіданні 15.10.2013 представник Позивача вказаної заяви не подав, пояснень на відзив Відповідача не надав. На момент судового засідання 29.10.2013 жодних заяв з цього приводу від Позивача до суду не надходило.
Судом враховано рекомендації, викладені у пункті 1.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", в якому зазначено, що заміна первісного відповідача належним відповідачем допускається лише за згодою позивача, яка має бути викладена в його письмовій заяві чи зафіксована в протоколі судового засідання. Якщо ж такої згоди не надано, то господарський суд розглядає справу в межах заявлених позовних вимог. Відтак суд дійшов висновку про можливість розгляду справи в межах заявлених вимог.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив:
16.10.2007 між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (надалі Позивач) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (надалі Відповідач) було укладено договір поставки №403 (надалі Договір).
При цьому сторони узгодили наступне:
- Позивач зобов'язався поставити окремими партіями та передати у власність Відповідачу товар в асортименті, що передбачені прайс-листами Продавця, а Відповідач прийняти та оплатити його згідно умов Договору (п.1.1 та 1.2 Договору);
- Покупцем кожні 10 робочих днів подаються звіти щодо реалізації товару (п.12.1 Договору);
- оплата товару здійснюється на умовах розстрочення платежу частинами по мірі реалізації третім особам кожні 10 календаркних днів за товар, реалізований за цей період (п.7.1 Договору).
Позивач на доказ належного виконання взятих на себе зобов'язань за договором надав наступні документи (копії містяться в матеріалах справи):
- 04.05.2011 видаткова накладна №52235 на суму 6763,79 грн.;
- 17.05.2011 видаткова накладна №58384 на суму 1283,97 грн.;
- 17.05.2011 видаткова накладна №58387 на суму 1980,09 грн.;
- 16.08.2011 видаткова накладна №95589 на суму 3728,49 грн.;
- 11.10.2011 видаткова накладна №121697 на суму 1028,41 грн.;
- 25.10.2011 видаткова накладна №128913 на суму 5304,50 грн.;
- 08.11.2011 видаткова накладна №134784 на суму 2176,61 грн.;
- 15.11.2011 видаткова накладна №138960 на суму 1693,10 грн.;
- 29.11.2011 видаткова накладна №145646 на суму 805,77 грн.;
- 29.11.2011 видаткова накладна №145969 на суму 1302,46 грн.;
- 20.12.2011 видаткова накладна №157616 на суму 861,12 грн.;
- 31.01.2012 видаткова накладна №10386 на суму 5328,75 грн.;
- 14.02.2012 видаткова накладна №17274 на суму 972,84 грн.;
- 14.02.2012 видаткова накладна №17275 на суму 806,98 грн.;
- 03.04.2012 видаткова накладна №40820 на суму 1574,04 грн.;
- 03.04.2012 видаткова накладна №40822 на суму 1135,40 грн.
Позивач на підставі зазначених документів посилається на те, що в порушення умов договору та норм чинного законодавства відповідач взяті на себе зобов'язання в частині сплати отриманого товару не виконав.
Під час огляду в судовому засіданні 10.09.2013 оригіналів зазначених видаткових накладних судом було встановлено, що деякі з них підписані з помилками. Зокрема прізвище "ОСОБА_2" вказано як "ОСОБА_2". Крім того, у суду виникли сумніви щодо справжності підпису ОСОБА_2 на видаткових накладних та ідентичності цього підпису аналогічному підпису на Договорі. Представник позивача пояснень суду з цього приводу не надав.
Під час судового засідання 24.09.2013 Відповідач пояснила, що підпис на Договорі №403 від 16.10.2007 поставлено нею, справжність його не заперечила. Щодо видаткових накладних, то Відповідач пояснила, що дані документи нею не підписувались, факт отримання від Позивача товару за вказаними видатковими накладними категорично заперечила.
Крім того, Відповідач зазначила, що приміщення, яке належить їй на праві власності та адреса якого значиться в Договорі місцем поставки товару (АДРЕСА_4, магазин "ІНФОРМАЦІЯ_1"), в період, за який пред'явлено позовні вимоги, знаходилось в оренді у ФОП ОСОБА_3 за договором від 01.10.2009. Що стосується інших видаткових накладних, Відповідач заперечила як отримання товару за зазначеними в них адресами, так і взагалі ведення господарської діяльності за цими адресами.
Згідно статті 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України). Відповідно до статті 631 ЦК України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права та виконати обов'язки відповідно до договору.
Матеріали справи свідчать про те, що між позивачем та відповідачем у справі зобов'язання виникли з договору поставки.
Статтею 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
У відповідності до статті 509 Цивільного кодексу України, статті 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій. а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно статті 526 ЦК України зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог , що звичайно ставляться.
Стаття 527 ЦК України містить норми щодо виконання зобов'язання належними сторонами. Так, у частині першій ввказано, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту. Крім того, частина друга статті 527 ЦК України наголошує, що кожна із сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.
Представник Позивача в судовому засіданні 10.09.2013 зазначив, що перевірки особи отримувача товару за видатковими накладними не здійснювалось. Беручи до уваги ту обставину, що Позивач при відвантаженні товару на підставі Договору №403 за видатковими накладними доказів прийняття виконання обов'язку щодо поставки належним кредитором або його уповноваженою особою не вимагав, ризик наслідків непред'явлення такої вимоги лежить на ньому. Відповідно Позивач не має законних підстав вимагати від Відповідача оплати товару, якого той не отримував.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (стаття 34 ГПК України).
Частиною 1 статті 43 ГПК України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, а згідно частини другої цієї ж статті ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
Відповідно до статей 4-3, 33 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Таким чином, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог за недоведеністю.
Судові витрати відповідно до статті 49 ГПК України покладаються на Позивача.
Керуючись статтями 33, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
У задоволенні позову відмовити.
Суддя Плотницька Н.Б.