Справа: № 736/368/13-а (2-а/736/49/2013) Головуючий у 1-й інстанції: Синько О.О. Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.
16 жовтня 2013 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Вівдиченко Т.Р.
Суддів: Горбань Н.І.
Лічевецького І.О.
За участю секретаря: Добрянського М.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на постанову Корюківського районного суду Чернігівської області від 24 квітня 2013 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної у м. Чернігові ради про стягнення допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, -
Позивач - ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної у м. Чернігові ради про стягнення допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.
Постановою Корюківського районного суду Чернігівської області від 24 квітня 2013 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з постановою суду, позивач звернувся з апеляційною скаргою, просить скасувати постанову суду, та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явилися. Про причини своєї неявки суд не повідомили.
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.
Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_3 є особою, застрахованою в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування та перебуває на обліку в Управлінні праці та соціального захисту населення Деснянської районної у м. Чернігові ради.
Позивач має на малолітню дитину ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується копією свідоцтва про народження.
Рішенням Управлінні праці та соціального захисту населення Деснянської районної у м. Чернігові ради від 18 лютого 2011 року, ОСОБА_3 призначено допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку за період на період з 01 березня 2011 року по 02 жовтня 2013 року в розмірі 130 грн.
Вважаючи, що відповідач зобов'язаний виплачувати допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку на підставі ст. 15 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» в сумі 4957,00 грн., оскільки положення вказаної статті не поширюються на осіб, застрахованих в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, позивач звернулась до суду.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Виплата допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку регулюються Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням» № 2240-ІІІ та Законом України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» № 2811-XII.
Порядок та умови призначення допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку передбачені статтею 14 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми», при цьому, зазначений закон не передбачає обмежень чи особливих умов або розподілу осіб, що мають право на отримання такої допомоги на застрахованих чи не застрахованих осіб.
Згідно ст. 244-2 КАС України, рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.
Відповідно до Постанови Верховного Суду України від 25 грудня 2012 року у справі № 21-410а12, до 1 січня 2008 року - дати набрання чинності Законом України від 28 грудня 2007 N 107-VI "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (далі - Закон N 107-VI) - правовідносини щодо виплати допомоги регулювалися Законом N 2811-XII, дія якого поширювалася на осіб, не застрахованих в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (стаття 13) та Законом N 2240-III, який поширював свою дію на застрахованих у зазначеній системі осіб. Розмір допомоги також визначався цими законами. Зокрема, статтею 43 Закону N 2240-III було передбачено, що допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається застрахованій особі у розмірі, що встановлюється правлінням Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, але не менше розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Пунктами 23, 25 розділу II Закону N 107-VI були внесені відповідні зміни до Закону N 2811-XII та Закону N 2240-III. Зокрема, змінами до статті 13 Закону N 2811-XII його дію поширено на застрахованих осіб, а із Закону N 2240-III було виключено статті 40 - 44.
Так, Конституційний Суд України Рішенням від 22 травня 2008 року N 10-рп/2008 визнав неконституційними низку положень Закону N 107-VI, в тому числі й пункт 25 розділу II Закону N 107-VI щодо виключення статей 40 - 44 Закону N 2240-III.
Пунктом 2 розділу III Закону N 107-VI було передбачено, що розділ II цього Закону діє до 31 грудня 2008 року.
Отже, з часу проголошення Рішення N 10-рп/2008 Конституційним Судом України відновили свою дію вищезазначені положення Закону N 2240-III, а з 1 січня 2009 року - статті 13, 15 Закону N 2811-XII.
Крім того, статтею 46 Закону України від 26 грудня 2008 N 835-VI "Про Державний бюджет України на 2009 рік" та статтею 45 Закону України від 27 квітня 2010 року N 2154-VI "Про Державний бюджет України на 2010 рік" (далі - Закон N 2154-VI) передбачено, що у 2009, 2010 роках допомога при народженні дитини та по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку відповідно до Закону N 2240-III призначається і здійснюється в розмірах і порядку, визначених Кабінетом Міністрів України.
Порядок призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми був затверджений постановою Кабінету Міністрів України 27 грудня 2001 року N 1751 саме на виконання Закону N 2811-XII (пункт 1). Новий акт уряду на виконання статті 45 Закону N 2154-VI не приймався.
Розміри і порядок виплати допомоги відповідно до Закону N 2240-III на виконання статті 45 Закону N 2154-VI Кабінетом Міністрів України не визначалися.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_3 призначено допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку за період на період з 01 березня 2011 року по 02 жовтня 2013 року в розмірі 130 грн. у відповідності до Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми».
Позивач є особою, застрахованою в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Колегія суддів зазначає, що Законом України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» не встановлено обмежень чи особливих умов або розподілу осіб, які мають право на отримання вказаної допомоги на застрахованих чи не застрахованих осіб.
Таким чином, оскільки спір виник щодо виплати допомоги за період з жовтня 2012 року по березень 2013 року особі, яка застрахована у системі соціального загальнообов'язкового державного соціального страхування, за таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що на відносини щодо виплати допомоги такій особі у зазначеному періоді поширюються норми спеціального Закону (яким є Закон N 2240-III), відповідно до статті 43 якого, допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається застрахованій особі у розмірі, що встановлюється правлінням Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, але не менше розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для стягнення з відповідача допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку за період з жовтня 2012 року по березень 2013 року в розмірі, розрахованому на підставі ст. 15 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми», оскільки положення даної статті не поширюються на осіб, застрахованих в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. При цьому, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не знайшли свого належного підтвердження в суді апеляційної інстанції.
З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 160, 167, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Постанову Корюківського районного суду Чернігівської області від 24 квітня 2013 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення в повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя: Вівдиченко Т.Р.
Судді: Горбань Н.І.
Лічевецький І.О.
Повний тест ухвали виготовлено 22.10.2013 року.
Головуючий суддя Вівдиченко Т.Р.
Судді: Горбань Н.І.
Лічевецький І.О.