06 листопада 2013 року м. Чернівці
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Чернівецької області у складі:
Головуючого : Винту Ю. М.
Суддів : Заводян К.І., Лисак І.Н.
При секретарі : Ковальчук Н.О.
За участю : представника позивачки ОСОБА_1 - ОСОБА_2, відповідачки ОСОБА_3, її представника ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування за апеляційною скаргою ОСОБА_1, в інтересах якої за довіреністю діє ОСОБА_2, на заочне рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 26 вересня 2013 року,-
ОСОБА_1 звернулась до Глибоцького районного суду Чернівецької області з позовом до відповідачки ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування, посилаючись на наступне.
22.09.2008 року вона підписала договір дарування житлового будинку в АДРЕСА_1, в якому вона проживала і була власником на підставі свідоцтва про право власності. Основною підставою укладання даного договору було те, що їй та її чоловікові ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року, необхідна була стороння допомога, оскільки вона була непрацездатна особа за віком і у зв'язку із хворобою потребувала і в даний час потребує постійної сторонньої допомоги.
Договір було укладено на вкрай невигідних для неї умовах під впливом помилки, а відповідачка користуючись її безпорадним станом запевнила її, що буде надавати належну допомогу і зобов'язалась довічно утримувати її, забезпечувати харчуванням, ліками, одягом і взуттям, підтримувати матеріально, допомагати у вирішенні побутових питань, але відповідачка всі ці обіцянки ніколи не виконувала та не виконує в даний час.
Просила визнати недійсним договір дарування житлового будинку з господарськими спорудами по АДРЕСА_1, укладений 22 вересня 2008 року між позивачкою та відповідачкою, посвідчений приватним нотаріусом Глибоцького районного нотаріального округу Чернівецької області ОСОБА_6
Рішенням Глибоцького районного суду Чернівецької області від 26 вересня 2013 року в задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 просить рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 26 вересня 2013 року скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.
Приймаючи рішення по справі, суд першої інстанції дав неправильну оцінку зібраним
№22ц-1482/2013р. Головуючий в 1 інстанції : Цуркан В.В.
Категорія : 19/21 Доповідач: Винту Ю.М.
доказам, зробив висновки, які не відповідають обставинам справи, порушив норми матеріального
та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Вона помилково підписала договір дарування замість договору довічного утримання, оскільки розраховувала на допомогу онуки ОСОБА_3
Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачкою не доведено наявності помилки щодо обставин, які мають істотне значення при укладанні договору, в зв'язку з чим прийшов до висновку про недоведеність вимог позивача про визнання недійсним договору на підставі ст.229 ЦК України.
Відповідно до ст.229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом. У разі визнання правочину недійсним особа, яка помилилася в результаті її власного недбальства, зобов'язана відшкодувати другій стороні завдані їй збитки. Сторона, яка своєю необережною поведінкою сприяла помилці, зобов'язана відшкодувати другій стороні завдані їй збитки.
Відповідно п.19 постанови Пленуму ВСУ № 9 від 6 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» згідно до статей 229-233 ЦК правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним.
Як вбачається із матеріалів справи, 22 вересня 2008 року сторони уклали договір дарування, який був посвідчений приватним нотаріусом Глибоцького районного нотаріального округу Чернівецької області ОСОБА_6 (а.с.7), згідно умов якого онучка ОСОБА_3 та син ОСОБА_7 прийняли від ОСОБА_1 в дар в рівних частках житловий будинок з господарськими спорудами по АДРЕСА_1
З наданих суду пояснень свідків, зміст договору сторонам був роз'яснено нотаріусом у повному обсязі та прочитаний у голос, при цьому перекладач ОСОБА_8 своїм підписом ствердила, що зміст цього договору відповідав волі глухонімого ОСОБА_7, який відповідно до свідоцтва про смерть від 06.06.2011 року, серії НОМЕР_1, помер НОМЕР_2 року.
З витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно №20476381 від 06.10.2008 року житловий будинок з господарськими спорудами по АДРЕСА_1 належить на приватній спільної часткової власності (по 1/2 частці) ОСОБА_7 та ОСОБА_3
Позивачка, в обґрунтування своїх вимог в числі інших обставин зазначала, що при укладенні договору дарування помилялася відносно правових наслідків договору, прав та обов'язків сторін, що на її думку є обставиною, що має істотне значення.
Як зазначено в тексті договору, сторони при його укладанні були попередньо ознайомлені з вимогами чинного законодавства щодо недійсності правочинів, повністю розуміли значення своїх дій, діяли без будь-якого примушення, як фізичного, так і морального, насильства чи погроз.
Сам текст договору викладено чітко, однозначно, без можливості двоякого розуміння його змісту. Позивачка на час посвідчення спірного договору дарування не виявила себе як безграмотна та неписьменна, вона власноруч поставила свій підпис, тим самим засвідчила, що текст договору їй повністю зрозумілий і її воля була направлена саме на укладення договору дарування будинку.
Отже, твердження позивачки щодо незрозумілості природи договору, прав та обов'язки сторін є безпідставними. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.
Таким чином, наведені обставини свідчать, що при вчиненні 22 вересня 2008 року правочину - договору дарування житлового будинку, позивачка ОСОБА_1 не помилялася щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, згідно зазначених доказів мала намір на укладення саме договору дарування житлового будинку, а не іншого правочину.
Крім того позивачка не надала жодних доказів про те, що обставини, щодо яких вона помилилася як сторона правочину, мали місце саме на момент вчинення правочину та що така помилка дійсно мала місце, яку саме істотну умову такої угоди вона неправильно сприймала, яким чином таке неправильне сприйняття вплинуло на її волевиявлення з огляду на те, що договір дарування є безвідплатним договором і мотиви укладення угоди не мають правового значення для вирішення спору про визнання недійсним договору з підстав його укладення внаслідок помилки.
Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивачка зазначала, що її помилка полягає в тому, що вона сподівалася на отримання після укладання договору матеріальної допомоги, догляду та довічного утримання від своєї онуки ОСОБА_3, але цього вона не отримувала.
Однак, умови щодо встановлення обов'язку обдаровуваних надавати дарувальнику допомогу, спірний договір не містить та містити не міг, оскільки є безоплатною угодою. Доказів того, що позивачка, як дарувальник, ставила умови одарованим, обумовлювала види матеріального забезпечення і догляду за нею, матеріали справи не містять.
Згідно зі ст. ст. 10, 11 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється виключно на засадах змагальності сторін. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, користуються рівними правами щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.
Відповідно до ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст.131 ЦПК України сторони зобов'язані подати свої докази чи повідомити про них суд до або під час попереднього судового засідання у справі. Докази подаються у строк, встановлений судом з урахуванням часу, необхідного для подання доказів. Докази, подані з порушенням вимог, встановлених частиною першою цієї статті, не приймаються, якщо сторона не доведе, що докази подано несвоєчасно з поважних причин.
Всупереч вимогам ст.ст.60, 131 ЦПК України, ОСОБА_1 не надала суду першої інстанції докази на підтвердження своїх доводів про те, що при укладанні договору дарування її внутрішня воля не відповідала її зовнішньому змісту і вона помилилась стосовно обов'язків відповідачки за договором, оскільки мала на меті укласти договір довічного утримання.
Враховуючи наведене, колегія приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає нормам матеріального й процесуального права, а доводи апеляційної скарги не дають підстав для його скасування.
Керуючись ст. ст. 209, 218, 307, 308 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якої за довіреністю діє ОСОБА_2 - відхилити.
Заочне рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 26 вересня 2013 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий :
Судді: