Справа № 1320/278/12 Головуючий у 1 інстанції: Брона А.Л.
Провадження № 22-ц/783/2568/13 Доповідач в 2-й інстанції: Бермес І./В.
Категорія: 45
30 жовтня 2013 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:
Головуючого: Бермеса І.В.
суддів:Копняк С.М., Савуляка Р.В.
за участю секретаря: Олексів О.А.,
та участі ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7,
ОСОБА_8, ОСОБА_9,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Сколівського районного суду Львівської області від 26 грудня 2013 року у справі за позовом Завадівської сільської ради Сколівського району Львівської області до ОСОБА_6, з участю третіх осіб ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки,-
встановила:
Оскаржуваним рішенням позов задоволено.
Зобов"язано ОСОБА_6 звільнити самовільно зайняту частину проїзду загального користування шириною 1 (один) метр в урочищі «Русинівський берег» для створення заїзду до житлових будників ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10
Стягнуто з ОСОБА_6 у користь Завадківської сільської ради Сколівського району Львівської області 107 (сто сім) гривень 30 коп. судового збору.
Дане рішення оскаржив відповідач.
В апеляційній скарзі покликається на те, що судом не враховано, що він не встановлював самовільно огорожі навколо свого житлового будинку, а набув на неї право власності на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 08.06.2012 року та зареєстрував це право у встановленому законом порядку, у зв'язку з чим, набув всіх правомочностей власника, в тому числі й права на непорушність свого права власності.
Що ж стосується того, що заїзд до житлових будинків відповідача та третіх осіб не відповідає вимогам ДБН 360-92** «Забудова міських і сільських населених пунктів», у відповідності до яких ширина проїзду повинна бути не менша 3,5 м, то судом не взято до уваги та не досліджено причину звуження такого заїзду та його невідповідність вимогам ДБН. Зокрема, як видно на фотознімках, спірний заїзд знаходиться між берегом річки та житловими будинками відповідача та третіх осіб. Причиною його звуження є повені, наводнення річки, замулення берегу, тобто явища об'єктивного природного характеру, а не дії відповідача. Виключно ці обставини призвели до звуження заїзду, а не будь-які дії відповідача, у зв'язку з чим, відповідач не зобов'язаний забезпечувати третім особам у справі влаштування проїзду до їхніх будинків через територію свого житлового будинку, що призведе до обмеження його права власності. При цьому, паркан навколо його житлових споруд був встановлений ще до набуття ним права власності на це майно, так як вже включений у свідоцтво про право на спадщину за законом від 08.06.2012 року, і після цього ним не переносився.
За таких обставин, він не вчиняв жодних протиправних дій, внаслідок яких мало б місце звуження існуючого проїзду, а тому висновки суду першої інстанції в цій частині не підтверджені наявними в матеріалах справи доказами. Задоволення ж позову щодо перенесення паркану призведе до його псування та порушення права власності відповідача на нього, яке було набуте у встановленому законом порядку.
Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні заявлених вимог.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_6, ОСОБА_7 на підтримання апеляційної скарги, заперечення ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_8, ОСОБА_9, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги та пред'явлених позовних вимог законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід відхилити з таких підстав.
Відповідно до вимог ч.1 ст.303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції лише в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Статтями 10, 60 ЦПК України, встановлено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін і, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
Судом встановлено, що Завадківська сільська рада Сколівського району Львівської області звернулася з позовом до ОСОБА_6, з участю третіх осіб ОСОБА_8, ОСОБА_9. ОСОБА_10 про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки.
В обгрунтування позовних вимог Завадківська сільська рада посилалася на те, що відповідач самовільно захопив частину загального проїзду до житлових будинків третіх осіб, встановивши огорожу, внаслідок чого ширина проїзду звузилася до 1,9 м., що унеможливлює заїзд до житлових будинків третіх осіб будь-якого транспорту. Вказала, що відповідача неодноразово зобов'язували перенести огорожу в сторону земельної ділянки, якою він користується, надавши цим самим можливість облаштування проїзду загального користування та приведення його відповідно до державно-будівельних норм, згідно яких мінімальна ширина проїзду повинна становити 3,5 м. Однак, відповідач на приписи земельної комісії не реагує, огорожу розібрати або перенести відмовляється, у зв'язку з чим виникла необхідність вирішення даного спору у судовому порядку.
З обставин справи встановлено те, що спірний заїзд до житлових будинків відповідача та третіх осіб знаходиться в урочищі «Русинівський берег», є дорогою загального користування та відноситься до земель комунальної власності, що підтверджується проектом роздержавлення і приватизації земель за 1993-1997 роки, погоджений відповідними службами.
Актом від 17.05.2012 року, складеного комісією Завадківської сільської ради стверджено, що ширина заїзду до житловою будинку відповідача становить 3,7 м, а ширина заїзду до господарств третіх осіб на початку становить 2.3м і в подальшому звужується до 1.9 м, що суперечить вищевказаним нормам та практично унеможливлює заїзд транспорту до цих житлових будинків. Окрім цього було встановлено, що причиною порушення даних норм є неправомірні дії відповідача, який безпідставно встановив огорожу, самовільно звузившипри цьому ширину заїзду загального користування, що відноситься до земель загальної власності. У зв'язку з цим відповідача було зобов'язано розібрати встановлену огорожу, що ним не було викопано, про що не заперечив у судовому засіданні сам відповідач.
Таким чином встановлено, що відповідач ОСОБА_6 самовільно зайняв частину проїзду загального користування шириною 1 м в урочищі «Русинівський берег», який перебуває у комунальній власності, встановивши огорожу, що призвело до порушення існуючих державно-будівельних норм 360-92** «Забудова міських і сільських населених пунктів», тим самим створивши перешкоди у користуванні загальним проїздом іншими особам.
Ураховуючи наведене, суд дійшов висновку про протиправність дій відповідача щодо самовільного захоплення частини проїзду загального користування, встановлення огорожі та створення перешкоди у користуванні загальним проїздом третім особам, а тому позов задоволено.
Посилання апелянта на те, що він не вчиняв жодних протиправних дій, внаслідок яких мало б місце звуження існуючого проїзду, і висновки суду першої інстанції в цій частині не підтверджені наявними в матеріалах справи доказами, а задоволення ж позову щодо перенесення паркану призведе до його псування та порушення його права власності на нього, яке було набуте у встановленому законом порядку, судова колегія не приймає до уваги з таких підстав.
Актом комісії Завадківської сільської ради від 07.05.2010 року відповідача зобов'язано в 10-денний строк розібрати самовільно встановлену огорожу.
Рішенням Завадівської сільської ради № 250 від 21.05.2010 року «Про розгляд звернень громадян» гр. ОСОБА_6 зобов'язано обрізати гілля дерев, які звисають на дорогу та не чинити перешкод у розширенні дороги, де завужений проїзд у 2,5 м.(а.с.7)
Вказане рішення сільської ради вступило в законну силу та в судовому порядку відповідач його не оспорював.
В акті постійної комісії з питань врегулювання земельних відносин та охорони навколишнього середовища від 22.04.2011 року, вказано, що рішенням Завадівської сільської ради № 34-4/2011 від 25.03.2011 року відповідача зобов'язано обрізати верби, які ростуть над дорогою і заважають нормальному проїздові транспортними засобами та не чинити своїм сусідам перешкод у розширенні дороги та берегоукріпленні. У цьому акті також вказано, що відповідач відмовляється перенести свою огорожу на 1 м в сторону земельної ділянки, якою він користується, через що неможливо провести розширення дороги.
Згідно листа Сколівської районної державної адміністрації від 03.06.2012 року заїзд до третіх осіб у справі є дорогою загального користування. Відповідно до ДБН 360-92** «Забудова міських і сільських населених пунктів» ширина проїзду повинна становити 3,5 м.
Згідно листа Завадківської сільської ради від 10.05.2012 року в результаті проведених землевпорядником сільської ради замірів встановлено, що ширина заїзду до житлового будинку відповідача становить 3,70 м, а ширина загального заїзду до сусідських будинків третіх осіб становить 2,30 м на його початку і поступово звужується до 1,90 м, що суперечить вимогам ДБН. На підставі цього, відповідача зобов'язано розібрати встановлену ним огорожу.
Безпідставними є і посилання апелянта на те, що паркан навколо його житлових споруд був встановлений ще до набуття ним права власності на це майно, так як вже був включений у свідоцтво про право на спадщину за законом від 08.06.2012 року.
З метою перевірки цих обставин судовою колегією було відкладено розгляд справи та комісією Завадківської сільської ради складено акт від 29.10.2013 року.
З цього акту вбачається, що заїзд до житлового будинку ОСОБА_6 з однієї сторони відгороджений дерев'яним парканом і має загальну протяжність від початку до його подвір'я 26 м.
Також встановлено, що по всій протяжності даний заїзд знаходиться на землі комунальної власності сільської ради, оскільки земельна ділянка, яка знаходиться в користуванні ОСОБА_6, огороджена окремою загорожою по всьому периметру.
Крім цього, дерев'яний паркан, який огороджує заїзд до житлового будинку ОСОБА_6 встановлений на загальному заїзді до жителів ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_13, ОСОБА_14 протяжністю 8 м., що спричинило звуження заїзду до ширини 2 м 30 см.
Як ствердив ОСОБА_4 в засіданні судової колегії заїзди до господарств третіх осіб та відповідача є спільними протяжністю 8 м. в нижній частині, а далі розходяться. Саме на цій ділянці заїзду відповідач зайняв частину проїзду загального користування шириною один метр.
З врахуванням цього акту та пояснень сторін судова колегія прийшла до висновку, що спірний заїзд знаходиться на землі комунальної власності сільської ради, а тому не встановлено, що оспорюваним рішенням суду порушено право власності відповідача на будинковолодіння.
Посилання апелянта на акт від 9.09.2013 року не можуть бути до уваги, так як у ньому запропоновано можливе врегулювання спору в майбутньому, однак це не відповідає ситуації, яка є на даний час.
Судова колегія не приймає також посилання апелянта на те, що він не переставляв огорожу, оскільки це спростовано поясненнями представників позивача та третіх осіб в засіданні судової колегії.
Зокрема ОСОБА_5 пояснила, що була встановлена нова огорожа, так як встановлені нові стовпці, що вказано в актах та видно на фотографіях.
Крім того з представлених фотографій, які є в матеріалах справи судовою колегією встановлено, що відповідач переставляв огорожу у верхній частині заїзду (а.с.147-157).
Тому покликання апелянта на те, що судом не дано належної оцінки цим обставинам є безпідставними.
Отже, висновки суду відповідають обставинам справи, суд правильно застосував норми матеріального та процесуального права, а тому підстав для скасування його рішення немає.
Доводи апелянта не спростовують висновків суду, такі не ґрунтуються на законі спростовуються вищенаведеним.
Отже, висновки суду відповідають обставинам справи, суд правильно застосував норми матеріального та процесуального права, а тому підстав для скасування його рішення немає.
Керуючись ч.1 п. 1 ст.307, ст. 308, ч.1 п.1 ст.314, ст.315, ст. 317 ЦПК України, колегія суддів,
ухвалила :
Апеляційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Сколівського районного суду Львівської області від 26 грудня 2013 року - відхилити.
Рішення Сколівського районного суду Львівської області від 26 грудня 2013 року - залишити без зміни.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий: Бермес І.В.
Судді: Копняк С.М.
Савуляк Р.В.