Справа № 1309/2309/11 Головуючий у 1 інстанції: Ригіна Л.М.
Провадження № 22-ц/783/6026/13 Доповідач в 2-й інстанції: Бермес І. В.
Категорія:2
30 жовтня 2013 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:
Головуючого: Бермеса І.В.
суддів: Копняк С.М., Савуляка Р.В.
за участі секретаря: Проворної Н.І.,
з участю ОСОБА_2, ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові апеляційні скарги ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_4 та ОСОБА_4 на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 16 травня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4, треті особи: Львівська міська рада, Залізнична районна адміністрація Львівської міської ради, Відділ приватизації житла Залізничного району м. Львова, Друга Львівська державна нотаріальна контора про визнання права власності ,
встановила:
Оскаржуваним рішенням позов задоволено.
Поновлено строк позовної давності. Визнано за ОСОБА_5 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування.
Визнано незаконним та скасовано розпорядження Залізничної районної адміністрації Львівськоїміської ради №649 від 10.09.1999 року "Про передачу квартири у власність" в 1/2 частині квартири АДРЕСА_1.
Визнано недійсним свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1 №15004-3 від 13.09.1999 року в 1/2 частині квартири АДРЕСА_1. Вирішено питання судових витрат.
Рішення суду оскаржили відповідач та представник відповідача.
В апеляційних скаргах представник відповідача ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_4 та сама ОСОБА_4 посилаються на те, що квартира АДРЕСА_1 складається з двох кімнат та кухні, з комунальними вигодами, загальною площею 44,8 кв.м. Станом на лютий 1994 року ( час коли була подана заява про приватизацію квартири) у згаданій квартирі були зареєстровані сам ОСОБА_7, наймач квартири, та його неповнолітня онука ОСОБА_4, опікуном якої з 2 березня 1993 року на підставі відповідного рішення виконкому Залізничної районної ради м. Львова була ОСОБА_4. Опікун неповнолітньої ОСОБА_4 згоди на приватизацію житла не давала. Тому стверджувати, що ОСОБА_7 подав до приватизаційного відділу усі належні документи для приватизації житла, у суду не було підстав.
В апеляційній скарзі ОСОБА_4 також посилається на те, що квартира не була приватизована зовсім не тому, що загубилася документи ОСОБА_7 на оформлення приватизації квартири, як про це зазначає у своєму рішенні районний суд, а тому, що згоди на проведення приватизації від її опікуна не було і бути не могло. Рішення про приватизацію не виносилося, бо не було подано усі належні документи: була категорично відмова ОСОБА_4 від надання такої згоди. Тому вважає, що районний суд, прийшов до невірного висновку про те, що ніби ОСОБА_7 подав для приватизації квартиру усі необхідні документи, а виконком Львівської міської ради її втратив.
Просять рішення скасувати та постановити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Вислухавши доповідача, пояснення ОСОБА_2 на підтримання апеляційних скарг, заперечення ОСОБА_3, перевіривши матеріали справи і доводи скарг, колегія суддів вважає, що їх слід задовольнити з таких підстав.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вказаним вимогам рішення суду не відповідає.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилалася на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року помер її батько ОСОБА_7, який проживав в квартирі АДРЕСА_1, загальною площею 44, 8 кв.м. Батько був зареєстрований та проживав в спірній квартирі з 23.07.1971 року і до дня смерті. 04.02.1994 року ОСОБА_7 звернувся до відділу приватизації державного житлового фонду Залізничної районної ради з заявою про приватизацію квартири і до заяви були подані всі необхідні документи, а також сплачені необхідні кошти за приватизацію в розмірі 9922 крб. 56 коп. та 213661 крб. 07.02.1994 року відділом приватизації державного житлового фонду Залізничної районної ради був направлений лист-замовлення в МБТІ для виготовлення поверхневого плану, експлікації площ та технічного паспорту. Дані документи були виготовлені 01.03.1994 року. Цього ж дня заява про приватизацію та необхідні документи були направленні у відділ приватизації житла міської ради для оформлення права власності на спірну квартиру. Однак жодних повідомлень про результат розгляду заяви не надходило. ОСОБА_7 вчинив всі необхідні дії для приватизації квартири. Тому просила задовольнити позов.
Судом встановлено, що відповідно до заповіту ОСОБА_7 все належне йому майно заповів позивачці. Після смерті батька позивачка прийняла спадщину, що стверджується свідоцтвом про право на спадщину від 14.11.2005 року. Вона проживає в спірній квартирі та оплачує всі комунальні послуги. Позивач ствердила, що вся квартира АДРЕСА_1 оформлена на відповідачку, а тому вона була змушена звернутись до суду за захистом своїх прав.
Із матеріалів справи встановлено, що на час подання заяви про приватизацію ОСОБА_7 проживав та був пописаний в спірній квартирі на АДРЕСА_1 разом з неповнолітньою ОСОБА_4 До заяви додано квитанції № 0858, № 066834, згідно яких була проведена оплата за приватизацію спірної квартири. Згідно протоколу № 1 опікунської Ради Залізничної райвиконкому від 20.01.1994 року було прийняте рішення про надання дозволу на приватизацію квартири. Як вбачається з копії реєстраційної книги 04.02.1994 року ОСОБА_7 подав заяву разом з додатками на приватизацію квартири АДРЕСА_1.(а.с.109).
Задовольняючи позов суд виходив з того, що ОСОБА_7 був похилого віку, і так як всі документи у нього були прийняті із зазначенням номеру телефону, він чекав повідомлення про прийняте рішення відділом приватизації державного житлового фонду міськвиконкому, а тому спірна квартира за його заявою була безпідставно не приватизована.
Крім цього, суд вказав, що із листів відділу приватизації державного житлового фонду Залізничної РА вбачається, що у випадку відмови у приватизації житла мешканцям, відділ приватизації міської ради повідомляв мешканцям про причину відмови прийнятті рішення про приватизацію та з яких причин. ОСОБА_7 такого листа не отримував.
Однак такі висновки суду не відповідають обставинам справи.
Правові підстави приватизації житла, що знаходиться в державній власності та процедура її здійснення визначається Законом України "Про приватизацію державного житлового фонду" від 19.06.1992 року та Положенням про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, затвердженого Наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України № 396 від 16 грудня 2009 року.
Відповідно до вимог ст.8 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінню, яких знаходиться державний житловий фонд. Передача займаних квартир (будинків) здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно мешкають в даній квартирі (будинку).
Рішення органу приватизації державного житла відповідно до ч.3 ст.8 вищевказаного Закону приймається не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина.
Судовою колегією встановлено, що задовольняючи позов, суд не дав належної оцінки поясненням представника третьої особи Львівської міської ради, який проти позову заперечив та пояснив, що ОСОБА_7 в 1994 році звернувся до відділу приватизації державного житлового фонду Залізничної районної ради із заявою про приватизацію квартири. До 1999 року дана квартира не була приватизована і ОСОБА_7 не звертався щодо порушення своїх прав. За життя ОСОБА_7 не оскаржив відмови в приватизації спірної квартири, а тому пропустив всі строки на таке оскарження. ОСОБА_7 з 1994 року мав право оскаржити дії чи бездіяльність органу приватизації. Оскільки він не оскаржував відмову в приватизації спірної квартири, то він погодився з таким рішенням.
Представник відповідача ОСОБА_2 в судовому засіданні проти позову заперечила та пояснила, що ОСОБА_4 була зареєстрована в спірній квартирі, як внучка ОСОБА_7 Відповідач ОСОБА_4 на той час була неповнолітньою і рішенням опікунської ради Залізничної районної ради №42 від 02.03.1993 року їй було призначено опікуна, а тому при вирішенні питання про приватизацію потрібен був дозвіл опікуна, якого не було в ОСОБА_7, а тому дана заява про приватизацію спірної квартири не могла бути вирішена позитивно. ОСОБА_7 звернувся з заявою про приватизацію в 1994 році, а помер тільки в 1999 році і протягом всього часу не оскаржив відмову в приватизації спірної квартири. Він також не звертався зі скаргами на захист своїх прав, тільки в 2011 року позивачка, як дочка ОСОБА_7, звернулась до суду.
Цю обставину про те, що ОСОБА_7 не звертався щодо порушення своїх прав вказує і позивач.
Хоча рішення органу приватизації державного житла відповідно до ч.3 ст.8 вищевказаного Закону приймається не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина, проте жодних дій по оскарженню дій органу приватизації ОСОБА_7 не вчиняв.
Отже судовою колегією встановлено, що сам ОСОБА_7 на протязі 5 років до 1999 року не оскаржував дій чи бездіяльності органу приватизації чи виконкому Львівської міської ради.
Також встановлено, що в Залізничному районному суді м.Львова справи між тими ж сторонами розглядались неодноразово. Зокрема, в апеляційній скарзі на рішення Залізничного районного суду м.Львова від 17.04.2002 року по справі №2-9/09 за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про усунення перешкод і виселення, яким позов був задоволений, ОСОБА_5 на стор.3 апеляційної скарги зазначила, що ще у 1999 році їй стало відомо про приватизацію квартири на ім'я ОСОБА_4. Це рішення 30 вересня 2002 року Апеляційний суд Львівської області скасував і направив справу на новий судовий розгляд в зв'язку з тим, що на час розгляду справи в суді про усунення перешкод і виселення не була розглянута справа за скаргою ОСОБА_5 на неправомірні дії щодо анулювання її прописки в квартирі. Після цього Залізничний районний суд м.Львова розглянув скаргу ОСОБА_5 щодо анулювання її прописки і постановою від 1.03.2007 року відмовив у її задоволенні. Постанова районного суду вступила у закону силу. Справа за позовом ОСОБА_4 про усунення перешкод і виселення при новому розгляді була об'єднана з позовом ОСОБА_5 про визнання права на житло і визнання свідоцтва про право власності на квартиру незаконним ухвалою Залізничного райсуду м.Львова від 28.03.2006 року. Справа неодноразово призначалась до розгляду судом, але у зв'язку з неявкою сторін позови було залишено без розгляду у 2011 році.
Апелянти вказують, що ОСОБА_5 з січня 1999 року була прописана у спірній квартирі, яка в послідуючому прописка була анульована. Прописуючись у квартиру батька за його заявою, вона просто не могла не знати, що квартира не приватизована.
В апеляційній скарзі ОСОБА_4 також посилається на те, що квартира не була приватизована зовсім не тому, що загубилася документи ОСОБА_7 на оформлення приватизації квартири, як про це зазначає у своєму рішенні районний суд, а тому що згоди на проведення приватизації від її опікуна не було і бути не могло. Рішення про приватизацію не виносилося, оскільки була категорично відмова ОСОБА_4 від надання такої згоди. Районний суд прийшов до невірного висновку про те, що ніби ОСОБА_7 надав для приватизації квартиру усі необхідні документи, а виконком Львівської міської ради її втратив.
Судова колегія вважає, що ці посилання є підставні, оскільки визнавались ОСОБА_5 раніше в попередніх справах.
Так в справі №2-9/09 Залізничного районного суду м.Львова за позовом ОСОБА_4, інтереси якої представляла її опікун ОСОБА_4., до ОСОБА_5 про усунення перешкод і виселення, остання 18.12.2001 року подала заперечення на позов.
В цих запереченнях вона, зокрема зазначала, що в жовтні 1994 року її батько звернувся із заявою про приватизацію спірної квартири, проте відділ приватизації державного житлового фонду Залізничного району м.Львова в порушення п.10 ст.8 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" відмовив йому в приватизації займаної ним квартири (а.с.56 т.1 вказаної справи).
В цій же справі при написанні додатку до апеляційної скарги 27.06.2002 року на рішення Залізничного районного суду м.Львова від 17.04.2002 року ОСОБА_5 вказувала, що в ЖЕКу є тільки одна заява ОСОБА_4. десятирічної давності про заборону прописки будь-кого в квартиру (а.с.110 т.1 вказаної справи).
Судова колегія з цих письмових посилань ОСОБА_5 приходить до висновку, що вона визнала те, що ОСОБА_4. заперечувала вчинення будь-яких дій щодо квартири, щоб не порушувались права ОСОБА_4.
Апелянти посилаються на аналогічні заяви ОСОБА_4. в послідуючі роки в різні органи, копії яких є в матеріалах справи (а.с.163 т.1 справи №2-9/09 Залізничного районного суду м.Львова; а.с.158,159,160 даної справи).
Тому судова колегія приходить до висновку, що встановлено, що ОСОБА_4. від імені неповнолітньої ОСОБА_4 не давала в 1994 році згоди на приватизацію квартири ОСОБА_7
Аналізуючи протокол засідання опікунської ради виконкому Залізничної районної райради від 28.01.1994 року про згоду на приватизацію спірної квартири, судова колегія звертає увагу на те, що в ньому не зазначено, що ОСОБА_4. від імені неповнолітньої ОСОБА_4 дає згоду нас приватизацію квартири. Предметом розгляду опікунської ради була тільки заява на приватизацію квартири ОСОБА_7 Тому при відсутності такої заяви ОСОБА_4. рішення опікунської ради є незаконне.
Тому безпідставними є посилання суду на те, що опікунська рада виконкому Залізничної районної райради від імені неповнолітньої ОСОБА_4 давала згоду на приватизацію спірної квартири (а.с.49).
Отже, висновок суду про те, що ОСОБА_7 подав усі документи на приватизацію квартири, але не отримав свідоцтва про право власності з вини органу приватизації, який загубив ці документи, є безпідставним.
Оскільки встановлено, що немає підстав для визнання за ОСОБА_5 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування, тому і наступні її позовні вимоги, які є похідні, не підлягають задоволенню.
При таких обставинах рішення суду слід скасувати і постановити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.
Керуючись п.2 ч.1 ст. 307, п. 4 ч.1 ст. 309, ч. 2 ст. 314, ст. 316, ст.317 ЦПК України, колегія суддів,
вирішила:
апеляційні скарги ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_4 та ОСОБА_4 -задовольнити.
Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 16 травня 2013 року - скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_5 до ОСОБА_4, треті особи: Львівська міська рада, Залізнична районна адміністрація Львівської міської ради, Відділ приватизації житла Залізничного району м. Львова, Друга Львівська державна нотаріальна контора про визнання права власності - відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий: Бермес І.В.
Судді: Копняк С.М.
Савуляк Р.В.