Справа: № 826/1299/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Літвінова А.В.
Суддя-доповідач: Оксененко О.М.
Іменем України
31 жовтня 2013 року м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду в складі:
головуючого - судді Оксененка О.М.,
суддів - Бистрик Г.М., Усенка В.Г.,
при секретарі - Січкаренко Т.М.,
за участю представника позивача - Пасічник К.М., представника відповідача - Гріпаса О.П.,
розглянувши у відкитому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Цифрал-Сервіс-Центр» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 березня 2013 р. у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Цифрал-Сервіс-Центр» до Інспекції з питань захисту прав споживачів у місті Києві про визнання протиправним та скасування припису,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Цифрал-Сервіс-Центр» звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Інспекції з питань захисту прав споживачів у місті Києві про визнання протиправним та скасування припису від 09.11.2012.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 березня 2013 р. в задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись при цьому на те, що судом неповно та неправильно досліджено докази, невірно встановлено обставини, що мають значення для справи, а також неправильно застосовано ряд норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Заслухавши доповідь судді, пояснення представників сторін, які з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Як вбачається з матерів справи та встановлено судом першої інстанції, Інспекцією з питань захисту прав споживачів у місті Києві на підставі згоди Державної інспекції України з питань захисту прав споживачів на проведення позапланових заходів зі здійснення державного контролю від 29.10.2012 року №03/7-4946-2012, наказу Інспекцією з питань захисту прав споживачів у м. Києві від 01.11.2012 року №488 про проведення позапланових перевірок, направлення №002952 від 01.11.2012 року Інспекцією проведено позапланову перевірку ТОВ «ЦИФРАЛ-СЕРВІС-ЦЕНТР» на предмет дотримання законодавства про захист прав споживачів. проведено позапланову перевірку дотримання товариством з обмеженою відповідальністю «Цифрал-Сервіс-Центр» законодавства про захист прав споживачів.
Підставою для проведення позапланової перевірки стало звернення гр. ОСОБА_4, зі змісту якого вбачається, що заявник скаржився на неможливість розірвання договору із позивачем.
За наслідками перевірки Інспекцією з питань захисту прав споживачів у місті Києві складено акт від 09.11.2012 №001610, яким зафіксовано порушення товариством з обмеженою відповідальністю «Цифрал-Сервіс-Центр» приписів Закону України «Про захист прав споживачів».
На підставі акту перевірки від 09.11.2012 №001610 Інспекцією з питань захисту прав споживачів у місті Києві винесено припис від 09.11.2012, що є невід'ємною частиною акту перевірки від 09.11.2012 №001610, яким зобов'язано позивача припинити виявлені порушення норм чинного законодавства.
Відмовляючи в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством, а припис від 09.11.2012 є правомірним.
Проте, колегія суддів не погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Нормативно-правовим актом, який регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів, є Закон України «Про захист прав споживачів» (надалі - Закон №1023).
Згідно з ч. 1 ст. 26 Закону №1023, спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів та його територіальні органи в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі здійснюють державний контроль за додержанням законодавства про захист прав споживачів, забезпечують реалізацію державної політики щодо захисту прав споживачів і мають право перевіряти у суб'єктів господарювання сфери торгівлі і послуг, у тому числі ресторанного господарства, якість продукції, додержання обов'язкових вимог щодо безпеки продукції, а також додержання правил торгівлі та надання послуг; безперешкодно відвідувати та обстежувати відповідно до законодавства будь-які виробничі, складські, торговельні та інші приміщення цих суб'єкті.
Відповідно до Положення про Державну інспекцію України з питань захисту прав споживачів, затвердженого указом Президента України №465/2011 від 13.04.2011 року Державна інспекція України з питань захисту прав споживачів (надалі - Держспоживінспекція України) є спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері державного контролю за додержанням законодавства про захист прав споживачів.
При цьому, відповідно до п. 7 вищевказаного Положення, а також п. 1 Положення про інспекції з питань захисту прав споживачів в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України № 206 від 09.11.2011 року (надалі - Положення №206) Держспоживінспекція України здійснює свої повноваження через територіальні інспекції.
Положенням № 206 зафіксовано основні завдання територіальних органів Держспоживінспекції України, до яких віднесено здійснення державного контролю за додержанням законодавства про захист прав споживачів, рекламу в цій сфері та державний ринковий нагляд.
При цьому, в пп. 6.1 Положення № 206 передбачено, що Інспекції Держспоживінспекції України мають право перевіряти у суб'єктів господарювання сфери торгівлі і послуг, у тому числі ресторанного господарства, якість продукції, додержання обов'язкових вимог щодо безпеки продукції, а також додержання правил торгівлі та надання послуг.
Крім того, відповідно до пп. 6.1.6. Положення №206, Інспекції у сфері захисту прав споживачів мають право давати суб'єктам господарювання обов'язкові до виконання приписи щодо припинення порушень прав споживачів.
Наказом Державного комітету з питань технічного регулювання та споживчої політики №310 від 07.03.2012 року затверджено Порядок проведення перевірок у суб'єктів господарювання сфери торгівлі і послуг, у тому числі ресторанного господарства, якості продукції, додержання обов'язкових вимог щодо безпеки продукції, а також додержання правил торгівлі та надання послуг (надалі - Порядок №310), який визначає механізм здійснення державного контролю посадовими особами Держспоживінспекція України та її територіальних органів за додержанням законодавства про захист прав споживачів суб'єктами господарювання сфери торгівлі і послуг, у тому числі ресторанного господарства, крім Держспоживінспекції в Автономній Республіці Крим.
Відповідно до п.1.4 Порядку №310, перевірки діяльності суб'єктів господарювання проводяться з метою контролю стану дотримання ними вимог законодавства про захист прав споживачів щодо якості та безпеки продукції, правил торгівлі та послуг, надання споживачам необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію. Органи з питань захисту прав споживачів здійснюють державний контроль стану дотримання суб'єктами господарювання вимог законодавства про захист прав споживачів шляхом проведення планових та позапланових перевірок.
Позапланові перевірки суб'єктів господарювання проводяться посадовими особами, зокрема, з підстави звернення фізичних та юридичних осіб про порушення суб'єктом господарювання вимог законодавства. Позапланова перевірка у цьому разі здійснюється за наявності згоди на проведення позапланових заходів зі здійснення державного контролю Держспоживінспекції України.
Враховуючи викладене, чинне законодавство передбачає право відповідача проводити перевірки суб'єктів господарювання щодо дотримання законодавства про захист прав споживачів
Водночас, правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, їх повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов'язки та відповідальність суб'єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) визначаються Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» (надалі - Закон №877).
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем на підставі перевірки встановлено порушення товариством з обмеженою відповідальністю «Цифрал-Сервіс-Центр» статті 19 та 21 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме ведення позивачем нечесної та агресивної підприємницької практики, а також порушення товариством права споживача на свободу вибору продукції.
Так, ст. 19 Закону №1023 заборонено здійснення нечесної підприємницької практики, яка включає у себе вчинення дій, що кваліфікуються законодавством як прояв недобросовісної конкуренції та будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною.
Крім того, цією статтею визначені положення підприємницької практики, яка вводить в оману або є агресивною та зазначено, що правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.
Згідно ст. 21 Закону №1023 права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, зокрема, якщо при реалізації продукції будь-яким чином порушується свобода волевиявлення споживача та/або висловлене ним волевиявлення (п. 2 ч. 1 ст. 21 Закону №1023); або при наданні послуги, від якої споживач не може відмовитись, а одержати може лише в одного виконавця, виконавець нав'язує такі умови одержання послуги, які ставлять споживача у нерівне становище порівняно з іншими споживачами та/або виконавцями, не надають споживачеві однакових гарантій відшкодування шкоди, завданої невиконанням (неналежним виконанням) сторонами умов договору (п. 3 ч. 1 ст. 21 Закону №1023).
Колегія суддів зазначає, що як вбачається з матеріалів справи, після укладення між TOB «ТЦД «ЦИФРАЛ-СЕРВІС» та позивачем договору цесії від 22.06.2011 року, право власності на блок виклику та право вимоги боргу перейшло від TOB «ТЦД «ЦИФРАЛ-СЕРВІС» позивачу.
З матеріалів справи слідує, що підставою для проведення перевірки стала скарга гр. ОСОБА_4, який раніше був абонентом TOB «ТЦД «ЦИФРАЛ-СЕРВІС», внаслідок придбання та установлення обладнання системи обмеження доступу «БАГАТОКВАРТИРНИЙ ДОМОФОН» (надалі - СОД), а також внаслідок передання вказаним громадянином такої системи на обслуговування позивачеві за плату за окремим договором.
Суть вказаної скарги полягала у відсутності юридичної можливості розірвати договір на техобслуговування СОД із позивачем, із-за наявної у нього заборгованості, яка стала перешкодою такому розірванню.
По справі встановлено, що між TOB «ТЦД «ЦИФРАЛ-СЕРВІС» та жителями будинку АДРЕСА_1 в особі ОСОБА_5, що діяла на основі договору доручення №3620 від 25.05.2007 року, укладено договір про надання послуг з технічного обслуговування та ремонту системи обмеженого доступу від 16.06.2007 року.
Тобто, договір від 25.05.2007 року був укладений без безпосередньої участі Абонента, проте, зокрема, від його імені та за його рахунок, оскільки відповідно до договору доручення №3620 від 25.05.2007 року, Абонент надавав уповноваженій особі право на укладення від його імені та у його інтересах договорів із позивачем: договору на виконання монтажних робіт, договору про надання послуг з технічного обслуговування та ремонту СОД, договору безоплатного користування обладнання СОД.
Таким чином, Абонент, укладаючи такий договір, виходив із принципу свободи договору, закріпленого у ст. 627 Цивільного кодексу України.
Крім того, згідно п. 6.2.2. договору на монтаж, який також укладений від імені та за рахунок Абонента, обов'язок проведення усіх узгоджень, необхідних для виконання робіт зі встановлення домофону, покладено саме на замовника, а не на виконавця. Тобто, пошук альтернативного способу відмикання вхідних дверей є обов'язком мешканців, які побажали убезпечити своє житло, встановивши СОД, перед тими мешканцями, які цього зробити не побажали.
Так, колегія суддів зазначає, що одним із фундаментальних принципів приватноправових відносин є принцип свободи договору, закріплений у п. 3 ст. 3 Цивільного кодексу України. Разом з тим, зазначена свобода є обмеженою - межі дії цього принципу визначаються критеріями справедливості, добросовісності, пропорційності, розумності.
Згідно ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Крім цього, згідно ст. 18 Закону №1023 споживач має право у судовому порядку звернутися до суду щодо визнання договору цілком або деяких його умов недійсними. У разі коли зміна положення або визнання договору недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача, такі положення також підлягають зміні. Нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.
Якщо в результаті застосування умов договору, що обмежують права споживача, споживачеві завдано збитків, вони повинні відшкодовуватися винною особою у повному обсязі. Споживач має право на відшкодування збитків, завданих йому виробником (виконавцем, продавцем), у зв'язку з використанням останнім переваг свого становища у виробничій чи торговельній діяльності.
Відповідно до ст. 638 ЦК України, договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Як вбачається з матеріалів справи, у своїй заяві до відповідача Абонент не зазначає, що його примушували укладати договори. Отже, він був ознайомлений із умовами договору, добровільно його підписав, тобто сторони досягли згоди з умов договору. Доказів протилежного суду не надано.
Таким чином, виходячи з матеріалів даної справи та встановлених судом обставин під час її розгляду, суд дійшов висновку, що договірні відносини, що виникли між позивачем та споживачами, не відповідають критеріям, встановленими ст.ст. 19, 21 Закону №1023.
Проаналізувавши положення вищенаведених правових норм з урахуванням положень вищезазначених договорів, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що Інспекцією зроблений необґрунтований висновок щодо порушення позивачем ст.ст. 19, 21 Закону №1023.
Крім того, колегія суддів зазначає, що ст. 29 Закону №1875-IV встановлено, що договір на надання житлово-комунальних послуг у багатоквартирному будинку укладається між власником квартири, орендарем чи квартиронаймачем та балансоутримувачем або уповноваженою ним особою. У разі якщо балансоутримувач не є виконавцем, він укладає договори на надання житлово-комунальних послуг з іншим виконавцем. Процедура погодження умов договору відбувається протягом одного місяця з дня внесення проекту договору однією із сторін.
Відповідно до п. 1.7. Наказу №13, для забезпечення належного функціонування і збереження споживчих властивостей об'єкта та організації забезпечення потреб мешканців об'єкта житлово-комунальними послугами відповідно до стандартів, нормативів, норм, порядків і правил особа, що здійснює управління будинком, у порядку, передбаченому законодавством, укладає договори: із мешканцями об'єкта - про надання житлово-комунальних послуг; із виробниками - про умови надання житлово-комунальних послуг; із виконавцями - про надання житлово-комунальних послуг (у разі якщо особа, що здійснює управління будинком, не є виконавцем цих послуг). Особа, що здійснює управління будинком, контролює виконання таких договорів.
В свою чергу, згідно Примірного переліку послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій та послуг з ремонту приміщень, будинків, споруд, затвердженого Наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 10.08.2004 року №150, послуги з технічного обслуговування та ремонту системи обмеженого доступу, що надаються позивачем, не віднесені до переліку житлово-комунальних послуг.
Під час розгляду справи Інспекцією не наведено переконливих доводів та обґрунтувань, що свідчать про правомірність її висновку щодо віднесення послуг з технічного обслуговування та ремонту системи обмеженого доступу до житлово - комунальних послуг.
Таким чином, на думку суду, Інспекція дійшла передчасного висновку про віднесення послуг з технічного обслуговування та ремонту системи обмеженого доступу до житлово-комунальних послуг.
Крім того, відповідно до вкладного аркушу №1 до опису акта, Інспекцією встановлено відсутність дозволів виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів на переобладнання (реконструкцію) будинків, чим порушено п. 1.4.1. Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затверджених Наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17.05.2005 року №76 (надалі - Наказ №76).
Пунктом 1.4.1. Наказу №76 визначено, що переобладнання і перепланування жилих будинків, жилих і нежилих у жилих будинках приміщень дозволяється робити після одержання дозволу виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів відповідно до законодавства.
При цьому, відповідно до глосарію Наказу №76, реконструкцією жилого будинку вважається комплекс будівельних робіт, спрямованих на поліпшення експлуатаційних показників приміщень житлового будинку шляхом їх перепланування та переобладнання, надбудови, вбудови, прибудови з одночасним приведенням їх показників відповідно до нормативно-технічних вимог.
Разом з тим, до елементів перепланування жилих приміщень належать: перенесення і розбирання перегородок, перенесення і влаштування дверних прорізів, улаштування і переустаткування тамбурів, прибудова балконів на рівні перших поверхів багатоповерхових будинків. В свою чергу, переобладнання - це улаштування в окремих квартирах багатоквартирних будинків індивідуального опалення та іншого інженерного обладнання, перенесення нагрівальних, сантехнічних і газових приладів; влаштування і переустаткування туалетів, ванних кімнат, вентиляційних каналів.
З аналізу вищевикладених правових норм та матеріалів справи вбачається, що монтаж обладнання системи обмеженого доступу не передбачає реконструкцію, перепланування та переобладнання жилих будинків, жилих і нежилих у жилих будинках приміщень, а, відтак, не потребує одержання дозволу виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів.
Крім того, контроль за дотриманням вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, проектної документації, будівельних норм, державних стандартів і правил, технічних умов, інших нормативних документів під час виконання підготовчих і будівельних робіт, архітектурних, інженерно-технічних і конструктивних рішень, застосування будівельної продукції здійснюється Держархбудінспекцією та її територіальними органами (п. 1 та пп. 2.1. Порядку здійснення державного архітектурно-будівельного контролю, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 23.05.2011 року №553), а, відтак, не належить до повноважень Інспекції.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Апелянт надав до суду належні докази, що підтверджують факт протиправності рішення суду першої інстанції.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 198, п. 4 ч. 1 ст. 202 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції вирішив скасувати її та ухвалити нове рішення, оскільки судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про обґрунтованість доводів апеляційної скарги позивача щодо помилковості висновків суду першої інстанції.
Тому судова колегія вважає за необхідне постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 березня 2013 р. скасувати та ухвалити нову постанову.
Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, колегія суддів
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Цифрал-Сервіс-Центр» - задовольнити.
Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 березня 2013 р. - скасувати та ухвалити нову постанову, якою вимоги адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Цифрал-Сервіс-Центр» до Інспекції з питань захисту прав споживачів у місті Києві про визнання протиправним та скасування припису - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати припис до акту перевірки дотримання законодавства про захист прав споживачів №001610 від 09.11.2012 року.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, встановлені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя: О.М. Оксененко
Судді:
Г.М. Бистрик
В.Г. Усенко
Постанову в повному тексті виготовлено 05.11.2013 року.
Головуючий суддя Оксененко О.М.
Судді: Бистрик Г.М.
Усенко В.Г.