"16" жовтня 2013 р. м. Київ К-41629/10
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Головуючого - Шипуліної Т.М.,
суддів: Бившевої Л.І., Лосєва А.М.
за участю секретаря: Кіт О.С.
представника позивача: ОСОБА_1
розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 29.04.2010 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 30.11.2010 по справі №2а-461/10/1670 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень
Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., пояснення представника позивача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія:
Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 29.04.2010, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 30.11.2010, позовні вимоги фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (далі-ФОП ОСОБА_2, позивач) до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області (далі-Кременчуцька ОДПІ у Полтавській області, відповідач) задоволено. Визнано нечинними податкові повідомлення-рішення від 03.09.2009 №0024851702/0/1445, від 23.11.2009 №0024851702/1/1973, від 05.02.2010 №0024851702/2/175.
Рішення судів мотивовано правомірністю формування позивачем податкового кредиту за господарськими операціями з ПП. «Оіл-Ролс», реальність вчинення яких підтверджується належним чином оформленими первинними документами.
Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Кременчуцька ОДПІ у Полтавській області 17.12.2010 звернулась з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, який своєю ухвалою від 07.02.2011 прийняв її до свого провадження.
В касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 29.04.2010 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 30.11.2010, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, зокрема п.п. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», ч. 2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України.
Перевіривши матеріалами справи, наведені у скарзі доводи, колегія суддів, дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій було встановлено, що на підставі акту №4755/17-309/НОМЕР_1 від 19.08.2009, складеного за результатом позапланової виїзної документальної перевірки ФОП ОСОБА_2 щодо дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2007 по 31.03.2009 та за результатом адміністративного оскарження податковим органом винесено податкові повідомлення-рішення від 03.09.2009 №0024851702/0/1445, від 23.11.2009 №0024851702/1/1973, від 05.02.2010 №0024851702/2/175 про визначення податкового зобов'язання по податку на додану вартість в сумі 423742,50грн., в тому числі 282495,00грн. основного платежу та 141247,50грн. штрафними (фінансовими) санкціями.
Підставою для визначення податкових зобов'язань слугував висновок податкового органу про порушення позивачем п.п.7.4.1, п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» внаслідок неправомірного формування податкового кредиту за господарськими операціями з ПП. «Оіл-Ролс» з огляду на їх нікчемність, як таких що не спричинили реальних наслідків. При цьому, податковий орган виходив з неможливості проведення зустрічної перевірки ПП. «Оіл-Ролс», яке було створено з метою фіктивного підприємництва, а спірні господарські не підтверджені товарно-транспортними накладними.
Згідно з п. 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит -це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.
В силу вимог п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Закон «Про податок на додану вартість» визначає лише два випадки, за яких неможливе включення витрат по сплаті податку на додану вартість до податкового кредиту звітного періоду. Так, відповідно до п. п. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту. А згідно п. п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 цього Закону, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними підпунктом документами.
Таким чином, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути сформований за наслідками реального здійснення господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника, та підтверджений первинними бухгалтерськими документами, складенням яких опосередковується даний вид господарської операції.
Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, яка презюмує економічну виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.
Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування податкового кредиту.
Судами встановлено, що на підтвердження реальності фінансово-господарських правовідносин з придбання у ПП. «Оіл-Ролс» товару (авто деталі, запчастини та комплектуючі до автомобілів КраЗ) позивачем надано накладні та податкові накладні, платіжні документи, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку .
Наведені документи було об'єктивно розцінено судами як належне документальне підтвердження реального характеру спірних операцій з поставки.
Вищий адміністративний суд вважає об'єктивним висновок судів про те, що доводи податкового органу, якими відповідач обґрунтовує свою правову позицію по справі, не спростовують фактичного виконання зазначених операцій.
При цьому слід зазначити, що товарно-транспортна накладна призначена для обліку руху товарно-матеріальних цінностей та розрахунків за їх перевезення автомобільним транспортом, а відтак визначає взаємовідносини по виконанню перевезення вантажів для обліку транспортної роботи. У розглядуваному випадку позивач здійснював операції з придбання товару та не виступав в якості замовника за договором перевезення, у зв'язку з чим відсутність товарно-транспортних накладних та шляхових листів не можна розцінювати як беззаперечне свідчення безтоварності спірних операцій.
Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами попередніх інстанцій при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Керуючись ст. ст. 210, 220, 221, 223, 224, 230, 231, та ч.5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія -
Касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області залишити без задоволення.
Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 29.04.2010 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 30.11.2010 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку, на підставі та у строки, передбачені статтями 235 - 238, 240 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий: __________________ Т.М. Шипуліна
Судді: __________________ Л.І. Бившева
__________________ А.М. Лосєв