15 жовтня 2013 року м. Київ К-22115/10
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Карася О.В. (головуючого), Голубєвої Г.К., Рибченка А.О.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Сокальському районі на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 28.01.2010 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 13.05.2010 у справі № 2а-4215/09/1370
за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4
до Державної податкової інспекції у Сокальському районі
про скасування податкових повідомлень - рішень, -
Фізична особа - підприємець ОСОБА_4 (далі - позивач, Підприємець) звернувся до суду з позовом (з урахуванням збільшення позовних вимог) до Державної податкової інспекції у Сокальському районі (далі - відповідач, Державна податкова інспекція) про скасування податкових повідомлень-рішень від 21.01.2009 № 0000411702/0, від 30.03.2009 № 0000411702/1, від 15.06.2009 № 0000411702/2 та від 15.06.2009 № 0000391702/2, якими позивачу державним податковим органом визначено суму податкового зобов'язання (з урахуванням фінансових санкцій) з податку на додану вартість (далі - ПДВ) у розмірі 46 326,00 грн. та податку з доходів фізичних осіб - 12 134,55 грн.
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 28.01.2010, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 13.05.2010, позовні вимоги задоволено.
Не погодившись із судовими рішеннями, відповідач подав касаційну скаргу.
У касаційній скарзі державний податковий орган, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить судові рішення скасувати та у задоволенні позову відмовити.
У поданих запереченнях на скаргу позивач, повністю підтримавши судові рішення першої та апеляційної інстанцій, просить у задоволенні скарги відмовити через її необґрунтованість.
Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги та заперечення на неї, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно відхилити з наступних підстав.
Судами встановлено, що працівниками державної податкової служби проведена виїзна планова перевірка Підприємця з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2006 по 30.09.2008, за результатами якої складений акт від 08.01.2009 № 1/1702/НОМЕР_1. У ході зазначеної перевірки працівниками відповідача встановлено порушення позивачем пунктів пп. 7.4.2 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" внаслідок безпідставного включення позивачем до складу податкового кредиту суми ПДВ в ціні придбаних транспортних засобів (автобусів) через те, що останні зареєстровані на фізичну особу - громадянина, а не на фізичну особу - суб'єкта господарювання, що, у свою чергу, свідчить на користь того, що позивач не використовує і не може їх використовувати у своїй господарській діяльності, та п. 3.5 ст. 3, пп. 6.3.2 п. 6.3 ст. 6, п. 7.1 ст. 7, пп. 8.1.1, пп. 8.1.4 п. 8.1 ст. 8, пп. 16.3.3 п. 16.3 ст. 16, п. 17.2 ст. 17 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" внаслідок застосування позивачем як працедавцем податкової соціальної пільги під час нарахування заробітної плати працівникам за відсутності заяви від останніх про застосування такої пільги. Дані порушення за висновком, викладеному у акті перевірки, призвели до завищення податкового кредиту з ПДВ та заниження податку з доходів фізичних осіб, який підлягає до сплати.
На підставі акта перевірки та за наслідками неодноразового адміністративного оскарження визначеного податковим органом податкового зобов'язання з ПДВ та податку з доходів фізичних осіб за наслідками перевірки відповідачем винесено оскаржувані податкові повідомлення-рішення.
Задовольняючи позовні вимоги Підприємця, суди у цій справі керуючись положеннями Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (втратив чинність з 01.01.2011) та Закону України від 22.05.2003 № 889-ІV "Про податок з доходів фізичних осіб" (втратив чинність з 01.01.2011) виходили з того, що чинним законодавством не передбачено порядку реєстрації транспортного засобу на фізичну особу - підприємця, а посилання державного податкового органу на відсутність заяв працівників позивача про застосування соціальної пільги спростовано наявними копіями останніх у матеріалах справи та записом позивача у акті перевірки, який було зроблено під час підписання акту, про відмову перевіряючих прийняти надані позивачем заяви, відсутність яких, за твердженням відповідача, спричинила неправомірне застосування соціальної пільги податковим агентом (позивачем) під час нарахування доходу платникам податку.
Так, відповідно до положень пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду складається із суми податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.
Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6 цього пункту) (пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 цього Закону).
Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, позивачем на підставі договорів було придбано автобуси. Контрагентами позивача на користь останнього було виписано податкові накладні.
Судами попередніх інстанцій також встановлено, що підтверджується наявними матеріалами справи, що податкові накладні, на підставі яких позивачем було включено до складу податкового кредиту суми ПДВ відповідає вимогам пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону № 168/97-ВР, та те, що придбані позивачем транспортні засоби використовуються останнім у господарській діяльності, що підтверджується копіями наявними у справі ліцензійними картками на вказані транспортні засоби, які додаються до ліцензії з надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом загального користування серії НОМЕР_2 від 22.12.2004, видану позивачу на право надавати послуги з перевезення пасажирів і вантажів у період з 22.12.2004 по 21.12.2009.
Відповідно до пп. 7.4.4. п. 7.4. ст. 7 Закону № 168/97-ВР, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.
Згідно з пп. 7.4.1. п. 7.4. ст. 7 Закону № 168/97-ВР право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Із системного аналізу вказаних норм Закону № 168/97-ВР можна зробити висновок, що визначальним фактором для формування податкового кредиту фізичними особами - суб'єктами господарювання, зареєстрованими платниками ПДВ, при придбанні транспортних засобів, інших основних фондів та товарів є їх подальше використання в господарській діяльності такої особи - платника податку, при цьому незалежно від того чи почали вони використовуватися протягом звітного податкового періоду.
Як вбачається з акту перевірки, відповідачем у ході вказаної перевірки було встановлено, що фактично, у період, що перевірявся Підприємець здійснював такі види діяльності, які підлягають ліцензуванню, як надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом загального користування (крім надання послуг з перевезення пасажирів та їх багажу на таксі).
Таким чином, суд першої інстанції, з думкою якого погодився апеляційний суд, вірно зазначив, що придбані позивачем транспортні засоби використовуються останнім у межах своєї господарської діяльності, а тому твердження відповідача про невикористання позивачем транспортних засобів у межах своєї господарської діяльності не відповідають дійсності.
При цьому, колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що для фізичних осіб - суб'єктів господарювання, зареєстрованих платниками ПДВ, особливих умов для формування податкового кредиту та визначення дати виникнення права на податковий кредит Законом № 168/97-ВР не передбачено. Тому здійснена реєстрація транспортних засобів на фізичну особу у відповідності до п. 6 Порядку № 1388, який передбачає реєстрацію прав власності на автотранспортні засоби тільки на юридичних і фізичних осіб, а не на суб'єкта підприємницької діяльності, жодним чином не впливає на право позивача на податковий кредит, оскільки реєстрація права власності на фізичну особу не може розглядатися як підстава для неможливості укладення договорів фізичною особою - підприємцем у межах її підприємницької діяльності, який відповідно до ч. 2 ст. 128 Господарського кодексу України відповідає всім майном, що належить йому на праві приватної власності, за своїми обов'язками в сфері підприємництва, та ідентифікаційний - номер якого як платника податків та інших обов'язкових платежів належить фізичній особі - громадянину.
Отже, враховуючи вищезазначене, суди дійшли правильного висновку про те, що нарахування відповідачем податкових зобов'язань з ПДВ згідно оспорюваних податкових повідомлень - рішень є безпідставним.
Цілком обґрунтованого висновку дійшли суди попередніх інстанцій щодо безпідставного нарахування держаним податковим органом позивачу податкового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб внаслідок застосування позивачем соціальної податкової пільги під час нарахування доходів працівникам за відсутності від останніх заяв встановлено зразка.
Так, підставою для отримання (застосування) будь-яким платником податку податкової соціальної пільги у розмірі, встановленому пп. 6.1.1 ст. 6 Закону № 889-ІV, є заява про застосування пільги, якщо розмір нарахованого (отриманого) місячного доходу у вигляді заробітної плати не перевищує суми, визначеної пп. 6.5.1 ст. 6 цього Закону.
Отже, для застосування працедавцем соціальної податкової пільги під час нарахування доходу платнику податків останній повинен подати роботодавцю заяву про самостійне обрання місця застосування податкової соціальної пільги. Однак відповідно до абз. 5 цього ж підпункту податкова соціальна пільга застосовується за місцем отримання платником основного доходу (вказаною у трудовій книжці) на дату набрання чинності Законом (тобто 01.01.2004) без подання заяви про застосування пільги.
Попередні судові інстанції, встановивши наявність на підприємстві заяв працівників Підприємця про застосування податкової соціальної пільги в порядку пп. 6.3.2 п. 6.3 ст. 6 вказаного Закону (копії яких містяться у матеріалах справи) дійшли правильного висновку про незаконність донарахування позивачеві податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб.
Крім того, як вірно встановлено судами за наслідками неодноразового адміністративного оскарження визначеного податковим органом податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб за наслідками перевірки вищим державним податковим органом (ДПА у Львівській області) було зменшено податкове зобов'язання, яке було визначено державним податковим органом нижчої ланки шляхом ухвалення податкового повідомлення - рішення через застосування позивачем соціальної податкової пільги під час нарахування доходів працівникам ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22 та ОСОБА_23 за відсутності від останніх заяв встановлено зразка, та ухвалено оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 15.06.2009 № 0000391702/2. При цьому, мотивація зменшення податкового зобов'язання полягала у тому, що згідно інформації по отриманню платниками податкової соціальної пільги, яка встановлена Порядком заповнення та подання податковими агентами податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку (ф. № 1-ДФ), затвердженим наказом ДПА України від 29.09.2003 № 451, наймані працівники ОСОБА_6, ОСОБА_11, ОСОБА_14, ОСОБА_16, ОСОБА_19, ОСОБА_21, ОСОБА_23 отримували доходи виключно за одним місцем їх нарахування.
Судами попередніх інстанцій вірно зазначено, що враховуючи мотивацію вищого державного податкового органу (ДПА у Львівській області) щодо зменшення позивачу податкового зобов'язання, яке було визначено державним податковим органом нижчої ланки шляхом ухвалення податкового повідомлення - рішення через застосування позивачем соціальної податкової пільги під час нарахування доходів працівникам ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22 та ОСОБА_23 за відсутності від останніх заяв встановлено зразка, - отримання найманими працівниками ОСОБА_6, ОСОБА_11, ОСОБА_14, ОСОБА_16, ОСОБА_19, ОСОБА_21, ОСОБА_23 доходу виключно за одним місцем його нарахування, - відповідачем не доведено, що інші працівники на відміну від ОСОБА_6, ОСОБА_11, ОСОБА_14, ОСОБА_16, ОСОБА_19, ОСОБА_21, ОСОБА_23 отримували доходи не лише за одним місцем роботи.
Згідно з п. 1.6 та п. 1.7 Розділу I Порядку оформлення результатів документальних, виїзних планових та позапланових перевірок щодо дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України від 10.08.2005 № 327, за результатами невиїзної документальної, виїзної планової чи позапланової перевірок в акті викладаються усі суттєві обставини фінансово-господарської діяльності суб'єкта підприємницької діяльності, які стосуються фактів виявлених порушень податкового та валютного законодавства. Факти виявлених порушень податкового та валютного законодавства викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.
Як визначено пп. 2.3.2 розділу II Порядку № 327, за кожним відображеним в акті фактом порушення податкового та валютного законодавства, зокрема, необхідно: - зазначити первинний документ, на підставі якого вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку (навести кореспонденцію рахунків операцій), та інші докази, що достовірно підтверджують наявність факту порушення; - зазначити перелік документів, що не були надані у ході здійснення перевірки.
Не допускається відображення в акті перевірки необґрунтованих даних, а також суб'єктивних припущень перевіряючими, які не мають підтверджених доказів/та різного роду висновків щодо дій посадових осіб підприємства.
З матеріалів акту перевірки вбачається, що під час перевірки правильності визначення суми податку з доходів фізичних осіб від підприємницької діяльності податковий орган, визначаючи неправомірність застосування податкової соціальної пільги до нарахованого доходу позивачем найманим працівникам, виходив лише з відсутності відповідних заяв встановлено зразка. При цьому, відповідачем не досліджувалась трудова історія взаємовідносин між позивачем та його працівниками та чи отримували вказані працівники доход не лише за одним місцем роботи.
З урахуванням викладеного, суд касаційної інстанції відхиляє доводи органа податкової служби, викладені у касаційній скарзі, і не вбачає підстав для скасування законних і обґрунтованих судових рішень першої та апеляційної інстанцій.
Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Сокальському районі відхилити.
Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 28.01.2010 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 13.05.2010 у справі № 2а-4215/09/1370 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий О.В. Карась
Судді Г.К. Голубєва
А.О. Рибченко