Чернігівської області
м. Чернігів тел./факс: 774-462
просп.Миру,20 тел.:698-166
Іменем України
29 жовтня 2013 року Справа № 927/1277/13
Прилуцький міжрайонний прокурор,
вул. 1 Травня, 50а, м. Прилуки, 17500
в інтересах держави в особі
Позивача: Фонду державного майна України,
вул. Кутузова, 18/9, м. Київ, 01133
В особі: Регіонального відділення Фонду державного майна України по Чернігівській області,
пр-т. Миру 43, м. Чернігів,14000
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Прилуцький агротехнічний коледж
вул. Київська, 178, м. Прилуки, Чернігівська область, 17500
Відповідач: Фізична особа - підприємець ОСОБА_1,
АДРЕСА_1
Предмет спору: про стягнення 4655,90 грн.
Суддя А.М.Селівон
Від позивача: Бутенко Н.В. - гол. спеціаліст, дов. № 10-6-02076 від 10.06.13 р.
Від відповідача: не з'явився.
В судовому засіданні взяв участь старший прокурор відділу прокуратури м. Чернігова Лазоренко М.М. (прокурор відділу прокуратури м. Чернігова Коляда Ю.О.- присутня в судовому засіданні 23.10.13 р.)
В судовому засіданні на підставі ч.2 ст.85 Господарського процесуального кодексу України оголошені вступна та резолютивна частини рішення.
Прилуцьким міжрайонним прокурором в інтересах держави в особі Фонду Державного майна України в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Чернігівській області подано позов до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 про стягнення 4655,90 грн., а саме 899,73 грн. заборгованості з орендної плати, 149,17 гр. пені та 3607,00 грн. неустойки.
Ухвалою суду від 10.10.13 р. заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 927/1277/13 та розгляд справи призначено на 23.10.13 р.
Ухвалою суду від 23.10.13 р. розгляд справи відкладався на 29.10.13 р.
Крім того ухвалою суду від 10.10.13 р. за ініціативою суду до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача залучено Прилуцький агротехнічний коледж.
В судові засідання 23.10.13 р. та 29.10.13 р. з'явились уповноважені представники позивача та прокурор відділу прокуратури м. Чернігова.
Уповноважений представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача та відповідач особисто або його уповноважений представник в судові засідання не з'явились.
Копії ухвали суду від 23.10.2013 р., які направлялись на адресу відповідача, Прилуцького міжрайонного прокурора та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача на вказані в позовній заяві адреси на час проведення судового засідання до суду не повернулись.
Судом здійснено запит з офіційного сайту "Укрпошти" щодо відстеження пересилання поштових відправлень №№ 1400602864474, 1400602864458, в яких зазначається, що дані відправлення не вручені адресатам.
Пунктом 3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.11р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (далі - Постанова № 18) передбачено, що за змістом статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
З огляду на приписи ст. 64 Господарського процесуального кодексу України та п.3.9.1 Постанови № 18, суд вважає, що відповідач та Прилуцький агротехнічний коледж повідомлені про час і місце розгляду справи судом.
Про поважні причини неявки відповідача або його уповноваженого представника суд не повідомлено.
До початку судового засідання 23.10.13 р. через канцелярію суду Прилуцьким міжрайонним прокурором подана письмова заява про збільшення розміру позовних вимог № 97/5973 вих.13 від 16.10.13 р., в якій прокурор просить стягнути з відповідача 4750,30 грн. боргу, а саме 899,73 грн. заборгованості з орендної плати, 150,57 грн. пені та 3700,00 грн. неустойки за несвоєчасне повернення орендованого майна балансоутримувачу.
Згідно ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.
Відповідно до п. 3.10 Постанови № 18 під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено у позовній заяві. Згідно з частиною третьою ст. 55 ГПК України ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої вирішується спір.
Враховуючи, що збільшення розміру позовних вимог є правом прокурора, передбаченим ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, не суперечить законодавству та не порушує чиї-небудь права та охоронювані законом інтереси, суд приймає заяву про збільшення позовних вимог до розгляду і спір вирішується з її урахуванням.
Також до початку судового засідання 23.10.13 р. третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача через канцелярію суду подані письмові пояснення № 433 від 21.10.13 р. та відповідна факсограма, які долучені судом до матеріалів справи.
В зазначених поясненнях Прилуцький агротехнічний коледж підтримує поданий прокурором позов та просить розглянути справу без участі представника Прилуцького агротехнічного коледжу.
В судовому засіданні 23.10.13 р. представником позивача подані:
- погоджена з прокурором письмова заява № 10-6-04114 від 22.10.13 р. про зміну розміру позовних вимог в частині основного боргу, в якій позивач просить стягнути з відповідача 199,73 грн. заборгованості з орендної плати;
Судом встановлено, що подана позивачем заява про зміну розміру позовних вимог фактично є заявою про зменшення розміру позовних вимог в частині стягнення заборгованості з орендної плати на 700,00 грн. в зв'язку зі сплатою даної суми відповідачем, в якій позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість з орендної плати в сумі 199,73 грн.
Враховуючи, що зменшення розміру позовних вимог є правом позивача, передбаченим ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, не суперечить законодавству та не порушує чиї-небудь права та охоронювані законом інтереси, суд приймає заяву про зміну (зменшення) розміру позовних вимог до розгляду і спір вирішується з її урахуванням.
- письмові пояснення по справі № 10-6-04113 від 22.10.13 р., в яких позивач підтримує позовні вимоги з урахуванням заяви Прилуцького міжрайонного прокурора № 97/5973 вих.13 від 16.10.13 р. та заяви Регіонального відділення ФДУМ по Чернігівській області № 10-6-04114 від 22.10.13 р. про зміну розміру позовних вимог.
Письмові пояснення місять також клопотання про долучення до матеріалів додаткових документів,яке судом задоволено.
До початку судового засідання 29.10.2013 р. через канцелярію суду представником позивача подано клопотання б/н від 28.10.2013 р. про долучення документів до матеріалів справи. Клопотання судом задоволено, документи до матеріалів справи долучені.
Також до початку судового засідання через канцелярію суду Прилуцьким міжрайонним прокурором подано письмові пояснення № 97/6131 вих. 13 від 23.10.2013 р. з доданими документами, а саме: копія заяви про збільшення розміру позивних вимог № 97/5973 вих.13 від 16.10.2013 р. з відміткою про отримання даної заяви відповідачем особисто, які долучено судом до матеріалів справи.
В судовому засіданні 29.10.2013 р. представником позивача подано клопотання б/н від 29.10.2013 р. про долучення документів до матеріалів справи. Клопотання судом задоволено, документи до матеріалів справи долучені.
Представник позивача та прокурор відділу прокуратури м. Чернігова в судовому засіданні 29.10.13 р. підтримали заявлені позовні вимоги з урахуванням заяви Прилуцького міжрайонного прокурора № 97/5973 вих.13 від 16.10.13 р. про збільшення розміру позовних вимог та заяви Регіонального відділення ФДУМ по Чернігівській області № 10-6-04114 від 22.10.13 р. про зміну (зменшення) розміру позовних вимог.
Документи витребувані ухвалами суду від 10.10.13 р. та 23.10.13 р. відповідачем суду не надані.
Згідно п. 3.9.2 Постанова № 18 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
З огляду на вищевикладене, оскільки явка відповідача або його уповноваженого представника в судові засідання обов'язковою не визнавалась, відповідач не скористався належним йому процесуальним правом приймати участь в судових засіданнях, відповідачем не надано суду відзиву на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, беручи до уваги відсутність процесуальних заяв та клопотань сторін на час розгляду справи, а також те, що представник позивача та прокурор відділу прокуратури м. Чернігова проти розгляду справи у відсутності представника відповідача не заперечували, суд, на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, здійснював розгляд справи за відсутності відповідача або його представника, виключно за наявними у справі матеріалами.
При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходив підстав для відкладення розгляду справи.
Подані представником позивача та прокурором відділу прокуратури м. Чернігова письмові клопотання від 23.10.13 р. про відмову від здійснення технічної фіксації судового процесу судом задоволені. Засідання господарського суду по розгляду даної справи проведено без фіксації технічними засобами. Судовий процес відображено у протоколі судового засідання.
Перед початком розгляду справи представника позивача та прокурора було ознайомлено з правами та обов'язками відповідно до ст.ст. 20, 22, 27, 29 Господарського процесуального кодексу України.
Представник позивача та прокурор відділу прокуратури м. Чернігова в судовому засіданні повідомили суд, що права та обов'язки сторін їм зрозумілі.
Відводу судді представниками позивача не заявлено.
Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши в судовому засіданні пояснення представника позивача та прокурора, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши наданими прокурором та позивачем доказами та оглянувши в судовому засіданні їх оригінали, суд
Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
20.09.2011 р. між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Чернігівській області (Орендодавець за договором, позивач у справі) та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (Орендар за договором, відповідач у справі) укладено договір оренди № 103-11 індивідуально визначеного (нерухомого) майна, що належить до державної власності.
Відповідно до п.п. 1.1., 1.2. Договору орендодавець (позивач) передає, а орендар (відповідач) приймає в строкове платне користування без права приватизації, передачі в суборенду, переходу права власності третім особам державне окреме індивідуально визначене (нерухоме) майно - нежитлове приміщення на 1-му поверсі чотирьохповерхової будівлі гуртожитку НОМЕР_2 площею 52,4 кв. м, розміщене за адресою АДРЕСА_2, яке перебуває на балансі Прилуцького агротехнічного коледжу (балансоутримувач).
Майно передається в оренду для здійснення торгівлі непродовольчими товарами.
Пунктом 2.1. Договору визначено, що орендар вступає у строкове платне користування майном у вказаний у договорі термін, але не раніше дати підписання сторонами цього Договору та акта приймання-передавання майна.
20.09.2011 р. між сторонами підписано акт приймання-передачі відповідно до умов договору згідно якого позивач передав, а відповідач прийняв у строкове платне користування нерухоме майно - нежитлове приміщення на 1-му поверсі чотирьохповерхової будівлі гуртожитку НОМЕР_2 (реєстровий номер 04718013.1.БЕШСНП789), площею 52,4кв.м, розміщене за адресою: АДРЕСА_2, яке перебуває на балансі Прилуцького агротехнічного коледжу, вартість якого визначена згідно зі звітом про оцінку на 01.05.2011 і становить за незалежною оцінкою 156 319,68грн.
Відповідно до п. 10.1 договору договір укладено на 2 роки 364 дні з 20.09.2011 р. по 18.09.2014 р. включно.
17.01.13 р. між сторонами підписано додаткову угоду до договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 20.09.2011 р. № 103-11. Сторони уклали угоду про внесення наступних змін: "виключити зі складу об'єкта оренди приміщення площею 21,7 кв. м у зв'язку з чим п. 1.1 договору викласти в наступній редакції: " 1.1. Орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування без права приватизації, передачі в суборенду, переходу права власності третім особам державне окреме індивідуально визначене (нерухоме) майно - нежитлове приміщення на 1 - му поверсі чотирьохповерхової будівлі гуртожитку НОМЕР_2 площею 30,7 кв. м, розміщене за адресою АДРЕСА_2, що перебуває на балансі Прилуцького агротехнічного коледжу (далі - балансоутримувач). Пункт 3.1 договору викласти наступним чином: Орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої постановою КМУ від 04.10.1995 р. № 786 з урахуванням змін і доповнень до неї і становить без ПДВ за базовий місяць оренди - грудень 2012 р. - 1387,50 грн. Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному чинним законодавством України. Орендна плата за січень 2013 р. визначається шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індекси інфляції за січень 2013 р.". Звільнене приміщення площею 21,7 кв. м орендар повертає балансоутримувачу у відповідності до п. 10.10 договору згідно з актом приймання-передачі.
Судом встановлено, що укладений Договір за своїм змістом та правовою природою є договором оренди, який підпадає під правове регулювання норм глави 58 Цивільного кодексу України та § 5 глави 30 Господарського кодексу України.
Водночас, орендоване майно є державною власністю, тому на спірні правовідносини поширюється також дія спеціального закону, а саме Закону України "Про оренду державного та комунального майна".
Відповідно до ст.283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ). В силу ч.6 названої статті до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Аналогічне визначення договору оренди міститься і в ст.759 Цивільного кодексу України.
У відповідності до ч. 1 ст. 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.
Договір оренди відповідно до ст. 11 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", а також ст. 638 ЦК України є укладеним з моменту досягнення сторонами згоди з усіх істотних умов.
Згідно ст. 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна Істотними умовами договору оренди є: об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); термін, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення; виконання зобов'язань; забезпечення виконання зобов'язань - неустойка (штраф, пеня), порука, завдаток, гарантія тощо; порядок здійснення орендодавцем контролю за станом об'єкта оренди; відповідальність сторін; страхування орендарем взятого ним в оренду майна; обов'язки сторін щодо забезпечення пожежної безпеки орендованого майна.
Будь-які заперечення щодо порядку укладення Договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 20.09.2011 р. № 103-11, на час його підписання та підписання додаткової угоди до нього з боку сторін відсутні.
Відповідно до абз. 1 ч. 1, ч. 5 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму, плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
Згідно з ч. 3 ст. 18, ч.ч. 1,3 ст.19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі, незалежно від наслідків господарської діяльності. Строки внесення орендної плати визначаються у договорі.
Відповідно до п. 3.1 Договору орендна плата визначена на підставі Методики розрахунку орендної плати, затвердженої постановою КМУ від 04.10.1995 р. № 786 (зі змінами) і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку серпень 2011 р. - 2363,55 грн. Орендна плата за перший місяць оренди - вересень 2011 р. визначається шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індекс інфляції за вересень 2011 р.
За умовами п. 3.2 Договору нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному законодавством.
Згідно п. 3.3 Договору орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць.
Пунктом 3.6 Договору встановлено, що орендна плата перераховується до державного бюджету та балансоутримувачу у співвідношенні 50 % до 50 % щомісяця не пізніше 12 числа місяця, наступного за звітним, відповідно до пропорцій розподілу, установлених Кабінетом Міністрів України і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж.
17.01.2013 р. між сторонами підписано акт приймання-передачі з оренди части площі нерухомого майна на виконання додаткової угоди.
Відповідно до п. 3.10 договору зобов'язання орендаря за сплатою орендної плати забезпечуються у вигляді завдатку в розмірі не меншому, ніж орендна плата за базовий місяць оренди, який вноситься в рахунок плати за останній місяць оренди.
Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Проте, як вбачається з матеріалів справи, в порушення вищезазначених норм цивільного законодавства та положень Договору відповідач не сплатив своєчасно оренду плату, у зв'язку з чим станом на момент подання позовної заяви до суду за орендарем перед Державним бюджетом обліковувалась непогашена заборгованість по орендній платі за травень - липень 2013 року, що становить 899,73 коп., яку прокурор просив стягнути в позовній заяві.
Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим до виконання сторонами.
В силу ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог цього Кодексу, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ст.610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно ст.599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ч.2 ст.193 ГКУ кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Разом з тим, відповідно до наданих документів та підтверджено прокурором відділу прокуратури м. Чернігова, а також позивачем в судовому засіданні, 30.09.2013 р. орендарем частково погашена заборгованість перед Державним бюджетом в сумі 700,00 грн., що підтверджено платіжним дорученням № 155633 згідно з випискою з переліку помилково заповнених платіжних доручень з файлу виписок Держказначейства № 2016 від 01.10.2013 р.
Таким чином, як вбачається з матеріалів справи, свої зобов'язання щодо сплати позивачу орендної плати в сумі 199,73 грн. у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору відповідач не виконав, в результаті чого у відповідача станом момент розгляду справи існувала заборгованість перед позивачем у заявленому вище розмірі.
У відповідності до ст. 124, п.п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. 4-2,4-3, Господарського процесуального кодексу України, основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 33 ГПК України покладено на сторони та інших учасників судового процесу. При цьому відповідачем не надано суду доказів, які свідчать про проведення ним в повному обсязі оплати орендної плати, а також не надано будь-яких письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів
За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
На підставі вищевикладеного, виходячи з того, що позов в частині стягнення орендної плати доведений позивачем, факт невиконання відповідачем зобов'язань з орендної плати підтверджується матеріалами справи, розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості в повному обсязі відповідач суду не представив, як і належних та допустимих доказів, що спростовують вищевикладені обставини, суд доходить висновку, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 199,73 грн. боргу з орендної плати підлягають задоволенню в повному обсязі.
Судом зазначено, що в матеріалах справи наявна копія рішення господарського суду Чернігівської області від 16.07.2013 р. по справі 927/767/13 за позовом Прилуцького міжрайонного прокурора в інтересах держави в особі Фонду державного майна України в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Чернігівській області та Прилуцького агротехнічного коледжу до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 про розірвання договору, зобов'язання повернути нежитлове приміщення та стягнення 3128,28 грн., яким позов задоволено повністю: розірвано договір оренди № 103-11 від 20.09.2011 р.; зобов'язано відповідача повернути балансоутримувачу - Прилуцькому агротехнічному коледжу на підставі акту приймання-передавання нежитлове приміщення площею 30,7 кв. м на 1-му поверсі чотирьохповерхової будівлі за адресою АДРЕСА_2; стягнуто з відповідача до бюджету м. Прилуки 3047,86 грн. боргу по орендній платі за період з 10.01.2013 р. по 27.05.2013 р. та 80,42 грн. пені. за 10.01.2013 р. та за період з 13.02.2013 р. по 27.05.2013 р.
На виконання рішення господарського суду Чернігівської області від 16.07.13 р. по справі № 927/767/13 судом видано накази від 29.07.13 р., 17.10.13 р. про примусове виконання рішення.
За правилами ст. 35 Господарського процесуального кодексу України, факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу.
Згідно п. 2.6. Постанови № 18 не потребують доказування преюдиціальні факти, тобто встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) у процесі розгляду іншої справи, в якій беруть участь ті самі сторони, в тому числі і в тих випадках, коли в іншому спорі сторони мали інший процесуальний статус (наприклад, позивач у даній справі був відповідачем в іншій, а відповідач у даній справі - позивачем в іншій). Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме фактам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), але не правовій оцінці таких фактів, здійсненій іншим судом чи іншим органом, який вирішує господарський спір.
Для рішень господарських судів важливою умовою преюдиціальності фактів, що містяться в рішенні господарського суду, є суб'єктний склад спору. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі сторони, що й у справі, яка розглядається. Отже, повна тотожність суб'єктного складу спору є обов'язковою умовою преюдиціальності щодо сторін.
Суд зазначає, що статтею 18 Господарського процесуального кодексу України визначено учасників судового процесу, який відбувається у формі позовного провадження. До складу учасників судового процесу входять: сторони, треті особи, прокурор, інші особи, які беруть участь у процесі у випадках, передбачених цим Кодексом.
Учасник судового процесу - учасник господарських процесуальних правовідносин, що виникають у процесі розгляду справи господарським судом, юридична особа, яка наділена законом певними процесуальними правами та на яку покладені певні процесуальні обов'язки.
Отже, у випадку преюдиціального установлення певних фактів особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при прийнятті преюдиціального рішення), зазначені факти не доводяться.
Крім того, з огляду на приписи статті 9 Конституції України, статті 19 Закону України „Про міжнародні договори України" і статті 4 Господарського процесуального кодексу України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами зазначених документів, ратифікованих законами України.
Відповідно до частини першої статті 1 Закону України „Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" Україна повністю визнає на своїй території дію приписів даної Конвенції щодо визнання обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.
Водночас статтею 17 Закону України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (див. рішення Суду у справах: Sovtransavto Holding v. Ukraine, no. 48553/99, параграф 77, від 25.07.2002; Ukraine-Tyumen v. Ukraine, no. 22603/02, параграфи 42 та 60, від 22.11.2007).
При цьому, у постанові Верховного Суду України від 09.10.2007р. по справі № 13/296/22 викладена правова позиція, згідно якої у відповідності до ст. 35 Господарського процесуального кодексу України рішення суду, що набрало законної сили, є обов'язковим для господарського суду щодо фактів, які встановлені судом і мають значення для вирішення спору, яка прийнята судом до уваги при вирішенні спору.
Таким чином, факти, встановлені рішенням господарського суду по справі № 927/767/13, яке набрало законної сили, не підлягають доказуванню та можуть бути спростовані не інакше як шляхом скасування відповідного судового рішення.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що рішенням господарського суду Чернігівської області від 16.07.13 р. по справі № 927/767/13 розірвано договір оренди № 103-11 від 20.09.2011 р.; зобов'язано відповідача повернути балансоутримувачу - Прилуцькому агротехнічному коледжу на підставі акту приймання-передавання нежитлове приміщення площею 30,7 кв. м. на 1-му поверсі чотирьохповерхової будівлі за адресою АДРЕСА_2.
Проте, як вбачається з матеріалів справи, підтверджено позивачем та прокурором відділу прокуратури м. Чернігова, на момент розгляду справи відповідачем не повернуто позивачу на підставі акту приймання-передавання орендоване майно.
Відповідно до ст. 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.
Відповідно до ст. 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки в розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення
Суд зазначає, що неустойка, стягнення якої передбачено ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України, є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і підлягає стягненню за час прострочення.
Частина 1 ст. 216 Господарського кодексу України передбачає, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Відповідно до ч.ч.1,2 ст.217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин, згідно ч.1 ст. 218 Господарського кодексу України, є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Виходячи з положень ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання, або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Згідно п.1 ст. 546, ст. 547 Цивільного кодексу виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ч.1 ст.548 Цивільного кодексу).
У відповідності до ст. 549 Цивільного кодексу неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною четвертою статті 231 Господарського кодексу України.
У відповідності до п.п 10.9, 10.11 Договору оренди, у разі розірвання договору майно протягом трьох робочих днів повертається орендарем Балансоутримувачу. Якщо орендар не виконує свого обов'язку щодо повернення майна, орендодавець має право вимагати від орендаря сплати неустойки у розмірі подвійної орендної плати за користування майном за весь час прострочення.
Судом встановлено, що термін прострочення повернення майна, за який орендар має сплатити неустойку в подвійному розмірі орендної плати, встановлено з моменту припинення договору оренди від 20.09.2011 року № 103-11 (з вирахуванням трьох днів на повернення майна відповідно до п. 10.9 Договору) до моменту повернення речі.
Пунктом 10.6 Договору оренди № 103-11 від 20.09.11 р. сторони погодили, що чинність договору припиняється достроково за рішенням суду.
Згідно ч.5 ст. 188 Господарського кодексу України якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням.
Таким чином, Договір оренди № 103-11 від 20.09.2011 р. вважається розірваним з 29.07.2013 р., тобто з моменту набрання законної сили рішенням господарського суду Чернігівської області від 16.07.13 р. по справі № 927/767/13.
Зважаючи на той факт, що об'єкт оренди до цього часу не повернуто, неустойка нараховується з моменту припинення договору оренди (з вирахуванням трьох днів на повернення майна відповідно до п. 10.9 Договору) до моменту звернення до суду, тобто з 01.08.13 по 10.09.13 року.
Окрім цього, пунктом 3.7. Договору сторонами врегульовано, що орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації, і стягується до бюджету та балансоутримувачу у визначеному пунктом 3.6 співвідношенні відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення, включаючи день оплати.
Згідно Договору орендна плата, встановлена п. 3.1. Договору (відповідно до умов угоди від 17.01.2013 р.) за базовий місяць грудень 2012 року складає 1387,50 коп.
На підставі вищезазначеного, з урахуванням поданої позивачем заяви про зміну розміру позовних вимог від 22.10.13 р. № 10-6-04114 та поданої прокурором заяви про збільшення розміру позовних вимог № 97/5973 вих. 13 від 16.10.13 р., у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо сплати боргу з орендної плати у терміни, визначені умовами Договору та приписами чинного законодавства, позивачем нараховано та пред'явлено до стягнення пеню за період з 28.05.13 р. по 10.09.13 р. в сумі 150,57 грн.. Крім того, позивачем нарахована неустойка за затримку повернення державного майна за Договором оренди за період з 01.08.13 р. по 10.09.13 р. в сумі 3700,00 грн., які прокурор просить стягнути з відповідача відповідно до наданих розрахунків.
Згідно ч. 1 п. 18 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 11.04.05 року № 01-8/344 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені в доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році" господарський суд у розгляді справи не зобов'язаний здійснювати "перерахунок" замість позивача розрахованих останнім сум штрафних санкцій, річних тощо. Однак з огляду на вимоги частини 1 статті 4-7 Господарського процесуального кодексу України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого позивачем нарахування таких сум, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.
За результатами здійсненої за допомогою системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем заявлених до стягнення пені та неустойки судом встановлено, що розмір нарахованих та пред'явлених до стягнення прокурором пені та неустойки є арифметично вірним, відповідає приписам чинного господарського та цивільного законодавства та умовам Договору. Отже, позовні вимоги в частині стягнення пені та неустойки підлягають задоволенню в повному обсязі.
Згідно частини третьої ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.
Керуючись ст.ст. 124, 129 Конституції України, ст.ст. 11, 202, 526, 525, 530, 546-549, 599, 610, 612, 626, 629, 651, 759, 760, 762, 785 Цивільного кодексу України, ст.ст 174, 188, 193, 216, 217, 218, 230, 231, 283 Господарського кодексу України, ст.ст. 4-2, 4-3, 22, 27, 29, 33, 35, 43, 49, 75, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити в повному обсязі.
2. Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, (АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1, реєстраційний номер фізичної особи-підприємця ЄДР: НОМЕР_3, паспорт серії НОМЕР_4, виданий Прилуцьким МВ УМВС України в Чернігівській області 25.05.2011) до бюджету м. Прилуки (р/р 31119093700006, код отримувача 37984681, МФО 853592 ГУ ДКСУ у Чернігівській області) 199,73 грн. заборгованості з орендної плати, 150,57 грн. пені та 3700,00 грн. неустойки.
3. Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) в доход державного бюджету України (р/р 31217206783002, отримувач УК у м. Чернігові/м.Чернігів/22030001, код ЄДРПОУ 38054398, банк ГУДКСУ в Чернігівській області, МФО 853592, код бюджетної класифікації 22030001) судовий збір в сумі 1720,50 грн.
Накази видати після набрання рішенням законної сили.
Повний текст рішення складений та підписаний 04 листопада 2013 року.
Суддя А.М.Селівон