Постанова
Іменем України
23 березня 2009 року
Справа № 2-5/15251-2007
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді ,
суддів ,
,
за участю представників сторін:
позивача: Баканова Анастасія Анатоліївна, довіреність № 38 від 07.02.08, товариство з обмеженою відповідальністю "Союзавтоспорт";
відповідача: не з'явився, товариство з обмеженою відповідальністю "Автодім";
відповідача: Понамарьова Наталія Юріївна, довіреність № 24/01-55/1076 від 23.05.08, виконавчий комітет Сімферопольської міської ради;
розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Союзавтоспорт" на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Гаврилюк М.П.) від 12.01.2009 у справі № 2-5/15251-2007
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Союзавтоспорт" (вул. Абрикосова, 20, Мирне, Сімферопольський р-н,97000; вул. Севастопольська, 41/7, Сімферополь, 95013)
до
1. товариства з обмеженою відповідальністю "Автодім" (пр. Кірова/вул. Козлова,1/11,Сімферополь, Автономна Республіка Крим,95026)
2. виконавчого комітету Сімферопольської міської ради (вул. Толстого, 15,Сімферополь,95000)
про стягнення 420000,00 грн.
Позивач, товариство з обмеженою відповідальністю "Союзавтоспорт", звернувся до господарського суду Автономної Республіки Крим до відповідачів - товариства з обмеженою відповідальністю "Автодім", виконавчого комітету Сімферопольської міської ради про стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди в сумі 321300,00 грн., а також моральної шкоди, яка полягає у приниженні ділової репутації позивача та складає 98700,00 грн.
Вимоги позову мотивовані неправомірними діями відповідачів по встановленню пропускного режиму на території привокзального майданчику міста Сімферополя, чим було завдано збитків та спричинено моральну шкоду позивачу, які підлягають відшкодуванню на підставі норм Цивільного кодексу України. Відсутність законних підстав для обмеження доступу позивача на територію вокзалу, за його твердженням, встановлена рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 16.07.2007 у справі № 2-5/8026-2007, залишеним без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 10.09.2007.
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 12.01.2009 у справі № 2-5/15251-2007 (суддя М.П. Гаврилюк) у задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю "Союзавтоспорт" відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду, позивач звернувся до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення місцевого господарського суду скасувати, прийняти нове про задоволення позову.
Доводи апеляційної скарги обґрунтовані порушенням місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, а також неповним з'ясуванням всіх обставин, що мають значення для справи.
На думку позивача, не відповідає дійсним обставинам справи висновок суду про те, що позивач не надав доказів щодо забезпечення підприємців відповідною дозвільною документацією, яка надає право на місце посадки-висадки пасажирів та право заїзду та паркування на привокзальній площі, оскільки у доданому до матеріалів справи рішенні господарського суду Автономної Республіки Крим від 16.07.2007 у справі №2-5/8026-2007 встановлений факт наявності у позивача необхідної дозвільної документації на здійснення перевезень та вина відповідачів у спричиненні позивачу збитків.
Також позивач вважає, що судом не з'ясовані у повному обсязі обставини справи при вирішенні питання про стягнення моральної шкоди, адже не було розглянуто питання про розповсюдження виконавчим комітетом Сімферопольської міської ради неправдивих відомостей шляхом направлення на адресу ГУ МВС України в Автономній Республіці Крим листа №24/01-16/1100 від 18.05.2007 з викладенням у ньому неправдивих відомостей, що негативно впливають на ділову репутацію позивача. Саме цей лист мав на увазі позивач, вказуючи на порушення своєї ділової репутації.
У судовому засіданні 23.03.2009 представник позивача та відповідача - виконавчого комітету Сімферопольської міської ради підтримали свої вимоги та заперечення у повному обсязі. Представник виконавчого комітету Сімферопольської міської ради заперечувала наявність протиправної поведінки та вини виконкому у спричиненні матеріальних збитків та моральної шкоди.
Представник товариства з обмеженою відповідальністю "Автодім" у судове засідання, призначене до розгляду на 23.03.2009, не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.
Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін -це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору. Тому, з врахуванням наявних у справі доказів, судова колегія визнала можливим розглянути справу за відсутністю представника товариства з обмеженою відповідальністю "Автодім".
Крім того, представник товариства з обмеженою відповідальністю "Автодім" була присутня у минулому судовому засіданні, де також заперечувала проти позовних вимог та просила залишити апеляційну скаргу позивача без задоволення.
На підставі та за правилами статті 101 Господарського процесуального кодексу України, повторно розглянувши справу, судова колегія встановила наступне.
Як свідчать матеріали справи, за наслідками проведеного конкурсу на перевезення за замовленням автомобільним транспортом з привокзальної площі Залізничного вокзалу станції “Сімферополь“ позивачу були видані Кримською автомобільною інспекцією Дозволи №№ 1-50 зі строком дії до 20.04.2008. До кожного з Дозволів додано затверджену ДАІ ГУ МВС України в АР Крим схему перевезень пасажирів, схему розташування мікроавтобусів на привокзальній площі Залізничного вокзалу у м. Сімферополі, яка погоджена начальником ДАІ у м. Сімферополі та начальником Кримської дирекції залізничних перевезень. На даних схемах чітко визначено напрямок руху мікроавтобусів по привокзальній площі, місце стоянки, місця для посадки та висадки пасажирів (т. 2, а.с. 13-66).
21.04.2007 позивачем були укладені 27 типових договорів про співробітництво з метою перевезення пасажирів автомобільним транспортом з суб'єктами підприємницької діяльності -Самко Г.В., Плаксіним О.Ф., Туховським В.Д., Гридасовим О.В., Пузіним О.Є., Бурлак А.М., Масенко В.М., Слівенчуком М.А., Проценко Е.М. (т. 1, а.с. 16-69).
Також встановлено, що починаючи з 30.05.2007 відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю "Автодім" встановив пропускний режим на території привокзального майдану Залізничного вокзалу міста Сімферополя, що потягло припинення діяльності позивача з перевезень пасажирів на цій ділянці.
Свої дії товариство з обмеженою відповідальністю "Автодім" обґрунтовує незаконною діяльністю позивача з перевезень пасажирів та наявністю рішення 17 сесії 5 скликання Сімферопольської міської ради № 238 від 29.03.2007, яким товариству з обмеженою відповідальністю "Автодім" надана в оренду земельна ділянка привокзальної площі Залізничного вокзалу міста Сімферополя.
Водночас, листом від 18.05.2007 виконавчий комітет Сімферопольської міської ради звернувся до Головного управління МВС України в АР Крим з проханням вжити заходів щодо звільнення території привокзальної площі міста Сімферополя від нелегальних перевізників, у яких відсутні документи дозвільного характеру для здійснення регулярних, маршрутних, туристичних перевезень, вказавши у тому числі й підприємство позивача (т. 1, а.с. 15).
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 16.07.2007 у справі № 2-5/8026-2007, залишеним без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 10.09.2007, встановлена відсутність у товариства з обмеженою відповідальністю "Автодім" законних підстав для обмеження доступу позивача на територію привокзальної площі. Товариство з обмеженою відповідальністю "Автодім" судом зобов'язано усунути перешкоди позивачу у здійснені господарської діяльності на території привокзальної площі Залізничного вокзалу міста Сімферополя шляхом розблокування в'їзду на привокзальну площу, звільнення встановлених місць паркування позивача та звільнення місць посадки та висадки пасажирів, закріплених за позивачем (т. 1, а.с. 76-79).
Вказані обставини з'явилися підставою для звернення позивача до суду із позовом про відшкодування з відповідачів спричинених в результаті перешкод у здійснені господарської діяльності збитків та моральної шкоди, завданої розповсюдженням відомостей, що порушують ділову репутацію позивача.
Вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія не вбачає підстав для скасування оскарженого рішення суду першої інстанції у зв'язку з наступним.
Причиною виникнення спору у справі є питання обґрунтованості визначених позивачем сум матеріальних збитків та моральної шкоди.
Відмовляючи в задоволенні позову, господарський суд першої інстанції виходив з відсутності вини відповідачів у заподіяні позивачу збитків та моральної шкоди.
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду встановлено статтею 1166 Цивільного кодексу України, згідно з якою майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Згідно зі статтею 1173 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Відповідно до пункту 2 частини другої статті 22 Цивільного кодексу України збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Тобто збитки не є санкцією заздалегідь визначеного розміру, а їх стягнення (відшкодування) передбачено на випадок будь-якого господарського правопорушення, якщо інше не передбачене законом. Крім того, розмір збитків, що виникли в результаті господарського правопорушення доводиться потерпілим суб'єктом господарювання. Для цього необхідно виконати певні розрахунки і підкріпити їх відповідними доказами, які беззастережно підтверджували б їх реальний розмір на визначену дату.
Позивач вказує на те, що у разі відсутності в діяльності товариства перешкод, які були завдані діями відповідачів, позивач розраховував отримати чистий прибуток у розмірі 321300,00 грн. за період з 01.06.2007 по 15.09.2007 за 27 договорами про співробітництво з метою перевезення пасажирів автомобільним транспортом.
Однак, такі вимоги не можна визнати обґрунтованими та такими що ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального та процесуального права.
Так, позивач не врахував, що за таких обставин обґрунтування теоретичної можливості отримання суми прибутку ще не є підставою для її стягнення. Стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди є одним із видів цивільно-правової відповідальності. Для застосування такої міри відповідальності потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини. Обов'язковою підставою деліктної відповідальності є причинний зв'язок між протиправною поведінкою і шкодою.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, правові підстави вважати що позивачу спричинені збитки за обставин, викладених ним, як і складова збитків та причинно-наслідковий зв'язок між ними, відсутні.
Слід зазначити, що неодержаний прибуток (неотриманий доход, упущена вигода) -це розрахункова величина втрати очікуваного приросту в майні, що базується на документах, які беззастережно підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб'єктом господарювання грошових сум (чи інших цінностей), якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив би правопорушення.
При обрахуванні розміру упущеної вигоди мають враховуватися тільки ті точні дані, які безспірно підтверджують реальну можливість отримання грошових сум, або інших цінностей, якби зобов'язання було виконано боржником належним чином. Нічим не підтверджені розрахунки кредитора про можливі доходи до уваги братися не повинні. Нездатність кредитора обґрунтувати вимоги про відшкодування упущеної вигоди може бути для суду підставою для відмови в задоволенні таких вимог.
Наданий позивачем суду апеляційної інстанції розрахунок збитків з переліком договорів та сумами за кожним з них не можна визнати обґрунтованим, адже за умовами зазначених договорів взаєморозрахунки здійснюються між сторонами у вигляді змішаної форми оплати, а саме: з 21.04.2007 по 31.05.2007 - у грошовій сумі в розмірі 20% від суми доходу підприємця від реалізації послуг; в період з 01.06.2007 по 15.09.2007 -у грошовій сумі в розмірі 3200,00 грн. (5000,00 грн.) за один календарний місяць. При цьому, доказів про отримання позивачем чистого доходу за інший період, а саме, з 21.04.2007 по 31.05.2007 позивачем не надано, що б давало підстави вважати обґрунтованими доводи позивача про достовірний розмір упущеної вигоди за період з 01.06.2007 по 15.09.2007. При цьому слід брати до уваги, що юридичні особи займаються підприємницькою діяльністю, тобто господарською діяльністю на власний страх і ризик.
Крім того, з фактично отриманого прибутку суб'єкт господарювання повинен сплатити встановлені державою певні податки та збори, тоді як позивач просить стягнути суми збитків, зазначивши у відповідному розрахунку суми прибутку без врахування таких утримань (т. 2, а.с. 109).
Безпідставним є посилання позивача на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 16.07.2007 у справі № 2-5/8026-2007, оскільки питання вини відповідачів у заподіянні збитків та розмір цих збитків не стосувалися істотних обставин справи у спорі про усунення перешкод у здійсненні господарської діяльності. При цьому, відповідачем у зазначеній справі було лише товариство з обмеженою відповідальністю "Автодім", у той час як вимоги про стягнення збитків позивач покладає солідарно й на виконавчий комітет Сімферопольської міської ради.
Згідно з частинами першою та другою статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, яка, зокрема, полягає у приниженні ділової репутації юридичної особи.
Відмовляючи у задоволенні позову щодо стягнення моральної шкоди у розмірі 98700,00 грн., суд першої інстанції виходив з того, що позивач, в порушення статті 33 Господарського процесуального кодексу України, не надав доказів спричинення йому моральної шкоди у вигляді приниження ділової репутації шляхом розповсюдження недостовірної інформації саме діями відповідачів, адже авторами статей “Вокзальні пірати“ та “На железнодорожном вокзале все спокойно“ (мовою оригіналу), що висвітлювалися у засобах масової інформації, є Сергій Думкевич та Сергій Єрмаков, а не відповідачі (т. 1, а.с. 87-88).
Такі висновки суду є правильними, оскільки узгоджуються з нормами законодавства та відповідають дійсним обставинам справи. Також слід зазначити, що позивач не позбавлений можливості у встановленому законом порядку звернутися за судовим захистом своїх прав та інтересів до засобів масової інформації та авторів статей, якщо вважає, що їх діями спричинено моральну шкоду.
Вказуючи на порушення своєї ділової репутації позивач, посилається на лист виконавчого комітету Сімферопольської міської ради №24/01-16/1100 від 18.05.2007 (т. 2, а.с. 67), направлений на адресу ГУ МВС України в Автономній Республіці Крим з викладенням у ньому неправдивих відомостей, що негативно впливають на ділову репутацію позивача. Однак, судова колегія визнає такі вимоги позивача необґрунтованими, адже звернення відповідача з відповідними заявами до правоохоронних та інших органів є лише способом захисту своїх прав та інтересів та не є протиправною поведінкою, оскільки не порушує будь-які правові норми та не може бути підставою для задоволення вимог про відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
За приписами статті 55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань, у тому числі й до правоохоронних органів.
Враховуючи наведене, господарський суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні вимог позову в частині стягнення моральної шкоди в сумі 98700,00 грн.
Таким чином, з врахуванням безпідставності доводів заявника апеляційної скарги та встановлених фактичних обставин у справі, судова колегія не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення господарського суду, адже судом повно й всебічно досліджені обставини у справі і зроблені висновки, які ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.
Керуючись статтями 101, 103 (пункт 1), 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Союзавтоспорт" залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 12.01.2009 у справі № 2-5/15251-2007 залишити без змін.
Головуючий суддя
Судді