91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32
24.03.09 Справа № 8/31пд.
За позовом Дочірнього підприємства «Луганський облавтодор»Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України», м. Луганськ,
до Відкритого акціонерного товариства «Успенський кар'єр», с. Волнухине Лутугинського району Луганської області, -
про визнання недійсним договору.
Суддя господарського суду Луганської області Середа А.П.,
при секретарі судових засідань -Качановській О.А.,
в присутності представників сторін:
від позивача -Крупнік О.М. -представник, - довіреність №25/09 від 05.01.09 року;
від відповідача -Кузьменко М.П.- представник, - довіреність № 130 від 12.02.09 року, -
розглянувши матеріали справи, -
суть спору: позивачем заявлено вимогу про визнання недійсним договору № б/н, укладеного 10.07.07 року між Відкритим акціонерним товариством «Успенський кар'єр»(далі -ВАТ «Успенський кар'єр») та Дочірнім підприємством «Луганський облавтодор»Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України»(далі -ДП «Луганський облавтодор»).
На підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України (далі -ГПК) розгляд справи було відкладено з 17 лютого до 06 березня 2009 року -у зв'язку з необхідністю витребувати додаткові документальні докази від сторін; з 06 березня до 24 березня 2009 року -у зв'язку з неявкою позивача та необхідністю надання сторонам можливості подати до суду додаткові докази.
У судовому засіданні, яке відбулося 24.03.09 року, представниками сторін заявлено клопотання про відмову від здійснення фіксації судового процесу технічними засобами, яке не суперечить вимогам ст.ст.4-4,22 та 81-1 ГПК України, а тому його судом задоволено.
Представник позивача позов підтримав у повному обсязі, обґрунтовуючи його тим, що:
1)у договорі невірно вказано найменування позивача, а саме: «ДП «Луганський облавтодор», - в той час, як правильно скорочена назва викладається так: «ДП «Луганський облавтодор»ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України»;
2)ДП «Луганський облавтодор»ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України»створене на власності ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України»і є державним підприємством зі 100% часткою держави. Згідно Закону України від 22.02.2000 року №1490-ІІІ «Про закупівлю товарів, робіт та послуг за державні кошти»(далі -ЗУ №1490-ІІІ) ДП «Луганський облавтодор»мав право укладати цей договір на закупівлю товарів та послуг тільки на суму, що не перевищує 50 тисяч гривень. З обставин справи відомо, що тендер на закупівлю транспортних послуг з доставки вантажу не оголошувався і не проводився, - тобто договір укладено з порушенням норм чинного законодавства;
3)договір підписано особою, яка не була уповноважена його укладати та підписувати, а саме: замість директора підприємства Огирі І.Ю. договір уклав та підписав його заступник Рябоштанов О.І.
Представник відповідача позов не визнав (відзив за вих. №б/н від 17.02.09 року), посилаючись на те, що:
1)посилання у тексті спірного договору на неповну назву позивача як сторони за договором відповідно до вимог ст.ст.203 та 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦКУ) не є підставою для визнання його недійсним, - таку назву замовника як сторони за договором вказав сам позивач (замовник за договором);
2)відповідно до вимог ч. 2 ст. 180 Господарського кодексу України (далі -ГКУ) сторони за договором досягли згоди з усіх істотних його умов; відповідач вжив заходів до його виконання;
3)спірний договір не суперечить вимогам ЗУ №1490-ІІІ, оскільки сторонами не було у ньому визначено остаточну вартість послуг, які придбаваються замовником у виконавця; крім того, позивач, укладаючи спірний договір, не ставив відповідача до відома про те, що він є державним підприємством зі 100% акцій держави, якому законом заборонено здійснювати закупівлю товарів, робіт та послуг без проведення тендерних торгів та т.і.;
4)ані Законом України «Про державний бюджет на 2007 рік», ані іншими правовими актами, що регулюють розподіл коштів місцевих бюджетів, проведення закупівель транспортних послуг, які є предметом спору по цій справі, не передбачено; як на момент укладення спірного договору, так і на час судового розгляду спору позивач не надав доказів того, що йому з будь-якого бюджету (державного, місцевого) у 2007 році було надано кошти для укладення цього договору;
5)спірний договір є господарським договором та не може вважатися договором про закупівлю послуг, який підпадає під дію Закону №1490-ІІІ;
6)якщо спірний правочин вчинено представником ДП «Луганський облавтодор»без належних повноважень, то згідно правилу ч. 2 ст. 241 ЦКУ наступне схвалення його особою, яку представляла неуповноважена особа, робить його дійсним;
7)позивач, укладаючи спірний договір, не називав загальну вартість автомобільних послуг, які він мав намір отримати від виконавця;
8)не оспорюючи договір, позивач (замовник) за період з 31 липня по 10 грудня 2007 року прийняв від виконавця послуги з автоперевезень на суму 492666,00 грн., жодного разу не ставлячи під сумнів дійсність договору, - це питання ним поставлено лише після того, як ВАТ «Успенський кар'єр»пред'явило до ДП «Луганський облавтодор»позов про стягнення суми боргу.
І.Заслухавши представників сторін, дослідивши наявні у справі докази, суд дійшов наступного.
1.Відкрите акціонерне товариство «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України»(далі -ВАТ «ДАК «Автодороги України) створене на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.02 року №221 «Про утворення Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України»(п.1); її засновником є держава; у державній власності закріплюються 100% акцій компанії (п.2); до статутного фонду компанії передано майно державних підприємств, які належать до сфери управління Державної служби автомобільних доріг, з наступним перетворенням їх у дочірні підприємства (п.4).
Аналогічні положення містяться у Статуті ВАТ «ДАК «Автодороги України» (пункти 1.1; 6.1; 8.4) (том 1, а.с. 15-17).
Згідно пункту 1.1 Статуту позивача, - Дочірнє підприємство «Луганський облавтодор»Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України»(скорочена назва -ДП «Луганський облавтодор»ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України», - п. 1.2) створене відповідно до наказу Державної служби автомобільних доріг України від 09.04.02 року №156 на власності Відкритого акціонерного товариства Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України»; підприємство засноване з метою забезпечення економічних інтересів держави, задоволення потреб держави, населення та оборони країни в удосконаленні і розвитку автомобільних доріг загального користування, розширення можливостей виробничого та соціального розвитку підприємств дорожнього господарства, підвищення ефективності використання матеріальних, фінансових та інших ресурсів на основі спільної діяльності, розподілу праці і кооперації (п.2.1) (том 1, а.с. 11-13); підприємство має державну форму власності (том 1, а.с. 14).
2. 10.07.07 року між позивачем, який назвав себе «ДП «Луганський облавтодор»(замовник), та відповідачем (виконавець) укладено договір №б/н про надання транспортних послуг, відповідно до якого виконавець приймає на себе зобов'язання надати транспортні послуги з доставки щебеню (далі -вантаж), а замовник -прийняти та оплатити у строк надані послуги з доставки вантажу (п.1.1).
З тексту договору вбачається, що сторони досягли домовленості з усіх істотних його умов, а саме щодо:
способу доставки вантажу, пункту призначення та місця його доставки, навантаження та розвантаження; та ін. (пункти 2.1-2-3);
рівня оплати за фактично пройдену відстань: тариф - 4,00 грн., з ПДВ, за один кілометр пробігу (п.3.1); підстав оплати (рахунок виконавця, акт приймання-здавання робіт, товарно-транспортна накладна) (п.3.2); терміну оплати (на розрахунковий рахунок виконавця впродовж 10 календарних днів з моменту підписання акту виконаних робіт) (п.3.3);
обов'язків сторін, у т.ч. -обов'язку замовника своєчасно здійснити розрахунок з виконавцем за надані транспортні послуги з доставки вантажу, - відповідно до п. 3 цього договору (п.4.2.2);
відповідальності сторін за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за цим договором у відповідності до чинного законодавства України (п.5.1); відповідальності, не обумовленої у цьому договорі, - яка визначається відповідно до чинного законодавства України (п.5.4);
порядку вирішення спорів: у разі недосягнення домовленості шляхом переговорів, - спір вирішується у судовому порядку (п.6.1);
порядку набрання чинності договором -з моменту його підписання сторонами; та терміну дії - до 31.12.07 року (п.7.2).
За згодою сторін до договору можуть вноситися зміни та доповнення, які викладаються у письмовій формі у вигляді додаткової угоди до основного договору та є невід»ємною частиною останнього (пункти 7.3-7.4) (том 1, а.с. 7-8).
Дослідження судом тексту договору показало, що:
1)дійсно, як стверджує позивач, - замовник, укладаючи договір, назвав себе «ДП «Луганський облавтодор», а не повною скороченою назвою, яку наведено у його статуті, - однак така назва позивача не примушує сумніватися у тому, про яку юридичну особу йдеться у договорі, оскільки у його розділі 8 «Юридичні адреси та реквізити сторін»він вказав: свій ідентифікаційний код, адресу місцезнаходження, номер банківського рахунку та т.і., - що дозволяє повністю його ідентифікувати як юридичну особу; крім того, позивач саме у такий спосіб сам себе іменує у переважній більшості документів, долучених до цієї справи, у тому числі - у позовній заяві (том 1, а.с. 2-3); на бланках довіреностей, виданих його представникам на право участі у цій справі (том 4, а.с. 14), та ін.
2)у ньому відсутні посилання на те, що: замовник є державним підприємством зі 100% акцій, що перебувають у власності держави; що закупівлю товарів, робіт та послуг за обставин, вказаних у чинному законодавстві, він має право здійснювати лише шляхом оголошення конкурсу, проведення тендерних торгів та т.і.;
3)договір не містить даних про загальну вартість автомобільних послуг з перевезень вантажу.
31.10.07 року сторони уклали між собою Додаткову угоду до основного договору, згідно якій внесли зміни до: п.2.3 основного договору, в якому виклали нову редакцію порядку прийняття вантажу за якісними показниками; п. 3.1, в якому визначили плату за фактично пройдену відстань на рівні 6,00 грн., з ПДВ, за один кілометр пробігу (том 1. а.с. 9).
Як сказано вище у цьому рішенні, відповідач, заперечуючи проти позову, документально підтвердив, що впродовж терміну дії спірного договору він надав на користь позивача автотранспортних послуг на загальну суму 492666,00 грн. (том 1, а.с.25-150; том 2, а.с. 1-150; том 3, а.с.1-150; том 4, а.с.1-5).
ІІ.Заслухавши представників сторін, оцінивши наявні у справі докази, суд вважає, що позов задоволенню не підлягає з наступних підстав.
1.Суд не погоджується з доводами позивача щодо такої підстави визнання договору недійсним, як редакція викладу його (позивача) назви як сторони (замовника) у спірному договорі.
Згідно частинам 1-2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Під особами у Цивільному кодексі України маються на увазі юридичні та фізичні особи.
Юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем і відповідачем у суді (ст.80).
Юридична особа повинна мати своє найменування, яке містить інформацію про її організаційно-правову форму. Юридична особа може мати, крім повного найменування, скорочене найменування (ч.1 ст.90 ЦКУ).
Юридична особа наділена правом вчиняти правочини.
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 202 ЦКУ).
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків ( частина 1 ст. 626 ЦКУ).
Статтею 203 Цивільного кодексу (частини 1-5) визначено наступні вимоги до правочину як безумовної вимоги щодо його законності та чинності, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Як встановлено статтею 204 ЦКУ, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до частини 1 ст. 205 названого Кодексу, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Як сказано у ч. 1 ст.207 Кодексу, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 208 ЦКУ у письмовій формі належить вчиняти правочини між юридичними особами.
Чинний ЦКУ містить наступну спеціальну норму: договір про закупівлю, який укладається відповідно до Закону України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти», на вимогу замовника підлягає обов'язковому нотаріальному посвідченню (ч.1 ст. 209).
Однак позивач не надав до суду доказів того, що він, укладаючи спірний договір, у будь-який спосіб намагався дотриматися цієї вимоги закону.
Наявні у справі докази підтверджують, що сторони за спірним договором дотрималися усіх інших вимог (крім ч.1 ст. 209) вищецитованих статей Цивільного кодексу України, який передбачає право юридичної особи мати свою скорочену назву та не містить категоричної вимоги про спосіб (редакцію) викладення назви сторони за договором.
Згідно ст. 215 ЦКУ підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Отже, законодавець наголошує: недійсність правочину тягне за собою факт недодержання стороною (сторонами) вимог ст. 203 ЦКУ не будь-коли, а саме в момент його вчинення.
На думку суду, такі обставини по справі не доведені, а тому підстави для задоволення позову в частині способу (редакції) викладу назви позивача у спірному договорі за цим спором - відсутні.
2.Суд не погоджується з доводами позивача в частині того, що його підписано не директором підприємства Огирею І.Ю., а його заступником Рябоштановим О.І., що, на думку позивача, є однією з підстав для визнання договору недійсним.
По-перше, позивач документально не довів, що договір підписав не директор Огиря І.Ю., а його заступник Рябоштанов О.І., - оскільки дослідженням тексту спірного договору та додаткової угоди до нього встановлено, що в якості директора ДП «Луганський облавтодор»вказано не Огирю І.Ю., а Дятлова Б.В.; у розділі 8 основного договору «Юридичні адреси та реквізити сторін»відсутні будь-які докази щодо того, що договір підписано не тією особою, яка вказана у тексті договору, а іншою (наприклад, «заступник»; «за»; «/»та т.і.), - тобто доводи позивача у цій частині суперечать фактичним обставинам справи.
По-друге, навіть якби довод позивача у цій частині відповідав дійсності, то в матеріалах справи маються докази наступного схвалення особою цього договору та додаткової угоди до нього стороною, в інтересах якої їх укладено, - а згідно зі ст. 241 ЦКУ правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим, зокрема, у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.
3.Вирішуючи спір в частині доводів позивача про невідповідність спірного договору вимогам Закону України «Про закупівлю товарів, робіт та послуг за державні кошти», суд виходить з наступного.
По справі належним чином доведено, що позивач є державним підприємством, 100% вартості акцій якого належать державі.
На момент укладення спірного договору на нього розповсюджувалась дія вищеназваного Закону (втратив чинність на підставі Закону України №150-VI від 20.03.2008 року).
Згідно ст. 1 Закону №1490-ІІІ замовником є розпорядник державних коштів, який здійснює закупівлю в порядку, визначеному цим Законом, при цьому замовником вважається суб'єкт, тендерний комітет якого проводить процедуру закупівлі та який одночасно укладає з переможцем договір про закупівлю, крім випадків здійснення закупівлі товарів на засадах міжвідомчої координації (абз.2); підприємствами вважаються державні, казенні, комунальні підприємства та господарські товариства, в яких державна або комунальна частка акцій (часток, паїв) перевищує 50 відсотків, їх дочірні підприємства (абз.2); вони ж є розпорядниками державних коштів (абз.3); державною закупівлею є придбання замовником товарів, робіт і послуг за державні кошти у порядку, встановленому цим Законом (абз.4); державними коштами визнаються кошти Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів, державні кредитні ресурси, а також кошти Національного банку України, державних цільових фондів, кошти установ чи організацій, створених в установленому порядку органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим чи органами місцевого самоврядування, кошти підприємств, які спрямовуються на придбання товарів, робіт і послуг (абз.5); послугами згідно цьому Закону визнається будь-яка закупівля, крім товарів та робіт, включаючи підготовку спеціалістів, забезпечення транспортом і зв'язком, освоєння технологій, наукові дослідження, медичне та побутове обслуговування, а також консультаційні послуги, до яких належать послуги, пов'язані з консультуванням, експертизою, оцінкою, підготовкою висновків і рекомендацій (абз.10).
Як сказано у статті 2 Закону «Про порядок закупівлі…», цей Закон застосовується до всіх закупівель товарів, робіт і послуг, що повністю або частково здійснюються за рахунок державних коштів, за умови, що вартість предмета закупівлі для товару (товарів), послуги (послуг) становить або перевищує 20 тисяч гривень, а для робіт - 50 тисяч гривень. Умови здійснення процедур закупівель товарів, робіт і послуг за рахунок державних коштів можуть встановлюватися або змінюватися виключно цим Законом та виключно у випадках, передбачених цим Законом.
Цим же Законом визначено порядок оголошення конкурсу на закупівлю товарів, робіт та послуг, проведення тендерних торгів, визначення переможців, укладення договорів з переможцем, оспорювання результатів тендерних торгів та т.і.
Проаналізувавши та оцінивши обставини справи, наявні у ній докази та чинне законодавство, суд дійшов висновку, що:
позивач не надав до справи доказів того, що він на час укладення спірного договору: мав затверджений річний план державних закупівель; мав у своєму розпорядженні (або йому були у встановленому порядку надані з державного чи місцевого бюджету або у інший спосіб, передбачений даним Законом) кошти на закупівлю послуг з автоперевезень, загальна вартість яких перевищує 20 тисяч грн.; призначив та провів тендерні торги; оголосив та провів конкурс з приводу закупівлі цих послуг; визначив його переможця та т.і.;
позивач не надав доказів того, що на виконання умов спірного договору він сплатив хоча б частку вартості наданих йому автопослуг, яка перевищує 20 тис. грн., що могло б свідчити про перевищення суми вартості цих послуг за договором тих обмежень, які встановлені вищеназваним Законом;
він не довів, що мала місце закупівля послуг за процедурою, передбаченою абз.2 частини 2 ст. 14 цього Закону, згідно якій застосування процедури закупівлі у одного учасника потребує отримання відповідного висновку Комісії згідно із статтею 3-3 цього Закону, якщо очікувана вартість закупівлі перевищує 30 тисяч гривень для товарів та послуг та 300 тисяч гривень для робіт;
з тексту долученого до справи спірного договору вбачається, що він не містить будь-якого посилання на Закон України №1490-ІІІ та вказівку на суму вартості послуг з автоперевезення, у тому числі -понад 20 тис. грн., - що означає, що його укладено з урахуванням визначеного ст. 2 обмеження вартості послуг до 20 тис. грн.
Усе вищевикладене надає суду підстави дійти висновку про те, що спірний договір укладено як звичайний господарський договір про надання послуг з автоперевезень.
Позивач, дізнавшись про перевищення вартості послуг з автоперевезення, отриманих ним за спірним договором, межі у 20 тис. грн., - далі повинен був діяти у спосіб, визначений Законом України №1490-ІІІ, -тобто вжити заходів до укладення відповідного договору про надання йому послуг з автоперевезення на суму понад 20 тис. грн.
Системний аналіз норм, викладених у статтях 36, 37 та 37-1 Закону України «Про закупівлю товарів, робіт та послуг за державні кошти»(у редакції, чинній на час укладення договору), показав, що ним замовнику (позивачу по цій справі) не надано права оскаржувати власні ж дії щодо здійснення вищеназваних закупівель, у тому числі - вчинених з порушенням вимог цього Закону.
Так, згідно частині 1 ст. 36 названого Закону, якою регулюється право на оскарження дій замовника, з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і свобод у сфері закупівель будь-який учасник або інша особа має право оскаржити рішення, дії або бездіяльність замовника до Комісії, або до суду згідно з цим Законом.
Частиною 1 ст. 37 ЗУ №1490-ІІІ також встановлено, що скаржник має право оскаржити рішення, дії або бездіяльність замовника до Комісії.
Аналогічні норми містить стаття 37-1 названого Закону, якою врегульовано порядок оскарження дій замовника у судовому порядку та яка також не передбачає права самого замовника оскаржити до суду свої ж дії; у частині 1 цієї статті також наголошується на тому, що оскарження процедур закупівель, рішень, дій або бездіяльності замовника у судовому порядку здійснюється з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.
Отже, ДП «Луганський облавтодор»не може бути позивачем за цим спором у розумінні трьох вищецитованих статтей ЦКУ.
Крім того, суд вважає, що позивач у порядку та у спосіб, встановлені чинним ГПК України, не довів наявність обставин, які згідно частині 4 ст. 34 Закону №1490-ІІІ є підставами для визнання спірного договору недійсним.
Суд не вбачає підстав для визнання укладеного договору (як звичайного господарського договору про надання автопослуг) недійсним на підставі ст. 215 Цивільного кодексу та ст.ст.207-208 Господарського кодексу України (далі -ГКУ) з мотивів його невідповідності вимогам ст. 203 ЦКУ та іншим нормам цивільного законодавства.
З урахуванням доводів, наведених вище у цьому рішенні, суд вважає, що відсутні підстави для визнання недійсним спірного договору №б/н про надання транспортних послуг, укладеного сторонами за цим спором 10.07.07 року, - як з мотивів його невідповідності вимогам ЦКУ та ГКУ, так і нормам Закону України «Про закупівлю товарів, робіт та послуг за державні кошти».
За таких обставин позов задоволенню не підлягає.
Судові витрати відповідно до ст.ст.44,47-1 та 49 ГПК України покладаються на позивача.
На підставі викладеного, ст.11,202,203 Цивільного кодексу України; ст.ст. 1,2,36,37,37-1 Закону України від 22.02.2000 року №1490-ІІІ «Про закупівлю товарів, робіт та послуг за державні кошти», керуючись ст.ст.22,32-34,36,43,44,47-1,49,82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
1.У задоволенні позову відмовити.
2.Судові витрати покласти на позивача.
Відповідно до ст.85 ГПК України за згодою представників сторін у судовому засіданні 24.03.09 року оголошено тільки вступну та резолютивну частини рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до ст. 84 ГПК України.
Рішення може бути оскаржено до Луганського апеляційного господарського суду у десятиденний термін з дня його підписання.
Рішення складено у повному обсязі та підписано -30 березня 2009 року.
Суддя А.П.Середа