79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
26.03.09 Справа№ 33/203
Господарський суд Львівської області розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали справи :
за позовом:
Товариства з обмеженою відповідальністю «Наш ринок»(м. Львів)
до відповідача 1:
Львівської міської ради (м. Львів)
до відповідача 2:
Департаменту економічної політики Львівської міської ради (м. Львів)
про :
визнання права власності на адміністративно-побутову будівлю під літ. О-2 площею 129,3 кв. м., що знаходиться в місті Львові по вул. Рапопорта, 8.
Суддя : Цікало А.І.
При секретарі : Герасименко В.С.
Представники:
Позивача:
Павко В. С. -представник (довіреність б/н від 02.09.2008 р.)
Відповідача 1:
Шевченко М. І. -представник (довіреність № 1.7 вих. - 3 від 09.01.2008 р.)
Відповідача 2:
Шевченко М. І. -представник (довіреність № 23-26 від 09.01.2008 р.)
Представникам сторін, присутнім в судовому засіданні, роз'яснено їх права та обов'язки відповідно до ст. 22 ГПК України, зокрема право заявляти відводи.
В судовому засіданні 02.09.2008 р., представники сторін звернулись до суду з узгодженим клопотанням про нездійснення технічної фіксації судового процесу.
В судовому засіданні 02.09.2008 р. представники сторін звернулись до суду з узгодженим клопотанням про продовження строку розгляду справи. Ухвалою від 02.09.2008 р. клопотання представників сторін було задоволено, строк розгляду справи продовжено.
Суть спору: На розгляд господарського суду Львівської області поступила позовна заява від Товариства з обмеженою відповідальністю «Наш ринок»(м. Львів) до відповідача 1 Львівської міської ради (м. Львів), до відповідача 2 Департаменту економічної політики Львівської міської ради (м. Львів) про визнання права власності на адміністративно-побутову будівлю під літ. О-2 площею 129,3 кв. м., що знаходиться в місті Львові по вул. Рапопорта, 8.
Ухвалою суду від 08.07.2008 р. порушено провадження у справі та призначено до розгляду на 02.09.2008 р. В судовому засіданні 02.09.2008 р. було оголошено перерву до 18.09.2008 р.
В судовому засіданні 02.09.2008 р. представник позивача звернувся до суду з клопотанням в якому просить суду призначити по даній справі будівельно-технічну експертизу. Представник відповідачів вказаного клопотання не заперечив.
Ухвалою суду від 18.09.2008 р. клопотання представника позивача про призначення по даній справі будівельно-технічної експертизи було задоволено, призначено судову будівельно -технічну експертизу у справі № 33/203, а провадження у справі № 33/203 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Наш ринок»(м. Львів) до відповідача 1 Львівської міської ради (м. Львів), до відповідача 2 Департаменту економічної політики Львівської міської ради (м. Львів) про визнання права власності на адміністративно-побутову будівлю під літ. О-2 площею 129,3 кв. м., що знаходиться в місті Львові по вул. Рапопорта, 8 було зупинено на час проведення судової будівельно -технічної експертизи.
20.02.2009 р. до суду за вх. № 3240 від товариства з обмеженою відповідальністю «ГАЛ -СВІТ»поступив висновок судової будівельно -технічної експертизи по справі № 33/203.
Ухвалою суду від 23.02.2009 р. провадження у справі поновлено та призначено до розгляду на 10.03.2009 р.
У зв'язку з неявкою представника позивача 10.03.2009 р. розгляд справи було відкладено на 26.03.2009 р.
Позивач вимоги ухвал суду від 08.07.2008 р., від 23.02.2009 р., від 10.03.2009 р. виконав частково, явку повноважного представника в судове засідання забезпечив.
В судовому засіданні 02.09.2008 р., представник позивача звернувся до суду з клопотанням про призначення будівельно-технічної експертизи. Представник відповідачів проти вказаного клопотання не заперечив.
06.03.2009 р. до суду за вх. № 4421 від представника позивача поступило клопотання про відкладення розгляду справи.
26.03.2009 р. до суду за вх. № 3812, від представника позивача, поступили пояснення до позовної заяви.
Представник позивача позов підтримав повністю, просив суд задоволити позовні вимоги з підстав наведених у заяві та поясненнях.
Відповідач 1 вимоги ухвал суду від 08.07.2008 р., від 23.02.2009 р., від 10.03.2009 р. виконав, відзив на позов, в якому повністю заперечив позовні вимоги, представив, проти позову, у встановленому чинним законодавством України порядку, заперечив, явку повноважного представника в судове засідання забезпечив.
Відповідач 2 вимоги ухвал суду від 08.07.2008 р., від 23.02.2009 р., від 10.03.2009 р. виконав, відзив на позов, в якому повністю заперечив позовні вимоги, представив, проти позову, у встановленому чинним законодавством України порядку, заперечив, явку повноважного представника в судове засідання забезпечили.
26.08.2008 р. до суду за вх. № 18987 від представника відповідачів поступив відзив на позовну заяву, в якому він повністю заперечив позовні вимоги і просить відмовити в задоволенні позовних вимог.
Представник відповідачів позов заперечив повністю, просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог з підстав наведених у відзиві та поясненнях.
Розглянувши документи і матеріали, подані до суду, заслухавши пояснення осіб присутніх в судовому засіданні, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, суд встановив наступне:
Товариство з обмеженою відповідальністю „Наш ринок” зареєстроване 09.11.2005 р. Виконавчим комітетом Львівської міської ради, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи Серія А00 № 381399 від 09.11.2005 р. за № 141510200000084423.
Позивач вказує, що в період 2005-2006 років, ним самовільно збудовано адміністративно-побутову будівлю під літ. О-2, площею 129,3 кв. м. на земельній ділянці по вул. Рапопорта, 8 у м. Львові.
21.09.2006 р. Львівською міською радою прийняла ухвалу № 202 "Про погодження ТзОВ "Наш ринок" місця розташування земельної ділянки та надання дозволу на виготовлення проекту відведення земельної ділянки на вул. Рапопорта, 8 у м. Львові".
10.05.2007 р. Львівською міською радою прийняла ухвалу № 809 "Про затвердження ТзОВ "Наш ринок" проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання земельної ділянки на вул. Рапопорта, 8 у Львові".
22.05.2007 р. на підставі вказаних ухвал між ТзОВ "Наш ринок" та Львівською міською радою укладено договір оренди землі, який пройшов державну реєстрацію.
На виконання ухвали ЛМР № 202 на замовлення ТзОВ "Наш ринок" ліцензованою організацією Львівське комунальне підприємство "Центр земельного кадастру та землеустрою, виготовлено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ТзОВ "Наш ринок" для обслуговування ринку на вул. Рапопорта, 8 у м. Львові.
Відповідно до договору оренди землі в оренду передавалась земельна ділянка, кадастровий № 4610137500:01:001:0042, на якій знаходились об'єкти нерухомого майна в тому числі 2-поверхова кам'яна нежитлова будівля (адміністративно-побутова будівля під. Літ. О-2).
Згідно висновку судової будівельно-технічної експертизи у справі № 33/203 господарського суду Львівської області № 415 від 19.02.2009р., проведеної судовим експертом Табунщик Т.Я. (свідоцтво про присвоєння кваліфікації судового-експерта з правом проведення будівельно-технічних експертиз № 1000 від 14.07.2006 р. "Адміністративно-побутова будівля під літ. О-2, площею 129,3 кв.м., що знаходиться в місті Львові по вул. Рапопорта, 8, відповідає державним будівельним нормам України".
Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Львівської міської ради від 21.09.2006 р. № 202 Товариству з обмеженою відповідальністю „Наш ринок" погоджено місце розташування земельної ділянки та надано дозвіл на виготовлення проекту відведення земельної ділянки на вул. Раппопорта, 8 без права будівництва та посадки багаторічних насаджень.
Згідно з ухвалою Львівської міської ради від № 809 від 10.05.2007 р. „Про затвердження ТзОВ „Наш ринок" проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на вул. Раппопорта, 8 у м. Львові" земельна ділянка, площею 0,4276 га на вул. Раппопорта, 8 у м. Львові надається в оренду терміном на 3 роки для обслуговування ринку.
Відповідно до п. 28 договору оренди землі від 22 травня 2007р., укладеного між Львівською міською радою та ТзОВ „Наш ринок", орендар повинен використовувати земельну ділянку за цільовим призначенням згідно з договором оренди. В пункті 26 договору зазначено, що на орендовану земельну ділянку встановлено обмеження щодо використання згідно висновків управління архітектури № 2-4849/2401 від 10.04.2007 р. та обтяження управління земельних ресурсів № 40/01-15/1378 від 06.04.2007р.
Згідно висновків управління архітектури містобудівельні обмеження в користуванні земельною ділянкою полягають в забороні будь-якого будівництва. Згідно обмежень Львівського міського управління земельних ресурсів землекористувачу земельну ділянку слід використовувати за цільовим призначенням.
В погодженні управління охорони історичного середовища від 30.10.2006 р. № 06/2947 міститься попередження про те, що відповідно до доручення Кабінету Міністрів України від 16.09.2005р. № 47881/1/1-05 щодо Комплексної програми збереження історичної забудови м. Львова, згідно з Законом України „Про охорону культурної спадщини" роботи на території історичного ареалу м. Львова необхідно виконувати відповідно до науково-проектної документації, узгодженої з центральним органом виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини за письмовим дозволом центрального органу на виконання робіт.
ТзОВ „Наш ринок" здійснило будівництво на земельній ділянці, що надавалася йому в оренду терміном на три роки для обслуговування ринку.
Згідно з ч. 1 ст. 24 Закону України „Про планування і забудову територій" фізичні та юридичні особи, які мають намір здійснити будівництво об'єктів містобудування зобов'язані отримати від виконавчих органів відповідних рад дозвіл на будівництво об'єкта містобудування. Саме цей дозвіл дає право замовникам на отримання вихідних даних на проектування, здійснення проектно-вишукувальних робіт та отримання дозволу на виконання будівельних робіт. Згідно чинного законодавства для здійснення будівництва необхідно одержати також дозвіл на виконання будівельних робіт, що надається інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю.
Відповідно до ст. 29 Закону України „Про планування і забудову територій", дозвіл на виконання будівельних робіт - документ, що засвідчує право забудовника та підрядника на виконання будівельних робіт, підключення об'єкта будівництва до інженерних мереж та споруд, видачу ордерів на проведення земляних робіт.
Ні дозволу на будівництво, ні дозволу на виконання будівельних робіт, ні доказів спорудження будівлі за власний кошт позивач до суду не представив.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 331 ЦК України, право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. Відповідно до Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2004 р. № 1243, прийняттю в експлуатацію державними приймальними комісіями підлягають об'єкти нового будівництва, реконструкція, реставрація, капітальний ремонт будівель і споруд як житлово-громадського, так і виробничого призначення, інженерні мережі та споруди, транспортні магістралі, окремі черги пускових комплексів, їх інженерно-технічне оснащення. Об'єкт, на який позивач просить визнати його право власності, прийнятим в експлуатацію не був, акт введення об'єкта в експлуатацію відсутній, земельна ділянка в оренду надавалась для обслуговування ринку.
Позивачем не представлено доказів виділення земельної ділянки під будівництво, доказів невизнання відповідачем права власності позивача на об'єкт, дозволу на виконання будівельних робіт.
Відповідно до ст. 29 Закону України “Про планування та забудову територій” та п. 1.1. Положення про порядок надання дозволу на виконання будівельних робіт, затвердженого наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 05 грудня 2000 р. № 273 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 25.12.2000 р.), виконання будівельних робіт, робіт з нового будівництва, реконструкції, реставрації та капітального ремонту будинків, споруд та інших об'єктів, розширення і технічного переоснащення без вищезгаданого дозволу забороняється.
Згідно з ч.ч. 1, 2, 3 ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
Свої позовні вимоги ТзОВ „Наш ринок" обґрунтовує п. 5 ст. 376 ЦК України, відповідно до якого, на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб. Проте зазначена норма Закону регулює зовсім іншу сферу відносин і, в даному випадку, захищає власника земельної ділянки і його право на визнання за ним права власності на самочинно збудоване нерухоме майно на його землі.
При прийнятті рішення суд виходив з наступного:
Відповідно до ст. 8 Конституції України, Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії.
Згідно ч. 4 ст. 13 Конституції України, Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.
Відповідно до ст. 41 Конституції України, Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Згідно ст. 124 Конституції України, правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції.
Судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
Відповідно до ст. 21 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні”, надання відповідно до законодавства дозволу на спорудження об'єктів містобудування незалежно від форм власності належить до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад.
Згідно ст. 24 Закону України „Про планування і забудову територій”, фізичні та юридичні особи, які мають намір здійснити будівництво об'єктів містобудування на земельних ділянках, що належать їм на праві власності чи користування, зобов'язані отримати від виконавчих органів відповідних рад, Київської та Севастопольської міської державної адміністрацій, у разі делегування їм таких повноважень відповідними радами, дозвіл на будівництво об'єкта містобудування (далі - дозвіл на будівництво).
Відповідно до ст. 25 Закону України „Про оренду землі”, орендар земельної ділянки має право: самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі; за письмовою згодою орендодавця зводити в установленому законодавством порядку жилі, виробничі, культурно-побутові та інші будівлі і споруди та закладати багаторічні насадження; отримувати продукцію і доходи; здійснювати в установленому законодавством порядку за письмовою згодою орендодавця будівництво водогосподарських споруд та меліоративних систем.
Орендар земельної ділянки зобов'язаний: приступати до використання земельної ділянки в строки, встановлені договором оренди землі, зареєстрованим в установленому законом порядку; виконувати встановлені щодо об'єкта оренди обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом або договором оренди землі; дотримуватися режиму використання земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення; у п'ятиденний строк після державної реєстрації договору оренди земельної ділянки державної або комунальної власності надати копію договору відповідному органу державної податкової служби.
У статті 29 Закону України «Про планування і забудову територій», встановлено, що здійснення будівельних робіт на об'єктах містобудування без дозволу Державної архітектурно-будівельної інспекції України на виконання будівельних робіт вважається самовільним будівництвом.
Відповідно до ст. 80 Земельного кодексу України суб'єктами права власності на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.
Згідно ст. 1 ЦК України, цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.
Відповідно до ст. 3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства зокрема є свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; справедливість, добросовісність та розумність.
Згідно ст. 5 ЦК України, акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
Відповідно до ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно ч. 5 ст. 13 ЦК України, не допускаються використання цивільних прав з метою неправомірного обмеження конкуренції, зловживання монопольним становищем на ринку, а також недобросовісна конкуренція.
Згідно ст. 174 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори). Дво - чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Пунктом 4 ст. 203 ЦК України, передбачено, що правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Відповідно до ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно ст. 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Відповідно до ст. 206 ЦК України, усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.
Згідно ст. 207 ЦК України, передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 208 ЦК України, у письмовій формі належить вчиняти правочини між юридичними особами.
Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 510 ЦК України, сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.
Згідно ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відповідно до ст. 513 ЦК України, правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
Згідно ст. 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 516 ЦК України, заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням. Відповідачем надано хгоду на заміну кредитора.
Статтею 525 ЦК України, встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Частиною 1 статті 620 ЦК України, встановлено, що у разі невиконання боржником обов'язку передати кредиторові у власність або у користування річ, визначену індивідуальними ознаками, кредитор має право витребувати цю річ у боржника та вимагати її передання відповідно до умов зобов'язання.
Згідно ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно ст. 632 ЦК України, ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.
Відповідно до ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно ст. 640 ЦК України, Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.
Відповідно до ч. 1 ст. 651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ст. 652 ЦК України, у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.
Відповідно до ст. 653 ЦК України, у разі зміни договору зобов'язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо. У разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ст. 654 ЦК України, зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.
У відповідності до ст. 193 ГК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Відповідно до ст. 331 ЦК України, право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). У разі необхідності особа, зазначена в абзаці першому цієї частини, може укласти договір щодо об'єкта незавершеного будівництва, право власності на який реєструється органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно на підставі документів, що підтверджують право власності або користування земельною ділянкою для створення об'єкта нерухомого майна, проектно-кошторисної документації, а також документів, що містять опис об'єкта незавершеного будівництва.
Відповідно до ст. 392 ЦК України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Відповідно до статті 375 Цивільного кодексу України, житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
У частині 2 статті 375 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Разом з тим у частинах 3 та 4 даної статті передбачена можливість визнання за особою права власності на самочинно збудовані об'єкти нерухомості у судовому порядку. Зі змісту вказаної статті вбачається, що необхідною умовою для визнання за особою права власності на самочинно збудовані об'єкти нерухомості є відсутність заперечень проти цього власника чи користувача земельної ділянки. Крім того, самочинно здійснена забудова не може порушувати чиїх не будь прав чи спричиняти нецільове використання землі.
Львівська міська рада, як представницький орган громади м. Львова та власник (розпорядник) земельної ділянки на якій розташовано спірний об'єкт, заперечила проти визнання за позивачем права власності на вказану будівлю і згоди на спорудження такого не давала.
Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Позивач не представив суду:
- доказів надання йому земельної ділянки з метою спорудження спірного об'єкту;
- доказів наявності належно затвердженого проекту;
- доказів наявності дозволу на проведення будівельних робіт по спорудженню будівлі, визнання права власності на котру є предметом спору;
- доказів понесення витрат на спорудження спірного об'єкту;
- доказів прийняття в експлуатацію державною приймальною комісією;
- доказів введення об'єкта в експлуатацію;
- доказів звернення до відповідних органів державної влади та місцевого самоврядування про реєстрацію права власності на спірний об'єкт.
З огляду на наведене, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання за позивачем права власності на спірне майно.
Виконавши вимоги процесуального права, всебічно і повно перевіривши обставини справи в їх сукупності, дослідивши представлені сторонами докази, у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, згідно роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, вказаних у пункті 1 Постанови від 29 грудня 1976 року № 11 “Про судові рішення”, суд прийшов до висновку, що позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Наш ринок»(м. Львів) до Львівської міської ради (м. Львів) та Департаменту економічної політики Львівської міської ради (м. Львів) про визнання права власності на адміністративно-побутову будівлю під літ. О-2 площею 129,3 кв. м., що знаходиться в місті Львові по вул. Рапопорта, 8 є не обґрунтованою і такою, що не підлягає до задоволення.
Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 43, 33, 34, 43, 82, 83, 84, 85 ГПК України, суд -
В задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Наш ринок»(м. Львів) до Львівської міської ради (м. Львів) та Департаменту економічної політики Львівської міської ради (м. Львів) про визнання права власності на адміністративно-побутову будівлю під літ. О-2 площею 129,3 кв. м., що знаходиться в місті Львові по вул. Рапопорта, 8 -відмовити.
Відповідно до ч. 3 ст. 85 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, а у разі, якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення, воно набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.
Суддя