07 листопада 2013 року м. Рівне
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Рівненської області в складі
суддів: Хилевич С.В., Боймиструка С.В., Оніпко О.В.
секретар судового засідання Панас Б.В.
за участю представника позивача,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю „Авто Просто" на рішення Володимирецького районного суду від 14 серпня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю „Авто Просто" про захист прав споживача, визнання договору недійсним та повернення сплачених коштів,
Рішенням Володимирецького районного суду від 14 серпня 2013 року зазначений позов задоволено: визнано недійсним договір № 702505 від 19 лютого 2013 року, укладений між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю „Авто Просто" (далі - ТОВ „Авто Просто").
Стягнуто з ТОВ „Авто Просто" на користь ОСОБА_1 29 190, 62 гривень, які були сплачені позивачем на виконання договору, який визнаний судом недійсним.
Стягнуто з ТОВ „Авто Просто" в дохід держави 229, 40 гривень судового збору.
В задоволенні решти вимог відмовлено.
У поданій на рішення апеляційній скарзі ТОВ „Авто Просто" покликається на невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
На її обґрунтування зазначалося, що оспорюваний договір був перевірений на його відповідність Ліцензійними умовами Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг(далі - Нацкомфінпослуг), що в поєднанні з отриманою ліцензією гарантує його законність та повну відповідність законодавству і відсутність порушень прав споживачів. Відповідач надає послуги на підставі Закону України № 3462-ІV від 02.06.2011 року про внесення змін до ч.1 ст. 4 Закону України „Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", яким названу статтю доповнено пунктом 11(1) щодо фінансових послуг при адмініструванні фінансових активів для придбання товарів у групах.
Вважає, що 12 листопада 2012 року набуло чинності Розпорядження № 1676 від 09 жовтня 2012 року Нацкомфінпослуг, „Про затвердження Ліцензійних умов провадження діяльності з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах" , що підтвердило хибність висновків суду про „пірамідальність" діяльності, яку здійснює ТОВ „Авто Просто", оскільки регулюється і контролюється державою.
Відповідача включено до Реєстру фінансових установ й ним отримано ліцензію згідно з ліцензійними умовами на провадження діяльності з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах. Предметом договору є надання системи послуг, спрямованих на придбання автомобіля, тобто виконавець надає лише послуги, а не продає автомобіль позивачу.
Висновок суду про несправедливість умов ст.12 договору вважає необґрунтованим, адже ОСОБА_1 добровільно підписав договір, що свідчить про згоду з його положеннями. Судом невірно застосовано ст. 19 Закону України „Про захист прав споживачів". Не враховано, що на момент одержання автомобіля за угодою, як правило, зобов'язання контрагентом повністю не виконані, тому як забезпечення його виконання автомобіль передається ТОВ „Авто Просто" у заставу та надаються гарантії поручителів. Не є порушенням прав споживача передача автомобіля у заставу відповідачу та чинність поруки до повного виконання ОСОБА_2 зобов'язань за договором.
З цих підстав просить рішення Володимирецького районного суду від 14 серпня 2013 року скасувати та ухвалити нове - про відмову в позові.
Заслухавши доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі та з'явились в судове засідання, перевіривши матеріали справи і доводи представника ТОВ „Авто Просто", колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.
Частково задовольняючи вимоги позивача, суд першої інстанції виходив з того, що укладений між сторонами договір суперечить умовам ст. ст. 18, 19 Закону України „Про захист прав споживачів" унаслідок здійснення ТОВ „Авто Просто" нечесної підприємницької практики, яка є такою, що містить несправедливі умови, а тому угода підлягала визнанню недійсною із застосуванням правових наслідків недійсності правочину.
Проте з такими висновками погодитись не можна.
Матеріалами справи встановлено, що 19 лютого 2013 року між ОСОБА_1 і ТОВ „Авто Просто" укладено договір № 702505 з додатком до нього за № 1, предметом якого є надання позивачу послуг адміністрування системи, яка носить умовну „Авто Так", з метою придбання легкового автомобіля „ZAZ Cens" у групі за ціною 59 900 гривень.
Сукупна сума сплачених позивачем коштів на користь ТОВ „Авто Просто" склала 29 190, 62 гривень.
Вважаючи, що оспорюваний правочин укладено всупереч вимог закону, оскільки відповідач здійснює нечесну і непрозору підприємницьку діяльність, а договір містить несправедливі умови відносно позивача як споживача надаваних послуг, ОСОБА_1 звернувся до суду за захистом своїх прав, визнанням договору недійсним та поверненням сплачених коштів.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Згідно з ч. 1, п. 7 ч. 3, ч. 6 ст. 19 Закону України „Про захист прав споживачів" забороняється здійснення нечесної підприємницької практики. Нечесна підприємницька практика включає в себе будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Зокрема відповідно до п. 7 ч. 3 ст. 19 цього Закону забороняються як такі, що вводять в оману, утворення, експлуатація або сприяння розвитку пірамідальних схем, коли споживач сплачує за можливість одержання компенсації, яка надається за рахунок залучення інших споживачів до такої схеми, а не за рахунок продажу або споживання продукції. Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.
Тому Законом України „Про захист прав споживачів" закріплюється можливість визнання недійсними правочинів, здійснених з використанням нечесної підприємницької діяльності, яка полягає зокрема у введенні в оману споживачів шляхом залучення їхніх коштів з метою реалізації діяльності пірамідальної схеми. Цей Закон не містить нормативного визначення поняття „пірамідальної схеми", однак встановлені ознаки, які відносять діяльність суб'єкта підприємництва до „пірамідальної схеми". Аналіз п. 7 ч. 3 ст. 19 Закону України „Про захист прав споживачів" дає підстави для висновку, що поняття „пірамідальна схема" в розумінні цієї норми має такі обов'язкові ознаки:
а) здійснення сплати за можливість одержання учасником компенсації;
б) компенсація надається за рахунок залучення учасником інших споживачів схеми;
в) відсутність продажу або споживання товару.
Таким чином для кваліфікації пірамідальної схеми необхідна наявність усіх наведених ознак у їх сукупності. Їх відсутність виключає можливість визнання схеми як пірамідальної, тобто такої, що порушує норми чинного законодавства України.
Так, пірамідальній схемі властива можливість одержання окремим учасником компенсації, яка повинна надаватися за рахунок залучення цим учасником схеми інших споживачів. У той самий час, предметом договору, укладеного в рамках функціонування системи придбання автомобілів у групах „Авто Просто", є надання учаснику програми адміністративних послуг, у т.ч. фінансового характеру, з метою придбання ним автомобіля.
За статтею 2 оспорюваного договору ТОВ „Авто Просто" гарантує надання кожному учаснику права на отримання автомобіля за умови виконання ним усіх зобов'язань, передбачених угодою. Статтею 8 передбачено, що ТОВ „Авто Просто" зобов'язується забезпечити отримання учасником автомобіля згідно з умовами угоди. При цьому поняття „право на отримання автомобіля" означає право учасника одержати власне автомобіль та обов'язок ТОВ „Авто Просто" передати автомобіль в обумовлений термін, якщо учасник на момент фактичної передачі автомобіля належно виконує свої зобов'язання. Водночас ТОВ „Авто Просто" зобов'язане надіслати постачальнику замовлення на передачу автомобіля учаснику протягом 5 робочих днів після того, як учасник, у якого виникло право на одержання автомобіля, здійснить відповідні платежі. За умовами угоди між ТОВ „Авто Просто" та постачальником останній протягом 30 календарних днів з дня отримання замовлення зобов'язаний передати автомобіль учаснику, який одержав право на отримання автомобіля (п. 8.1). Передбачені угодою умови дозволяють учаснику сплачувати ціну автомобіля невеликими щомісячними внесками, які названі „Періодичний платіж".
Отже, в договорі чітко передбачено, що споживач оплачує кожного місяця частину ціни автомобіля. Крім того, сплачені періодичні платежі перерахунку (у зв'язку зі зміною ціни автомобіля) не підлягають. Після одержання автомобіля та реєстрації його на своє ім'я споживач зобов'язаний і надалі сплачувати кошти за автомобіль до повної його оплати - 100% від ціни автомобіля.
Договором передбачена щомісячна сплата внесків за автомобіль, який передається споживачеві в рамках укладеної угоди, а не за можливість одержання права на купівлю товару. Споживач, який виконав усі умови правочину, має повне право вимагати від ТОВ „Авто Прото" виконання свого зобов'язання, а саме: оплатити продавцю вартість автомобіля та передати автомобіль споживачу, незалежно від того, чи сплачують кошти інші споживачі.
За системою придбання автомобілів у групах „Авто Так" кожен з учасників, який належним чином виконує зобов'язання за договором, отримує автомобіль через механізм, передбачений в угоді, оскільки система функціонує таким чином, що кількість учасників групи, яким надається право на отримання автомобіля, відповідає кількості автомобілів, яку можна придбати за рахунок Чистого Фонду групи, створеного за рахунок щомісячних внесків учасників групи (п. 1.2 ст. 1, п. 4.1 ст. 4 договору).
За таких обставин висновок суду про те, що діяльність ТОВ „Авто Просто" на підставі оспорюваного договору є функціонуванням „пірамідальної схеми", суперечить змісту п. 7 ч. 3 ст. 19 Закону України „Про захист прав споживачів" у зв'язку з відсутністю головних ознак „пірамідальної схеми" - безтоварності та сплати компенсації одним учасником за рахунок інших, оскільки за схемою придбання товарів у групах придбавають товар усі учасники за рахунок об'єднання внесків кожного з них. Різниця між споживачами - учасниками схеми є тільки в часі одержання автомобіля кожним із них, за умови виконання своїх зобов'язань.
Крім того, для віднесення схеми до пірамідальної необхідно враховувати й інші норми чинного законодавства, що регулюють спірні відносини, оскільки діяльність ТОВ „Авто Просто" з адміністрування фінансових коштів підпадає під поняття „фінансова послуга".
Згідно з ч. 5 ст. 1 Закону України „Про фінансові послуги та регулювання ринків фінансових послуг" під поняттям „фінансова послуга" слід розуміти операцію з фінансовими активами, що здійснюється в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.
Суд зазначені вимоги закону залишив без уваги і до спірних відносин між сторонами не застосував.
Ураховуючи те, що ТОВ „Авто Просто" отримало відповідний дозвіл (ліцензію) на здійснення діяльності (надання фінансової послуги) щодо „придбання товарів у групах" у Нацкомфінпослуг, яка здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, не можна вважати правильним висновок суду про те, що така діяльність здійснюється товариством неправомірно, у т.ч. й до введення законом ліцензування такої діяльності.
Тому якщо укладений сторонами правочин передбачає одержання споживачем необхідного йому товару, визначає умови (схему фінансування тощо), за яких такий товар може бути одержаний (у т.ч. закріплює відповідні права та обов'язки сторін), то до такого правочину не може бути застосовано визначення „пірамідальної схеми".
Наведене дозволяє визнати, що висновок суду першої інстанції щодо пірамідальності схеми придбання товарів у групах, який ґрунтується тільки на факті неотримання автомобілів усіма учасниками групи одночасно, а лише окремими учасниками й у певній послідовності, є помилковим.
Хибним є й висновок суду про введення позивача в оману з підстав оплати ним не самого товару, а права купівлі товару та відсутності залучення власних коштів відповідача.
Такий висновок суперечить нормам чинного законодавства й змісту самого правочину, що визначено нормами ч. 5 ст. 1 Закону України „Про фінансові послуги та регулювання ринків фінансових послуг".
Абзац другий ч. 1 ст. 230 ЦК України передбачає, що обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Як убачається з матеріалів справи, під час укладення договору ОСОБА_1 отримав примірник договору та додатки до нього, які містять опис послуг ТОВ „Авто Просто".
Відповідно до ст. 19 договору його підписання та додатків до нього є підтвердженням факту ознайомлення, розуміння сторонами умов та згоди сторін з усіма визначеннями, умовами та змістом договору й додатків до нього.
Згідно з п. 12.1 ст. 12 договору учасник, який ще не отримав автомобіль, має право розірвати договір за власним бажанням, про що має повідомити ТОВ „Авто Просто" у письмовій формі. У строк, встановлений чинним законодавством, ТОВ „Авто Просто" розглядає заяву учасника та надає письмову відповідь, в якій повідомляє про розірвання договору та про наслідки його розірвання. Поверненню підлягають тільки періодичні платежі, сплачені за договором, з урахуванням положень, викладених у цій статті. Однак, як установлено судом, ОСОБА_1 із заявою про розірвання договору до ТОВ „Авто Просто" не звертався, що свідчить про його розуміння та згоду з усіма умовами угоди. Тому висновок суду про наявність обману та ознак „пірамідальної схеми" у діях ТОВ "Авто Просто" під час укладення оспорюваного правочину є помилковим і не узгоджується з положеннями п. 7 ч. 3 ст. 19 Закону України „Про захист прав споживачів" у взаємозв'язку з нормами Закону України „Про фінансові послуги та регулювання ринків фінансових послуг". Крім того, ухвалюючи рішення суд першої інстанції на підставі ст. 18 Закону України „Про захист прав споживачів" дійшов висновку про те, що укладена сторонами угода порушує права позивача, в зв'язку із чим договір згідно з ч. 6 ст. 19 цього Закону є недійсним із застосуванням наслідків недійсності. Однак при цьому суд неправильно застосував норму ст. 18 Закону України „Про захист прав споживачів", не встановивши, у чому саме полягає несправедливість окремих положень правочину і не вказав, чи є зазначена обставина відповідно до цієї норми підставою для зміни або визнання недійсними саме цих (яких конкретно) умов оспорюваного договору та чи є підстави для визнання недійсним правочину в цілому. Зазначивши, що підставою недійсності є несправедливість умов договору, суд послався на норму ч. 6 ст. 19 цього Закону, яка регулює питання недійсності угоди у зв'язку зі здійсненням нечесної підприємницької практики (недобросовісна конкуренція та діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною).
У той самий час ст. 18 Закону України „Про захист прав споживачів" містить інші самостійні підстави визнання угоди (чи її умов) недійсною.
Так, за змістом частини 5 цієї норми у разі визнання окремого положення договору, включаючи ціну договору, несправедливим може бути визнано недійсним або змінено саме це положення, а не сам договір.
Тільки у разі, коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (ч. 6 ст. 18 цього Закону). Суд не взяв до уваги, що ст.ст. 18, 19 Закону України „Про захист прав споживачів" передбачають різні взаємовиключні підстави визнання угод недійсними.
Визначення поняття „несправедливі умови договору" закріплено в ч. 2 ст. 18 цього Закону - умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.
З норми ст. 18 Закону України „Про захист прав споживачів" видно, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак:
1.) умови договору порушують принцип добросовісності (п. 6 ч. 1 ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦПК України);
2.) умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін;
3.) умови договору завдають шкоди споживачеві.
Суд першої інстанції наведених положень не врахував та не вказав, на підставі яких ознак, зазначених у ч. 2 ст. 18 Закону України „Про захист прав споживачів", визначив умови договору як несправедливі, і чи тягне несправедливість цих умов недійсність договору в цілому, та дійшов помилкового висновку про часткове задоволення позову.
Задовольняючи апеляційну скаргу, колегія суддів враховує правову позицію, висловлену Верховним Судом України в своїй Постанові від 11 вересня 2013 року, ухваленій в справі №6-40цс 13 за заявою ТОВ „Авто Просто" про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 листопада 2012 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ТОВ „Авто Просто" про визнання угоди недійсною, відшкодування майнової і моральної шкоди.
Згідно з ч. 1 ст. 360 (7) ЦПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх судів України.
Мотивами для ухвалення нового рішення відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України є неправильне застосування норм матеріального права, які підлягали застосуванню.
На підставі ст.ст. 203, 215, 230 ЦК України, ст.ст. 18, 19 Закону України „Про захист прав споживачів", ч. 5 ст. 1 Закону України „Про фінансові послуги та регулювання ринків фінансових послуг", керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313-314, 324-425 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Авто Просто" задовольнити.
Рішення Володимирецького районного суду від 14 серпня 2013 року скасувати.
ОСОБА_1 відмовити в задоволенні позовних вимог до Товариства з обмеженою відповідальністю „Авто Просто" про захист прав споживача, визнання договору недійсним та повернення сплачених коштів.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з набрання законної сили.
Судді: