Апеляційний суд Рівненської області
01 листопада 2013 року м. Рівне
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ та справ про адміністративні правопорушення Апеляційного суду Рівненської області в складі:
Суддів - Збитковської Т.І, Іващука В.Я, Матюхи Ю.В.
За участю прокурора - Горбань О.В.
Засуджених - ОСОБА_3, ОСОБА_4
Захисників - адвокатів ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7
розглянула у відкритому судовому засіданні кримінальну справу за апеляціями прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, захисників засуджених - адвокатів ОСОБА_5, ОСОБА_6, засуджених ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на вирок Костопільського районного суду від 10 червня 2013 року.
Цим вироком ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець і мешканець АДРЕСА_1, громадянин України, освіта середня - спеціальна, раніше не судимий,
засуджений за ч. 2 ст. 121 КК України на сім років і вісім місяців позбавлення волі.
ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, уродженець і мешканець АДРЕСА_2, громадянин України, освіта середня, раніше не судимий, -
засуджений за ч. 2 ст. 121 КК України на сім років і чотири місяці позбавлення волі.
Судом вирішено питання щодо речових доказів у справі.
Згідно вироку суду, 31 травня 2010 року в проміжок часу з 1 до 2 год. ночі, ОСОБА_3 і ОСОБА_4, перебуваючи в стані алкогольного сп"яніння на перехресті вулиць Жовтнева-Колгоспна, що в с. Злазне Костопільського району Рівненської області, діючи спільно, під час сварки, що виникла між ОСОБА_3 та потерпілим ОСОБА_3 і переросла у фізичне протистояння, кулаками рук та взутими ногами завдали ОСОБА_8 не менше 64-х ударів в різні частини тіла, в тому числі, і в голову, заподіявши тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя в момент заподіяння, від яких настала смерть потерпілого.
У поданих на вирок апеляціях захисники - адвокати ОСОБА_5 та ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_3 і ОСОБА_4, а також самі засуджені, покликаючись на незаконність вироку, доводять, що даного злочину не вчиняли, а оскаржуваний вирок постановлено з істотним порушенням вимог чинного кримінально - процесуального закону, на сумнівних і суперечливих доказах вини ОСОБА_3 та ОСОБА_4, без належного з"ясування всіх фактичних обставин справи і відповідної оцінки зібраних доказів, у зв"язку з чим просять скасувати вирок із закриттям справи провадженням за відсутністю в діях засуджених складу злочину, а засуджений ОСОБА_3 просить про постановлення виправдувального вироку.
Прокурор, який брав участь у розгляді справи, в апеляції, з врахуванням поданих змін, ставить питання про скасування вироку, як незаконного, з направленням справи на новий судовий розгляд, покликаючись на істотне порушення судом вимог ст. 54 КПК України (1960 р).
Заслухавши суддю-доповідача, доводи прокурора на підтримання апеляції з поданими змінами, захисників засуджених - ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7, а також самих засуджених - ОСОБА_4 і ОСОБА_3 на підтримання своїх апеляцій з викладених у них підстав, останнє слово ОСОБА_3 та ОСОБА_4, перевіривши матеріали справи й обговоривши доводи апеляцій, колегія суддів вважає, що апеляція прокурора з внесеними змінами підлягає задоволенню, а апеляції засуджених ОСОБА_3, ОСОБА_4 та їх захисників - адвокатів ОСОБА_5 і ОСОБА_6 частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст. 323 КПК України (1960 р.) вирок суду має бути законним і обґрунтованим лише доказами, розглянутими в судовому засіданні, із зазначенням у вироку, чому суд приймає одні докази та відкидає інші, оцінюючи їх за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на повному, всебічному й об"єктивному розгляді всіх обставин справи, керуючись законом.
За роз"ясненнями, що містяться в п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 29.06.1990 року ( з послідуючими змінами) „ Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку", судам слід мати на увазі, що згідно із ст. 334 КПК України (1960р) мотивувальна частина обвинувального вироку має містити, насамперед, формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, з обов"язковим зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків злочину, форми вини і його мотивів, у якій потрібно викласти весь обсяг обвинувачення, визнаного доведеним, а також обставини, які визначають ступінь винності кожного з підсудних, їх роль у вчиненні злочину, а після цього - докази, покладені судом в обґрунтування своїх висновків.
Зазначених вимог закону суд першої інстанції в повній мірі не дотримав.
Оскаржуваним вироком ОСОБА_4 та ОСОБА_3 визнані винними в умисному заподіянні потерпілому тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило його смерть, однак, у мотивувальній частині даного вироку суб"єктивна сторона злочину не розкрита.
З мотивувальної частини вироку також слідує, що суд дослівно перерахував у ньому показання ряду свідків у справі без чіткого формулювання їх доказовості вини засуджених у пред"явленому обвинуваченні, а частину свідків, зокрема, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_10, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14 та ОСОБА_15 взагалі не допитав, поклавши їхні показання в основу обвинувального вироку, як на доказ вини засуджених, про що правомірно йдеться у поданих апеляціях.
Між тим, згідно ст. 257 КПК України (1960 р.), при розгляді справи суд першої інстанції повинен безпосередньо дослідити всі докази у справі: допитати підсудних, потерпілих, свідків, заслухати висновки експертів, оглянути речові докази, оголосити протоколи та інші документи і лише після безпосереднього їх дослідження може послатися на них у вироку на обгрунтування своїх висновків.
Порушивши засади безпосередності дослідження доказів, суд першої інстанції позбавив підсудних ОСОБА_3 та ОСОБА_4 можливості задати запитання свідкам, на показаннях яких грунтується обвинувачення, що є порушенням їх права на захист і справедливий суд, відповідно до практики Європейського суду та положень п.1 ст. 6 Європейської Конвенції з прав людини, ратифікованої Україною 17 липня 1997 року.
Поклавши в основу вироку визнавальні показання підсудних на досудовому слідстві, суд залишив поза увагою дані щодо проведення прокуратурою Костопільського району слідчих дій у кримінальному провадженні за фактом спричинення ОСОБА_4 тілесних ушкоджень, про що останній неодноразово наголошував, як під час досудового слідства, так і при розгляді справи судом першої інстанції.
Крім цього, у даній справі суд допустив істотне порушення вимог ст. 54 КПК України (1960 р), на яке вірно покликається в апеляції прокурор, що брав участь у розгляді справи судом першої інстанції.
Згідно положень п. 2 ч. 1 ст. 54 КПК України ( 1960 р.) суддя не може брати участь у розгляді кримінальної справи, якщо він під час досудового розслідування справи вирішував питання щодо проведення обшуку, виїмки, огляду, обрання, зміни чи скасування запобіжного заходу, продовження строків тримання під вартою, або розглядав скарги на затримання чи на постанови про відмову в порушенні кримінальної справи або її закриття.
За наявності вказаних обставин суддя, у відповідності з вимогами ст. 56 КПК України ( 1960 р.) зобов"язаний заявити самовідвід.
Як вбачається з матеріалів справи, суддя - головуючий у даній кримінальній справі, 23 березня 2012 року розглядав скаргу обвинуваченого за ч. 2 ст. 121 КК України ОСОБА_4 на постанову від 24 січня 2012 року про відмову в порушенні кримінальної справи щодо співробітників Костопільського РВ УМВС України в Рівненській області, яка винесена заступником прокурора Костопільського району Бандурою О.П.
На порушення вимог закону відвід суддя, під головуванням якого постановлено оскаржуваний вирок, не заявив, як не було заявлено з цих підстав відводу і учасниками судового розгляду.
Зазначені порушення, допущені судом першої інстанції, колегія суддів вважає істотними порушеннями, за яких вирок, відповідно до вимог п. 3 ч. 1 ст. 367 КПК України (1960 р.), підлягає скасуванню, а справа, згідно положень ч. 2 ст. 374 цього Кодексу, - поверненню на новий судовий розгляд.
При новому судовому розгляді суду першої інстанції слід усунути допущені порушення закону, повно і всебічно дослідити всі докази по справі, давши їм відповідну правову оцінку, перевірити доводи, викладені в апеляціях засуджених та їх захисників, і в залежності від встановленого прийняти відповідне процесуальне рішення, належним чином його вмотивувавши.
Керуючись ст. ст. 365, 366 КПК України ( 1960 р.), колегія суддів, -
Апеляцію прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, з внесеними змінами задовольнити.
Апеляції захисників засуджених - адвокатів ОСОБА_5, ОСОБА_6 та засуджених ОСОБА_4 і ОСОБА_3 задовольнити частково.
Вирок Костопільського районного суду від 10 червня 2013 року щодо ОСОБА_3 та ОСОБА_4 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд в той же суд під головуванням іншого судді.
Запобіжний захід ОСОБА_3 і ОСОБА_4 залишити попередній - тримання під вартою.
Т.І. Збитковська В.Я. Іващук Ю.В. Матюха