справа № 619/2475/13-ц
провадження 2/619/1320/13
04 листопада 2013 року Дергачівський районний суд Харківської області
у складі: головуючого судді - Нечипоренко І.М.
за участю секретаря
судового засідання - ОСОБА_1
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Дергачі цивільну справу за позовом ОСОБА_2 ОСОБА_3 Хосейн до ОСОБА_4, третя особа: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_5 про визнання договору займу та договору іпотеки недійсними,-
Позивач просить суд ухвалити рішення, згідно якому визнати недійсними договір позики грошових коштів від 19.11.2009 року та додатковий договір № 1 до договору позики від 18.05.2010 року, договір іпотеки від 19.11.2009 року та додатковий договір № 1 до договору іпотеки від 19.11.2009 року, що укладені між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 ОСОБА_3 Хосейн посилаючись на те, 19.11.2009 року між ними був укладений договір позики, який посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_6, реєстровий № 2814. Крім того, того ж дня між ними укладений договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_5, реєстровий № 2816. В подальшому, 18.05.2010 року, між ними укладено додатковий договір № 1 до договору позики грошей від 19.11.2009 року та додатковий договір № 1 до договору іпотеки від 19.11.2009 року. При цьому, при укладенні вищезгаданих договорів позики і іпотеки від 19.11.2009 року, а також, договорів про внесення змін і доповнень від 18.05.2010 року не було отримано письмову і нотаріально завірену згоду дружини позивача - ОСОБА_2, яка з 03.11.2006 року знаходиться в офіційному шлюбі. Також, при укладенні вищезгаданих договорів і змін до них, нотаріус не здійснила переклад російською мовою тексту даних договорів і змін до них для позивача, оскільки він погано знає і розуміє українську мову, а розуміє і знає російську мову оскільки є громадянином ОСОБА_7, що привело до того, що позивач не до кінця усвідомлював і не розумів текст і значення даних договорів повною мірою.
У судовому засіданні представник відповідача позовні вимоги не визнала у повному обсязі, вважаючи їх необґрунтованими.
У судовому засіданні представник позивача позов підтримав, про обставини справи пояснив, як зазначено вище.
Третя особа - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_5П до судового засідання не з'явилася, надавши заяву про розгляду справи за її відсутності.
Зі згоди осіб, які з'явилися до судового засідання, суд розглядає справу у відсутності третьої особи.
Суд, заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, повно і всебічно з'ясувавши обставини, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, вважає, що в позовні вимоги є безпідставними, тому у задоволенні позову слід відмовити, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що згідно договору позики грошей від 19.11.2009 року, укладеного між ОСОБА_4 і ОСОБА_2 ОСОБА_3 Хосейном, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_6, реєстровий № 2814, ОСОБА_4 передав ОСОБА_8 у власність валютні цінності на суму 69361,01грн., що на момент укладання договору склало 8680,00 доларів США (а.с.5).
Згідно додаткового договору №1 до договору позики грошей від 19.11.2009 року, укладеного 18 травня 2010 року між ОСОБА_4 і ОСОБА_8 ОСОБА_3 Хосейном, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_6, реєстровий №1526, ОСОБА_4 передав ОСОБА_8 у власність валютні цінності на суму еквівалентну 10788,00 доларам США, що на момент укладання договору склало 85505,00грн. (а.с.6).
19.11.2009 року між ОСОБА_4 і ОСОБА_8 ОСОБА_3 укладено договір іпотеки, який посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_6, реєстровий №2817, відповідно до якого ОСОБА_8 передав в іпотеку ОСОБА_4 нежитлову будівлю, літ. «А» загальною площею 166,0кв.м., що розташована за адресою: м. Харків вул. Довгалівська (вул. Довгалівського) №5 (а.с.7-8).
Відповідно до додаткового договору №1 до договору іпотеки від 19.11.2009 року, укладеного 18 травня 2010 року між ОСОБА_4 і ОСОБА_8 ОСОБА_3 Хосейном, засвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_6, реєстровий №1527, зазначена нежитлова будівля, літ. «А» загальною площею 166,0 кв.м., що розташована за адресою: м. Харків вул. Довгалівська №5 передається в іпотеку, як забезпечення виконання зобов'язання щодо повернення грошей переданих за договором позики від 19.11.2009 року (а.с.9).
Між сторонами виникли договірні відносини, які регулюються нормами ЦК України, де в статті 526 зазначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.
При цьому, позивач зазначає, що перебуваючи у шлюбі з ОСОБА_2 з 03 листопада 2006 року, вона не давала згоду на укладення таких договорів, ці договори, на його думку, є недійсними на підставі ст.ст. 61, 65 СК України.
Частиною 2 статті 65 Сімейного Кодексу України передбачено, що при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.
Таким чином, право на звернення до суду з підстав ст. 65 СК України, у даному випадку, виникає у дружини позивача, а не у нього самого.
Крім того, відповідно до змісту цієї статті письмова згода другого з подружжя має бути надана лише при укладенні одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації. Договір позики не є таким договором, на укладення якого одним із подружжя необхідна письмова згода другого подружжя.
Суд зазначає, що положення ст. 65 СК України щодо порядку розпорядження майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, регулюють відносини, які стосуються саме розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності подружжя, і не стосуються права одного із подружжя на отримання кредиту, оскільки кредитний договір є правочином щодо отримання у власність грошових коштів і не створює обов'язків для другого із подружжя, а лише для позичальника, як сторони договору (ч. 1 ст. 1054 ЦК України).
Як роз'яснено в п. 25 Постанови № 5 Пленуму ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» при оспорюванні кредитного договору чи договору поруки, застави/іпотеки іншим із подружжя суди мають виходити з такого. Положення статті 65 Сімейного кодексу України (далі - СК) щодо порядку розпорядження майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, регулюють відносини, які стосуються розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності подружжя, і не стосуються права одного із подружжя на отримання кредиту, оскільки кредитний договір є правочином щодо отримання у власність грошових коштів. Порука є способом забезпечення виконання зобов'язання (стаття 553 ЦК), договір поруки не створює обов'язків для будь-яких інших осіб, крім сторін за договором. При оспоренні договору застави (іпотеки) суд має враховувати положення статті 578 ЦК, згідно з якими майно, що є у спільній власності, може бути передане у заставу лише за згодою іншого з подружжя, який у разі пред'явлення позову про звернення стягнення на таке майно має бути залучений до участі у справі.
Частиною 1 ст. 11 ЦПК України передбачено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Враховуючи, що предметом позову є визнання договорів недійсними, а не звернення стягнення на майно, відсутні підстави для залучення до участі у справі ОСОБА_2.
Іпотека є способом забезпечення виконання зобов'язання (як правило, грошового), а не правочином щодо розпорядження майном, належним іпотекодавцю, договір іпотеки не створює обов'язків для будь-яких інших осіб, крім сторін за договором, а відтак до даних правовідносин норми ст. 65 СК України не застосовуються.
Виходячи з обставин, якими обґрунтовувались вимоги, позивач просить визнати договори недійсними з підстав, передбачених ст. 203 та 215 ЦК України, оскільки під час укладання угод він не розумів українську мову, що позбавило його можливості усвідомлювати і не розуміти текст і значення даних договорів повною мірою, а нотаріусом йому не зроблено переклад на російську мову.
Пунктом 7 Постанови Пленуму № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснено, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом та із застосуванням наслідків недійсності передбачених законом. Невиконання сторонами зобов'язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним.
Загальними вимогами чинності правочину є такі: зміст правочину не може суперечити ЦК України та іншим вимогам цивільного законодавства , а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятись у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на спільне настання на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; не може суперечити правам та інтересам осіб. Правочин може визнаватись недійсним за наявності дефектів у будь-якому елементі правочину.
Частиною 1 ст. 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно ч. 3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Відповідно до ч. 5 ст. 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до положень ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно з вимогами ст.ст. 57-60 ЦПК України засобами доказування в цивільній справі є пояснення сторін і третіх осіб, показання свідків, письмові докази, речові докази і висновки експертів. Суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування. Кожна сторона має довести ті обставини, на які посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.
Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно ст. 15 Закону України «Про нотаріат» (в редакції станом на листопада 2009 року) мова нотаріального діловодства визначається статтею 20 Закону Української РСР "Про мови в Українській РСР", якою з посилкою на ст. 18 цього ж Закону визначено українську мову. Якщо особа, яка звернулась за вчиненням нотаріальної дії, не знає мови, якою ведеться діловодство, тексти оформлюваних документів мають бути перекладені їй нотаріусом або перекладачем.
Ця ж норма передбачена і п. 9 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, від 3 березня 2004 року № 20/5, (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 3 березня 2004 за № 283/8882, чинної на момент вчинення нотаріальної дії), відповідно до якого мова нотаріального діловодства визначається у відповідності до статті 15 Закону України «Про нотаріат». Якщо особа, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, не знає мови, якою ведеться діловодство, тексти оформлюваних документів мають бути перекладені їй нотаріусом або перекладачем у письмовій або усній формі, про що зазначається в посвідчувальному написі. Особа, що не володіє мовою, якою виготовлений документ, підписується тією мовою, яку вона знає.
Відповідно ст. 79 Закону України «Про нотаріат» в разі залучення перекладача нотаріус повинен був засвідчити справжність підпису останнього.
Згідно п. 13 договору позики від 19.11.2009 року сторони підтверджують, що вони володіють українською мовою, текст договору їм зрозумілий, відповідає дійсним намірам сторін.
Відповідно до ст. 50 Закону України «Про нотаріат» нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.
Матеріали справи не містять доказів звернення позивача зі скаргою на дії нотаріуса та визнання дій нотаріуса незаконними.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що дії приватного нотаріуса ОСОБА_5 відповідають вимогам, передбаченим ст. 15 Закону України «Про нотаріат», позивачем не доведено позовні вимоги про визнання договорів позики та іпотеки недійсними з підстав, зазначених позивачем та відсутність правових підстав для визнання оспорюваних договорів недійсними.
Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 88, 209, 212, 214-216, 218 ЦПК України, суд
Відмовити в позові ОСОБА_2 ОСОБА_3 Хосейн у повному обсязі.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя І.М. Нечипоренко