Справа № 1319/4435/12 Головуючий у 1 інстанції: Борейко С.В.
Провадження № 22-ц/783/5223/13 Доповідач в 2-й інстанції: Каблак П. І.
Категорія: 27
17 жовтня 2013 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:
головуючого: Каблака П.І.,
суддів: Курій Н.М., Струс Л.Б.,
з участю секретаря: Данилик І.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 15 травня 2013 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Фольксбанк» до ОСОБА_3, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
у вересні 2010 року ПАТ "Фольксбанк" звернулося до суду з вказаним позовом, посилаючись на те, що між ОСОБА_3 та банком було укладено кредитний договір, який належним чином позичальником не виконується. Оскільки виконання зобов'язань за цим договором було забезпечено порукою ОСОБА_2, просив стягнути з відповідачів в солідарному порядку заборгованість за кредитним договором.
Оскаржуваним повторним заочним рішенням позов задоволено, стягнуто солідарно з відповідачів на користь позивача 1 372 270,82 грн. заборгованості за кредитним договором. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду оскаржила відповідачка ОСОБА_2, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що судом не взято до уваги те, що позивач до позичальника з вимогою про дострокове повернення всієї суми кредиту не звертався, на момент звернення з позовом та час вирішення справи в суді кінцевий строк погашення кредиту не настав, у зв'язку з чим вважає такий позов передчасним. Апелянт також вказує на те, що судом першої інстанції не взята до уваги та обставина, що договір поруки, укладений з нею, припинився, а відтак, підстав для стягнення з неї заборгованості за кредитним договором не було.
Представник позивача в письмових запереченнях на апеляційну скаргу просить таку відхилити, а рішення суду - залишити без змін. Зазначає, що банк правомірно пред'явив вимогу про дострокове погашення усієї суми кредиту та нарахованих відсотків у зв'язку з порушенням позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором. Підстав для припинення зобов'язань відповідачки за договором поруки немає, оскільки скаржник надав згоду нести солідарну відповідальність з позичальником на умовах, передбачених кредитним договором та додатками до нього, які були чи будуть укладені в майбутньому, крім того, підписанням змін до договору поруки, апелянт погодилась на збільшення відсоткової ставки за кредитом, обчислення шестимісячного строку для пред'явлення вимоги, передбаченого ч.4 ст.559 ЦК України пов'язується із моментом настання строку виконання зобов'язання у повному обсязі, а не у зв'язку з простроченням сплати чергового платежу.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника апелянтки, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга підлягає до задоволення частково, виходячи з таких підстав.
Відповідно до ст.ст.10,60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, та не обмежений доводами таких, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення (ч.1,3 ст.303 ЦПК України).
Судом встановлено, що 05 червня 2008 року між ПАТ «Фольксбанк» (правонаступник ВАТ «Електрон Банк») та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № KF 49777, згідно якого позивач надав відповідачу кредит у розмірі 160 000,00 доларів США строком до 05.06.2018 року зі сплатою 12 % річних за користування кредитом. Для забезпечення належного виконання даного договору між банком та відповідачкою ОСОБА_2 було укладено договір поруки № РО 94300 від 05.06.2008р., згідно якого поручитель взяла на себе зобов'язання відповідати перед позивачем за порушення зобов'язань позичальника, які випливають з кредитного договору № KF 49777 від 05.06.2008р. У подальшому, до кредитного договору вносилися зміни, зокрема 12 листопада 2008 року між позивачем та відповідачем ОСОБА_3 підписано Додаток № 4 до кредитного договору № KF 49777 від 05 червня 2008 року, пунктом 1 якого передбачено встановлення процентів за користування кредитом в розмірі 13,50 % річних.
Відповідно до ч.1 ст.553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
Згідно з ч.2 ст.553 ЦК України порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.
Відповідно до п.1.2 договору поруки № РО 94300 від 05.06.2008р., укладеного між позивачем (кредитор) та відповідачкою ОСОБА_2, поручитель зобов'язується перед кредитором відповідати за порушення зобов'язань боржника, які випливають з кредитного договору № KF 49777 від 05 червня 2008р., укладеного між кредитором та боржником. Згідно з п.2.2 договору поруки № РО 94300 від 05.06.2008р. поручитель зобов'язується у разі невиконання або неналежного виконання боржником своїх зобов'язань перед кредитором в строки і на умовах, визначених кредитним договором, виконати в повному обсязі зобов'язання боржника (далі основне зобов'язання), а саме: сплатити кредитору заборгованість по кредиту (основний борг) в межах суми 160000,00 доларів США; сплатити кредитору заборгованість по процентах, нарахованих на суму основного боргу з розрахунку 12,00% річних; у випадку виникнення простроченої заборгованості за кредитом (основним боргом) чи процентами, сплатити кредитору проценти за ставкою 22% річних з моменту виникнення цієї прострочки до повного погашення зазначеної заборгованості; сплатити кредитору неустойку. Таким чином, пунктом 2.2 договору поруки № РО 94300 від 05.06.2008р. встановлено обсяг відповідальності поручителя перед позивачем за порушення боржником своїх зобов'язань за кредитним договором.
Як підтверджується матеріалами справи, 12.11.2008р. до кредитного договору № KF 49777 від 05 червня 2008 року були внесені зміни, оформлені Додатком № 4, відповідно до п.1 якого збільшено розмір процентів за користування кредитом з 12,00 % до 13,50 % річних. Додаток № 4 до кредитного договору № KF 49777 від 05 червня 2008 року підписано позивачем та відповідачем (позичальником), будь-які відомості щодо погодження відповідачем (поручителем) збільшення розміру процентів за користування кредитом Додаток № 4 від 12.11.2008р. не містить. Як зазначено в апеляційній скарзі поручитель своєї згоди на зміну процентів за користування кредитом з 12,00% до 13,50% річних, що оформлено Додатком №4 від 12.11.2008р., не надавала. Представник скаржника у судовому засіданні факт надання такої згоди також заперечив.
Відповідно до ч. 1 ст.559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.
Як роз'яснено в п.22 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 30.03.2012 року "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" припинення договору поруки відповідно до частини першої статті 559 ЦК пов'язується зі зміною забезпеченого зобов'язання за відсутності згоди поручителя на таку зміну та за умови збільшення обсягу відповідальності поручителя. При цьому обсяг зобов'язання поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов'язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель. Проте, якщо в договорі поруки передбачено, зокрема, можливість зміни розміру процентів за основним зобов'язанням і строків їх виплати, тощо, без додаткового повідомлення поручителя та укладення окремої угоди, то ця умова договору стала результатом домовленості сторін (банку і поручителя), а отже, поручитель дав згоду на зміну основного зобов'язання. Якщо в договорі поруки такі умови сторонами не узгоджені, а з обставин справи не вбачається інформованості поручителя і його згоди на збільшення розміру його відповідальності, то відповідно до положень частини першої статті 559 ЦК порука припиняється у разі зміни основного зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.
Оскільки, у зв'язку з підписанням 12.11.2008р. між позивачем та позичальником Додатку № 4 до кредитного договору № KF 49777 від 05 червня 2008 року, яким збільшено розмір процентів за користування кредитом, обсяг відповідальності поручителя збільшився, а в матеріалах справи відсутні докази про надання поручителем своєї згоди нести відповідальність перед банком на змінених умовах, то порука, що встановлена договором поруки № РО 94300 від 05.06.2008р., на підставі ч. 1 ст.559 ЦК України припинилася 12.11.2008 року.
Колегією суддів відхиляються доводи позивача про те, що така згода була надана апелянтом пізніше, шляхом підписання 25 березня 2009 року додаткової угоди до договору поруки № РО 94300 від 05.06.2008р., п. 1 якої передбачено зміну розміру процентів за користування кредитом на період з 01.03.2009р. по 31.03.2010р. в розмірі 11,5 %, а з 01.04.2010р. в розмірі 13,5 %, оскільки зміни можуть бути внесені до чинного правочину, у той час як порука за договором поруки № РО 94300 від 05.06.2008р. на час підписання 25 березня 2009 року додаткової угоди до договору поруки № РО 94300 від 05.06.2008р. була припинена. Зазначене підтверджується правовою позицією Верховного Суду України, викладеною в постанові від 21.05.2012р. у справі № 6-88цс11, прийнятою за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України, в якій Верховний Суд України зазначив, що за положеннями ч. 1 ст.559 ЦК України припинення поруки у разі зміни основного зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності, презюмується. У цьому випадку звернення до суду з позовом про визнання договору поруки припиненим не є необхідним.
Також, колегія суддів відхиляє доводи позивача про те, що поручитель погодилася нести відповідальність перед банком за порушення позичальником своїх зобов'язань на умовах, визначених кредитним договором № KF 49777 від 05 червня 2008р., так і будь-яких додатків до нього, що були або будуть підписані у майбутньому, оскільки обсяг відповідальності поручителя визначається договором поруки, а саме п.2.2 договору поруки № РО 94300 від 05.06.2008р., яким встановлена відповідальність відповідача поручителя за виконання позичальником основного боргу в межах 160000,00 доларів США та процентів, нарахованих на суму основного боргу з розрахунку 12,00% річних. Водночас, Додатком № 4 від 12.11.2008р. до кредитного договору № KF 49777 від 05 червня 2008р. було збільшено розмір процентів за користування кредитом до 13,50% річних, на що поручитель своєї згоди не надавала. Крім того, колегія суддів бере до уваги ту обставину, що практика відносин, що склалася між сторонами свідчить про те, що поручитель погоджувала умови кредитного договору № KF 49777 від 05 червня 2008р. шляхом зазначення свого підпису у тексті договору, у додатковій угоді від 25.03.2009р. також міститься підпис, яким остання надавала свою згоду на збільшення розміру процентів за користування кредитом, крім того 25.03.2009р. між позивачем та поручителем було підписано додаткову угоду до договору поруки № РО94300, якою передбачалося, зокрема, зміна розміру процентів з 11,50% до 13,50% річних. Водночас, у Додатку № 4 від 12.11.2008р. до кредитного договору № KF 49777 від 05 червня 2008р. відомості про надання поручителем згоди на збільшення процентів за користування кредитом з 12,00% до 13,50% річних відсутні. Окрім того, відповідно до п.3.2 договору поруки № РО94300 від 05.06.2008р. передбачено, що порука згідно цього договору припиняється, зокрема, у випадку зміни основного зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.
З урахуванням вищенаведеного, рішення суду в частині вирішення позовних вимог про стягнення заборгованості за кредитним договором солідарно з позичальника та поручителя підлягає скасуванню, з ухваленням нового про відмову у задоволенні позову до поручителя. В такому випадку стягнення заборгованості підлягає лише з позичальника.
Колегією суддів відхиляються доводи апеляційної скарги в тій частині, що позов про стягнення заборгованості за кредитним договором є передчасним, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. З матеріалів справи вбачається, що позичальник допустив наявність заборгованості із повернення чергових платежів та процентів за ними, а отже, позивач був вправі звернутися із позовом про дострокове стягнення усієї суми заборгованості за кредитом та процентів за ним. А тому, суд першої інстанції, задовольняючи позов про стягнення заборгованості з позичальника, правильно керувався ст.ст. 526, 1048, 1050 ЦК України й стягнув заборгованість за кредитним договором з відповідача ОСОБА_3
Керуючись ст.ст. 303, 307 ч.1 п. 2, 309, 314 ч.2, 316, 317,319 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу задоволити частково.
Рішення Сихівського районного суду м. Львова від 15 травня 2013 року в частині солідарного стягнення з ОСОБА_2 1372270,82 гривень заборгованості за кредитним договором, 1700 гривень сплаченого державного мита та 120 гривень витрат на інформаційно-технічне забезпечення скасувати, з ухваленням нового, яким в задоволенні цих вимог до ОСОБА_2 відмовити.
В решті рішення суду залишити без змін.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання рішенням законної сили.
Головуючий: Каблак П.І.
Судді: Курій Н.М.
Струс Л.Б.